Теоретичні аспекти аналізу рівнів господарювання

Отже, відмінності (при збереженні єдності) організаційно-економічних відносин та організаційно-економічних форм як двох сторін механізму господарювання визначаються як по лінії взаємодії з виробничими відносинами (відносинами власності), так і по лінії взаємодії з продуктивними силами. При цьому важливо зазначити ту обставину, що єдність сторін механізму господарювання забезпечується організаційно-економічними відносинами, відмінності — організаційно-економічними формами його прояву на різних рівнях господарювання.

Таке розуміння механізму господарювання спирається на діалектичну логіку взаємодіючих, але не тотожних пар категорій: змісту і форми, сутності та явища. Будь-яке з явищ або процесів економічного життя являє собою діалектичну єдність змісту і форми. Зміст включає всю сукупність ознак того або іншого явища і характеризує його цілісність за допомогою конкретної організації, структури. Форма є способом існування, методом розвитку і вияву змісту. Форма перебуває у діалектичній єдності зі змістом і виступає як вираз відповідної організації, структури змісту. Діалектика змісту і форми будується на їх протилежності й одночасно на найтіснішому зв'язку і взаємообумовленості. Зміст визначає форму, а остання є змістовною. Форма виражає певний зміст, а останнє завжди оформлено. Взаємна обумовленість змісту і форми не вичерпує їх діалектики, яка доповнюється й їх переходами одного в одне. Що в одних умовах і відносинах є змістом, то в інших може бути формою, і навпаки.

Форма відносно змісту, незважаючи на примат останнього, не є пасивною. Вона активно впливає на нього, прискорюючи або уповільнюючи його розвиток. У розв'язанні суперечностей, що виникають між змістом і формою, величезну роль відіграє суб'єктивний чинник. Його значення полягає в умінні знайти об'єктивний критерій, який сприятиме розкриттю міри протиріччя між змістом і формою, у своєчасному і науково обґрунтованому визначенні моменту, коли форма з рушійної сили починає перетворюватися на гальмуючу силу.

У взаємозв'язку з категоріями «зміст» і «форма» перебуває інша пара категорій «сутність» і «явище». Сутність і явище характеризують як зовнішню сторону явища, доступну сприйняттю, так і внутрішню, приховану від безпосереднього спостереження. Дані сторони перебувають у нерозривній єдності і не існують одна без іншої. Існування цих різних і разом з тим взаємопов'язаних сторін явища (процесу) зумовлює необхідність розрізнювати в них визначальне, головне — сутність і зовнішнє, похідне від неї— явище. Сутність характеризує більш або менш стійку сторону явища, його основу, що визначає його розвиток. Явище ж, виступаючи як вияв сутності, характеризує менш стійку сторону процесу дійсності. Поняття «сутність» дуже близьке поняттю «зміст», але на відміну від нього виокремлює головне, що визначає внутрішню основу явищ. Сутність — це основне у змісті.

Категорії сутності і явища відображають одну і ту саму реальність, але з різною глибиною і повнотою, внаслідок чого вони не збігаються. Проте сутність виражається не тільки в тих випадках, коли вона більш або менш відповідає явищу, але і тоді, коли має місце суперечність між сутністю і формою її вияву.

Діалектика сутності та явища полягає не тільки в їх невіддільності, але й у взаємопереливах, які характеризують їх рухливість, змінність. Зникнення сутності спричиняє зміну або (що трапляється частіше) зникнення явища. Пізнаючи діалектику сутності та явища, важливо підкреслити, що сутність лише приблизно охоплює окремі різноманітні явища. Отже, явища неповною мірою входять у сутність. Звідси висновок — сутність «бідніша» за явище, оскільки вона не відображає всього різноманіття їх сторін, але разом з тим вона виступає як їх загальна основа.

Спираючись на зазначені методологічні посилання, що містяться у характеристиках парних категорій «зміст і форма», «сутність і явища», можна охарактеризувати і механізм господарювання у всій його еволюційній різноманітності, визначитися з його структурою на поверхневому рівні економічного життя. По-перше, всі зв'язки і залежності, що характерні для системи економічних законів і забезпечують взаємообумовленість механізму їх дії і використання, відтворюються (але не віддзеркалюються!) у системі організаційно-економічних форм, тобто в механізмі господарювання. По-друге, складаючи певний шар виробничих відносин — організаційно-економічних, механізм господарювання не тільки зумовлює їх взаємозв'язок з іншою стороною способу виробництва - продуктивними силами, але й «стягує» фази відтворювального циклу в єдине ціле: відносини виробництва — відносини розподілу— відносини обміну — відносини споживання. По-третє, виступаючи формою вияву відносин власності, механізм господарювання забезпечує узгодженість у системі економічних інтересів і вирішення виникаючих між ними суперечностей.

На кожному рівні пізнання механізм господарювання відіграє свою роль і в той же час об'єднує складові однією метою — забезпечення економічного регулювання суспільного виробництва. Розгляд механізму господарювання як системи організаційно-економічних форм зумовлює необхідність визначення того єдиного джерела, виходячи з якого було б можливим пояснити всю сукупність фактів. Йдеться про те, що будь-яка система у своїй основі має ключовий системоутворюючий фактор (елемент), що визначає всі інші елементи та акумулює їх в єдине ціле. З цієї точки зору господарський механізм має відображати такі аспекти. По-перше, механізм господарювання як система повинен визначатися власною передумовою, що спричиняє її (систему) до життя. По-друге, розвиваючись у напрямі цілісності, механізм господарювання об'єднує всі організаційно-економічні форми в єдине ціле. По-третє, становлення механізму господарювання як цілісної системи є моментом його розвитку. Все це має найважливіше практичне значення, оскільки підхід до механізму господарювання як цілісної системи дає можливість пізнати її внутрішні закони, ступінь адекватності економічним відносинам і інтересам, виявити взаємозв'язок і взаємозалежність між формами,визначити характер сукупного регулюючого впливу на рух праці та реалізацію інтересів, пізнати логіку побудови і супідрядності ланок господарювання, встановити шляхи подолання моментів неузгодженості і подальшої гармонізації.

Ознаки цілісності господарського механізму

Цілісність як одна з найважливіших характеристик механізму господарювання містить як аспекти стабільності, так і розвитку. Механізм господарювання асоціюється і з «анатомією», і з «фізіологією» економіки. Діалектика механізму господарювання відображає не тільки єдність його елементів, а й їх суперечність, що виступають джерелом його розвитку.

Отже, цілісність механізму господарювання визначається, з одного боку, існуванням залежності його елементів, за якої зміна одного елемента веде до зміни інших. З іншого боку, цілісність виступає як міра розвитку механізму господарювання, критерій ступеня його зрілості.

Як система механізм господарювання являє собою елемент складнішої системи, зокрема економічних відносин, які, в свою чергу, є підсистемою ще складнішої системи і т. д. З даної точки зору механізм господарювання є способом функціонування комплексних систем, з властивими їм взаємозв'язками, взаємодіями явищ і процесів.

Найважливішою основою спільності, цілісності, системності механізму господарювання є тип власності на засоби виробництва. Іншою специфічною основою і критерієм системності механізму господарювання, що випливає з типу власності, яка визначає природу адекватної економічної системи, є домінування соціального змісту.

Соціальний аспект, що характеризує одну з критеріальних сторін механізму господарювання, не є щось привнесене зі сторони. Це — сутнісний аспект системи економічних відносин суспільства, що виявляється в поверхневих формах існування по мірі визрівання відповідних передумов та умов. Звідси - - правомірний висновок: види економічних систем розрізняються за сутністю двох основних складових, тобто типом власності та характером господарського механізму.

Свою цілісність механізм господарювання набуває за сучасних умов формування змішаної економіки, якій притаманні певні особливості. Принципу цілісності відповідає перетворення всіх структуроутворюючих елементів механізму господарювання на частини єдиної і взаємопов'язаної системи. При цьому механізм господарювання набуває тієї історично визначеної форми, яка адекватно виражає будову, функціонування і розвиток виробничих відносин.

Властивості механізму господарювання як системи в його взаємодії з іншими явищами і процесами виявляються через його функції. Отже, характеристика механізму господарювання як цілісної системи зі своєю структуроутворюючою основою вказує на наявність у нього єдиної, інтегративної функції, яку не можна звести до простої суми функцій, що виконуються кожним з його елементів.

Головною функцією механізму господарювання виступає узгодження інтересів усіх ланок економічного життя з метою забезпечення розв'язання суперечностей. Дана функція є загальною, оскільки вона характерна для механізму господарювання в цілому і кожного з елементів його структури зокрема. Особливістю її є те, що вона, випливаючи з сутності економічних відносин, формується свідомо на загальнодержавному рівні і визначає одну із закономірностей системи управління. Проте реалізується вона безпосередньо за рахунок функціонування механізму господарювання як основного його елемента.

Отже, сутність господарського механізму проявляється через його функції. До основних з них у політико-економічному аспекті

належать:

* реалізація відносин пануючого типу власності;

* поєднання і взаємодія продуктивних сил і економічних відносин;

* узгодження й забезпечення руху економічних інтересів;

* створення умов для розв'язання суперечностей;

* формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на базі таких основних принципів формування і функціонування господарського механізму, як системність, збалансованість, ефективність, соціальна спрямованість.

2. Структура механізму господарювання

Характеристика механізму господарювання як структурно-функціональної системи не може обмежуватися лише загальним розумінням його сторін. Вона має бути доповнена конкретними формами (елементами), що складають структуру механізму господарювання у своїй взаємній обумовленості.

Для розуміння структури господарського механізму необхідне виокремлення деяких моментів, що пояснюють її природу та порядок руху. По-перше, механізм господарювання дійсно виражає поверхневі форми виробничих відносин, що входять органічною частиною до їх структури. По-друге, ці поверхневі форми наповнені суттєвим змістом. По-третє, діалектика механізму господарювання полягає в тому, щоб розкрити його суттєвий зміст і відповідно до цього вдосконалювати його форми прояву.

Отже, структура механізму господарювання зумовлена його об'єктивною природою і виробничими відносинами з їх глибинною сутністю — пануючим типом власності й адекватними економічними законами. Домінантою виведення структури механізму господарювання є економічні закони, форми прояву яких і утворюють елементи механізму з їх взаємозв'язками і взаємо-обумовленістю.

Організаційно-економічні форми об'єктивно визначені як можливості. Маючи власну об'єктивну природу, вони в той же час є результатом суб'єктивної діяльності. З даної точки зору організаційно-економічні форми виступають і як форми використання економічних законів.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулювання, організацію, регулювання. Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції у власних взаємозв'язках, створюючи відповідні підсистеми механізму господарювання:

* підсистема планування - - прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо;

* підсистема стимулювання - - економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему;

* підсистема організації - - форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав та обов'язків економічних суб'єктів.

Визначення структури механізму господарювання зумовлює необхідність урахування його рівневої специфіки. Остання, як Уже зазначалось, визначається рівневою специфікою виробничих відносин, що синтезують два начала — економічне усуспільнення і відособлення, зумовлені станом продуктивних сил, змістом праці, особливостями її характеру. Усуспільнення й відособлення, визначаючи природу механізму господарювання, зумовлюють суперечну єдність централізованих планово-стимулюючих форм господарювання з ринковими.

За сучасних умов жодна країна з ринковою економікою не мо> же вирішувати величезний набір соціально-економічних завдань що стоять перед нею, без існування і взаємодії форм господарювання. Так, на думку багатьох спеціалістів, ринковий механізм саморегулювання дає можливість вирішувати такі завдання:

1. Ефективний розподіл ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів.

2. Можливість успішного функціонування за наявності вельми обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати його виробництва).

3. Гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті роки ціни на нафту зросли в 4—6 разів.

4. Оптимальне використання результатів НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари.

5. Свобода вибору і дій споживачів і підприємців. Вони незалежні у прийнятті своїх рішень, укладанні угод і т. ін.

6. Здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів і послуг, більш швидке досягнення ринкової рівноваги.

7. Прагнення розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність своєї продукції тощо.

Разом з тим цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм господарського механізму, а забезпечується впливом його централізованих державних форм. До них належать: збереження ресурсів, що не відтворюються; формування економічного механізму захисту навколишнього середовища (тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців вкладати кошти в екологічно чисте виробництво); регулювання використання ресурсів, що належать всьому людству (наприклад, рибні багатства океанів); створення стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування (наприклад, дороги, громадський транспорт, освіта тощо); право на працю і дохід, перерозподіл доходів; забезпечення фундаментальних досліджень у науці; орієнтація на виробництво соціальне необхідних товарів, а не на задоволення потреб тільки тих, хто має гроші; стабільний економічний розвиток з його всебічними якісними і кількісними характеристиками; стимулювання тільки тих рішень, що приносять дохід підприємцю.

Характеризуючи механізм господарювання як структурно-функціональну цілісність, систему організаційно-економічних форм, важливо підкреслити, що зовнішнім його проявом виступають надбудовні форми, зокрема юридичні і політичні. Механізм господарювання набуває політико-правового характеру внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу і методу їх здійснення.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм, на що вже зверталась увага, забезпечує взаємозв'язок базису і надбудови. Форми господарювання - це зміст господарського права, їх вдосконалення відбувається за допомогою суб'єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Внаслідок цього останній, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється в своєму розвитку протиріччями, що виникають між новими організаційно-економічними формами і правовими відносинами. Внаслідок цього реально функціонуючий механізм господарювання відрізняється від законодавче оформленого.

При аналізі у політ економічному аспекті механізму господарювання необхідно виходити як з його економічного змісту, що має джерелом глибинні сутності економічних відносин, так і з інших його сторін, зокрема, тих, що належать до галузі економічної політики та справляють на нього істотний зворотний вплив.

І ще один штрих у розумінні структури господарського механізму. Кожна з форм господарювання - - чи централізована, чи ринкова — виступає одночасно і як метод господарювання. Це зумовлює необхідність і можливість розгляду господарського механізму як системи форм і методів господарювання.

3. Регулювання економіки як основний елемент господарського механізму

На практиці не існує ні чисто ринкової моделі економіки, ні чисто вільного ринку. Так, ринкова модель економіки передбачає вирішення питань на основі вільної взаємодії споживачів і виробників. У ринковому господарстві постійно відбуваються процеси пристосування, які сприяють встановленню правильного співвідношення попиту і пропозиції, прогресивним структурним зрушенням, прискоренню науково-технічного прогресу, підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, збалансованості матеріально-фінансових пропорцій. У ринковій моделі господарювання ресурси без примушення спрямовуються туди, де вони необхідні. Ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.

Однак вільний ринок є ідеальною, теоретичною моделлю ринку, яка практично недосяжна і по суті означає: існування вільних, незалежних працівників; вільний вибір ділових партнерів; відсутність контролю за діяльністю з боку установ, організацій як споживача, так і виробника; наявність значного числа виробників і споживачів на кожному ринку; вільне ціноутворення; панування конкуренції; самодисципліна ринку; підтримка кодексу честі ділових партнерів. Проте людям далеко не завжди властива така ідеальна поведінка, що ж до «поведінки» капіталу, то вона взагалі має спонтанний характер.