Загальні показники снр та методи їх обчислення

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва. ВВП може бути обчислений за трьома методами.

Перший метод — за доходами. Підсумовуються доходи приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво та імпорт.

Другий метод — за витратами. Підсумовуються витрати на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупки (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій — це метод доданої вартості (виробничий метод): підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг всіх сфер економіки (факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами).

Додана вартість — це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги), тобто заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо.

Вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і в створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Інакше кажучи, додана вартість -це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) за мінусом поточних витрат, але з включенням в неї відрахувань на амортизацію, оскільки основні фонди (основний капітал) підприємства частково «беруть участь» у створенні вартості виготовленої продукції.

Якщо уважно вчитатись у викладене, то слід зрозуміти, що ВВП можна підрахувати: 1)як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб'єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави); 2) як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту; 3) як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки. У кожному випадку йдеться про одну й ту саму суму, хоча на практиці результати, як правило, дещо відрізняються. Це пов'язано з особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за всіма трьома методами та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Разом з тим подібний підхід дозволяє розглянути ВВП ніби з різних боків і отримати ціліснішу картину функціонування економіки. Слід пам'ятати й те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.

Тіньова економіка

Показник ВВП дає змогу у грошовому виразі визначити обсяг виробництва у країні. Разом з тим вважається, що ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку. Тіньова економіка — це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від органів державного управління об'єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами і соціальними групами. Ці відносини включають усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

До структури тіньової економіки входять:

*кримінальна економіка - - розкрадання; підпільна, що приховується від усіх форм контролю, економічна діяльність: наркобізнес, азартні ігри, проституція; загально кримінальна форма позаекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна;

*фіктивна економіка — економіка, що надає недостовірні результати, які відображаються у діючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

*неформальна економіка — система неформальних взаємодій економічних суб'єктів, які базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв'язків;

*нелегалізована економіка — приховування від контролю видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, яка або заборонена законом, або нормативне не зареєстрована в установленому порядку.

За сучасних умов до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Зокрема, за 90-ті роки, як вважають фахівці, з України було вивезено від 20 до 40 млрд дол., які здебільшого легалізовані в офшорних зонах.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р. за межами банківської системи знаходилося 52 % грошової маси в національній валюті. Ці кошти широко використовуються для розрахунків у тіньовому секторі економіки, перетворившись на постійний інструмент незаконних валютних операцій.

Характерно те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо за перехідної економіки, тому їх нерідко важко відрізнити один від одного. Але держава повинна сформувати таке правове поле для господарської діяльності суб'єктів, яке б максимально обмежувало можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності.

Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального та реального ВВП.

ВВП, який обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним. Для визначення дійсної величини ВВП, — тобто реального ВВП, необхідно «очистити» номінальну його величину від впливу інфляції, а саме застосувати індекс цін. Останній виражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за відповідний період. Він визначається за формулою:

Індекс цін поточного року = (Ціни поточного року/ Ціни базисного періоду) • 100 % .

Щоб показати реальну величину ВВП, нівелювати рівень інфляції при зіставленні виробництва двох конкретних періодів, використовують дефлятор ВВП. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Дефлятор ВВП = (Індекс цін поточного року-Індекс цін базового року)/ (Індекс цін базового року)*100 % .

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. Інакше кажучи, якщо до ВВП додати доходи громадян даної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отримаємо показник ВНП. Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП --це вартість продукції, яка є власністю громадян даної країни, де б вони не перебували і не діяли.

Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна. Але для розвинутих країн ВНП, як правило, більший від ВВП. Наприклад, для Швейцарії, Люксембургу різниця між цими показниками досягає 10 %. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існують також інші взаємозв'язані макроекономічні показники, які можуть бути розраховані на основі ВВП чи ВНП.

Для ліквідації повторного рахунку вводиться показник ЧНП - чистого національного продукту, який включає доходи власників факторів виробництва: капіталу, землі, праці, підприємницьких здібностей. ЧНП — це створений ВНП за вирахуванням тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені в процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування, тобто А). Отже, ЧНП = ВНП - А.

3. Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні

Ще одним важливим макроекономічним показником є НД— національний дохід. З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

Сутність національного доходу, його розподіл і перерозподіл

НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вважалося, що НД — це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери нематеріального виробництва *.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах понад половини працівників зайнята у сфері послуг, тобто велика частина доходів надходить саме від їх надання. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.

Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих факторів).

Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офіційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний, перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.

*Ряд вітчизняних економістів, спираючись на марксистську політекономію, заперечують проти «економічно недоцільного», на їх думку, включення до НД доходів від діяльності юриста, працівника масової інформації, спортсмена, державного чиновника тощо, оскільки представники таких професій надають специфічні послуги, які не мають відношення до процесу суспільного виробництва і збільшують показник НД приблизно на 1/5.

Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхідним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.

Велике значення для збільшення величини національного доходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення залежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.

На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податки на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу й виплати по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо, то отримаємо суму так званого особистого доходу. Правомірно зауважити, що особистий дохід --це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств - - кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

Слід зазначити, що для конкретнішої об'єктивної оцінки соціальної та економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення необхідно розраховувати розглянуті показники СНР не лише в сукупності, але й на душу населення. Ці показники реально характеризують ступінь розвитку країни, рівень добробуту її громадян.

4. Національне багатство: зміст, структура

Кожна людина має бути зацікавлена в зростанні суспільного продукту, оскільки саме від нього залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (збільшення масштабів виробництва), рівень добробуту населення та національного багатства країни.

Національне багатство безпосередньо пов'язане і з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Воно збільшується передусім за рахунок вказаного доходу, який відтворюється на розширеній основі.

Національне багатство --це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство - - це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб'єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов'язання).

У широкому розумінні слова до національного багатства належить усе те, чим так чи інакше володіє нація. За такого трактування до нього відносяться не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. Однак усе це досить складно підрахувати через ряд об'єктивних причин.

У практиці економічного аналізу використовується показник національного багатства у вузькому розумінні його змісту. До

нього входить все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни — це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент.

Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

* основних виробничих і невиробничих фондів;

* оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та резервів;

* природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.

Водночас цей класичний підхід до трактування національного багатства потребує доповнення. Справа в тому, що представники класичної школи свої висновки робили, виходячи з реальних потреб життя. Ці потреби диктувались періодом, який називають індустріальним. Нині людська цивілізація вступає у постіндустріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, в першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.

З економічної точки зору інформація — це не просто відомості (знання), а «сировина» і основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства. Так, світовий обсяг виробництва інформаційних технологій збільшився з середини 80-х до середини 90-х років більше ніж у 4 рази (до 1200 млрд дол.) і становив понад 13 % національного багатства, яке вироблялось у промислове розвинутих країнах.

Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.

Таким чином, статистика національних рахунків забезпечує нас засобами виміру сукупного виробництва товарів і послуг, стану економіки в цілому. Такі дані мають велике значення для розуміння цих процесів та управління ними.