Запитання та навчальні завдання

1. Що слід розуміти під політичною культурою?

2. Які концепції політичної культури ви знаєте?

3. Назвіть елементи політичної культури.

4. Які функції в суспільстві виконує політична культура?

5. Охарактеризуйте рівні політичної культури.

6. Назвіть основні моделі політичної культури.

7. Як співвідносяться національна свідомість і політична культура?

8. За якими критеріями типологізують політичну культуру?

9. До якого типу відноситься політична культура сучасної України? Обґрунтуйте відповідь.

10. Які чинники визначають політичну культуру сучасного українського суспільства? Обґрунтуйте взаємозалежність політичної культури і політичної свідомості.

11. Сформулюйте тип політичної культури для розвинутого демократичного суспільства.

12. Поміркуйте, якими рисами повинна володіти особа з високим рівнем політичної культури. Перелічте ці риси за критерієм їх важливості.

13. Спробуйте дати визначення поняття "політична цивілізованість''.

14. Як співвідносяться політична і правова свідомість, політична і правова культура?

Список рекомендованої літера тури

1. Алмонд Г. Гражданская культура и стабильность демократии. – М.: Прогресс, 1999.

2. Антоненко А. Г. Політична культура: молодіжний аспект / У Зб. Наук. пр. Укр. Академ. Держ. Упр. при Президентові України. – 2001. – Вип. 2.

3. Бакланова Н. М. Політична культура – складова частина загальнонаціональної культури // Виховання й культура. – 2002. –.№ 1.

4. Бебик В., Головатий М. Політична культура сучасної молоді. – К.: Вира, 1998.

5. Бурдяк В. І. Ротар Н. Ю. Політична культура, ідеологія, психологія: Навч. посібник. – Чернівці: Рута, 2000.

6. Галактіонова І. В. Фактори впливу на формування політичної культури молоді України 90-х років XX ст. // Наук. зап. Нац. ун-ту "Києво – Могилянської Академії". – 2001.

7. Головатий М. Ф. Мистетство політичної діяльності: Навч. посібник – К.: МАУП, 2002.

8. Градинар Й. В. Политическая культура: мировоззренческое измерение. – М.: Наука, 1999.

9. Житнев А. С. Политическая культура: опыт формирования и проблемы. – М.: Инфра, 2000.

10. Кравченко П. А. Національна культура і нова державність // Грані. – 2002.-№ 1.

11. Конституція України прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Політіздат України, 1996.

12. Лісовий В. С. Політична культура українців. – К.: 1997.

13. Макєєв С. Сучасна Україна: громадянська свідомість і політична участь населення // Політична думка. – 2000. – № 2.

14. Проскуріна О. О. Формування політичної культури українського суспільства: проблеми і перспективи розвитку. – К.: Вира – Р, 2001.

15. Щегорцев Н. И. Политическая культура: модели и реальность. - М.: Книга, 2001.

Розділ 12. Особистість у політичному процесі. Політична соціалізація особистості

12.1. Взаємозв'язок політичних потреб, інтересів та

Політичної поведінки особи

Участь особистості в політиці обумовлена її політичними потребами й інтересами, що однак усвідомлюються далеко не всіма індивідами. Політичні потреби й інтереси породжують відповідні політичні установки – активне, діюче ставлення індивіда до держави, політичних партій, політичних проблем, явищ, державних та громадських політичних діячів тощо. Політичні установки породжують відповідну поведінку особистості у сфері політики. Особливості політичної поведінки особистості складають зміст її політичної позиції.

Політична позиція особи включає:

1. емоційне ставлення до політичних процесів і явищ;

2. переконання стосовно політичних норм і цінностей;

3. схильність до політичної діяльності відповідного напрямку.

Політична позиція – це індивідуальне явище, яке дозволяє зрозуміти мотиви індивідуальної політичної поведінки. Вона не піддається безпосередньому спостереженню. Спостерігати можна лише її зовнішні прояви, зокрема політичну поведінку та політичну діяльність особистості. Носіями політичної діяльності є перш за все політичні організації, об'єднання, а також особи, які отримали владні повноваження від населення в результаті обрання. Участь рядових громадян у політиці зводиться, як правило, до регулярної підтримки повноважень представницьких органів.

Реалізація політичних інтересів і позицій особистості відбувається шляхом її участі в різноманітних політичних процесах, які можуть носити інституціональний (упорядкований) або стихійний характер. До інституціональних можливостей реалізації політичної позиції особистості відноситься її участь у виборах представницьких демократичних органів, референдумах, інших організаційних формах вираження суспільної політичної думки. Однак цей тип включення особистості в політику носить епізодичний характер. Більш систематично реалізація політичної позиції особистості відбувається в процесі її участі в роботі політичних партій і суспільно-політичних рухів. У цьому плані багатопартійність відповідає розмаїттю політичних інтересів людей, дозволяє більш повно врахувати їхні інтереси, переборовши в такий спосіб казармену одноманітність політичного життя і забезпечивши політичне самовизначення кожної особистості. Включення індивідів у політику в неінституціональних формах відбувається насамперед через мітинги, стихійні маніфестації та інші недовговічні політичні утворення, що функціонують за своїми власними законами.

На характер політичної поведінки особи впливають такі первинні фактори, як сімейний уклад, соціальне оточення, а також соціально-психологічні, ідеологічні та соціально-культурні умови політичного життя. Серед таких умов слід перш за все назвати суспільну політичну свідомість. Вона виступає як невід'ємний елемент політичного життя суспільства і являє собою відображення політичного буття. Формування політичної свідомості особи – це процес усвідомлення нею реального політичного життя через призму притаманних їй політичних інтересів і цінностей.

Політична свідомість людей характеризується різним рівнем стереотипізації. Являючи собою системи зв'язків, які складаються в політичній свідомості людини у відповідних політичних умовах, політичні стереотипи є невід'ємними елементами політичної свідомості особистості і сприйняття нею політичної дійсності. У масовій свідомості вони існують перш за все як зразки і характеризуються глибокою поляризацією та емоційним забарвленням. Найбільш уживаним у стереотипізованій свідомості є протиставлення “добре – погано”.

Політичні стереотипи – один із найважливіших каналів, якими засоби масової інформації впливають на суспільну думку. Наприклад, вони можуть сформувати привабливий або відразливий образ тієї чи іншої політичної партії, того чи іншого політичного діяча і таким чином вплинути на результати виборів.

В політичній свідомості людей існує два стереотипи особистості: зразок-максимум і зразок-мінімум. Зразок-максимум – це людина політично активна, глибоко свідома, добре підготовлена ідеологічно, яка присвячує політичній діяльності значну частку свого часу і своєї енергії. Зразок-мінімум – це громадянин, який якщо й не дуже цікавиться політикою, то добре орієнтується в основних питаннях політики, здатний підтримати її і мобілізувати всі свої сили, якщо політичні обставини вимагають цього. У політичній практиці існують різні варіанти стереотипів людей, соціальних груп, партій тощо. Але політична свідомість не зводиться до простого набору стереотипів. Насправді політична свідомість безперервно змінюється і розвивається. Та все ж змінюється вона перш за все шляхом зміни стереотипів: помилкових – істинними, неясних – ясними.

Величезний вплив на зміст та інтенсивність політичної поведінки людей і суспільства в цілому справляє політична культура, яка являє собою сукупність політичних позицій, цінностей та зразків поведінки, що стосуються взаємовідносин органів влади та громадян. Формуючись у процесі історичного розвитку, політична культура створює своєрідні нашарування в суспільній свідомості, з яких за певних умов складаються базові суспільні, у тому числі політичні, орієнтації, що відзначаються високою стійкістю й утворюють основу, на якій виникає конкретна політична поведінка.