23. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом

С целью обеспечения электробезопасности все производственные помещения подразделяют по степени опасности поражения человека электрическим током на три класса: Помещение без повышенной опасности - это сухие помещения с относительной влажностью не более 75% и температурой воздуха в пределах + 5 ... + 25° С, с нетокопроводящими полами (деревянными, пластмассовыми), с воздушной средой без токопроводящей пыли. Помещения с повышенной опасностью - это помещения характеризуются наличием одного из следующих признаков: - Сырость с постоянной относительной влажностью воздуха более 75%; - Токопроводящую пыль; - Токопроводящие полы (земляные, металлические, железобетонные, кирпичные); - Высокая температура воздуха (выше 35°С); - Возможность одновременного прикосновения человека к металлическим конструкциям зданий, технологических аппаратов, механизмов и к металлическим корпусам электрооборудования. Помещение особенно опасны - это помещения, в которых налицо одно из следующих признаков: - Относительная влажность воздуха постоянно близка к 100%, в результате чего стены, потолок таких помещений покрыты конденсатом влаги; - Помещения с постоянным наличием едких газов или пара относительно материала изоляции токоведущих частей; - Помещения, для которых характерны два или более признаков, относящихся к классу помещений с повышенной опасностью, например, помещения с токопроводящей пылью и сырым токопроводящим полом.

24. Основні причини виробничих травм і професійних захворювань та суть основних методів іх аналізу

Прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні.

Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини: несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Економічні причини: нерегулярна виплата зарплати; низький заробіток; неритмічність роботи; прагнення до виконання понаднормової роботи; праця за сумісництвом чи на двох різних підприємствах.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі; незадоволення роботою; несприятливий психологічний мікроклімат у колективі.

Для вивчення причин виробничого травматизму і професійних захворювань, використовують:

• Технічний;

• Груповий;

• Топографічний;

• Монографічний;

• Статистичний методи.

Технічний метод дослідження використовується у тих випадках, коли необхідно встановити ступінь небезпечних та шкідливих виробничих чинників (рівень шуму, загазованості, горючості, випромінювання, параметри виробничого середовища та ін), що дає підстави для впровадження необхідних заходів та засобів безпеки.

Груповий метод встановлює ступінь повторюваності нещасних випадків. Метод характеризується вивченням великої кількості нещасних випадків на одному конкретному об’єкті. Цим методом переважно користуються науково – дослідні інститути з проблем охорони праці для складання правил та норм з технічної безпеки.

Топографічний метод аналізу причин виробничого травматизму полягає у тому, що на плані підприємства графічно зображуються місця, де трапилися нещасні випадки. Виявлення концентрації нещасних випадків на окремих місцях спонукає роботодавців до більш ретельного обстеження таких ділянок для з’ясування обставин і причин виникнення негативних подій.

Монографічний метод аналізу причин виробничого травматизму передбачає детальне обстеження окремого об’єкта, що експлуатується, проектується або будується, особливості потенційних небезпек і які вони можуть спричинити наслідки, вразі їх реалізації в небажану подію. Цим методом передбачають наскільки ймовірні і серйозні можуть бути нещасні випадки. Результати монографічного аналізу можуть використовуватися при проектуванні нових підприємств або реконструкції існуючих, що дає можливість найбільш повно і точно врахувати запобіжні заходи в проектній документації.

Статистичний метод аналізу офіційно застосовується для вивчення та обміну виробничого травматизму й професійних захворювань. Цей метод базується на вивченні матеріалів реєстрації та обліку нещасних випадків на виробництві за формою Н-1. Для цього методу застосовуються відносні показники (коефіцієнти) – частоти, тяжкості й загальних втрат.

Показник частоти () характеризує кількість нещасних випадків, що припадає на кожну 1000 працюючих за певний період часу і визначається за формулою:

, (1)

де Т – загальна кількість травм за звітний період (півроку, рік) по закритих лікарняних листках;

П – середня кількість працюючих за той же період часу.

Показник важкості травматизму () характеризує загальну тяжкість травм, що показує скільки днів непрацездатності припадає на одну травму і визначається за формулою: , (2)

де D- сумарна кількість днів тимчасової непрацездатності по всіх нещасних випадках за звітний період.

Загальний рівень виробничого травматизму () обчислюють за формулою:

, (3)

Цей показник враховує кількість днів непрацездатності на 1000 працюючих за звітний період.