Тези

Соціальне партнерство в галузі охорони праці: поняття, проблеми, перспективи

Сьогодні в процесі трудових відносин ми все частіше зіштовхуємося з поняттям «соціальне партнерство». Воно прийшло до нас із міжнародного досвіду трудових відносин і поступово стає нормою нашого життя.

Одні з найважливіших трудових відносин - це відносини в галузі охорони праці. Міжнародний досвід показує, що оскільки в єдину систему охорони праці залучені декілька суб'єктів з різними інтересами, то найдійовішим залишиться спільне вирішення проблем охорони праці в організації шляхом переговорів.

Соціальне партнерство в охороні праці вигідно для всіх партнерів:

- працівник зацікавлений, як мінімум, у забезпеченні з боку роботодавця здорових І безпечних умов своєї праці, високої оплати праці;

- роботодавець ставить на перше місце економічні аспекти діяльності і прагне звести свої витрати до мінімуму, у тому числі й витрати на охорону праці;

- держава покликана встановити гарантії прав й обов'язків кожного із суб'єктів і створити механізм виконання встановлених норм охорони праці, для чого видаються закони й утворюються органи управління та нагляду за охороною праці.

Таким чином соціальне партнерство в охороні праці - це система пошуку взаємно-прийнятних шляхів рішення загальних проблем охорони праці в організаціях та система взаємних домовленостей між всіма суб'єктами охорони праці, які закріплюються у:

• прийнятті колективних договорів, обов'язковою і невід'ємною складовою частиною яких є угоди про охорону праці;

• створенні спільних структур в організаціях, покликаних вирішувати проблеми охорони праці;

• формуванні системи управління охороною праці, яка сприяє зацікавленості роботодавця і кожного працівника в ефективній роботі з охорони праці, у тому числі через економічні важелі.

Ідея соціального партнерства, зокрема в галузі охорони праці, є основоположною в діяльності міжнародних організацій. Так Міжнародна організація пращ (МОП) має визнану компетенцію й багатий досвід у соціальній сфері, тому відіграє важливу роль у розробці принципів, якими керуються уряди та організації роботодавців і працівників.

В Європейському Союзі соціальна політика також побудована на принципах соціального партнерства. Загальноєвропейськими сторонами ринку праці є, наприклад, ЕТUС (Європейської Конфедерації Профспілок - ЄКП), що представляє працівників і UNICE (Європейської Асоціації Роботодавців - ЄАР), що представляє роботодавців.

Консультативний комітет з безпеки, гігієни та охорони здоров’я і Комісія з безпеки й гігієни й охороні праці в структурі Європейського Союзу відіграють основну роль у консультаціях між двома сторонами та виконують функції органу, що відповідає за соціальний діалог і соціальне партнерство в сфері охорони праці.

Кожен суб'єкт економічної діяльності бере на себе відповідну соціальну відповідальність перед державою, суспільством і працівниками. Ця соціальна відповідальність розповсюджується також на сферу охорони праці.

Загальні принципи соціальної відповідальності викладені в Глобальному договорі ООН (UN Global Compact) - це ініціатива 00Н, спрямована на виявлення й поширення передового досвіду в сфері розробки і реалізації соціальної відповідальності компаній.

Договір заснований на десяти принципах, запозичених із:

• Загальної декларації прав людини;

• фундаментальних принципів МОП у частині права на працю;

• «Принципів Ріо» (Декларація по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.).

Глобальний договір пропонує компаніям у рамках своєї сфери впливу дотримуватися, підтримувати і впроваджувати основні цінності, що включають «Права людини», «Трудові відносини» і «Довкілля».

– Компанії мають можливість добровільно впроваджувати Міжнародний стандарт SAI SA 8000®: 2001 «Соціальна відповідальність». Цей стандарт встановлює вимоги з таких напрямів соціального захисту як: дитяча праця, примусова праця, охорона праці, свобода об'єднань і право на колективний договір, дискримінація, дисциплінарні заходи, робочий час, заробітна платня, системи управління.

– Компанія також повинна поважати принципи 12 Конвенції МОП та інших міжнародних документів в галузі охорони праці.

У 1995 р. Рада ЄС указом 2062/94 (зміни 1643/95) прийняла рішення про заснування Європейського відомства з охорони праці.

Питання охорони праці розглядаються як складова частина соціальної політики ЄС. Соціальна ж політика відноситься в ЄС до питань так званої першої колони.

Широко затвердилася думка, що основою і рушійною силою поліпшення умов праці й життя є взаємовплив економічного й соціального розвитку. Про це свідчить схвалений у Страсбурзі в 1989 р. Статут про соціальні права.

У ньому головний наголос у соціальній політиці робиться на сприяння праці і зайнятості. На рівні ЄС практичні результати цього документа пов'язані з розробленими Єврокомісією Програмами дій, відповідно до яких найбільша кількість Директив ЄС було підготовлено саме в галузі охорони праці, констатуючи обов'язок держав-членів Європейського Співтовариства гарантувати через національні законодавство або колективні договори основні соціальні права.

В діяльності Євросоюзу від самого початку актуальними були аспекти, які обумовлюють необхідність єдиного для ЄС законодавства з охорони праці.

У Римській угоді (1957 рік) є цілий окремий розділ про соціальну політику, який підкреслює, що держави-учасники одностайні в необхідності поліпшувати умови життя і праці працівників, а в 1987 році, до Римської угоди були додані кілька нових статей, які надають охороні праці самостійного значення.