Історія України / Відповіді / 1-3

1. I Всеукраїнський з'їзд рад у Києві. 4(17) грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків у Києві було скликано I Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Більшовики сподівалися на мирне «поглинання» з'їздом рад УЦР іпроголошення радянської влади.

Більшість делегатів становили представники українських партій, які підтримували Українську Центральну Раду. Делегати 49 більшовицьких рад на знак протесту проти «нерівного представництва» залишили з'їзд. Об'єднавшись з делегатами з'їзду рад Донецько-Криворізького басейну, який відбувався в Харкові, вони провели Всеукраїнський з'їзд рад. Учасники Київського з'їзду одностайно висловили довіру УЦР.

2. Ультиматум російського Раднаркому. Під час відкриття I Всеукраїнського з'їзду рад 4 (17) грудня 1917 р. до Києва надійшла підписана В. Леніним і Л. Троцьким телеграма Раднаркому (Раднарком - Рада народних комісарів - уряд радянської Росії) «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». Цим документом формально визнавалася УНР, але не визнавалася Українська Центральна Рада. Було висунуто вимогу припинити формування української армії, не пропускати з фронту на Дон (де формувалася антирадянська Добровольча армія) козачі частини для допомоги генералу Каледіну, покласти край роззброєнню червоногвардійців.

30 грудня 1917 р. Раднарком ухвалив резолюцію, у якій звинувачував УЦР у зриві мирних переговорів. Отже, не визнаючи УЦР як «повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки», Раднарком Росії вимагав від неї визнання радянської влади. Як це могла зробити УЦР, не самоліквідуючись при цьому, Раднарком не пояснював. Таким чином, саме більшовицький уряд Росії спровокував війну між більшовицькою Росією та Українською Народною Республікою.

3. Проголошення в Харкові радянської влади. 11-12 (24-25 за н. ст.) грудня 1917 р. після провалу більшовицької спроби взяти під свій контроль І з'їзд рад у Києві альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, солдатських і частини селянських депутатів відбувся в Харкові під захистом червоногвардійських загонів. У ньому брали участь 127 делегатів, які залишили Київський з'їзд рад і 73 делегата III Надзвичайного з'їзду Донецько-Криворізького басейну, що відбувався у Харкові.

Харківський з'їзд рад проголосив Україну радянською республікою, скасувавши всі розпорядження УЦР та її Генерального секретаріату. З'їзд прийняв рішення про установлення федеративних відносин з радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України. 17 (30) грудня був сформований більшовицький уряд України - Народний секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим). При цьому в офіційних документах харківського радянського уряду Україна спочатку також іменувалася Українською Народною Республікою.

Таким чином в Україні фактично існували два уряди:

- Генеральний секретаріат УЦР у Києві;

- Народний секретаріат (радянський уряд) у Харкові.

Раднарком РСФРР негайно визнав радянський уряд України і надав йому всебічну збройну і грошову допомогу. У грудні 1917 - січні 1918 рр.  радянська влада була встановлена в деяких промислових центрах України - Катеринославі, Одесі, Миколаєві, на Донбасі. До кінця січня 1918 р. за підтримки російських червоногвардійських загонів влада українського радянського уряду поширилася на все Лівобережжя, частину правобережних міст (Вінниця, Кам'янець-Подільський), Крим. Але навесні 1918 р. радянська влада в Україні була придушена німецькими й австро-угорськими військами, які зайняли територію України на прохання УЦР і за умовами Брест-Литовського мирного договору.

4. Початок війни радянської Росії проти УНР. Після відхилення ультиматуму Раднаркому з 5 грудня 1917 р. Українська Народна Республіка фактично перебувала в стані війни з більшовицькою Росією. Захопивши Харків, більшовицькі війська в середині грудня оволоділи важливими залізничними вуздами - Лозовою, Павлоградом, Синельниковим, що дало змогу блокувати калединські війська на Дону і Донбасі та створити вигідний плацдарм для вирішальних боїв з УНР.

У Києві 15 грудня 1917 р. було утворено Особливий комітет з оборони України. 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності й оплати. Основну ударну силу більшовицьких збройних сил становили частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, підрозділи моряків і червоногвардійці промислових центрів України та Росії.

Вирішальні події розпочалися 25 грудня І917р., коли В. Антонов-Овсієнко (один із керівників радянського харківського центру) видав наказ 30-тисячному радянському війську про наступ на УНР. Просуваючись прискореними темпами, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Олександрівськом, Катеринославом, Полтавою, Лубнами та іншими містами; перед ними відкривався шлях на Київ. За цих обставин для УЦР головними стали три завдання:

- мобілізувати й організувати український народ для відсічі агресора;

- формально відмежуватися від більшовицького режиму;

- створити умови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками.

Спробою реалізувати ці завдання став IV Універсал, який було прийнято 11 січня 1918 р. хоча він був датований 9(22)січня. Цей документ було прийнято не Українською Центральною Радою (делегати якої вже давно не збиралися на засідання), а її постійно діючим комітетом - Малою Радою.

1. Передумови проголошення незалежності УНР. Незалежність і суверенітет УНР були проголошені Українською Центральною Радою в IV Універсалі. Лейтмотивом цього документа була теза: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Українська Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати «добробут і свободу» у боротьбі з «більшовиками та іншими нападниками».

Основними передумовами проголошення незалежності УНР були:

- віковічні прагнення українського народу до свободи і незалежності;

- традиції національно-визвольної боротьби;

- довготривала антиукраїнська політика імперського центру;

- руйнівні наслідки Першої світової війни для України;

- наступ більшовицьких військ на Україну, якій розпочався в грудні 1917 р., позбавив керівництво Центральної Ради ілюзій щодо можливості перетворення Росії в демократичну федеративну республіку й автономії України у складі такої республіки;

- зовнішньополітичні умови потребували участі делегації УНР у мирній конференції щодо припинення воєнних дій на фронтах Першої світової війни; така участь ставала реальною тільки в тому разі, коли Україна здобувала правовий статус незалежної суверенної держави;

- тільки як незалежна держава, як суб'єкт міжнародного права УНР могла сподіватися на міжнародну допомогу, у тому числі воєнну, для захисту від агресії ззовні, зокрема від московсько-більшовицької інтервенції.

2. Прийняття IV Універсалу. 11 (24) січня 1918р., коли більшовицькі війська, які рвалися до столиці України, знаходилися уже на підступах до Києва, Мала Рада прийняла ІV Універсал. Остаточний текст було розроблено на основі проектів МихайлаГрушевського, Володимира Винниченка, М. Шаповала.

Можна визначити такі основні положення IV Універсалу:

а) у зовнішньополітичній сфері:

- Універсал ставив за обов'язок уряду довести до кінця переговори з Центральними державами й укласти мир;

- декларував прагнення до дружніх стосунків із сусідами України - Росією, Австро-Угорщиною, Туреччиною та іншими країнами;

б) в аграрній сфері:

- проголошувалася націоналізація (перехід власності до рук держави) усіх природних ресурсів (лісів, вод, надр тощо), ліквідація права власності на землю;

- гарантувалася передача селянам землі без викупу до початку весняних робіт;

в) у сфері промисловості:

- проголошувалася демілітаризація підприємств (переведення підприємств на мирні рейки, випуск мирної продукції);

- боротьба з безробіттям;

- надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни;

- проголошувалася монополія держави на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами;

г) у військовій сфері:

- проголошувався намір після закінчення війни демобілізувати армію і замінити її народною міліцією;

д) у сфері фінансів:

- проголошувалося встановлення державного контролю над банками;

е) у сфері міжнаціональних відносин:

- підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.

Ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.

У день проголошення IV Універсалу Мала Рада прийняла закон про національно-територіальну автономію; право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами - росіянами, євреями і поляками; білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли дістати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.

3. Історичне значення IV Універсалу Української Центральної Ради.

- Вперше в новітній історії український народ дійшов до найважливішого рішення - проголошення незалежної суверенної Української держави, остаточно розірвавши відносини з імперським центром і заклавши основи наступного державного будівництва.

- 3 проголошенням IV Універсалу автономізм і федералізм у складі Росії остаточно йде в минуле української суспільно-політичної думки.

- IV Універсал надав нового якісного статусу Українській державі; державна влада стала єдиною в межах своєї території, незалежною від інших держав.

- Українська Центральна Рада нарешті відкинула коливання і пішла на радикальне вирішення земельного питання - головного для країни, у якій переважало сільське населення.

- Український національний рух знову підтвердив свій демократичний характер: у найважчі для революції дні Центральна Рада продовжувала відстоювати демократичні свободи, права національних меншин (у тому числі - росіян).

- IV Універсал містив конституційні засади державного будівництва, став значним кроком на шляху побудови української державності.

На жаль, історичні рішення Української Центральної Ради були прийняті тоді, коли доля українського демократичного уряду була уже вирішена.

Уроки Української національно-демократичною революції взагалі і діяльності Української Центральної Ради зокрема є дуже цінними для сучасної незалежної Україні.

4. Подальший розвиток подій в Україні (січень-лютий 1918 р.). Але цей важливий документ (IV Універсал) було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже був пройдений. На початку 1918 р. УЦР втрачала позицію за позицією - у середині січня радянську владу було встановлено в багатьох містах України. Посилювалася зневіра народу щодо здатності УЦР розв'язати нагальні державні питання, соціальні проблеми брали гору над національними.

4.1. Бій під Крутами. Нерішучість і непослідовність УЦР призвели до того, що в кульмінаційний момент 16 (29) січня 1918 р. в бою під Крутами (станція між Ніжином і Бахмачем), де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість яких загинула в нерівному протистоянні з 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова

4.2. Повстання на заводі «Арсенал». 5 (18 січня) 1918 р. більшовицькі війська почали наступ на Київ. Для підтримання цього наступу 15 (28) січня Київська рада робітничих і солдатських депутатів, у складі якої домінували більшовики, вирішила почати повстання в місті. Повстання, очолюване спеціально створеним ревкомом, почалося 16(29)січня. Опорним пунктом його був завод «Арсенал». Повстання охопило весь Київ.

Але 21 січня (3 лютого) до міста вступили перекинуті Симоном Петлюрою з фронту «курені смерті», які підсилили загони «вільних козаків» і гайдамаків. Становище повсталих різко погіршилося; «Арсенал» був відрізаний від міста та піддавався сильному артилерійському обстрілу. Після безперервних боїв за рішенням ревкому арсенальці припинили боротьбу. Частина з них таємними шляхами пішла з території заводу на з'єднання з радянськими військами, які наступали на Київ. Гайдамаки, ввірвавшись на завод, жорстоко розправилися з повсталими, розстріляли більше 300 червоногвардійців, а разом із ними - кілька десятків жінок і дітей.

4.3. Вступ до Києва більшовицьких військ під командуванням М. Муравйова. Після придушення повстання на заводі «Арсенал» втримати Київ військам УЦР не вдалося. Після п'ятидобового бомбардування більшовицькі частини під командуванням М. Муравйова 26 січня 1918 р. увійшли до столиці УНР. Уряд УНР змушений був перебазуватися до Житомира, а невдовзі - до Сарн.

Після захоплення Києва М. Муравйов наказав «знищити всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції». «Війська Муравйова справили Києву різанину, якої місто не бачило з часів Андрія Боголюбського», - так характеризував ці події Д. Дорошенко. Називали різні цифри жертв: 5000 чи більше, до 3000 було розстріляно першого дня. Розстрілювали переважно російських та українських старшин - тих, хто мав посвідчення УЦР, і декого з громадських діячів. Були випадки знищення людей тільки за те, що вони говорили українською мовою.

4.4. Брест-Литовський мирний договір. 26 січня (9лютого) 1918 р. делегація УНР підписала з представниками Четверного союзу Брест-Литовський мирний договір.

Країни цього блоку визнали державну незалежність і самостійність УНР, а її кордони з Aecmpo-Угорщиною встановлювалися за довоєнним розмежуванням між Росією та Австро-Угорщиною (по лінії Хотин-Гусятин-Збараж-Броди-Сокаль). Згідно з договором майже вся Холмщина і Підляшшя мали повернутися УНР. Остаточний кордон з Польщею пізніше мала визначити спеціальна змішана комісія з урахуванням етнічного складу населення прикордонних районів і його бажань.

Підписаний договір також передбачав: відмову від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною; взаємний обмін військовополоненими; взаємний обмін надлишками промислових і продовольчих товарів; встановлення взаємних митних пільг і режиму найбільшого сприяння у прикордонному товарообміні; налагодження дипломатичних відносин.

Радянська Росія мала негайно укласти мирну угоду з УНР, вивести звідси червоногвардійські війська і не втручатися у внутрішнє житія України. Для відновлення влади УНР на територію України вступила 450-тисячна окупаційна австро-німецька армія, якій не могла протистояти 25-тисячна більшовицька армія України разом із загонами добровольців із Петрограда і Москви.

За надання масштабної воєнної допомоги УНР згідно з таємною угодою, підписаною навесні 1918 р., Україна зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині значну кількість продовольства, а також регулярно постачати їм залізну і марганцеву руди тощо.

Уже на початку березня 1918 р. німецькі, австро-угорські та петлюрівські війська зайняли Київ і сюди повернулася Українська Центральна Рада, уряд УНР та інші урядові установи. До кінця квітня Червона армія була витіснена майже з усієї території східної України і Криму.