Історія України / Відповіді / 29-1

Брестська церковна унія

Із появою в Україні польських магнатів і шляхти тут значно поси­люється феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт. Особливо посилився цей процес після Брестської церковної унії 1596 р., у результаті якої православна і католицька церкви об’єдналися.

Українські магнати, деякі православні єпископи (Львівський, Луцький, Володимирський, Холмський і Туровський), а також митрополит Київський Михайло Рогоза, намагаючись зрівнятися у політичних правах із польськими феодалами, а церковники — з католицькими єпископами, які мали титул «князів церкви» і брали участь у діяльності сенату, підтримували унію. На церковному соборі 18 жовтня 1596 р. у Бресті відбулося об’єднання православної і католицької церкви на території Польсько-Литовської держави і більшій частині українських і білоруських земель. На цих землях замість православної церкви утворювалася уніатська (греко-католицька) церква. Православ’я оголошувалося поза законом, а всі православні церкви, їхні землі й майно переходили до уніатів. Католики і духівники-уніати насаджували унію на території України і Білорусії.

Однак основна маса населення унію не визнавала і вела боротьбу за свою батьківську православну віру. Особливо активними були дії з боку православних церковних братств. Вони утворилися у XVI­–XVII ст. у Львові, Галичі, Дрогобичі, Києві, Луцьку та інших містах. Виступаючи проти національно-релігійного гніту, братчики організовували бібліотеки, школи, друкували полемічні твори на захист православ’я. Члени братств також намагалися контролювати діяльність католицького й уніатського духівництва.

Найбільш активну роботу наприкінці XVI ст. проводило Львівське братство, яке в 1586 р. одержало право бути головним серед інших братств. Воно підтримувало тісні політичні і культурні зв’язки з Росією, Молдовою, Грецією. Значна частина братств, крім західноукраїнських, припинила своє існування у другій половині XVII ст., а Львівське брат­ство ще й у XVIII ст. відігравало важливу роль у суспільному й культурному житті міст.

Отже, на кінець XV ст. в українських землях, що входили до складу Литви, був повністю ліквідований удільно­князівський лад і ці землі стали звичайними провінціями Литви. Адміністративно вони поділялися на землі­-воєводства, які складалися з повітів, а повіти — з волостей. У 1458 р. православна церква України й Білорусі виділилася в київську митрополію, незалежну від митрополії московської.