Половці

По́ловці (кумани, кипчаки) — дослівно «люди Поля», «люди полів», «люди степів», «степовики». В наш час розглядаються як середньовічна народність тюркськоїмовної групи. Від більшості сучасних тюрків їх відрізняє те, що половці українських степів були в переважній більшості християнами.

Короткі відомості

Завдяки природним особливостям, по землях сучасної України проходить стародавня межа між стародавніми зонами степуілісостепу, в яких дуже давно почали формуватись два найважливіші способи життя людства —кочовийі осілий. Вже у стародавні часи на цих землях, які тоді називалиСкіфією, знаходимо згадки про скіфів-кочівників і скіфів-землеробів, племена, які в римських джерелах називають переважносарматами.

В подальшому на землях Скіфії, в її західній і східних частинах, формуються слов'яниітюрки. В цей час у слов'янських племен з'являється поняття про жителів лісу —древляні поля —полян(поляків, половців). Переважна більшість слов'ян в ті часи ідентифікує себе саме якполяни. Частина їх осідає на землях сучасної Польщі і приймає самоназвуполяки, в той час як інші, щоб відмежуватися від них, називають себеполяниі створюють державу з центром у Києві. Разом з тим у степах залишається третя група полян, які змішуючись і ассимільовуючись новими тюркськими переселенцями зі сходу, стають відомими в руських літописах під назвоюполовців.

Кипчаки, як повідомляють ісламські географи, займали західні області Кімакського каганату.

Саме кочовий спосіб життя і був основним для стародавніх «людей поля» або половців.

У давньоруських літописах половці вперше згадуються під 1054роком. Із 1055 р. вони згадуються у зв'язку з нападами на своїх осідлих сусідів —Русь, зокрема Київську, Переяславську та Чернігівську землі. Намагаючись захистити кордони Київської держави, руські князі робили походи проти кочівників.

Половці вели кочовий спосіб життя (щоб кочувати, одній сім'ї треба було мати табун із 25 коней, а також вівці, кози тощо), здійснювали напади на сусідів, брали участь у міжусобних війнах, які вели руські князі. Варто також звернути увагу, що в умовах українського степу, половці, так само як і їх ідейні наступники — козаки, використовували напівосідле скотарство, перезимівку скота (зимівники) і заготівлю кормів на зиму.

Очевидно, що під словом половці варто розуміти всіх тих людей, які в той час кочували в східноукраїнських степах. Вони не обов'язково повинні були мати єдине етнічне походження, належати до одного язика-племені чи притримуватися єдиного віровчення. Серед них могли бути як переселенці зі Сходу (на чому наголошують історики), так і стародавнє місцеве населення, що вело кочовий спосіб життя і не бажало підкорятися владі Рюриковичів.

Важливою компонентою у складі половців були тюркські племена, відомі під назвою кипчаки, які у 9-10 століттяхзаймали степи Північно-СхідногоКазахстанута над рікоюІртиш. На початку11 ст.з'явились надВолгою.

У 1054 г кипчаки зробилися відомими Русі, а до 1070 р. стали безперечними господарями західної частини Євразійського степу— відДунаюдоХорезму.^[1]

1055рокукипчацька ордана чолі з ханомБлушемвперше підійшла до південно-східних кордонів Русі. Територія від західних відрогівТянь-ШанюдоДунаю, на якій кочували половці, в 11-15ст. називалась Дешт-і-Кипчак (Половецька земля).

Упродовж 11 ст. половці, переходячи з місця на місце, освоїли величезні степові простори. Наприкінці 11 ст. половці перейшли до постійних зимовищу басейніСіверського Дінця. Тут споруджувались їхні святилища зі статуями предків, насипалиськургани.

Після Долобського з'їзду1110рокуВолодимир Мономаху1103,1111і1116рр. разом з іншими князями здійснив три походи проти половців, завдавши їм відчутної поразки. Під час першого походу руські війська досягли берегаАзовського моря, де перебували орди ханів Урусобоя, Алтунопоя, Белдуїза. Половці були вщент розбиті, а Алтунопой, Урусоба і ще 20 ханів загинули. Під час походів 1111 і 1116 рр. руські дружини здобули половецькі «міста» та численні селища, розташовані на берегах Сіверського Дінця.

Половецькі орди із Сіверського Дінця відступили на схід, за Волгу. Після смерті хана Шарукана 40-тисячна орда, очолювана його сином Отроком, відкочувала наКавказ, де вступила на службу догрузинськогоцаря Давида Будівничого. УПодніпров'їполовецькі орди на чолі з ханамиБонякомі Тугорканом також здійснювали походи наВізантіюта руські землі.

На початку 12 ст.половці повністю освоїли причорноморські та приазовські степи. До цього часу належать багато майстерно виготовлених кам'яних статуй, встановлених на курганах, зимовищах, при дорогах. Фігури, виготовлені зпісковика,вапнякатачервоного граніту, зображують людей із притиснутою до живота двома руками посудиною.

На середину 12 ст. межі половецької землі проходили межиріччям ВолгитаДонуна сході, на півдні — північнокавказькими, кримськими та приазовськими степами, на півночі — р.Сулою, на заході — межиріччямІнгульцяіДніпра.

У другій половині 12 ст. окремі половецькі орди, які згадуються в давньоруських літописах під ім'ям Токсобичі, Єлтукови, Бурчевичі тощо, почали утворювати нові об'єднання, з яких найсильнішими і найорганізованішими були Придніпровське і Донське по р. Сіверський Дінець(Біла і Чорна Куманії). На чолі сіверо-донецького (донецького) об'єднання стояв рід відомого хана Шарукана. До цього роду належали також хани Сирчан, Отрок іКончак, який у другій половині 12 ст. об'єднав значну частину половців у єдину державу. Ряд кам'яних статуй цього часу, виявлені в середній течіїСіверського Дінця, передають європеоїдні риси половецьких ханів і знаті. Обличчя у них овальні, ніс із горбинкою, вуса прямі або хвилясті. Половці традиційно складали значну частину війська князів Русі.

Давньоруський літописець пише про Кончака як могутнього богатиря. Його стійбище знаходилось на березі р. Тору середній течії Сіверського Дінця. Тут у полоні перебував новгород-сіверський князьІгор Святославичпісля поразки руських дружин під час битви на р.Каялав1185р. (втік за допомогою половця Лабора). Похід Ігоря Святославовича на половців 1185 р. оспіваний у знаменитій поемі«Слово о полку Ігоревім».

На початку 20-х рр. 13ст. половці зазнали численних поразок від монголо-татар, згодом були розгромлені донські, передкавказькі орди половців та їх союзники —алани.

1223року половці остаточно були розбиті на р.Калка. Деякі половецькі роди відкочували наДунай— на територіюУгорського королівства. Перша, невдала спроба поселення половців під проводом ханаКотянав Угорщині була здійснена угорським королемБелою IVі датується1239р. У1241—1242рр. внаслідок набігу монголо-татар на Угорщину значно скоротилося населення областіАльфельд, і Бела IV цього разу вже успішно розселив половців міжТисоюіДунаєм, біля річокКереш,МарошіТемеш. Всього переселилося від 65 до 85 тисяч половців. У1282р. з Лівобережжя Тиси значні групи половців переселилися доМолдавії, в Угорщині залишилося близько 50-60 тисяч. У 13-14 ст. половці в Угорщині займали територію у 8000-8500 квадратних кілометрів. Територіально половці поділялися на 7 родів. Наприкінці 14 — на поч. 15 ст. їх було організовано у секи (sedes), об'єдання, що частково відбивали племінну структуру. Масове переселення половців ханівТатаратаКотянадо Угорщини у першій пол. 13 ст. призвело до їх домінування у суспільно-політичному житті королівства протягом тривалого часу. Саме тут половці чи не найдовше зберігали свою мову та культуру — ще у1744р.Стефан Варро, чи не останній половець, який знав мову своїх предків, у складі кумано-язигськогопосольства доМарії-Терезіїприбув доВідня. Сліди присутності середньовічних тюркських кочівників збереглися в численних етнографічних групах сучасних угорців. Багато запозичень з тюркських мов маєугорська мова.

Відомі були половці і в Єгипті, де (пізніше становили гвардію султана —мамлюків). Більша частина половців залишилась у степах Причорномор'я, увійшла до складуЗолотої Ордита згодом асимілювалась.

Слідами поселень половців у середньовічній Русізалишаються такітопоніми, якПоловиця(колишня запорозька слобода — історичний центрДніпропетровська), селаМалополовецьке(Фастівський районКиївської області),Половецьке(Бердичівський районЖитомирської області),Половці (Гощанський районРівненської області),Куманівка(Козятинський районВінницької області),Куманів(Городоцький районХмельницької області),Куманівці(Хмільницький районВінницької області),КоманчаСяноцького повітувПідкарпатському воєводствіПольщі.

Віра половців

Докладніше: тенгріанство

Джерела свідчать про те, що серед половців було багато християн. Дочки і сини половецьких ханів в літописах часто носять християнські імена, одружуються з нащадками руських, угорських, візантійських правителів. Варто звернути увагу, що в ті часи, так само як і нині, християнином був той, хто вірив у єдиного Всевишнього, Творця неба і землі, визнавав його втілення в образі Спасителя (Ісуса Христа) і носив хрест.

Після утворення Імперії Великого Степу (Монгольської) частина половців приєдналася до війська монголів. Саме вихідці з колишніх половецьких земель складали значну частину війська темника Мамая під час його боротьби з Дмитром Донським. Після поразки у цій битві Мамай відійшов у східноукраїнські і причорноморські степи, його син, нащадок Чингізхана по матері, разом з військом прийняв християнську віру і став під руку великого князя литовського, отримавши з його рук титул князя Глинського і володіння на землях нинішніх Полтавської, Черкаської, Сумської і Чернігівської областей. Так закінчилась історія половців і почалась історія козацтва. Нащадки Мамая і Чингізхана, князі Глинські, Вишневецькі, Острожські, Дашкевичі, Ружинські стали першими козацькими отаманами.

Мова половців

Щодо мови половців існують суперечливі точки зору. Головні версії дві — версія про тюркську основу цієї мови і версія про слов'янську (болгарську, українську) основу цієї мови. Швидше за все в чомусь праві і та і інша, оскільки в той час, так само як і нині, на землях Східної України проживало населення змішаного походження. Вся історія українських степів — це історія співіснування різних племен і народів, праслав'янських, пратюркських і праугро-фінських. Саме на їх основі створювалися різноманітні племінні союзи, відомі під назвами скіфи, сармати, гіппоподи (росомони) Росомони, гунни, болгари, хазари, печеніги, половці, монголи і т. д.