7.М.Вербицький,с.Гулак-Артемовський,п.Сокальський,м.Леонтович - видатні українські музиканти.

М. Вербицький створив також велику кількість хорових творів, церковних і світських, музично-драматичних, солоспівів, був зачинателем перемишльської композиторської школи, автором національного гимну "Ще не вмерла Україна”. Його послідовниками були І. Лаврівський, В. Матюк. У Східній і Наддніпрянській Україні творили С. Гулак-Артемовський, М. Аркас, П. Ніщинський, П. Сокальський, М. Колачевський. У композиторів – попередників і сучасників Лисенка виявилася переважна тенденція до засвоєння досягнень західноєвропейської музики стилю романтизму та романтичних принципів творчості: звертання до народних джерел, жанрів доби романтизму, а в деяких зароджується оригінальне музичне мислення в народно-пісенному стилі (М. Лисенко і послідовники). Микола Лисенко (1842-1912) опублікував понад 600 зразків українського музичного фольклору, створив великий цикл "Музика до "Кобзаря” Т.Г. Шевченка”, який включає пнад 80 творів різних жанрів і форм. Він автор перших класичних національних опер "Наталка Полтавка, "Різдвяна ніч”, "Утоплена”, вершиною і кращим зразком героїко-патріотичної опери стала монументальна народна музична драма Лисенка "Тарас Бульба”. У творчості Лисенка відбулася стильова генерація музичної мови і повністю сформувалася українська національна модель музичного романтизму.

Українська тематика, історія козацтва, захоплювала російських письменників-романтиків (Ф. Глінку, К. Рилєєва). Польські письменники Б. Залеський, Т. Падура та інші були представниками так званої української школи в польській літературі.

Під впливом великого зацікавлення митців-романтиків до фольклору в середині ХІХ ст. відбувається становлення етнографії як науки, а також порівняльного літературознавства, мистецтвознавства у різних ділянках. Першими етнографами на Україні були А. Коціпінський ("Пісні, думки і шумки руського народу...”), А. Маркевич, О. Потебня ("Українські пісні, видані коштом О. Балліної" СПБ, 1864), О. Рубець ("216 народних украинских напевов” М., 1872). Особлива заслуга в розвитку музичної фольклористики належала М. Лисенкові і П. Сокальському. Найвагомішою працею Лисенка як вченого-фольклориста була "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая”, К., 1874. П. Сокальський є автором праці "Русская народная музыка, великорусская и малорусская в ее строении мелодическом и ритмическом и отличия ее от основ современной гармонической музыки”.

В українській музиці ХІХ ст. романтизм був провідним стилем, який набув найяскравішого вияву й нової якості у творчості М, Лисенка. Загальнокультурні тенденції національного відродження кінця ХУІІІ і впродовж майже цілого ХІХ ст. пов'язані з притаманним романтизмові розвитком національної літературної мови, втіленням народної образності, використанням народно-пісенних джерел, увиразненням національної специфіки у всіх ділянках і жанрах літератури і мистецтва.

Виникнення й розвиток романтизму зумовлений як суспільно-історичними чинниками, так і еволюцією художнього мислення та образної системи. Світ постав перед романтиками в динаміці у безперервному русі та боротьбі суперечностей. Світогляд романтизму, вважаючи людину втіленням духовного начала, створив образ митця, який ставав пророком, а його поезія – божим одкровенням. Романтики надавали пріоритету інтуїції та почуттям над розумом, в них укріпилося нове розуміння мистецтва, відмінне від класичного принципу "наслідування природи”. Вони висунули концепцію мистецтва як сфери, що не відображає природу, а творить поруч з нею і в згоді з нею, підпорядковуючись тим же універсальним законам життя.

ВИСНОВКИ

Отже, протягом XIX ст. українська культура, попри несприятливі обставини, досягла значних успіхів. Талановиті вчені, літератори й митці створили багато класичних творів, що стали вагомим внеском у скарбницю світової духовності. Вихід української культури на новий щабель поступу послужив міцним фундаментом для подальшого її розвитку.

Одним з найголовніших завдань творчості митців початку ХІХ ст. стає пізнання людини, проблема її гідного існування та пошуки виходу з трагічної суперечності між особистістю і соціальним середовищем. Внутрішній світ особистості значно еволюціонував і ускладнився порівняно з попередньою епохою: більш витонченими стали душевні порухи, сприйнятливість, зросло усвідомлення самоцінності, відповідальності, гідності, і, водночас, суперечливості приватного і суспільного інтересу: людина стає лише розгармонізованою часткою суспільного виробництва, відбитком свого заняття; її розриває суперечливість між особистим егоїзмом і суспільно обумовленою мораллю. Просвітництво пропонувало частковий вихід з останньої суперечності – виховання почуттів засобами мистецтва. Романтизм виник і як певне розчарування в ідеях просвітителів, які сподівалися на моральне оновлення суспільства доби капіталізму.

На ідеї індивідуальності, значно розвинутій з часів ренесансу, базується мистецтво романтизму, передовсім література. Романтизм виник на початку в Німеччині як відгук на французьку революцію на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. (брати Август і Фрідріх Шлегелі). У русі "Бурі й натиску”, штюрмерстві, поєднався сентименталізм з передромантизмом, постає суспільне тло і національний колорит, жива народна мова (молодий Гете –"Гец фон Берліхіген”, "Егмонт”). Фантазія і минуле, фольклор, національна традиція, історія культури і мови, свобода особистості, культ почуття і уяви, заперечення абстрактного раціоналізму – головні сфери інтересу в романтиків. Замість загальновизнаного об'єктивно "прекрасного” ідеалу романтики розуміють прекрасне як яскраву індивідуальну і національну своєрідність, замість прозаїчного буржуазного порядку – винятковість самотніх героїв та обставин (Корсар, Манфред у Байрона, Конрад Валленрод у Міцкевича, Рюї Блаз у Гюго).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.

2. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.

3. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.

4. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.

5. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.

6.Культура та побут населення України: Навч.посібник / В.І. Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – 2 – е вид., доп. та перероб. – К.:Либідь, 1993. – 288с.

7. Історія України: у 2 т. Т. 2. Від середини XVIII століття до 1923 року./ Н. Полонська – Василенко. – 3 – тє вид. – К.:Либідь, 1995. – 608с.

8. Історія світової і вітчизняної культури : Курс лекцій / - Тернопіль, 2005.- 164 c.

9. Культурологія : Навчальний посібник / - К: КНЕУ, 2001.- 121 c.

10. Культурологія : Навчальний посібник / Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. - К.: Центр навчальної літератури, 2007.- 392 c.

11. Культурологія: теорія та історія культури : Навчальний посібник / За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула - Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c.

12. Культурологія: українська та зарубіжна культура : Навчальний посібник / Зязюн І., Семашко В. та ін.; Ред. М.М. Закович - К.: Знання, 2007.- 567 c.