философия

46.Соціальна структура суспільства-Будь-яке суспільство–це не просто група окремих індивідів,а певна система соціальних зв'язків,відносин,тенденцій та закономірностей розвитку.Сукупність соціальних спільностей і груп,що певним чином взаємодіють між собою,становить соціальну структуру суспільства. поєднує насамперед соціально-класові елементи (класи і суспільні прошарки). До неї належать також такі структури, як соціально-етнічна (рід, плем'я, народність, нація), соціально-демографічна, яка пов'язана з розподілом людей на групи за віком, статтю та іншими демографічними ознаками (молодь, жінки, пенсіонери).До важливих елементів соціальної структури суспільства належать також трудові колективи, населення міста і населення села, працівники фізичної і працівники розумової праці, сім'я. Залежно від кількісного складу соціальні спільності поділяються на:великі (класи, нації, професійні та галузеві групи тощо);середні (територіальні спільності, виробничі колективи тощо);малі (сім'я та інші).Кожний тип суспільства залежно від характеру і способу виробництва має певну соціальну структуру.Соціальна структура в остаточному результаті залежить від економічної основи суспільства, але вона має відносну самостійність і певним чином впливає на економічні відносини, політичну, духовну та інші сфери життя людей.Визначальним елементом соціальної структури виступають класи.Це найбільш важливий елемент структури.Класове розмежування має вирішальний вплив на всі суспільні відносини та елементи соціальної структури.Воно обумовлює характер інших соціальних груп і спільностей, накладає свій відбиток на їх розвиток.

47.Феномен політики .Держава як елемент політичної системи-Політика і політичне життя є найбільш древніми темами з всього корпусу соціально-філософської проблематики. ласичне поняття політика (від греч. politike - мистецтво управління державою) позначалося як мистецтво, а згодом наука про цілі і завдання держави, а також про засоби досягнення цілей і вирішення конкретних завдань.Визнаючись спочатку як мистецтво, політика пройшла довгий історичний шлях, перш ніж бути вписаною в систему гуманітарних наук, яку окрім політики утворюють історія, право, соціологія, психологія і інші науки. Визначаючи як головну мету політики забезпечення "вищого блага" громадян полісу і наказуючи їй морально-виховну роль,Аристотель,стверджував:"Державним благом є справедливість,тобто те,що служить загальній користі".Вважалося,що політична наука,розкриваючи причинно-наслідкові закономірності,дає можливість визначити ті константи і змінні величини,впливаючи на які можна досягти бажаних результатів.За Т. Гоббсом за допомогою громадського договору натовп людей перетворюється на організоване суспільство і утворює державу,"воля якої через угоду багатьох людей вважається за волю їх усіх,з тим,щоб держава могла розпоряджатися силами і здібностями окремих членів на користь загального світу і захисту" .За Локком "головним обов'язком держави, що виникла з громадського договору,є дотримання "природного права",захист власності його громадян".Держава є організацією безпосередньо політичного владарювання. Держава як елемент політичної системи має ряд особливостей:єдина політична організація,влада якої поширюється у межах територіальних кордонів держави.виступає як єдиний офіційний представник всього суспільства,що об'єднується нею за ознакою громадянства.єдиний носій суверенітету,тобто тільки держава має верховенство щодо всіх інших влад усередині країни і є незалежною від будь-якої іншої іноземної влади.має монопольне право на правотворчість,видаючи закони та підзаконні акти,обов'язкові для виконання всіма органами, підприємствами,організаціями,посадовими та фізичними особами.координує основні сторони життя суспільства.єдина у політичній системі організація, яка наділена правоохоронними органами.має збройні сили і органи безпеки.має легальну можливість застосування методів примусу щодо населення з метою захисту конституційного устрою,державної цілісності,захисту прав та законних інтересів громадян.наділена єдністю законодавчих,управлінських і контрольних функцій.має систему примусового оподаткування,обов'язкових платежів,що забезпечують її економічну самостійність.

48.Варіативність історичного процесу.Суспільно-економічна формація та цивілізація-Зі створенням вчення про суспільно-економічну формацію,соціальна філософія і соціологія перетворилися на науку, на місце абстрактних роздумів про суспільство взагалі було поставлено конкретний аналіз різних його типів.На відміну від таких категорій, як продуктивні сили, держава право та ін.,у яких відображаються різні сторони суспільного життя,категорія "суспільно-економічна формація" охоплює всі сторони життя суспільства у їх органічному зв'язку.З позиції формаційної методології і вчення про суспільно-економічну формацію протягом історії людства відомо п'ять основних типів виробничих відносин, яким відповідають п'ять історичних типів суспільства,або суспільно-економічних формацій: первіснообщинна,рабовласницька,феодальна,капіталістична,посткапіталістична.Отже,суспільно-економічна формація—поняття соціально-філософське.Належність якоїсь країни до певної суспільно-економічної формації не залежить від місця її розташування на планеті чи століття буття.У цьому понятті фіксуються в теоретичній формі тип суспільства,його історично минущий характер,історичний процес як закономірна зміна суспільно-економічних формацій.Кожна формація становить цілісну систему. її матеріальну основу становить спосіб виробництва—історично-діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин.Вона включає також історично визначену сукупність суспільних відносин.Компонентом системи будь-якої суспільно-економічної формації є не один історичний тип виробничих відносин,а принаймні три і більше:залишки виробничих відносин попередньої формації,виробничі відносини певної формації та елементи майбутньої.

49.Людина як суб’єкт історичного процесу.Народ та особистість в історії-історичний процес—це послідовна низка змінюваних одна одну подій, у яких проявилася діяльність багатьох поколінь людей. Усі,хто здійснює цю діяльність,є суб'єктами історичного процесу: ндивіди,різні соціальні спільності, їхні організації,великі особистості. Роль народних мас найбільш яскраво виявляється:у діяльності зі створення матеріальних цінностей, у розвитку продуктивних сил;у діяльності, спрямованій на створення культурних цінностей;у різних сферах суспільно-політичного життя, зокрема в боротьбі за ствердження і практичну реалізацію невідчужуваних прав людини,за поліпшення життя людей;у діяльності щодо захисту своєї Вітчизни;для нормальної життєдіяльності народу важлива і наявність особливих верств, яких називають елітою.Це порівняно невелике число осіб,які займають провідне становище в політичному,економічному,культурному житті суспільства,найбільш кваліфіковані фахівці.

50.Поняття культури. Типологія культур.Культура і цивілізація- Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освічування) — система надбіологічних програм людської діяльності, поведінки, спілкування, які історично еволюціонують. (Це — по-перше).Поняття «культура» виникло в Давньому Римі від латинського дієслова «соlо» як опозиція до поняття «натура»,тобто природа.В античній цивілізації культура як форма виділення з природи набуває ще й значення моральної запрограмованості людини.Поліваріантність моральних норм культур різних народів зумовила те,що культура стала об'єктом філософських досліджень.головна умова типологізації–наявність одного критерія,за яким і визначають тип культури.Наприклад:спосіб трансляції культурного досвіду (традиційні – нетрадиційні); структури соціальної стратифікації (сільська – міська); хронологічна послідовність; визнання існування особливого утворення або фундаментальної форми всесвітнього соціокультурного досвіду–Сходу та Заходу (відповідно–поділ культур на «східні» та «західні») тощо.Тип культури–це ствердження подібності,загальних рис,які знаходимо в деяких культурах,що відрізняються від інших. Соціокультурним світом називають суспільство,характерною ознакою якого є особливий,специфічний для нього тип культури,що забезпечує цілісність соціокультурного світу.Культура утворює загальне інформаційно-семіотичне середовище,у якому відбувається життєдіяльність членів суспільства.Це середовище об'єднує їх і дає можливість взаємодіяти між собою.

51.Цінності як ядро духовного світу людини.Структура цінностей-Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів,одним із факторів розгортання політичної історії.Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини.Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби,і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини.Цінності становлять фундамент культури,і предметним полем формування цінностей є культура.Ці категорії невіддільні одна від одної.Культура і визначається через систему цінностей та ідей,що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму.Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності—осередком духовного життя суспільства.Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні.Роль особливих ідейних скріп в суспільстві виконують соціальні цінності, що виступають у формі соціально-політичних ідеалів,ідей,ціннісних настанов,орієнтацій,надцінних ідей,на зразок національної ідеї.Виконуючи важливу роль інтегруючих,соціалізуючих,комунікативних засад у житті суспільства,цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства,високий рівень самосвідомості й організованості його членів.Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей.Спочатку вони з'являються як сукупність звичок,прийомів людського побуту,специфічні форми поведніки,що передаються від покоління до покоління як ознаки власне людського способу життя.

52.Глобальні проблеми людства.Соціальне передбачення і моделювання майбутнього- комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу,характеризуються динамізмом і вимагають для свого розв'язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т. д.),від вирішення яких залежить подальший прогрес людства і збереження цивілізації.Глобальні проблеми людства взаємопов'язані охоплюють всі сторони життя людей,стосуються всіх країн народів та верств населення,стосуються як поверхні землі,так і Світового океану,атмосфери планети,навколоземного та космічного простору.Вони призводять до великих економічних та соціальних збитків.Політичні проблеми,Проблеми народонаселення,Екологічні проблеми,Економічні проблеми,Соціальні проблеми.

53.Специфіка науки,її співвідношення з філософією і поза науковим знанням- Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим—теоретичним,тобто заснованим на розумі.Однак філософія наділена властивістю,яка виводить її за межі світогляду.Вона не обмежується поясненням світу,а й пізнає його,її пояснення ґрунтуються на пізнанні.Релігія,наприклад,не займається спеціально пізнанням світу,щоб потім давати йому своє пояснення.Її вихідні засади пояснення задані у священних книгах (Біблія, Коран та ін.).Для філософії світ завжди є проблемою.Вона постійно перебуває в пошуках істини,націлена на пізнання невідомого,просякнута пафосом пізнання.Зрештою, світ як невідоме,як проблема постав лише перед філософією.Для незрілого мислення проблем не існувало.Виникнення філософії засвідчило зрілість духу,його мужність не тільки порушувати проблеми,а й утримувати їх протягом певного часу нерозв´язаними.На цій підставі можна стверджувати,що однією з особливостей філософського знання є його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення незавершеності процесу пізнання.

54.Наука в системі культури-Наука–це особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на здобуття, об'єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань про світ.основною функцією науки є розробка та теоретична систематизація об'єктивних знань про буття.Це система понять про явища і закони матеріального світу та духовної діяльності людей, яка дає змогу передбачати і перетворювати дійсність в інтересах суспільства.Змістом науки і її результатом є цілеспрямовано зібрані факти, розроблені гіпотези і теорії, прийоми та методи дослідження.Наука як форма культурної людської діяльності є історичним явищем.Наука дає людству можливість використовувати сили природи, розвивати матеріальне виробництво, змінювати суспільні відносини.Вона сприяє формуванню наукового світогляду, розширює кругозір людини, звільняє її від забобонів та помилок.Наука як соціальний інститут стала одним з найважливіших факторів соціально-економічного потенціалу, тому політика в галузі науки перетворилася в одну з провідних сфер соціального управління.