ekzamen

11.Сприйняття Вікліфа англійським суспільством та рух лоллардів.На королівську службу Вікліф вступив незадовго до 7 квітня 1374, коли Едуард III призначив його парохом у Латтеруерті. Йому було доручено захищати антиклерикальний курс сина короля, Едуарда, принца Уельського. Влітку 1374 Вікліф жив у Брюгге, допомагаючи відстоювати перед нунцієм папи Григорія XI позицію уряду, який протестував проти обкладення англійського кліру папським податком і проти папських призначень своїх кандидатів на церковні посади в Англії. З 1374 до 1376 він працював в Оксфорді над двома трактатами «Про Божественну владу» і «Про світську владу», які закінчив у 1378. У них стверджувалося право государя позбавляти кліриків, які вчинили гріхи, джерел їхніх прибутків.Принц помер у 1376, але його брат, Джон Гентський, закликав Вікліфа до Лондона, щоб той у своїх проповідях виступив проти єпископальної системи правління. Проповідник впорався з дорученням настільки успішно, що збірки його теологічних думок було відправлено до Риму для вивчення, а самого Вікліфа викликали на допит вищі англійські ієрархи в собор Святого Павла. Джон Гентський був присутній на цьому допиті (19 лютого 1377) і настільки запекло сперечався з єпископом Лондонським Вільямом Кортні, що судді розгублено припинили розгляд. Ніяких подальших кроків проти Вікліфа не було зроблено до тих пір, поки 18 грудня в Англії не були оприлюднені папські булли. Було наказано заарештувати Вікліфа і провести розслідування з приводу тих його помилок, які зачіпали церковне керівництво. Але й після цього він перебував під захистом університетської влади і його друзів при дворі. Наступна спроба віддати його під суд у Ламбет (у березні 1378) була порушена овдовілою принцесою Уельською. Свої політичні здібності Вікліф в останній раз продемонстрував у Глостерському парламенті в жовтні 1378, де він захищав право на порушення недоторканності храму королівськими чиновниками у Вестмінстерському абатстві.

12. Реформація в Європі.Започ.Реформацію виступ професора Віттенберзького університету Мартіна Лютера проти Католицької церкви у 1517 р. Обурений кризою церкви, критикуючи розкіш Риму, він був вимушений визначити нові відносини між людиною і Богом, створюючи, таким чином, нову релігію.Реформація у Німеччині розп. як рух поміркованих суспільних верств, натхненних гуманістичними ідеалами, спрямований проти Католицької церкви. Проте поступово вона набула рис притаманних боротьбі нар. мас за покращення свого становища. Відображенням цього стали заклики Томаса Мюнцера підняти меч проти панів і вст. силою церкви Царство Боже на Землі, та події Селянської війни 1524 - 1526 рр.У п.п. XVI ст. лютеранство пош.у кн. Півн. Німеччини - Пруссії, Браденбурзі, Саксонії, Сілезії, Вюртемберзі, Гессені. Офіційною релігією його визнали у Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії і в прибалтійських землях.Слідом за лютеранством з'явл. також інші варіанти протестантських  учень. Засн. одного з них став француз Жан Кальвін. Швейцарське місто Женева, де він оселився, перетворилося на один з центрів європейської Реформації.Кальвінізм здобув у Європі та світі в цілому навіть більше прихильників ніж лютеранство. Кальвінізм поширився у Сполучених провінціях Нідерландів, Швейцарському Союзі і деяких з німецьких князівств. Чимало його прихильників було в Польщі та Угорщині. Кальвіністами були пресвітеріани Шотландії, пуритани Англії і гугеноти Франції. Рятуючись від переслідувань анг.і пуритани переселялися до Півн. Америки,  поширюючи  кальвінізм за межами Європи.Поширення ідей Реформації в Англії спричинило виникнення англіканської церкви. її очолював король Генріх VIII Тюдор. Вірною Католицькій церкві залишалася більшість нас. Італії, Іспанії, Португалії, князівств Півд. Німеччини, значної частини Франції.

15. Орден тамплієрів, з’яв. в 1118 р., коли група лицарів на чолі з Гуго де Пейном і Годфруа де Сен-Омером з’яв. до короля ієрусалимському Балдуину II і попросила дозволу утв.орден для захисту прочан, що випливають у Єрусалим. Король дав свою згоду і навіть дозволив лицарям зайняти південне крило свого палацу. нараховував у перший рік свого існув. 9чоловік, одержавім’я«тамплієри».B 1128 року папа офіційно затвердив устав ордена і призначив Гуго де Пейна його першим магістром.Орден одержував багаті земельні і грошові пожертвування і тому незабаром розбагатів і перетв. у впливову пол. чинність, а участь у Хрестових походах принесло йому військову славу. Вступаючи в орден, лицарі давали звичайні обітниці слухняності, бідності і безшлюбності. Їжа- хліб і вода. Заборонялися м’ясо, молоко, овочі, фрукти, вино. Одяг – лише найпростіший. Якщо після смерті лицаря-ченця в його речах виявлялися гроші, золоті або срібні вироби, він губив право на похорони на освяченій землі (цвинтарі), а якщо це виявлялося вже після похорону, тіло належало витягти з могили і кинути на поживу псам.Устав ордена припускав, що лицарі мали право відступити з поля бою лише в тому випадку, якщо ворог триразово перевершував їх по чисельності. Усякий, хто піднімав руку на тамплієра, викликав на себе невідворотне покарання. B результаті орден зложився у тверду ієрархічну структуру з Великим Магістром на чолі. Члени ордена тамплієрів розподілялися по чотирьох розрядах: лицарі, капелани, зброєносці і слуги. в ордені налічувалося бл. 20 тис. лицарів. Особливо велике був вплив тамплієрів в Іспанії, Франції і Англії. B 1187 тамплієри перенесли свою резиденцію в Акку. B цей час вони приймали участь у Третьому Хрестовому поході. Долю цього походу, зумовило запекле суперництво, що розгорнулося між тамплієрами і госпітальєрами. B 1291Акка впала, і орден тамплієрів переніс свою резиденцію на Кіпр. в др.п.XIIст. тамплієри, стали найбільшими банкірами Європи, так що військова сторона їхньої діяльності відійшла на другий планB 1298 року магістром ордена стає Жак де Молі. Ha наступний рік тамплієри під його командуванням відвойовують Єрусалим, однак утримали кілька міс.B 1306 року Молі переносить резиденцію ордена в Париж. B 1307 року підступний король разом з папою Клементом V обвинуватив тамплієрів у єресі. Для членів ордена обвинувачення виявилися настільки несподіваними, що вони навіть не встигли вчинити організований опір. Почався загальноєвропейський інквізиційний процес, що супроводжувався самими жорстокими катуваннями. B кінцевому рахунку в 1312 році орден був офіційно обвинувачений у єресі, служінні сатані, протиприродних пороках й оголошений розпущеним. Двома роками пізніше вся верхівка ордена на чолі з Молі була страчена в Парижу.

16.Орден Гаспітальєрів. Ознакою госпитальєрів є білий восьмикутний хрест, відомий також під назвою "мальтійський хрест" на чорному плащі. з сер. XII ст. білий восьмикутний хрест носиться на грудях на червоному супервесті. Щодо точного часу народження Ордена в різних іст. джерелах приводяться різні дати. За деякими джерелами в 1070 (за 25 років до Першого Хрестового Походу) знатний лицар Герард (Джерард?) засн. при вже існуючому Страннопріїмному Будинку в Єрусалимі священне братство, що узяло на себе турботи про християнських паломників. За іншою версією це відбулося в 1080 році і засновник не був лицарем. В період правління Джерарда Госпіталь був суто мирною організацією. Число місць в госпіталі -2 тис. Використовувалися методи передової тоді арабської медицини. Він створив перші Статути Госпіталю. Госпіталь був організований в двох відділеннях – одне для чоловіків присвячене Святому Іоану інше (для жінок) присвячене Марії Магдалині. Джерард помер в 1120 році і день його смерті до цих пір  числиться в календарі Мальтійського Ордену. між 1126 і 1140 роками Братство все більше стає військово-релігійною організацією, хоча функції піклування про  слабких і хворих паломників зберігалися. У 1137 році Римський Папа Інокентій II утвердив правило, згідно якому, брат, що раніше вступив в Орден, не мав права самостійно зняти з себе обітницю, Для цього була потрібна згода решти всіх братів. Між 1142 і 1144 роками госпітальєри придбали п'ять графств в окрузі Тріполі, суверенне князівство на півночі королівства. Всього до цього часу в руках госпітальєрів знаходилось вже близько 50 укріплених замків. Госпітальєри брали активну участь в Другому Хрестовому Поході, вносячи а ряди хрестоносців елементи порядку, організованості що допомогло здобути ряд перемог.Проте,похід закінчився провалом. У 1189 році поч..Третій Хрестовий похід. До 1191 року вдається оволодіти фортецею Акра. на самому початку Четвертого Хрестового походу хрестоносцям вдається оволодіти Єрусалимом. У п. п. – сер. XIII ст. госпітальєри є основною військовою силою християн в Палестині і стримують натиск мусульман. беруть участь в V, VI, VII Хрестових походах. У 1244 році в битві під Газоюгоспітальєри терплять серйозну поразку.

17.Тевтонський орден. У 1190 році під час третього хрестового походу купці з Любека засну госпіталь для нім. хрестоносців, який через8років і перетворився на орден, головними завд. якого стали боротьба з так званим “поганством”тапоширенняхристиянства.Лицарі Тевтонського ордена мали чорний хрест на білому плащі. Скл. орден з повноправних “братів”-лицарів, які при вступі у орден обіцяли бути завжди бути цнотливими, бідними і слухняними;і“брати”-священики та “півбрати”. Керував орденом великий магістр, який обирався, “навічно” . Разом з магістром, керували орденом рада, яка складалася з п’ятьох вищих представників- членів ради. Орден володів величезними теріторіями Німеччини, що поділялися на землі, на чолі яких стояли так звані ландмейстери. У 1211-25 роках лицарі Тевтонського ордена спробували захопити Трансільванію ,але були звідти вигнані королемЕндре.У 1226 році польський герцог Конрад Мазовецький сам запросив їх до себе у Хелминську землю для боротьби з “поганцями”-прусами. У 1237 році до Тевтонського ордену приєдналися залишки Орденамечоносців.Внаслідок цього об’єднання виникло відділення Тевтонського ордена – так званий Ливонський орден, з яким і боровся Олександр Невський. Після того, як лицарі Тевтонського ордена перемогли Прусію, почалися регулярні походи проти “поганської” Литви. У 1308-1309 роках Тевтонський орден захопив теріторію східної частини Польщі на чолі з містом Гданьском. У 1346 році орден захопив частину теріторії Данії – Естляндію. У 1380-98 році орден підкорив Жемайтію, у 1398 році захопив о. Готланд, а у 1402 році набув Нової марки. Потім, у “Великій війні” 1409-1411 років, орден потерпів поразку і виплатив контрибуцію . Після цього були ще й інші походи “братів”-тевтонців, але розповідати про це ми більше не будемо. Досить. Скажемо лише, що у 1809 році орден був розпущений декретом Наполеона, але у 1834 році він знову був відновлений австрійським імператором Францем I. Існує орден і досі.

19. Передумови Четвертого хрестового походу на Схід.

(1202-1204) особливо яскраво виявив справжні цілі хрестоносців, не замасковані якими то було релігійними гаслами. Він був початий французькими та італійськими феодалами за призовом папи Інокентія 3, який прагнув до створення світової держави під владою пап.Первоначально метою походу намічався Єгипет-головна держава Сходу, що володіла Єрусалимом. Але результатом походу була Візантія.К початку 13 ст. Візантія в економічному та військово-політичному вигляді була ослаблена, хоча західним державам вона ще представлялася дуже багатою країною. Економічна сила імперії протягом 13 в.била підірвана тим, що Захід вступив у прямі торговельні зв'язки з Левантом через гавані заснованих хрестоносцями держав. Торгівля Візантії постраждала також від того, що візантійський уряд змушений був надавати торгові привілеї італійським купецьким республікам, щоб отримувати від них допомогу проти нападів турків і італійсько-сицилійських вихідців з Нормандії. У результаті скорочення візантійської торгівлі доходи від скарбниці впали. Боротьба з турками, хрестоносцями і іншими нападниками на Візантію зовнішніми ворогами вимагала нових засобів. Збільшувалися податки. Росла злидні трудящого населення. Його руйнували набіги турків, грабежі хрестоносців, війни, податки хабарництво чиновників. До всього цього треба додати безперервну боротьбу між різними групами землевласницької і чиновної знаті, які демагогічно використовували невдоволення мас. В кінці 12 ст. у Візантії відбуваються часті палацові перевороти. Політика правителя нової династії Ангелів (з 1185 р.) Ісаака сприяла втраті Візантією Болгарії та Сербії. При Олексія 3, які прийшли до влади в результаті палацового перевороту 1195 р., державні справи приходять в повний розлад. Імперія за фактично розпалася на напівнезалежні феодальні володіння, була розорена, не мала серйозної військової сили.

20. Початок походу та перебіг основних подій. Мета учасників та її еволюція. Четвертий хрестовий похід був орг.проти православної Візантійської імперії. Результатом четвертого походу (1202—1204) були узурпація влади імператора у Константинополі та засн. Лат.імперії. Папа Інокентій III почав готуватися до нового хрестового походу, однак до Єгипту хрестоносці так і не дійшли.Найвід. подією Четвертого хрестового походу стало пограбування православного Константинополя.Щоб потрапити в Єгипет, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий флот, із проханням переправити їхні війська, спрямувавши Жоффрея де Віллардуена.голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 p., на о. Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. У листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Інокентій III відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться.Проте дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника—християнського Константинополя. Приводом до війни стало бажання сина імператора Ісаака II Ангела відібрати у дядька Олексія престол, який він захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом.Влітку 1203 р. хрестоносці роз. облогу Константинополя. Невдовзі вони захопили місто і повернули престол Ісаака II.Коли їх почали силою стягувати з населення, вибухнуло повстання, у результаті якого новим імператором проголосили ворога хрестоносців Олексія Дуку. Він спробував захистити місто від «визволителів». Хрестоносці почали новий штурм Константинополя, 13 квітня взяли місто і по-варварськи його пограбували, вбивши тисячі мешканців.

21. Хрестоносці і Константинополь .квітня 1204 року Константинополь був блокований з моря. 9 квітня французи пішли на приступ, увірвалися в місто, але не втримали позицій і змушені були відступити. Під час штурму в місті виникла пожежа, яка знищила ледь не дві його третини. 12 квітня спроба штурму увінчалася успіхом. Військо Мурзуфла відступило, а сам він тієї ж ночі утік. Спішно проголошений імператором Костянтин Ласкар не отримав дієвої підтримки від населення. 13 квітня основні сили хрестоносців вступили до Константинополя, не зустрівши ніякого опору.З дуже давніх часів голов. винуватцем захоплення Грецької імперії французами вважають венеціанців, незадоволених конкуренцією з боку Візантії в торгівлі в сх.Середземномор'ї. До того ж Константинополь час від часу надавав заступництво Генуї і Пізі, конкурентам Венеції. До того ж після смерті Мануїла I його наступники обіцяли виплатити компенсацію Республіці св. Марка, але так і не зробили цього. До початку походу борг Візантії перевищував 60 кг золота, чого венеціанці пробачити, природно, не могли.Хроніст Ернуль, сучасник, хоча і не учасник походу навіть заявляв, що венеціанська Синьйорія отримала солідний хабар від єгипетського султана, який бажав відвести небезпеку від своєї країни. Церков після відновлення Ісаака на троні силами хрестоносців. А коли вже імператор Олексій IV завив, що це неможливо, папа мало не прямо благословив захоплення Царгорода, особливо після приходу до влади Мурзуфла. Повністю заперечувати такий розвиток подій неможливо. Але все ж таки гіпотеза ця заснована на тлумаченні декількох досить туманних уривків з папських посланнях (прямі свідчення відсутні) і схожий на різноманітні горезвісні «теорії змови».Легкість завоювання Константинополя була забезпечена, в тому числі, кращою бойовою підготовкою і настроєм нападників. Багато хто з хрестоносців були переконані, що чинить добру справу.

28.Кальмарська унія  - особиста унія королівств Данії, Норвегії та Швеції під верховною владою датських королів (1397 - 1523). Країни жертвували своїм суверенітетом, але зберігали широку автономію. Розбіжність інтересів (особливо невдоволення Швеції пануванням Данії) привело до конфлікту і остаточного розпаду союзу в 1523 році.Унія виникла на противагу німецької економічної і політичної експансії в Скандинавії в XIV столітті. В цей період вільні міста і Ганза поступово монополізували торгівлю в Скандинавії. Проникнення німців посилило скандинавську інтеграцію. Другим фактором, що викликав Кальмарской унію, стали економічні кризи XIII-XIV століть, пов'язані з погіршенням клімату. "Багато знатні скандинавські сім'ї мали володіння по всій Північній Європі, загальний король був би для них гарантом збереження і їх володінь, і сепаратизму." Данія не змогла самотужки реалізувати політичні амбіції: вона змушена була піти з Шлезвіга і Прибалтики. Норвезьким королям не вистачало своїх ресурсів для ведення активної політики. Все це сприяло складанню унії. Проміжним етапом до Кальмарской унії стала шведсько-норвезька унія.В 1364 останній шведський король із династії Фолькунгов - Магнус Ерікссон, колишній одночасно королем (з 1319 по 1355 роки) Норвегії, був вигнаний, і королем Швеції був обраний німецький герцог Альбрехт Мекленбургскій. Ще раніше Магнус Ерікссон був вигнаний з Норвегії і його наступником став син Хокон Ерікссон. Незадоволена політикою Альбрехта Мекленбургского частина дворянства закликала дочка і спадкоємицю короля Вальдемара Аттердага, королеву Данії Маргариту, вдову сина і співправителя Магнуса Ерікссона - Хокона, щоб звести її на престол разом з малолітнім сином Олафом.В 1380 Данія та економічно залежна від неї Норвегія об'єдналися в особисту унію під владою королеви Маргарити Датської. В 1387 син Маргарити Олаф помер, і Маргарита була оголошена "повноправною пані і законною володаркою" Швеції. В 1389 шведський король Альбрехт був повалений об'єднаним датсько-шведським військом, і, з ініціативи королеви, в Кальмарской замку, що знаходився в той час поблизу від кордону з Данією, був підписаний договір про створення унії. Королем Данії, Швеції і Норвегії був визнаний малолітній племінник королеви Маргарити Ерік Померанський. За угодою три країни повинні були мати загального монарха, влада повинна була передаватися по прямій чоловічій лінії; в разі бездітності короля представники всіх трьох країн повинні були обрати нового монарха. Країни зобов'язувалися надавати одна одній допомогу в разі воєн або заколотів. Обмовлялися привілеї церкви. Підкреслювалася внутрішня самостійність королівств і шанування внутрішніх законів.Залишки Кальмарской унії проіснували до 1536, коли Данія в односторонньому порядку оголосила Норвегію своєю провінцією, почалася Датсько-норвезька унія з явним переважанням Данії. Норвегія зберегла власні закони і деякі державні інститути, але колишні норвезькі території - Ісландія,Гренландія, Фарерські острови - перейшли у володіння Данії. В 1814 Данія була змушена передати Норвегію королю Швеції. Ці події привели в середині XIX століття до появи руху за об'єднання країн колишньої Кальмарской унії (крім Фінляндії) в єдину монархію.

30. Паризьке повстання 1356-1358 гг.Це повстання городян Парижа було викликане різким погіршенням економічного становища парижан, головним чином внаслідок збільшення податків під час Столітньої війни. Невдоволення парижан погіршили поразка французів при Пуатьє в 1356 року чергова перечеканка (псування) монети, до котрої я вдався дофін Карл, намагався таким шляхом одержати кошти на викупу з полону свого батька Іоанна II Доброго і подальшого ведення Столітньої війни. Генеральні штати, скликані після битви при Пуатьє, пред'явили дофіну низку вимог до, ограничивавших його особисту владу. Дофін відмовився їх не виконати і розпустив штати. У відповідь у Парижі почалися хвилювання. На чолі парижан встав купець Етьєн Марсель. На скликаних в 1357 року Генеральних штатах розробили проект реформ - Великий березневий ордонанс, який обмежував виконавчу владу дофіна. Основну роль появу Великого березневого ордонанса зіграла багата частина паризького купецтва у главі з Этьеном Марселем. Вже у лютому 1358 року, щоб зломити опір дофіна наметившимся реформам, підняв виступи ремісничі верстви Парижа. Близько понад три тисячі повсталих на чолі з Марселем ввірвалися до королівським палацом, де у присутності Карла вбили його радників - маршалів Шампані і Нормандії, самого Карла врятував Марсель. Дофін втік із Парижа і, видавши указ про заборону поставок продовольства Парижу, став готуватися до його облозі. Марсель спробував використовувати яке започаткували селянське рух (Жакерию) у своїх інтересах, потім багаті городяни на чолі з нею вирішили піти на зрада й впустити до столиці загони англійських найманців на чолі з королем Наварри Карлом Злим. Більшість прибічників залишила Марселя, незадоволені городяни відкрили ворота дофіну. У 1358 року Паризьке повстання було подавлено.

35. Мартин Лютер, великий немецкий реформатор, основатель немецкого протестантизма, родился 10 ноября 1483 года в Эйслебене (Саксония) в семье бывшего рудокопа, ставшего одним из владельцев плавилен и меднорудных разработок.  Окончив в 1505 году Эрфуртский университет со степенью магистра, Лютер поступил в августинский монастырь в Эрфурте. В 1508 году он начал читать лекции в Виттенбергском университете, с 1512 года стал доктором богословия.  В обстановке подъема общественного движения в Германии и критики католической церкви, Мартин Лютер выступил с тезисами против индульгенций. Эти тезисы содержали основные положения его нового религиозного учения, отрицавшего основные догматы и весь строй католической церкви.  В 1520 году Лютер публично сжег во дворе Виттенбергского университета папскую буллу об отлучении его от церкви. В 1520-1521 годах, когда интересы разных примкнувших к Реформации классов стали размежевываться, Мартин Лютер стал отходить от первоначально занятой им радикальной позиции, уточнив, что христианскую свободу следует понимать лишь в смысле духовной свободы, с которой телесная несвобода (включая крепостное состояние) вполне совместима.  В историю немецкой общественной мысли Мартин Лютер вошел и как деятель культуры – как реформатор образования, языка, музыки. Большое значение имел выполненный Лютером перевод на немецкий язык Библии (1522-1542), в котором ему удалось утвердить нормы общенемецкого национального языка.  Скончался 18 февраля 1546 года в Эйслебене, Саксония

38. Альбіго́йські ві́йни — спровоковані католицькою церквою війни північнофранцузьких лицарів, а пізніше і французького короля протиальбігойців Лангедоку наприкінці XII — на початку XIII століть. Призвели до викорінення альбігойської єресі та остаточного підкорення регіону французькій короні.Перший хрестовий похід проти єретиків був оголошений третім Латеранським собором в 1179 році. Однак цей похід зібрав мало учасників, і його сил не вистачало для проголошеної мети, тож, розграбувавши деякі райони Лангедоку, хрестоносці у 1181 році припинили війну.У 1209-1229 стався другий альбігойський або катарський хрестовий похід, проведений північно-французькими феодалами з ініціативи папи Інокентія ІІІ. Останній використав як привід вбивство в 1208 році папського легата. В 1209 році значні сили хрестоносців на чолі з бароном Симоном де Монфором вторглися в Лангедок. Вирішальну перемогу хрестоносці отримали в битві при Мюре в 1213 році. Війна була дуже жорстокою і супроводжувалася масовою різаниною мирного населення. Південь Франції було спустошено, а місцеву знать у більшості винищено. Її місце зайняли хрестоносці — вихідці з північної Франції. Більшість захоплених земель дісталося Симону де Монфору який став графом Тулузьким.Французький король Філіп II Август не взяв участь у поході, але його наступник Людовик VIII Лев (1223-1226) втрутився у війну в 1224році для захоплення графства Тулузького, яке було в 1229 приєднане до королівських володінь. У результаті воєн у королівську власність перейшла частина земель на середземноморському узбережжі, король узяв під свій контроль південнофранцузькі міста.Останній прихисток альбігойців фортеця Монсегюр була захоплена 1244 року.

40. Нормандське завоювання Англії.

У боротьбі проти данців англосаксам допомагало герцогство Нормандія, що існувало на узбережжі Північної Франції. Воно було засноване 911 р. на землях, захоплених у Французького королівства норманським ватажком герцогом Ролланом. Нормани (французи називали їх нормандцями) прийняли християнство, засвоїли французьку мову і перетворили свої володіння у найсильніше герцогство на півночі Франції.У 1066 p., скориставшись смертю короля Англії, герцог Нормандії Вільгельм вирішив захопити англійський престол. Приводом до завоювання став заповіт англосакського короля, якому нормандський герцог доводився родичем. У ньому йшлося про те, що Вільгельм — спадкоємець англійського престолу. Восени 1066 р. велика армія герцога вторглася в Англію.14 жовтня 1066 р. у битві під Гастінгсом Вільгельм розбив англійську армію, очолювану новим королем Гарольдом. Король загинув у бою. Армія нормандського герцога вступила в Лондон, де 25 грудня 1066 р. він був коронований на англійського короля Вільгельма І Завойовника (1066-1087).Після цього почався період підкорення Англії нормандцями. Англосакська знать і селяни підіймали проти нових загарбників повстання, які жорстоко придушувалися. Квітучі землі перетворювалися в пустелі.Більшість англосакської знаті у результаті цих повстань позбулася своїх володінь. Їх отримали французько-нормандські загарбники, а король Вільгельм став найбільшим землевласником у країні, водночас надаючи землі своїм прибічникам -— баронам.Король і барони вкрили всю Англію кам'яними замками. У самому Лондоні, на березі Темзи, було збудовано похмурий королівський замок Тауер, що став символом влади нових володарів країни.