16. Види, типи і форми професійного спілкування

Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови мовного коду. За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.

Вербальне лат. verbum — слово спілкування — це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову у повсякденному спілкуванні, літературну мову опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним еталоном народу, писемну мову фіксування на певних носіях — папері тощо — інформації і прочитання написаного, усну мову артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух.

Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів. Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками.

Невербальне спілкування — це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів жестів, міміки, виразу очей, постави та ін., які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Невербальні компоненти спілкування

Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.

Невербальні засоби спілкування:

- кінесичні грец. kinesis — рух — виражають загальну моторику різних частин тіла міміка, жести, постави, хода, контакт очима

- проксемічні лат. proximus — розташований близько — повязані з організацією простору між його учасниками відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення

- екстралінгвістичні лат. extra — поза, зовні і lengua — мова охоплюють позамовну сферу, в межах якої розвивається мова.

У міжособистісних відносинах у професійному спілкуванні характерними є такі форми невербальної передачі інформації, як жести з окулярами можуть свідчити про різноманітні емоційні стани і наміри співрозмовника, почісування підборіддя свідчить про роздумування, оцінювання, машинальне малювання на папері свідчить про зниження інтересу до розмови, міцно зчеплені руки символізують підозру й недовіру, порожній погляд застиглість, нерухомість очей співрозмовника свідчать про нудьгу, байдужість, постукування по столу, клацання затискачем ковпачка авторучки тощо жести виражають стурбованість співрозмовника, прикладання рук до грудей жест відображає чесність і відкритість та ін.

17. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації

Невербальне спілкування — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного звязку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Спілкуючись, люди неоднаково реагують на невербальні сигнали: одні чутливі до них, інші — або не обізнані з цією сферою комунікації, або не мають досвіду фіксації та розшифрування знаків невербальної комунікації. Невербальне, як і мовне передбачає зворотній звязок. Позитивний невербальний зворотний звязок сприятливо впливає на взаємини між співрозмовниками, а негативний супроводжує або породжує деструктивні взаємини. Партнер, який роздратовано відповідає на запитання співрозмовника, подає негативні сигнали.

При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює та збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.

Слухання є однією з основних ланок процесу спілкування. Від його ефективності залежить ефективність спілкування. Воно ефективне тоді, коли йде безперервне оцінювання сказаного співрозмовником і вами. Необхідно вміти також слухати самого себе.

Будь-яка ділова розмова повинна викликати в учасників зацікавлення. Інтерес — це емоційний прояв пізнавальних потреб особистості. Він викликає увагу, активне мислення. Якщо вам вдається втримати інтерес співбесідника до розмови, до даної теми, то його мимовільна увага поступово перейде в післядовільну.

При цьому необхідно памятати, що в діалозі, при безпосередньому слуховому сприйнятті співрозмовника, зменшується значення слів, збільшується роль ситуації, міміки, тестів, інтонації, саме тому мова, що звучить, є простішою, доступнішою.

Але існують норми зовнішнього прояву почуттів у діловому спілкуванні. Стриманість в інтонаціях, силі голосу, у міміці та жестах впливає на співрозмовника сильніше, ніж нестримані оклики, гучний голос, надмірна жестикуляція.