41.Загальна характеристика творчості ю.Федьковича.Національно-визвоньний пафос поеми «Лук’ян Кобилиця».

Юрій Федькович (Осип Домінік Гординський де Федькович; ім'я Юрій письменник прибрав у зрілому віці) народився 8 серпня 1834р. в с. Сторонець-Путилів (тепер смт Путила Чернівецької обл.). Батько його — спольщений шляхтич — займав на час народження сина та пізніше незначні урядові посади. Мати походила з сім'ї українського священника, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв — цю рису перейняв від неї й майбутній письменник.

У 1846 — 1848 рр. Федькович навчається у нижній реальній школі у чернівцях. Грунтовне і доповнене згодом знання мови, яке виніс федькович зі школи, стало передумовою його німецькомовної творчості, що розпочалась у роки заробітчанських мандрів юнака по північній молдавії та румунії.

Першими друкованими творами федьковича були німецька балада та романтичне оповідання

У німецькомовній творчості федькович розробляє переважно ті ж проблеми, розгортає ті ж мотиви, що й у творчості українською мовою; нерідко твір німецькою мовою є перекладом або переспівом його українського твору або навпаки. Поетичні писання федьковича німецькою мовою були високо оцінені нойбауером, здобули схвальні відгуки і. Франка.

З листопада 1852р. До лютого 1863р. Федькович перебуває на службі у цісарській армії. Представники молодої західноукраїнської інтелігенції заохотили офіцера австрійської армії почати писати також рідною мовою. Перші українські вірші федьковича були опубліковані в брошурі а. Кобилянського “slovo na slovo do redaktora “slova”” (1861) і захоплено сприйняті читачами. Брошура була спрямована проти “москвофільської” орієнтації

У львові була видана збірка “поезії іосифа федьковича”.

Збірка складається з двох розділів. У першому — “думи і співанки” — вміщено 48 ліричних віршів різної тематики. 10 творів із більш відчутним повіствувальним сюжетом виділені в розділ “балади і оповідання”, серед них своєрідний цикл — балади “добуш”, “юрій гінда”, “киртчалі”.

Фольклорні зацікавлення федькович проніс крізь усе життя, ставши великим знавцем, збирачем і популяризатором як поетичних (пісні, коломийки), так і прозових (казки, анекдоти, приповідки) творів. У рукописах письменника залишилась фольклорна збірка “найкращі співанки руського народу на буковині” (частина опублікована за радянського часу), серед записів якої в окремий розділ виділені “співанки федьковича” — самостійні твори поета на фольклорні мотиви. Фольклористична й етнографічна діяльність федьковича знайшла поцінування в тому, що письменника було обрано членом південно-західного відділу російського географічного товариства (1873).

Криваві сторінки історії. (чимало віршів федькович написав під впливом трагічних подій австрійсько-італійської війни. Це "під маджентов", "виправа в полі", "марш на італію", "товариші". У поемі"лук'ян кобилиця"автор показав під'яремне становище буковини під гнітом австро-угорщини, показав підготовку до збройної боротьби за соціальне й національне визволення.)

42.Художня специфіка «Народних оповідань» Марка Вовчка:характер оповідача, образ жінок-селянок, комплекс мотивів, специфіка оповідної манери.

Справжнє ім'я – Марія Олександрівна Вілінська.

У 1857му роців Петер­бурзі П. Куліш видав «Народні оповідання» – першу книгу Марка Вовчка. У 1859р. Марія тяжко захворіла і виїхала на лі­кування до Німеччини.

Спадщина Марка Вовчка налічує дві книги «Народних опо­відань».Образ оповідача виступає в 1-й особі, що звужує коло світогляду картини твору.

Оповідання Марка Вовчка відбивають суспільство», розкривають трагедію нищення людини справедливістю, показують страждання народу, його боротьбу проти соціального і національного гніту, а також згубність для розвитку суспільства процвітання свавільних поміщиків. Отже, основним структурним принципом творів письменниці стає гостра супереч­ність між народно-гуманістичним ідеалом і нелюдяним характе­ром суспільних відносин.

У багатьох своїх оповіданнях Марко Вовчок розкриває внутріш­ній світ простих селян, їх високі морально-етичні принципи за допо­могою прийому «вживання» в особистість оповідача, яким найчас­тіше буває жінка. В жодному з українських реалістичних оповідань і повістей письменниця не заявляє про себе безпосередньо: авторські ремарки й ліричні відступи належать оповідачеві. Цей прийом за­безпечує більшу різноманітність сприйняття і відображення жит­тєвих явищ, створює враження щиросердної розповіді-сповіді, безпо­середньо передає стан внутрішнього світу героя з народу.

У художній тканині прозових творів письменниці зростають естетичні функції пейзажу й портрета. Виробляються нові реалістичні й романтичні принципи в поетиці й стилістиці, хоча в ряді творів Марка Вовчка, помітні риси сентименталізму. У кращих зразках прозових жанрів мовна характеристика персонажів набуває чіткішої індивідуалізації.

У «Народних оповіданнях» відчувається єдність словесної й музичної образності. Марко Вовчок оперує порівняннями з живопису, звукові образи — «слово і голос» народної пісні викликають в її уяві зорові образи тощо. Іншими словами, предмет своєї творчості вона пізнає як явище естетично цілісне, в сукупності всіх його естетичних якостей. Елементи синкретизму в художньому методі письменниці беруть початок у народній пісні, думі й казці, через призму яких Марко Вовчок дивилася на дійсність.

Марко Вовчок у своїх оповіданнях нещадно ви­кривала антигуманні основи кріпосницької системи, пояснюючи причини страждання трудової людини не просто лиходійством з боку панів, а суспільними умовами, тиском соціального устрою Письменниця через показ окремих вад суспільного буття прихо­дить до широких соціальних узагальнень, показуючи трагедію по­неволених селян як «громадське лихо».

Творчість Марка Вовчка присвячена долі покріпачених се­лян. Все почуте, побачене серед учасників трагічних подій кріпо­сницької дійсності письменниця передала в збірці творів «Народ­ні оповідання». Сама назва збірки вказує на тематику, спрямова­ність творів.

У «Народних оповіданнях» Марко Вовчок виступила натхнен­ним співцем долі жінок-кріпачок. Тільки жінка могла так співчу­тливо, відверто описати становище покріпачених селянок у тогочас­ному суспільстві.