Розділ іі. Особливості розвитку інфляційних процесів в країнах.

2.1. Інфляція в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Вивчення досвіду ціноутворення та регулювання цін закордонних країн дозволяє зрозуміти його закономірності й тенден­ції, використовувати отримані знання для формування цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку.

Історія підтвердила неефективність як монополізованої, так і чисто ринкової економіки, віддавши перевагу економіці змішаного типу. Особливість останньої полягає в тому, що вона являє собою систему, яка поєднує на умовах рівноправності державний і недержавний сектори, при цьому державні органи створюють ефективну систему регулювання економіки, не порушуючи механізмів ринкового саморегулювання. У систему регулювання економічних відносин входять підсистеми фінансово-валютного, бюджетного, кредитного, податкового та цінового регулювання, головна мета якого полягає в підтримці балансу попиту та пропозиції, споживання й нагромадження, товарної та грошової маси.

Одним із найважливіших завдань держави є забезпечення такого співвідношення монополії і конкуренції, що не призводить до руйнівних наслідків в економіці. Це завдання вирішується за допомогою антимонопольного законодавства, уперше прийнятого в США наприкінці ХІХ ст. Антимонопольними вважаються закони, що забороняють угоди і дії, спрямовані на обмеження конкуренції: розподіл ринку, вертикальне чи горизонтальне фіксування цін, дискримінація в торгівлі тощо.

Більшість країн з економікою змішаного типу як загальну тактику використовують певні правила ціноутворення. Вони оформляються у вигляді законодавчих актів, що регламентують порядок і методологію формування цін. Методологічний аспект ціно­утворення в розвинутих країнах полягає у визначенні державними органами загальних принципів, методів і нормативів встановлення цін. Крім прийняття рішень із стратегічних і тактичних питань, державні органи беруть на себе функцію введення конк­ретних цін на товари і послуги, що мають для національної економіки вирішальне значення. Поряд із прямим встановленням і регулюванням цін державні органи здійснюють і контроль над ними. Сфера контрольованого державою ціноутворення становить від 10 до 30 % загального обсягу продукції, що випускається.

Державне регулювання цін у країнах з ринковою економікою є спробою держави за допомогою законодавчих, адміністративних та бюджетно-фінансових заходів впливати на ціну таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи в цілому, тобто через ціни нівелювати циклічні коливання процесів відтворення. Залежно від конкретної господарської кон’юнктури регулювання цін має антикризовий і антиінфляційний характер [7, c. 43-54].

На способи й методи державного регулювання цін впливають такі чинники: національні, кліматичні, сировинні, політичні, позиція країни у світовому поділі праці.

Розглянемо, за допомогою яких заходів і методів здійснюється державне регулювання цін в окремих країнах.

Помітне прискорення темпів зростання оптових та роздрібних цін на внутрішньому ринку США в 2000-х рр., переростання помірної інфляції в галопуючу призвели до необхідності модифікації економічної стратегії країни. Першою найбільш природною реакцією держави стала спроба перемогти інфляцію за допомогою методів прямого регулювання цін. Цьому сприяли такі обставини:

1) у сформованій економічній ситуації зниження рівня інфляції викликало б вкрай хворобливі наслідки, насамперед збільшення масштабів безробіття;

2) домінувала точка зору, що інфляція може бути обмежена без зменшення зайнятості у разі, якщо буде введено контроль над цінами.

Нині американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пряме регулювання цін на окремі товарні групи, робить наголос на активному використанні ринкових важелів і методів непрямого регулювання, що сприяють загальному оздоров­ленню економічного становища в країні. У цілому такий підхід робив останні роки стабілізуючий вплив на розвиток інфляційних процесів «Додаток_В». Серед основних напрямів непрямого регулювання цін можна виокремити такі:

- регулювання дисконтної ставки федеральних резервних банків;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- федеральні закупівлі товарів і послуг;

- податкова політика.

Ці напрями державної макроекономічної політики впливають на зміну співвідношення попиту та пропозиції на внутрішньому ринку США й у такий спосіб визначають базові пропорції обміну та рівня цін [15, c. 101-111].

Пряме державне регулювання цін зараз застосовується лише у високомонополізованих галузях, що підпадають під юрисдикцію антитрестівського регулювання. Так, спеціальні комісії встановлюють тарифи на користування електроенергією і деякі комунікаційні послуги. Усього в США державою регулюється від 5 до 10 % цін.

Особливо варто зупинитися на державному регулюванні цін на продукти аграрного комплексу. У рамках федеральних сіль- ськогосподарських програм фермери, що займаються вирощуванням зернових, одержують від Міністерства сільського господарства США позики на фінансування виробництва. Зібраний врожай вони можуть продавати за ринковими цінами і розплачуватися за позики частиною виторгу. Якщо ринкові ціпи опускаються нижче рівня контрольних цін, встановлених конгресом, то фермер може здати врожай державі за контрольними цінами, розраховуючись за позику й одержуючи прибуток. У такий же спосіб регулюються ціни в молочній промисловості. Конгрес визначає «справедливий» рівень контрольних цін на молоко, олію, сир. Якщо ринкові ціни знижуються нижче цього рівня, то продукти скуповує держава і використовує їх на: безкоштовні сніданки для школярів; допомогу біднякам; продовольчу допомогу слаборозвинутим країнам, а також продає іншим державам.

Сільськогосподарський закон, прийнятий у США в 2008 р., вніс зміни в американську аграрну політику. Відповідно до цього закону були істотно знижені заставні ставки, що визначають обсяг наданих фермерам кредитів. Для пшениці й кормового зерна рівень заставних ставок становить у даний час 75—85 % середньоринкової ціни за попередні п’ять років, при цьому міністру сільського господарства надано право знижувати їхній рівень ще на 20 % з метою підвищення конкурентоспроможності американської продукції на світовому ринку. При цьому держава прагне підтримувати співвідношення між цінами на сільськогосподарські продукти і товари, що придбаваються фермерами. У цілому контроль над цінами здійснюють антитрестовські управління Міністерства юстиції і Федеральна торгова комісія.

Незважаючи на дію принципу вільного встановлення цін в умовах ринкового господарства Франції роль держави зводиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги або до здійснення контролю над цінами в умовах конкуренції. Лібералізація цін не означала повного припинення будь-якого втручання держави в процес ціноутворення. Перехід від політики прямого втручання в справи управління підприємствами (на рівні мікроекономіки) до системи глобального регулювання (на рівні макроекономічних процесів) для економіки означав лише зміну форми втручання — перехід від твердих методів до методів непрямого впливу на ринок і ціни. Тому одночасно з рішенням про лібералізацію цін було прийнято й інше рішення про цінову конкуренцію в промисловості, яким заборонялося створення всякого роду союзів виробників, імпортерів, оптових і роздрібних торгов­ців. Одночасно заборонялося укладання будь-яких угод про мінімальні ціни, або про ціни, що рекомендуються, на промислову продукцію, товари народного споживання та послуги.

Твердий контроль над цінами, що існував у Франції протягом майже 40 років, сприяв на етапі інфляційного розвитку економіки та низької загальносвітової кон’юнктури стабілізації економіки країни.

Регулювання і контроль над цінами в Іспанії держава здійснює на товари першої необхідності, а також на товари і послуги, вироб­ництво яких монополізовано. Списки товарів і послуг, що підпадають під примусове ціноутворення, регулярно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це стосується в основному продукції підприємств держсекторів і деяких часток компаній.

Контроль над формуванням цін здійснюється Вищою радою з цін при Міністерстві економіки і фінансів, що є робочим органом Урядової комісії з економічних питань. Державне регулювання цін здійснюється на основі дозвільних, повідомних і місцевих цін.

Дозвільні ціни. Державна чи приватна компанія, що передбачає підвищення цін на конкретний товар чи послугу, направляє клопотання у Вищу раду з цін і після одержання дозволу від урядової комісії проводить підвищення цін. Такі ціни встановлюються на:

- соєву олію;

- електроенергію, газ, бензин, гас, дизпаливо, нафту для виробництва добрив та інші види палива;

- фармацевтичні товари;

- страхування в сільському господарстві;

- поштові й телеграфні послуги;

- послуги телефонного зв’язку;

- залізничні, автомобільні, пасажирські та вантажні перевезення;

- морські пасажирські перевезення в межах країни, а також фрахтування суден для даного виду перевезень, повітряні перевезення пасажирів у межах країни.

Повідомні ціни. Підвищення цін на такі товари, як стерилізоване молоко, рослинна олія, фуражне зерно, мінеральні добрива відбувається після повідомлення Вищої ради з цін про майбутнє підвищенні за один місяць до його здійснення.

Місцеві ціни. Підвищення цін на такі товари і послуги, як водопостачання для потреб населення, міські пасажирські перевезення, залізничні перевезення, послуги клінік, санаторіїв, лікарень, належать до компетенції провінційних комісій з цін.

У всіх випадках клопотання, що направляються до Вищої ради з цін чи в провінційні комісії, повинні містити:

1) опис товарів і послуг, на які пропонується підвищення цін;

2) структуру витрат виробництва;

3) опис способів реалізації товарів і послуг;

4) діючі ціни й тарифи на ці товари і послуги, а також передбачувані нові ціни й тарифи;

5) обґрунтування зростання витрат виробництва, а отже, збільшення цін.

Список товарів і послуг, ціни на які підпадають під державне регулювання, значно скоротився в останні роки. Так, кількість галузей економіки, де існувало активне втручання держави в ціноутворення, скоротилося з 174 до 21. Нині питома вага встановлюваних безпосередньо державою регульованих цін у загальній структурі споживчих цін становить близько 10 %.

Система ціноутворення в Данії складається під впливом ринкових чинників. Державний вплив на формування цін дуже обмежений і полягає головним чином у сприянні формування максимально сприятливих умов для вільної конкуренції приватних виробників, що самі встановлюють ціни на свою продукцію виходячи з таких критеріїв, як обсяги виробничих витрат, співвідношення попиту та пропозиції тощо. Гнучке застосування системи споживчих податків дозволяє уряду впливати на рівень цін тих чи інших товарів і впливати на споживання в бажаному напрямі (наприклад, обмежувати споживання спиртних напоїв та ін.). Ціни й тарифи в державному секторі, масштаби якого невеликі, визначаються фолькетингом, муніципальною та міською владою. Питома вага встановлюваних безпосередньо державою твердих чи регульованих цін становить близько 6 %.

В разі порушення порядку встановлення цін рада зобов’язує підприємця протягом певного терміну (до одного року) ввести прийнятні ціни на свою продукцію чи використовувати конкретні правила розрахунку цих цін. Якщо підприємець відмовляється надати раді необхідну інформацію і при цьому неодноразово й грубо порушує положення Закону про конкуренцію, то рада може направити спеціальне звертання Міністерству промисловості з викладом своїх пропозицій про характер санкцій стосовно порушника. Тексти звернень публікуються в пресі.

Хоча в Данії фактично відсутня система державних дотацій до цін, однак у сфері споживання надаються державні субсидії на придбання медичних препаратів. Але цей порядок розглядається як елемент системи соціального забезпечення, а не як дотації до цін.

Процес ціноутворення на сільгосппродукцію складається під впливом механізму сільськогосподарської політики ЄС. При цьому в Данії існує досить розгалужена система державної підтримки фермерів, що передбачає, зокрема, надання державних гарантій на позики та пільгові рентні умови для капітального будівництва, ведення дренажних і зрошувальних робіт, впровадження енергозберігаючих систем.

Державне регулювання ціноутворення в Греції здійснюється як шляхом безпосереднього визначення цін і контролю за їх дотриманням, так і проведенням політики цін і доходів на певних етапах розвитку країни в рамках загальноекономічної політики чи в окремих галузях економіки.

Нині ціни приблизно на 20 % найменувань споживчих товарів і послуг регулюються державними органами. Правовою основою регулювання цін є указ президента, затверджений у 1989 р. Він являє собою Кодекс ринкового регулювання, відповідно до положень якого всі товари і послуги, що підлягають ціновому регулюванню, поділяються на дві групи.

Перша група — товари і послуги, встановлення цін на які входить у компетенцію уряду та інших державних і частково державних організацій. Це сільгоспродукти масового виробництва (пшениця, тютюн, родзинки), тарифи на електроенергію, громадський транспорт, зв’язок і поштові відправлення, авіапасажирські перевезення та деякі інші послуги. Рішення питань про зміну цін на зазначені товари й послуги покладається на Міжміністерський комітет з цін і доходів, що очолюється міністром національної економіки. До складу комітету входять міністри фінансів, промис­ловості, сільського господарства, торгівлі, а також деякі інші міністри — праці, охорони здоров’я та ін. Розгляд питань зміни цін здійснюється комітетом за поданнями різних міністерств і держав­них компаній або з ініціативи самого комітету чи уряду.

До другої групи входять усі інші товари й послуги. Регулювання цін цієї групи товарів і послуг здійснює міністр торгівлі. У той же час передбачена можливість передачі ним виконавських функцій (цілком чи частково) місцевим органам влади. Однак останні відіграють допоміжну роль, оскільки їхні рішення не мають юридичної чинності без затвердження міністром торгівлі.

Товари й послуги другої групи поділяються на три категорії:

- істотні недостатні;

- істотні достатні;

- несуттєві.

На товари й послуги першої категорії встановлюється верхня межа ціни чи максимальний прибуток (у відсотковому чи абсолютному вираженні) окремо для оптового й роздрібного торговця (підприємства). До цієї категорії, насамперед, входять основні продукти харчування, на 10 з яких встановлюється верхня межа ціни (два види сирів, чотири види хліба, борошно одного сорту і цукор, на який встановлюється оптова ціна). До цієї категорії належать також безалкогольні напої, послуги ресторанів, барів, закусочних (низьких категорій), сільськогосподарські знаряддя, деякі види автомобілів і нові запчастини до них, бензин, мазут, дизпаливо, зріджений газ, послуги таксі — усього 121 позиція.

Ціни на товари і послуги другої категорії — деякі види сировини та напівфабрикатів, вироби зі шкіри, гіпс, азбест, окремі види домашнього обладнання, послуги автостоянок, ресторанів вищих категорій і розважальних закладів, пунктів хімчистки (всього 86 видів) піддані менш суворій регламентації і контролюються тільки з метою запобігання одержання торгового надприбутку. При цьому питання отримання надприбутку вирішується в кожному конкретному випадку.

Ціни на товари й послуги третьої категорії, що не вважаються товарами першої необхідності, формуються вільно, без участі органів державної влади.

Список товарів, що входять у ту чи іншу категорію, досить рухливий. Наприклад, нині кількість товарів із твердо встановлюваною ціною скоротилася з 84 до 10.

Контроль за дотриманням регульованих цін і збір інформації про рівень цін, що складаються на ринку, здійснює спеціальний відділ Міністерства торгівлі. У веденні цього міністерства знаходиться також спеціальна служба — ринкова поліція, що систематично здійснює контроль над цінами на ринках і в магазинах.

Для підтримки цін на зниженому рівні, а також з метою збіль­шення обсягу реалізації товарів споживчого та господарського призначення, домашнього побуту тощо у країні двічі на рік проводиться розпродаж товарів за зниженими цінами.

За порушення правил про ціни чи правил конкуренції Комітет з конкуренції уповноважений виносити рішення про стягнення штрафів у розмірі від 300 до 30 тис. дол. США.

Викликає інтерес досвід державного регулювання цін у Швеції. Насамперед, слід зазначити, що тут спостереження і контроль над цінами веде спеціальний орган — Державне управління цін і конкуренції, підлегле Міністерству цивільної адміністрації. Крім того, у всіх 23 губерніях Швеції існують контори з проведення такої роботи чисельністю від 2 до 10 чоловік. І це на дев’яти­мільйонне населення!

На думку шведських експертів, заморожування цін ефективне лише в короткостроковому плані — для відновлення різких дисбалансів на ринку і придушення сплесків інфляції. Закон про регулювання цін надає право здійснювати заходи для прямого впливу на ціни (заморожування) у разі війни чи небезпеки її виникнення або у разі загрози значного загального підвищення цін. Законом передбачена також можливість для держави встановлювати максимальний рівень цін на окремі товари; вводити порядок, за якого підвищення цін дозволяється лише після подання попереднього повідомлення про це та обґрунтування розміру підвищення. Кардинальні рішення з питань державного регулювання цін, конкуренції й доходів приймаються тільки пар­ламентом.

Крім того, держава твердо регулює закупівельні ціни на такі найважливіші види сільськогосподарської продукції, як зерно, молоко, м’ясо, яйця й низка інших продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, з урахуванням інтересів фермерів. Щоріч­но в переговорах між урядом та об’єднанням сільськогосподарсь­ких виробників за участю представників споживачів встановлюється рівень цін на продовольчі товари. Основна форма відшкодування витрат сільськогосподарським виробникам пов’язана зі щорічним фіксуванням щодо високого гарантованого рівня цін, що закріплюється в переговорах між урядом і фермерами.

Важливе джерело коштів для субсидування сільського господарства Швеції — митні збори на імпортовану сировину. Вони встановлюються в розмірі різниці між більш високими цінами на внутрішньому ринку і цінами зовнішнього ринку.

Особлива сфера ціноутворення — ціни на житло. З урахуванням їх надзвичайно високого рівня держава видає житлові субсидії й позики.

Слід зазначити, що у Швеції з урахуванням зростання цін ведеться індексація доходів населення (один раз на рік). Враховується індекс цін на товари, що входять у мінімальний споживчий кошик, однак індексація доходів має обмежені масштаби. Фактично вона вважається заходом, що сприяє врахуванню інфляції в механізм ціноутворення. Індексація має місце лише в окремих угодах тривалого характеру, а також у контрактах з наймання житла та приміщень. Певною формою індексації доходів є нарахування базових сум, що використовуються для щорічного нарахування пенсій. Для обчислення базової суми, що фіксується на рік, враховуються споживчі ціни.

Застосування тих чи інших форм контролю над цінами та їх обмеження змінюються залежно від економічної ситуації та динаміки цін. Дуже істотним є обмеження частки заробітної плати, що компанії мають право переносити на ціни. Так, останніми роками ця частка варіювала від 40 до 65 %. Природно, що введення такого обмеження впливає на можливості збільшення заробітної плати.

У законодавчому порядку, регулюються ціни майже на половину товарної продукції сільського господарства. Державне регулювання охоплює ціни на харчове і кормове зерно, цукровий буряк, рапс, молоко. Довідкові ціни встановлюються на м’ясо. Обмежене регулювання цін зі спостереженням за ними здійснюється на текстильні товари, одяг, іграшки, музичні інструменти.

В Швейцарії контролюються ціни на товари, які захищає чи субсидіює держава. Органом ціноутворення у Швейцарії є Федеральне відомство з контролю за цінами. Процес ціноутворення здійснюється тут відповідно до постанови федерального уряду про захисні ціни на товари, низки законів і постанов для конкрет­них галузей і видів продукції.

В Австралії немає спеціальної системи регулювання цін. Контроль за цінами на хліб, молоко, яйця здійснюється в ряді штатів спеціальними уповноваженими організаціями, що входять до складу казначейств цих штатів. Уповноважені організації регулярно переглядають максимальний рівень цін на дані товари. На інші масові сільськогосподарські товари призначаються мінімально гарантовані закупівельні ціни. Оптові ціни не можуть бути підвищені без попереднього повідомлення (за 21 день) Управління зі спостереження за цінами, що входить до складу національного казначейства.

У Японії заборонено встановлювати несправедливі як монопольно високі, так і монопольно низькі ціни, що переслідують мету «вибити» конкурента з ринку. Введено обмежувальні заходи щодо одночасного підвищення цін. Вони поширюються на галузі, де обсяг виробництва перевищує 30 млрд йен. Якщо в таких галузях більше двох фірм у межах трьох місяців підняли ціну приблизно на ту саму величину в абсолютному вираженні чи у відсотках, то Комісія зі справедливих угод вправі зажадати від них доповіді про причини такого підвищення і у разі необхідності почати розслідування. Винятки передбачені лише на випадок різкого погіршення ділової кон’юнктури, коли ціни падають нижче витрат і виникає погроза банкрутства значної кількості фірм галузі. З дозволу комісії в таких випадках допускається узгодження виробниками обсягів виробництва, продажів, капіталовкладень, рівнів завантаження устаткування та цін. Коли комісія одержує заяву з проханням про дозвіл таких дій, вона зобов’язана в корот­кий термін оприлюднити причини своєї згоди чи відмови. Прий­маючи рішення, вона зобов’язана консультуватися з міністром, до сфери компенсації якого входить галузь [8, c.36-49].

Держава регулює ціни на рис, пшеницю, м’ясо й молочні продукти, залізничні тарифи, тарифи на водо- і теплопостачання, електроенергію і газ, освіту й медичне обслуговування. У цілому регулюється близько 20 % споживчих цін.

Таким чином, держава в цивілізованих країнах не усувається від контролю за ціноутворенням на внутрішньому ринку і від раціонального регулювання цін, причому вирішує ці завдання різноманітними методами, з урахуванням особливостей розвитку ринкової економіки в кожній із них.

Інфляція в країнах з перехідною економікою.

Високі темпи інфляції в перехідних економіках свідчать про те, що процес ринкового реформування економіки індукує імпульси до зростання загального рівня цін.

У перехідному періоді відбувається глибоке реформування всіх економічних і соціально-політичних відносин. Лібералізація цих відносин відкриває слабини командної системи. Так, нагромаджений високий інфляційний потенціал, що в умовах фіксованих державними інституціями цін проявляється у вигляді дефіциту товарів і послуг, а також у зниженні якості продукції, після лібералізації цін перетворюється на відкриту інфляцію.

Інфляційний процес у перехідних економіках має як джерела, успадковані від про інфляційної командної економіки, так і джерела трансформаційного періоду, що випливають із поточної розбалансованості економіки, зокрема через прорахунки у макроекономічній політиці.

У більшості країн, що рухаються від командної економіки до ринку, розвинулися високі темпи інфляції на початку перехідного періоду, які в останні роки вдалося знизити до рівня 10—40% [1,c.208-213]. Постає запитання: що спричиняє вибух цін: традиційні чинники (наприклад, недостатньо жорстка фіскальна політика і тиск заробітної плати) чи особливі чинники, притаманні лише перехідним економікам (наприклад, значні зміни відносних цін, необхідні для переходу до ринку).

Аналіз інфляційних процесів у перехідних економіках, які здійснювали реформи під егідою МВФ, показує, що високі темпи інфляції часто були пов'язані зі швидким зростанням грошової маси [3, c. 72-89]. Проте інколи фактичні темпи інфляції помітно перевищували передбачувані — навіть у разі дотримання зобов'язань стосовно обсягу грошей в обігу. Це означає, що зв'язок між зростанням грошової маси та інфляцією у перехідних економіках може не прогнозовано порушуватися, тобто само по собі зростання грошової маси повністю не пояснює інфляції у цих економіках, принаймні у короткостроковому періоді.

У багатьох країнах з перехідною економікою джерелом високої інфляції була монетизація бюджетного дефіциту. З одного боку, звуження обсягу національного виробництва і послаблення можливостей вилучення податкових зборів різко знизили надходження до державного бюджету. З іншого боку, трансферні платежі та субсидії зростали. У багатьох випадках бюджетний дефіцит фінансувався за рахунок позик у банків або емісії грошей, що супроводжувалося зростанням грошової маси. Нерідко за відносно невеликого офіційного дефіциту бюджету значні кредити банківської системи державним підприємствам швидко збільшували кількість грошей в обігу. Отже, зростання грошової маси, пов'язане з фіскальною діяльністю держави, є одним із найзначніших джерел інфляції у перехідній економіці [4, c. 6-13].

Поведінка заробітної плати підживлює інфляцію декількома шляхами. По-перше, зростання заробітної плати вищими за продуктивність праці темпами збільшує витрати на одиницю продукції та індукує зростання цін. По-друге, вищий фонд оплати праці зазвичай стимулює розширення кредиту, а отже й обсягу грошових надходжень до державних підприємств та уряду. По-третє, індексація заробітної плати може спричиняти значну інерційність інфляції. Таким чином, зростання зарплати у відповідь на інфляційний шок підживлювало інфляційний процес.

Незважаючи на успішну дезінфляцію, країни з перехідною економікою поки що не можуть досягти рівня помірної інфляції, за якого різко знижується імовірність розвитку галопуючої інфляції та створюються оптимальні умови для економічного зростання. Для подальшого зниження темпів інфляції у цих країнах потрібні поглиблення структурних реформ, зміцнення фінансової та бюджетної систем, підвищення гнучкості цін і заробітної плати. Останнє передбачає повну відмову від адміністративного ціноутворення.

Розглянемо інфляційні процеси на прикладі України, яка належить до групи країн з перехідною економікою.

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) поліпшив прогноз зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні в 2008 році з 6,5% до 6,7%, але погіршив прогноз інфляції – з 10% до 19,5%, повідомляється в прес-релізі Центру .

«Ми передбачаємо, що реальний ВВП збільшиться на 6,7%, 6,6% і 5,9% протягом 2008–2010 років відповідно. Індекс споживчих цін виросте на 19,5%, 12% і 10% в 2008–2010 роках відповідно», – вказується в прес-релізі.

Як повідомлялося, у січні-2008 МЦПД очікував, що ВВП виросте на 6,5% в 2008 році і на 5,5% щорічно в 2009–2010 роках при щорічній інфляції на рівні 10%, 9,5% і 9% відповідно. Реальне зростання ВВП України за січень-березень 2008 склало 6%, при інфляції 9,7%. Уряд планує переглянути макропрогнози на поточний рік, але поки офіційні очікування на 2008 рік передбачають зростання реального ВВП на 6,8% при інфляції 9,6%. В 2007 році інфляція склала 16,6%, а ВВП виріс на 7,6%.

Відповідно до прес-релізу МЦПД, урядові заходи щодо стримування зростання цін можуть виявитися недостатньо ефективними. «Зростання цін темпом, близьким до 20% на рік, загрожує макроекономічній стабільності. Висока інфляція приведе до збільшення номінальних ставок по кредитах та уповільнення довгострокового кредитування. Індексація в бюджетному секторі і перегляд прожиткового мінімуму буде обумовлювати стрибкоподібну зміну доходів населення», – відзначається в прес-релізі.

«Зміни в монетарній політиці, на нашу думку, не будуть мати істотного впливу на ціни з урахуванням немонетарної природи головних факторів інфляції. Більшість антиінфляційних заходів уряду також не будуть дієвими», – вважають експерти Центру.

При цьому, відповідно до прес-релізу, інфляція може сповільнитися лише в 2009–2010 р. завдяки меншим темпам зростання ресурсних цін у світі і внутрішнього споживання.

МЦПД також прогнозує, що імпорт в Україну буде рости швидше, ніж експорт із країни, що приведе до погіршення дефіциту поточного рахунку.

«Погіршення сальдо поточного рахунку в 2008–2009 роках буде компенсовано більшим припливом інвестиційного та боргового капіталу по фінансовому рахунку платіжного балансу. В 2010 році валютні резерви скоротяться через необхідність покриття зовнішньоторговельного дефіциту і виплат по зовнішніх кредитах приватного сектора», – відзначається в прес-релізі [9, c.29-40].

Разом з тим, за оцінкою Центру, офіційний курс гривні збережеться незмінним. «НБУ буде втримувати курс незмінним на рівні 5,05 грн/$ до кінця прогнозного періоду (2008–2010 р. – ІФ). Ревальваційний тиск на гривню буде слабшати в міру зростання дефіциту торговельного балансу, а в 2010 році зміниться на девальваційний. У той же час недооціненість національної валюти та уповільнення інфляції дадуть можливість утримувати курс незмінним», – вважають у МПЦД.

Щодо політичної ситуації в країні в прес-релізі відзначається, що її визначає конкуренція між президентом і прем'єр-міністром України.

«Передвиборна кампанія почалася… Юлія Тимошенко (прем'єр – ІФ) є фаворитом президентської гонки. Коаліція (у парламенті – ІФ) існує формально, уряд діє в умовах «уряду меншості», – констатується в прес-релізі.

При цьому, за оцінкою МЦПД, росте ймовірність дострокових парламентських виборів наприкінці 2008 року.

У прес-релізі також указується, що прогноз розвитку розроблений із припущення, що, серед іншого, ціна імпортованого газу буде становити $179,5 за 1 тис. куб. м в 2008 році, а в 2009–2010 роках – $250–270 за 1 тис. куб. м і $290–320 за 1 тис. куб. м відповідно. Крім того, прогноз опирається на очікування подальшого подорожчання чорних металів і мінеральних добрив на зовнішньому ринку, приватизації Одеського припортового заводу та «Укртелекому» в 2008 році.

Індекси споживчих цін (ІСЦ) та цін виробників промислової продукції (ІЦВ) у лютому 2010 р. становили відповідно 101,9% і 101,9%, повідомляє Держкомстат України [3]. На споживчому ринку у січні 2010 р. ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 3,5%. Найбільше (на 26,2% та 17,8%) подорожчали картопля та цукор. На 7,9% зросли ціни на сир і м'який сир, на 3% зросли ціни на хліб і хлібопродукти, на 0,4% зменшились ціни на м'ясо та м'ясопродукти.Ціни (тарифи) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зросли на 0,2%.Зростання цін у сфері охорони здоров'я на 0,9% відбулося за рахунок подорожчання фармацевтичної продукції, медичних товарів та обладнання (на 1%), та амбулаторних послуг (на 1%).Зростання цін на транспорт становило 1,7%. Нагадаємо, у січні 2009 р. рівень інфляції склав 1,8%.

У свою чергу, виконавчий директор НБУ Ігор Шумило відзначав, що інфляція в 2010 р. може скласти однозначне число. Однак, за його словами, такий прогноз буде багато в чому залежати від адміністративного підвищення цін.

З ним згоден і керівник групи радників глави НБУ Валерій Литвицький. На його думку, січневий показник інфляції на рівні 1,8% дає надію на збереження інфляції за підсумками 2010 року в межах однозначної цифри. За оцінками В. Литвицького, січень 2010 р. засвідчив «завершення рецесійного періоду» в українській економіці. «Сигналом до цього є те, що ціни виробників у січні зросли на 1,9% проти 0,2% у січні 2009 року. Це може свідчити про ознаки розігріву економіки», – відзначав експерт.

Міністр економіки України Б. Данилишин також прогнозує, що інфляція в цьому році буде на рівні однозначних чисел, а саме 9,7%. Він же заявляв у кінці січня ц.р., що економічних підстав для підвищення цін на основні продукти харчування немає.

В якості висновку проаналізуємо основні інфляційні показники двох груп країн: країн з перехідною економікою та економічно розвинутих країн.