Прихід Карла Великого до влади.

Піпін "помер 24 вересня 768 року в племені Парісі [apud Parisios] (тобто в Парижі) від водянки, після того як закінчилася дев'ятирічна (760-768) аквітанська війна, що велася проти розпочав її герцога Вайфарія, залишивши дітей Карла і Карломана, до яких, по божественної волі, перейшло спадкування царством. Франки ж, за своїм звичаєм, скликавши генеральський конвент, поставили собі королями і того, і іншого (Карл і Карломан були помазані в королі татом Стефаном II в 754 році), подавши таку умову, щоб царство було розділено ними порівну (Карл мав окраїнними землями, омиваються морем, тобто північними і західними областями королівства. Ці землі тягнулися від атлантичної Аксітаніі до Тюрінгії, через більшу частину Нейстрії і Австразії, Фріз і Франконію. Карломан отримав різнорідні центральні і південно- східні (до кордону з Італією та Баварією) землі, що охоплюють територію від Суассона до Марселя і від Тулузи До Базеля. Однак і той і інший володіли частиною Нейстрії, Австразії і Аквітанії, що, по всій видимості, свідчило про бажання батька зберегти єдність королівство) , щоб Карл прийняв для правління ту частину, якою володів його батько Піпін, а Карломан - ту, якою очолював його дядько Карломан. Тієї і іншою стороною ці вимоги були прийняті, і кожен отримав частину розділеного королівства у відповідності до запропонованого. Ця угода зберігалося, хоча і з великими труднощами, оскільки багато хто з прихильників Карломана задумували розірвати союз. Дійшло до того, що деякі навіть було мали намір звести братів у війні. (...) Отже, Карломан після спільного дворічного правління помер від хвороби, а Карл, поховавши брата , за загальної згоди, був обраний королем франків "[5].

Дитинство і юність Карла Великого.

Карл Великий (лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne, нім. Karl der Grose, анг. Charles the Great) народився, як вважають дослідники, 2 квітня 742 року в сім'ї Піпіна Короткого і Бертрада або Берти, дочки графа Ланського Каліберта. Відомості про місце, де він з'явився на світ, суперечливі: зазначаються замки Інгельхайм поблизу Майнца і Карлхайм під Мюнхеном, а також Аахен і Зальцбург. Карл був старшим сином Піпіна Короткого та онуком Карла Мартелла, переможця арабів при Пуатьє в 732 році. Шлюбний союз між батьками був узаконений лише в 749 році.

Найбільшим з німецьких королівств, що виникли в Західній Європі після розпаду Римської імперії, було франкское. На чолі франків протягом майже 300 років стояли королі з династії Меровінгів. До 7 століття Меровинги виродилися в бездіяльних і незначних правителів.

Внаслідок хронічної слабкості монархів реальну політичну владу в королівстві здійснював найближчий сподвижник короля, іменувався майордомом. У 751 році Піпін Короткий, нащадок стародавнього роду Каролінгів, незмінно постачав Меровингам майордомов, вирішив покласти край примарною влади своїх володарів. За підтримки папи Римського він усунув останнього з Меровінгів і поклав корону на себе. Перший каролінзький король, він розширював і зміцнював франкскую державу в тісному союзі з татами. При помазанні Піпіна на царство, яке вчинив тато Стефан II в абатстві Сен-Дені біля Парижу у 754 році, помазані були також його сини Карл і Карломан.

Відрізняючись з самих ранніх років міцним здоров'ям, безстрашністю і лагідною вдачею, а також полюванням до навчання, а видатним розумом, Карл ще в дитинстві був оголошений своїм батьком спадкоємцем престолу. Карлу, при оголошенні його спадкоємцем і помазанні татом, було всього 12 років, але він уже супроводжував батька в походах і знайомився зі справами управління. Незвичайні природні здібності дали юному спадкоємцю можливість не тільки засвоїти те, чому його вчили, а й проявити відому самостійність. Завдяки цьому, він ще юнаком став прямим помічником Піпіна Короткого.

Коли 24 вересня 768 року Піпін помер, королівство, згідно з його волею, дісталося двом синам, Карлу і Карломану. Франки, урочисто зібравши загальний сход, затвердили королями обох братів, причому поставили умову, щоб Карл керував північними і західними областями королівства, а Карломан - центральними та південно-східними до кордону з Італією та Баварією. Умови були прийняті, і кожен з королів отримав свою частку. Хоча теоретично королівство залишалося неподільним, але фактично кожен із синів став самостійним правителем своєї частини.

Порозуміння між ними зберігалося з великими труднощами, тому що багато хто з оточення Карломана намагалися посварити братів і навіть довести справу до війни. Однак яка загрожує загрозою розпаду королівства ситуація завершилася, коли Карломан раптово помер у грудні 771 року. Вдова Карломана з двома синами бігла до Італії шукати заступництва в Дезидерія, короля лангобардів. Карл само стрімко рушив в область брата і домігся від підданих Карломана присяги на вірність, після чого був проголошений з загальної згоди єдиним королем франків.

За свідченням біографа Карла Ейнгард, король був дуже простий і помірний у своїх звичках. У звичайні дні вбрання його мало відрізнявся від одягу простолюдинів. Вина він пив мало (за обідом випивав не більше трьох кубків) і ненавидів пияцтво. Обід його в будні складався всього з чотирьох страв, не рахуючи жаркого, яке самі мисливці подавали прямо на рожнах, і яке Карл вважав за краще будь-якої іншої їжі. Під час їжі він слухав музику або читання. Його займали подвиги стародавніх, а також твір святого Августина "Про град Божий". Після обіду в літній час Карл з'їдав кілька яблук і випивав ще один кубок, потім, роздягнувшись догола, відпочивав два або три години. Вночі ж він спав неспокійно: 4-5 разів прокидався і навіть вставав з ліжка. Під час ранкового одягання Карл приймав друзів, а також, якщо було термінова справа, яке без нього важко вирішити, вислуховував сторони суперечки і виносив вирок. У цей же час він віддавав розпорядження своїм слугам і міністрам на весь день. Був він красномовний і з такою легкістю висловлював свої думки, що міг зійти за ритора. Не обмежуючись рідної франкської промовою, Карл багато працював над іноземними мовами і оволодів латинською мовою настільки, що міг висловлюватися на ній, як на рідній мові; по-грецьки більше розумів, що говорив. Завзято займаючись різними науками, він високо цінував вчених, виявляючи їм велику повагу. Карл сам навчався граматиці, риториці, діалектиці та особливо астрономії, завдяки чому міг майстерно обчислювати церковні свята і спостерігати за рухом зірок. Намагався він також писати і з цією метою постійно тримав під подушкою дощечки для письма, щоб у вільний час привчати руку виводити букви, але праця його, занадто пізно розпочав, мав мало успіху. Церква він в усі роки глибоко шанував і свято дотримувався всі обряди.

Зі смертю брата Карл відразу став наймогутнішим правителем у Західній Європі. Його володіння охоплювали більшу частину сучасної Франції, Бельгії, значну частину території Нідерландів і західної Німеччини, а номінально і Баварії, в яку тоді входила більша частина сучасної Австрії. Карл без зволікань взявся за зміцнення своїх нових володінь і розширив їх межі на схід, північ і південь.