13. Кирило-Мефодіївське товариство: його цілі. Роль т.Шевченка і м.Костомарова.

Товариство виникло в кінці 1845 – на початку 1846р і проіснувало не більше 15 місяців. Його засновниками були: чиновник канцелярії генерал-губернатор М.Гулак, ад’юнкт Київського університету М. Костомаров та студент цього ж університету М.Білозерський. До товариства також приєдналися поет Т.Шевченко, вчителі П. Куліш і Д. Пильчиков, студенти університету О.Навроцький, О.Маркович, І.Посяда, Г.Андрузький і О.Тулуб, поміщик М.Савич.

Кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу. Товариства об’єднаних слов’ян. Це яскраво підтверджує документ Кирило-мефодіївців «Книги буття українського народу» де прямо вказується на Товариство об’єднаних слов’ян як на свого ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію.

Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, підготувавши лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і завдання своєї діяльності, оскільки було розгромлено внаслідок доносу студента Київського університету Олексія Петрова на початку квітня 1847р.

Члени товариства були засуджені на заслання: М.Костомаров – до Саратова, П.Куліш – до Тули, П. Гулак був заточений у Шліссельбурзьку фортецю на три роки, а Т.Шевченка за сатиричну поему «Сон» було віддано на десять років у солдати в оренбурзькі степи без права писати та малювати.

1861р в Петербурзі члени Кирило – Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з’їхалися сюди після заслання, згодом заснували журнал «Основа». Журнал установив зв’язки з громадами , знайомив читачів із життям українського народу. Він діяв до 1862р і сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського товариства:

- першими розробили широку політичну програму, яка стала прикладом для їхніх наступників.

- Уперше було здійснено спробу поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та ідеєю слов’янської єдності.

- За своїми світоглядними особливостями товариство було схоже на тогочасні європейські націоналістичні організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія» тощо. Проте навідміну від них братство було єдиною організацією, що категорично відкидала насильство як засіб досягнення своєї мети.

- Ореол мучеництва, який закріпився за братчиками через їх суворе покарання царизмом, не відштовхнув наступників від боротьби за українську справу, зробив її більш привабливою.

14. Реформи 1860-70-х рр: селянська. ЇЇ сутність і історичне значення.

Суспільно-політичні реформи 1860-1870-х років відкрили шлях для запізнілої індустріалізації. Спосіб, у який відбувалось скасування кріпацтва, не можна назвати найбільш ефективним, але тим не менше, воно принесло свої результати. В країні виникли умови для розвитку комерційного сільського господарства. хоч українське село терпіло від застою і занепаду, його роль як «європейської житниці» продовжувала зростати.

1860-1870-ті роки були періодом перестройки господарства України на капіталістичній основі. В цей період промисловість України розвивалась навіть швидше ніж промисловість деяких західних країн.

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Причини реформи:

1, Економічна відсталість Росії.

2, Поразка Росії в Кримській війні (1853—1856).

3, Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.

4, Селянські виступи (1855 р.- «Київська Козаччина»; 1856 р. — «Рух в Таврію за волею»)

Сутність селянської реформи:

1. Було запроваджено загально-російську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості.

2. Кругова порука.

3. Загальна відповідальність за сплату податків.Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.

Внаслідок реформи 1861 р. селяни України втратили 1 млн. десятин або понад 15% загальної площі земель, якими вони користувались раніше. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму.

Скасування кріпосного права і наступні реформи, утвердження приватної власності стали причиною серйозних змін в суспільному устрої країни. Змінилося становище не тільки селянства. У пореформений період формувалися нові суспільні класи — буржуазія і промисловий пролетаріат. Утвердження буржуазно-капіталістичних відносин відбувалося в умовах збереження численних пережитків феодального ладу, серед яких, перш за все, слід відмітити політичне панування класу дворян — поміщиків, становий поділ суспільства та ін.Наслідки реформи

1, Соціальна диференціація селян.

2, Збереження поміщицького землеволодіння.

3, Тимчасово зобов'язаний стан.

4, Викупна операція

5, Зниження купівельної спроможності селян.

6, Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу.

15. Реформи 1860-70-х рр.: судівська. Її сутність і історичне значення.

Судова реформа 1864 р. — реформа судової системи і судочинства; найпослідовніша з буржуазних реформ 60—70-х pp. Проводилася наоснові судових статутів, прийнятих 20 листопада 1864 p.: «Установа судових установлень», статути карного і цивільного судочинства, статут про покарання, що накладаються мировими суддями. На околицях Росії статути вводилися зі значними змінами; остаточно процес було завершено лише до 1896 р.

У судових статутах відображено ряд буржуазних принципів судоустрою і судочинства: відділення суду від адміністрації, незмінність суддів і слідчих, створення суду присяжних, установа адвокатури, проголошення гласності й змагальності процесу, вільної оцінки доказів; виборність деяких судових органів (мирових судів). Разом з тим реформа зберегла кілька елементів колишнього станового суду: участь у процесі станових представників, особлива підсудність справ вищих посадових осіб, збереження селянських, «інородчеських» і духовних судів тощо. Були створені дві системи судів — мирові та загальні. Мирові суди розглядали дрібні карні і цивільні справи.

Створювались дві судові системи: місцеві і загальні суди. До місцевих належали волостні суди, мирові судді і з'їзди мирових суддів, до загальних - окружні суди, які створювались для декількох повітів, судові(за цивільними і кримінальними справами) палати, які розповсюджували свою діяльність на декілька губерній чи областей, і касаційні (за цивільними і кримінальними справами департаменти Сенату). Влада цих судів розповсюджувалась на всі сфери, крім тих, де діяла юрисдикція духовних, військових,, селянських судів.

Реформа судової системи закріпила нові принципи: відділення суду від

адміністрації, створення сулу загального для всіх станів, рівність всіх перед судом, незмінність суддів і слідчих, прокурорський нагляд, виборність (мирових, суддів і присяжних засідателів).