5. Подальша еволюція інституціоналізму

Інституціоналізм як напрямок розвитку економічної науки виникає в США наприкінці ХІХ ст. проте поширення набуває в 20 – 30-і рр. ХХ ст. Виникнення інституціоналізму обумовлене зміною соціально-економічної ситуації, пов’язаної з переходом від стадії капіталізму вільної конкуренції до монополістичного капіталізму. Цей перехід потребував переосмислення основних концепцій традиційної економічної теорії, яка базувалась на ідеї ринкового саморегулювання в умовах вільного ціноутворення.

Оскільки на рубежі ХІХ – ХХ ст. США були лідером економічного розвитку й першими перейшли до монополістичної стадії капіталізму, саме тут виникає нова течія економічної науки – інституціоналізм. Відлік інституціоналізму прийнято вести від роботи основоположника цього напрямку Т.Веблена „Чому економіка не є еволюційною наукою” (1898). Хоча сам термін інституціоналізм був введений пізніше в 1918 р американським економістом Уолтоном Гамільтоном.

Інституціоналізм розвивається як альтернатива неокласичному напрямку, який базувався на досконалості й саморегулюванні ринку. Неокласики не виходили за межі „чистої економічної науки”. Інституціоналісти ж розглядають як рушійні сили економічного розвитку не лише економічні, а моральні, духовні, правові та інші фактори. На їх думку основою соціально-економічного розвитку суспільства є інститути. Поняття інституту (від латинського institutio – образ дії, звичай) трактується досить широко як спосіб мислення або дії, який є досить поширеним та надійно закріпленим в звичках або діях народу. До інститутів відносять різноманітні категорії та явища: державу, демократію, сім’ю, підприємництво, власність, монополії, профспілки, релігію, освіту, мораль та етику, право, суспільну психологію й т.п. реально існуючі економічні відносини є похідними від втілених в суспільних інститутах звичаїв та способів мислення.

Соціально-психологічний (технократичний) інституціоналізм. Його представляє Торстейн Веблен (1857 – 1929) – американський економіст та соціолог. Він використав ідеї популярного в його час соціал-дарвінізму, на основі якого маржиналісти розглядали ринок і конкуренцію як „природний порядок”, природний відбір, який сприяє суспільному прогресу.

Соціально-правовий інституціоналізм. Цей напрямок представляє Джон Р. Коммонс (1862 – 1945) - людина з великим практичним досвідом в сфері правового врегулювання відносин між працею і капіталом. Він працював в Національній громадській федерації – організації, яка займалась врегулюванням конфліктів між робітниками та роботодавцями, був радником двох губернаторів штату Вісконсін, проводив заходи в сфері трудового законодавства. Практичний досвід Коммонса ліг в основу його теоретичних поглядів.

Кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм. Його представляє учень і послідовник Т.Веблена Уеслі Клер Мітчелл (1874 – 1948). Він продовжив, розпочату Верленом критику моделі раціональної поведінки людини, на якій була заснована традиційна економічна теорія. Він поставив завдання за допомогою емпіричних досліджень та статистичного аналізу довести відмінність реальної поведінки економічного суб’єкта від тієї, яка закладалась в економічні моделі неокласиками.

Однією з основних ідей післявоєнного інституціоналізму є ідея „трансформації капіталізму”, яка базувалась на якісних змінах в капіталістичній економічній системі.

Однією з найбільш значущих постатей післявоєнного інституціоналізму є американський економіст і соціолог Джон Кеннет Гелбрейт (1908). Гелбрейт розглядав капіталізм як лад, що постійно спонтанно еволюціонує, трансформується. Він виступив з критикою тези, що конкуренція забезпечує саморегулювання та розвиток економіки. Навпаки, монополізація економіки сприяє врівноваженню економіки. Гелбрейт виділив три основні сили, які врівноважують економіку: крупний бізнес, профспілки та уряд. Врівноважуючи сили однак діють лише в високо монополізованих галузях. Тому Гелбрейт виступив проти антимонопольного законодавства. Гелбрейт досліджував проблему соціального балансу й виступив за збільшення державних інвестицій в суспільний сектор, одним з перших вказав на негативні наслідки економічного зростання для навколишнього середовища.

Гелбрейт є визнаним ідеологом ліберального реформаторства, він обґрунтовує ідею трансформації капіталізму в концепції „нового індустріального суспільства”. Характерною рисою нового індустріального суспільства є панування техноструктури корпорацій. Техноструктура – це сукупність вчених інженерів, техніків, експертів з торгівлі, укладення угод, урядової політики, адвокатів, адміністраторів й т.п. в умовах високотехнологічного виробництва техноструктура монополізувала знання та відділила власників капіталу від прийняття рішень. Зростання крупних корпорацій сприяє переходу влади до техноструктури й збільшує стабільність економіки. Стихійний ціновий механізм ринку заміняється прийняттям управлінських рішень. На думку Гелбрейта в економіці нового індустріального суспільства діє дві підсистеми – ринкова та плануюча. Остання експлуатує ринкову як у своїй країні, так і в країнах третього світу, перекладаючи на неї значну частину своїх витрат. Гелбрейт вважав, що техноструктура існує як в капіталістичних так і в соціалістичних країнах, тому призводить до зближення, „конвергенції” двох систем.

Мінілексикон

Акселератор – це відношення приросту інвестицій до приросту доходу, тобто числовий множник, на який кожний приріст доходу збільшує інвестиції.

Крива Філліпса – крива, яка демонструє взаємозв’язок між темпами інфляції і рівнем безробіття.

Крива Лаффера – крива, яка демонструє взаємозв’язок між ставкою оподаткування і надходженнями до державного бюджету.

Мультиплікатор – коефіцієнт, який показує відношення приросту доходу до приросту інвестицій.

Науково-технічна революція (НТР) – сучасна форма науково-технічного прогресу, якісне перетворення продуктивних сил на основі поступового перетворення науки у безпосередню продуктивну силу.

Неолібералізм – політична та наукова течія, яка ґрунтується на ідеї пріоритету умов для необмеженої вільної конкуренції не всупереч, а завдяки певному втручанню держави в економічні процеси.