Тема 6. Основні виробничі фонди

6.1. Економічна сутність і роль основних виробничих фондів

Економічні суб’єкти не можуть здійснювати виробничу діяльність без використання певних ресурсів (матеріальних, трудових, інформаційних, фінансових). Велике ресурсне значення мають засоби виробництва.

Засоби виробництва – це сукупність усіх матеріальних елементів, що беруть участь у процесі виготовлення продукції. Вони поділяються на засоби праці (верстати, машини, печі тощо) і предмети праці (матеріали, напівфабрикати).

Засоби виробництва, виражені у вартісній формі, називають виробничими фондами підприємства. Засоби праці складають речовий зміст основних виробничих фондів, предмети праці – оборотних виробничих фондів (рис 6.1).

Рис. 6.1. Склад фондів підприємства.

Можна виділити три принципові відмінності між основними і обіговими фондами (табл. 6.1).

Отже, основні фонди (ОФ) – це частина засобів виробництва, що зберігають свою оречевлену форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і переносять свою варстість у собіварстість готової продукції частинами в міру спрацьовування.

Таблиця 6.1

Характерні ознаки основних і обігових фондів

Характеристика	Основні фонди	Оборотні фонди
Збереження виробничої форми у виробничому процесі	Зберігають	Змінюють
Кількість виробничих циклів, у яких бере участь даний фактор	Багато	Один
Характер перенесення своєї вартості на готову продукцію	Частинами	Повністю

З точки зору бухгалтерського обліку та податкового менеджменту, поняття «основні засоби» та «основні фонди» ототожнюються. Визначення основних засобів (основних фондів) наведено у П (С) БО 7: основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншими особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Згідно з Податковим Кодексом України (ПКУ) основні засоби – це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр, що призначаються для використання у господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 грн і поступово зменшується у зв’язку з їх фізичним і моральним зношенням та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить понад 1 рік (або оперативний цикл, якщо він довший за рік).

Залежно від характеру участі основних фондів у процесі виробництва розрізняють виробничі й невиробничі основні фонди. Основні виробничі фонди (ОВФ) функціонують у сфері матеріального виробництва, невиробничі – задовольняють побутові й культурні потреби працівників (житлові будинки, дитячі садки, клуби, пансіонати, що знаходяться на балансі підприємства).

6.2. Класифікація і структура основних фондів

Для обліку основних фондів, визначення і планування їх структури, розрахунку норм амортизаційних відрахувань необхідно їх класифікувати.

Після введення Національних стандартів бухгалтерського обліку (з 01.01.2000 р.) в Україні для бухгалтерського та податкового обліку існують дві різні класифікації основних фондів, кожна з яких побудована на власних принципах.

При класифікації основних фондів у бухгалтерському обліку виокремлюються такі підрозділи:

1. Основні засоби:

• земельні ділянки;

• капітальні витрати на покращання земель;

• будинки, споруди і передавальні пристрої;

• машини та обладнання;

• транспортні засоби;

• інструменти, пристрої, інвентар;

• худоба;

• багаторічні насадження.

• інші основні засоби.

2. Інші позаобігові матеріальні активи:

• бібліотечні фонди;

• малоцінні матеріальні активи (спецінструмент, спецінвентар);

• тимчасові споруди;

• природні ресурси;

• інвентарна тара;

• предмети прокату;

• інші позаобігові матеріальні активи.

Класифікація основних засобів в податковому обліку застосовується для визначення норм амортизаційних відрахувань і буде детально розглянута в підрозділі 6.5.

До введення нових стандартів бухобліку існувала дещо інша класифікація основних фондів за призначенням:

1. будівлі – архітектурні об’єкти, призначені для створення необхідних умов праці (корпуси цехів, депо, гаражі, складські приміщення тощо);

2. споруди – інженерно-технічні об’єкти, призначені для виконання певних технологічних функцій, необхідних для виробництва (естакади, резервуари, атомобільні шляхи, мости, тощо);

3. передавальні пристрої – пристрої, за допомогою яких передають енергію різних видів, а також рідкі й газоподібні речовини (нафто- і газопроводи, лінії звязку, електромережі, водоводи тощо);

4. машини і обладнання;

5. транспортні засоби;

6. інструменти;

7. виробничий інвентар;

8. господарський інвентар;

9. інші основні фонди.

За ступенем впливу на предмети праці основні фонди поділяють на активні й пасивні. Активні ОВФ – фонди, які в процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, змінюючи його. Пасивні ОВФ безпосередньо не впливають на предмет праці, а створюють необхідні умови для нормального перебігу процесу виробництва.

Для аналізу якісного стану ОФ необхідно знати їх структуру.

Структура ОФ – це співвідношення вартості різних груп (видів) у їх загальній вартості.

Розрізняють виробничу, технологічну і вікову структури ОВФ.

Найважливішим показником виробничої структури ОВФ є частка активних фондів в їх загальній вартості. При порівнянні різних виробництв найбільш раціональна структура буде на тому виробництві, де вища частка активних ОВФ.

Технологічна структура характеризує розподіл ОВФ за структурними підрозділами підприємства в процентному вираженні від їх загальної вартості.

Вікова структура характеризує розподіл ОВФ за віковими групами

Структура ОФ різних галузей і підприємств залежить від ряду факторів: складності продукції, типу виробництва, особливостей техпроцесів.