Политология / Питання 67

Питання 67

Політична партія (від лат. Pars – частина, група, відділ) – політичний інститут, що представляє інтереси та цілі різноманітних суспільних груп. Через цей інститут люди висловлюють свої групові вимоги до держави, спілкуються та взаємодіють з нею.

Феномен політичної партії досліджували Г. Бюрдо, К. фон Бойме, М. Дюверже, Дж. Лапаламбара, Дж. Сарторі та ін.

Принципи, що виокремлюють політичну партію від суспільних організацій, сформулювали Дж. Лапаламбара та М. Вейнер в праці "Політичні партії та політичний розвиток". Вони виділяють чотири сутнісні риси партій:

Партія – це організація, тобто достатньо довго діюче об'єднання людей. Довготривалість існування організації дозволяє відокремити її від фракцій або клік, які виникають та зникають разом зі своїми організаторами.

Існування стабільних місцевих організацій, що підтримують регулярні зв'язки з центральним керівництвом.

Мета партії – завоювання та здійснення влади. Саме це виокремлює їх від груп тиску та суспільних організацій.

Наявність народної підтримки, починаючи з голосування, та закінчуючи активним членством у партії.

У політології відсутнє єдине визначення політичної партії. Існує декілька підходів до його формулювання. Так, французький політолог Р.-Ж. Шварценберг вважає, що політична партія – це постійно діюча організація, що існує як на національному, так і на місцевому рівнях, націлена на отримання та здійснення влади шляхом використання народної підтримки.

Російські дослідники В.Пугачов та А.Соловйов під політичною партією розуміють спеціалізовану організацію впорядкованих груп, що об'єднує найбільш активних прибічників тих чи інших цілей та спрямована на завоювання та виконання влади.

У структуру політичної партії входять:

– лідер партії;

– партійна бюрократія;

– мозковий штаб;

– партійна ідеологія;

– партійний актив;

– рядові члени партії.

Політичні партії виконують важливі функції в суспільній системі.

До внутрішніх функцій партії відносяться такі: формування партійного бюджету, вибори керівництва, підтримка відносин партійної бюрократії та рядових членів і т.ін.

Найбільш важливими зовнішними функціями партій є представництво групових інтересів громадян в органах влади, інституціалізація політичної участі громадян, відбір та рекрутування політичних лідерів та еліт, політична соціалізація громадян, розробка політичних програм розвитку суспільства, організація виборів до парламенту.

Підвищення стабільності та функціональності політичних партій пов'язане з розвитком партійної дисципліни. Її відсутність або незначний рівень призводить до існування слабких партій, які то об'єднуються, то роз'єднуються, залежно від особистих бажань лідерів та домінуючих корпоративних інтересів. Суттєве значення партійна дисципліна має в першу чергу для партій, які входять до складу парламенту, що пояснюється необхідністю організованого голосування членів партії у парламентській фракції. За відсутності партійної дисципліни роль партій в політичній системі значно зменшується, вони розглядаються лише як тимчасовий засіб досягнення парламентського мандату. Після виконання цього завдання парламентарі дуже часто забувають про ідеологічні, політичні та організаційні пріоритети, що дозволили їм перемогти в передвиборчій боротьбі. На жаль, партії та партійні блоки можуть бути реально діючими одиницями на виборчій арені і розгубити свою "реальність" у парламентській діяльності.

Для того щоб уникнути цієї негативної ситуації та підвищити дійсно конструктивний вплив партій на діяльність парламенту й уряду, необхідно зміцнювати їх здатність контролювати голосування та політичну діяльність своїх членів. Коаліційний уряд не може управляти без підтримки парламентської більшості, це означає, що партії, які підтримують уряд, повинні реально впливати на голосування своїх представників у парламенті, а це, в свою чергу, потребує існування партійної дисципліни. Звісно, тут не йдеться про відродження тоталітарних партій, де одностайність думки та залізна дисципліна забезпечувалися безальтернативністю та жорстким примусом. Як вважає Дж. Сарторі, дисципліна голосування не повинна бути результатом примусу та покарання. Він виділяє чотири групи факторів, що можуть сприяти організованому голосуванню в партійних фракціях парламенту:

Вплив з боку центрального органа партії.

Соціально-політична, ідеологічна згуртованість членів партії.

Особиста зацікавленість парламентарів, наприклад, у підтримці власного однопартійного уряду.

Наявність шкідливого впливу дисциплінованої партії-конкурента.

У практичній діяльності парламентів, як правило, існують усі ці різновиди партійної дисципліни, в залежності від конкретної ситуації, типу партійного об'єднання тощо.

Наявність чіткої партійної дисципліни здатна значно підвищити послідовність законодавчої політики, якщо, звичайно, партія має реальну програму, а не лише набір передвиборчих закликів, знижує ступінь конфліктності в процесі обговорення законопроектів, послаблює деструктивний вплив вузько корпоративних інтересів та лобістських груп.

Дисциплінована партія стає реальним, конструктивним суб'єктом управління державою, бо організована, згуртована структура важче піддається зовнішнім впливам. Її політика, попри всі спроби тиску, спрямована переважно на виконання партійної програми. Однак в Україні та інших пострадянських державах формування таких позитивно дисциплінованих, згуртованих та дієздатних партій ще тільки розпочинається і динаміка цього процесу буде значною мірою впливати на темпи модернізації політичної системи в цілому.

Для визначення загальних рис і конкретних особливостей політичної системи велике значення має з'ясування суспільно-політичного середовища, в якому ці механізми діють. Такі дії відбуваються в межах відносин між партіями, виборцями та парламентом. Основою цих відносин є політичні партії. Партії є своєрідним механізмом зв'язку між відповідними інтересами та їх реалізацією через органи державної влади, в тому числі і парламенті. Ця функція політичних партій за кордоном реалізується завдяки тому, що парламентські фракції мають суто партійний характер. Створення подібних структур за іншими ознаками не припускається, а нерідко навіть забороняється.

Фракції виконують істотну роль у підготовці практично всіх парламентських рішень. Від них залежать зміст порядку денного роботи палати, напрям і характер парламентських дебатів, сам хід і багато організаційних моментів законодавчого процесу, ініціативи щодо контролю за урядом тощо. Фракції беруть участь у формуванні таких парламентських структур: постійних та спеціальних комісій та комітетів, а також керівних органів палат. У країнах з парламентарними формами правління в тих випадках, коли жодна партія не завоювала більшості місць у законодавчому органі влади, фракції відіграють вагому, а нерідко і вирішальну роль у формуванні уряду. Тому саме при існуванні багатопартійної системи та відсутності правлячої партії надзвичайно важливо мати партії з чіткою дисципліною та наявністю реального контролю центрального органу партії за голосуванням у парламенті.

Політичні партії повинні складати гармонійну цілісність як у власних межах, так і в зв'язках з електоратом і владою. Життєздатність політичних партій визначається якісними і кількісними характеристиками зв'язку електорату з партійним лідером, партійною структурою та усвідомленням потенційними виборцями партійної програми. Найчастіше провідну роль тут відіграє партійне лідерство, здатне компенсувати низьку ефективність організаційних, кадрових і програмно-цільових ресурсів партії. Наявність у політичній партії сильного харизматичного лідера створює можливості компенсувати низьку функціональність партії та програми, але, з іншого боку, може сприяти перетворенню всієї структури на систему обслуговування вузько корпоративних інтересів лідера та соціальної групи, що його підтримує.

Багатоманітність історичних та соціокультурних умов політичного розвитку країн та народів привела до виникнення різноманітних партійних структур, що виокремлюються своєю структурою, функціями, діяльністю. Існує значна кількість критеріїв класифікації типів політичних партій.

Політичні партії розрізняються залежно від їхньої соціальної сутності, соціальної бази (особливостей тієї спільноти, інтереси якої вони представляють), від сповідуваної ними ідеології, поставлених цілей і тактичних пріоритетів, від принципів організації, побудови, місця, яке вони посідають у політичній системі.

З огляду на соціальну базу виділяють партії:

буржуазні;

дрібнобуржуазні;

селянські;

пролетарські тощо.

За ідеологічними особливостями розрізняють партії:

консервативні;

ліберальні;

соціалістичні;

соціал-демократичні;

комуністичні;

клерикальні.

За ставленням до суспільних перетворень виділяють:

реформаторські;

радикалістські;

консервативні.

Останніми роками в ряді країн Заходу виникли так звані гуманістичні партії, які утворили навіть своєрідний Інтернаціонал.

Розрізняють також партії організаційно оформлені (їх ще називають масовими) і організаційно неоформлені (кадрові). Для перших є характерною наявність централізованого партійного апарату, що формується з функціонерів, які професійно займаються політичною діяльністю, чітка організаційна структура й наявність організаційного зв'язку керівних органів з низовими організаціями, оформлене членство, квитки, внески, обов'язковість статутних вимог, прийнятих рішень та партійної дисципліни. Значними повноваженнями у таких партіях наділене національне керівництво і безпосередньо лідер партії. Інший тип партій – кадрові – характеризуються відсутністю інституції офіціального членства, жорстокого організаційного зв'язку пересічних партійців та керівництва; тут немає квитків, членських внесків, не встановлюється партійна дисципліна. Головне в діяльності таких партій – виборча боротьба, "уловлення голосів" виборців, а основна мета – перемога на виборах. Відсутність офіційного членства тут компенсується наявністю розгалуженого апарату професійних партійних чиновників – основної сили у здійсненні політики партії. Класичними зразками партій такого типу є республіканська й демократична партії США.

Серед західних політологів визнано доцільним класифікувати політичні партії таким чином:

За організаційною будовою розрізняють:

децентралізовані партії (консервативні й ліберальні партії Західної Європи та США);

масові централізовані партії, для яких ідеологічні доктрини є більш істотними, ніж для партій першого типу (соціалістичні партії Європи);

строго централізовані партії, які мають систему вертикальних зв'язків, що забезпечує відносну ізольованість первинних осередків один від одного й гарантують дотримання суворої напіввійськової дисципліни.

За соціальною сутністю виділяють партії:

буржуазні;

дрібнобуржуазні;

напівпролетарські;

селянські.

З огляду на ідеологію розрізняють партії:

праворадикальні (фашистські);

консервативні;

ліберальні;

реформаторські;

соціал-демократичні;

ліво-соціалістичні;

комуністичні.

За внутрішньою структурою партії бувають:

воєнізовані;

автократичні;

демократичні.

За функцією та місцем у політичній системі суспільства розрізняють такі типи партій:

пануючі;

правлячі;

опозиційні.

Американський політолог Стівен Коен виокремлює чотири типи політичних партій:

Партії як політичний авангард певного класу, верстви (ленінська концепція).Партії, створені, насамперед, для участі у виборчих кампаніях (інколи їх називають "машинами для голосування", їхнє завдання полягає в участі у передвиборній кампанії, проведенні своїх кандидатів на виборах (такими, приміром, є партії США).

Парламентські партії (характерні для європейських країн – Англії, Франції), виконують дві головні функції – підготовку виборців, схиляння їх на свій бік та контроль за здійсненням парламентського курсу.

"Партії-клуби" – масові партії, які об'єднують людей не за їх причетністю до якоїсь політичної лінії, а за спільністю поглядів, інтересів і запитів. Вони також беруть участь у політичних виборах.