Политология / Питання 81
.docПитання 81
Зовнішня політика – це політика держави у сфері міждержавних відносин.
Одна з центральних теоретичних проблем полягає у співвідношенні зовнішньої політики з внутрішньою політикою держави. Розглянемо три підходи:
Марксистська концепція виходить з того, що внутрішня політика є визначальною в цьому співвідношенні, а зовнішня політика є породженням і продовженням внутрішнього соціально-політичного розвитку й в історичному плані виникає пізніше (В. Ленін).
Американець Г. Моргентау своє кредо висловив таким чином: міжнародна (зовнішня) політика є ідентичною внутрішній, обидві є боротьбою за вплив, тобто вони тотожні.
Польсько-австрійський соціолог Л. Гумплович так визначив це співвідношення: внутрішній розвиток держави визначається розвитком її зовнішніх сил, першому призначена службова роль відносно останнього, внутрішня політика – простий додаток до зовнішньої та обумовлена останньою.
Ці три підходи не залишають місця для інших позицій і варіантів аналізу, і кожен з них в різних конкретно-історичних умовах одержав практичне підтвердження.
Основоположні принципи зовнішньої політики напрацьовувались світовою політичною практикою і теорією:
Ø принцип відповідності поставленої мети реальним можливостям її досягнення. Він сформульований К. Клаузевіцем, потім його повторив і впровадив В. Ленін (Брестський мир);
Ø зовнішня політика – це мистецтво здобуття союзників, а не наживання ворогів. Однак цей принцип не був реалізований. В історії не було прецеденту, щоб Англія, Франція, США, Японія і Китай разом виступали проти якоїсь однієї держави;
Ø принцип вибору пріоритетів;
Ø адекватна оцінка глобальної ситуації;
Ø узгодження внутрішньої і зовнішньої політики;
Ø узгодження політичної і військової стратегії;
Ø позбавлення від ідеологічних міфів у зовнішній політиці і переведення ідеологічних розбіжностей на мову аргументів.
Існують декілька форм реалізації внутрішньої політики:
Пасивна полягає у пристосуванні до зовнішньополітичних обставин. Таку політику проводять слабкі держави.
Агресивна побудована на формуванні ексионістських планів. Таку політику проводять сильні держави.
Активна спрямована на пошуки рівноваги між внутрішньою і зовнішньою політикою.
Консервативно-активна має за мету активний і навіть агресивний захист досягнутого раніше балансу між внутрішньою і зовнішньою політикою.
Функції зовнішньої політики – охорона, репрезентативно-інформаційна і організаційно-переговорна – дають можливість реалізувати її стратегічну мету:
забезпечення національної безпеки держави, примноження її загального потенціалу, підвищення міжнародного престижу та інше.
Кожна національна держава у своїй зовнішній політиці як сукупності військових і дипломатичних, економічних і правових засобів намагається найбільш оптимально реалізувати свій національний інтерес. Поняття "національні інтереси" багатозначне; воно має як об'єктивний, так і суб'єктивний сенс. В об'єктивному сенсі поняття "національні інтереси" – це сукупність умов (внутрішніх і зовнішніх), які забезпечують певний геополітичний статус держави, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень і якість життя громадян. Якщо в недалекому минулому два перших аспекти були домінуючими, то на сучасному етапі в розвинених країнах набирають ваги два останніх.
У суб'єктивному значенні поняття "національні інтереси" має ідеологічне трактування залежно від політичного режиму, правлячого політичного курсу, міжнародного порядку і таке інше.
Часто за національні інтереси видаються інтереси держави або правлячих кіл, міжнародних впливових кіл. Тому в суб'єктивному плані поняття "національні інтереси" часто стає об'єктом політичних спекуляцій з боку різноманітних політичних сил. Поняття "національні інтереси" має ряд аспектів: геополітичний, внутрішньополітичний та ідеологічний.
Термін "геополітика" у його первісному значенні (згідно з теоретичними розробками засновника цього напряму шведського вченого Р. Челлена, німецького дослідника Ф. Ратцеля, а також американських вчених X. Маккіндера і А. Мехена) трактується як вчення про державу, яка прагне розширити свій географічний і територіальний простір. У сучасному розумінні геополітичний аспект національних інтересів передбачає збереження суверенітету й територіальної цілісності, а також свого місця і ролі в певному геополітичному просторі або поширення своїх впливів шляхом військової, економічної та інформаційної експансії, забезпечення балансу сил через міжнародні політичні, правові й економічні інститути.
Внутрішньополітичний аспект національних інтересів полягає в забезпеченні політичної стабільності й утриманні влади правлячих сил або, крім зазначених цілей, в підвищенні життєвого рівня суспільної більшості.
Ідеологічний аспект національних інтересів передбачає обгрунтування різноманітних ідеологічних версій трактування змісту цих інтересів.
Національні інтереси можуть трактуватися через ідеологію ізоляціонізму, планетаризму, ліберального інтернаціоналізму й виживання. Незважаючи на різні ідеологічні трактування національних інтересів, сутність їх у сучасному розумінні зводиться до двох важливих моментів: забезпечення високого міжнародного іміджу держави й використання переваг у геополітичному просторі для національного процвітання і підвищення добробуту громадян.