Политология / Питання 15

Питання 15

Американська революція і національно-визвольна боротьба, як правило, пов'язуються з іменами цілої плеяди американських просвітників та "батьків-засновників" США, зокрема, таких, як С.Адамс, Дж.Вашінгтон, А.Гамільтон, Т.Джефферсон, Т.Пейн, Б.Франклін тощо. Звичайно, було чимало й інших вчених і політичних діячів, які внесли свій вклад у перемогу американського народу, але їх прізвища дещо призабулись.

До останніх, зокрема, належить Джеймс Опис, публіцист і один з політичних діячів тодішньої англійської колонії Массачусетс. Звернувшись до теоретичної спадщини західноєвропейських просвітників і не знайшовши там розробок із проблем колоніальних народів, він почав займатись їх дослідженням. У памфлеті "Виклад і обгрунтування прав Британських колоній" (1764р.) Дж. Отіс одним із перших запропонував теорію прав колоніальних народів. В ній він заперечував зверхність одного народу над іншим, колоніальний гніт і визиск, відстоював ідею рівності прав колоністів та мешканців метрополії.

Щоправда, вирішення колоніальної проблеми він вбачав в інтеграції колоній і метрополії в єдину світову конституційну монархію. Головними аргументами на користь цього шляху Дж. Отіс вважав етнічний чинник, зокрема, "кровну спорідненість" мешканців англійських колоній та Британської метрополії, спільність їх мови, культури, способу життя, звичаїв, традицій та ін. Такий підхід, на погляд автора, свідчив про недостатній рівень розвитку національної свідомості англійських колоністів. Не обійшлось тут і без впливу поширених тоді і в колоніях, і в метрополії думок про те, що у разі відокремлення колоній останні загинуть, оскільки будуть розірвані торговельні, економічні, промислові, військові та інші зв'язки. Однак, таке становище змшилось досить швидко й ідеї Дж. Отіса набули нового звучання. Тим не менш, саме його слід вважати одним із засновників теорії прав колоніальних народів.

Вже через два роки, тобто 1766 p., один із визнаних представників американських просвітників, а пізніше і авторів Декларації про незалежність Бенджамін Франклін (1706-1790 pp.), спираючись на теорію Дж. Отіса, висунув досить оригінальну концепцію т. зв. "гомруля", яка полягала у наданні англійським колоніям у Північній Америці державного суверенітету в рамках Британської імперії.Це, по суті справи, була концепція обмеженого національного суверенітету. Тоді ж він почав називати англійських колоністів "американцями", а самі колонії - 'державами".

Подальший розвиток ця концепція отримала в розробках одного з "батьків-засновників" США Семюеля Адамса (1722-1803 pp.), зокрема, в його магістерській дисертації ''Про законність опору вищій владі, якщо республіка не може бути збережена іншими засобами" та у памфлеті.

Право колоністів". Зі сторінок однієї з бостонських газет 1773 року пролунав його палкий заклик до негайного "створення незалежної держави, американської республіки".

С.Адамс не лише закликав, а й чимало робив для формування патріотичних ідей, об'єднання зусиль всіх тринадцяти колоній, а також влаштовував різні політичні акції проти Британської імперії. Все це дало підстави сучасному американському історику Д. Чідсі заявити: "Фактично С. Адамсу зобов'язана своїм народженням незалежність Америки. До нього це було лише лайливе слово. Адамс примусив поважати його.

Не менший внесок у підготовку Американської революції і відповідно у розвиток етнополітичних ідей зробив один із найбільш радикальних прихильників демократичного крила англо-американських мислителів Томас Пейн (1737-1809 pp.). Прибувши з Британії до Північної Америки навесні 1774 року, він одразу ж розпочав журналістську діяльність на користь пропаганди національно-визвольної боротьби. Вже на початку 1775 р. на сторінках пенсільванської газети він вмістив статтю під назвою "Серйозна думка", де в досить різкій формі поставив питання про негайне відокремлення англійських колоній від Британії і створення незалежної держави. В січні 1776 р. він опублікував свій широко відомий памфлет "Здоровий глузд", в якому в стислому вигляді виклав програму природних прав людини і націй. Памфлет перевидавався багато разів масовим для того часу тиражем (50-60 тис. примірників кожне видання). Він став своєрідним маніфестом війни за незалежність і швидко перетворився на настільну книжку кожного американського патріота.

У своєму памфлеті Т.Пейн першим заперечив ідею Дж. Отіса про національну єдність англійців та американців. Виходячи з того, що вже на той час особи англійського походження становили від 30 до 60 відсотків населення колоній, він доводив помилковість погляду на Англію, як на вітчизну" чи "матір-батьківщину", вважаючи такою усю Європу. Саме він першим запропонував назву майбутньої держави - "Сполучені Штати Америки".

Водночас Т.Пейн піддав гострій, емоційній, але аргументованій критиці поширену тоді думку про те, що після відокремлення вія метрополії північноамериканські колонії будуть не в змозі забезпечити свою безпеку, розвиток промисловості, культури тощо.

Виходячи з ідеї народного суверенітету, Т.Пейн висунув концепцію права народу на повстання і революцію та на створення власної незалежної держави.3]

Памфлет Т. Пейна "Здоровий глузд" став своєрідним поштовхом до Американської революції і мав величезний вплив на її хід та наслідки. Однак, і це слід особливо підкреслити, головною причиною революції були дії Англії, правлячі кола якої відкидали вимоги північноамериканських колоній на рівноправність, демонстрували готовність будь-якою ціною придушити "бунт" колоній, погрожували шибеницею кожному американському патріотові.

Відомо, що більшість ідей памфлету "Здоровий глузд" та інших творів Т. Пейна було покладено в основу проекту "Декларації незалежності США". Проте, автором цього проекту заслужено вважається американський просвітник та політичний діяч Томас Джефферсон (1743-1826 pp.). Саме завдяки його позиції, поглядам і зусиллям "Декларація незалежності США" стала видатним теоретичним і політичним документом тих часів. В ній обґрунтовувалась правомірність відокремлення англійських колоній Північної Америки від Британії та створення ними нової самостійної федерально-республіканської держави - США.

Принагідно відзначимо ще одну, на наш погляд оригінальну думку Т. Джефферсона про те, що кожне нове покоління "має право само обирати ту форму правління, яка, на його думку, більш за все сприяє його щастю". А звідси - рекомендація: "заради миру і блага людства" у конституції має бути зафіксоване положення про необхідність внесення до неї певних доповнень і змін кожні двадцять років. Саме такий шлях, на думку Т. Джефферсона, міг запобігти революційним вибухам і братовбивчим війнам. Отже, тут вперше висувалось право кожного покоління па докорінне і головне мирне перетворення держави, відкидались силові й революційні методи вирішення соціально-політичних проблем, пропонувались мирні та ненасильницькі дії, реформістський, еволюційний шлях суспільного розвитку.

Помітний внесок у розвиток і особливо у втілення в життя етнополітичних ідей зробив перший американський президент Джордж Вашінгтон (1732-1799 pp.). Показовими у цьому плані можуть бути як принципи його практичної діяльності, так і його політичний заповіт: "Я бажаю благополуччя всім націям і всім людям. Мої політичні принципи прості й справедливі. Я вірю, що кожний народ має право встановлювати ту форму правління, яка, за його переконанням, забезпечує йому найбільше щастя і не створює загрози правам інших, що ні один уряд не має права втручатись у внутрішні справи іншого, якщо в них не має загрози для нього самого'.34 Так закладались основні принципи справді демократичної етнонаціональної політики.

Розглянуті вище думки, ідеї та концепції, що "десантувались" або народились на північноамериканському континенті були покладені в основу т. зв. "одноголосної Декларації тринадцяти Сполучених Штатів Америки", більше відомої як "Декларація незалежності США", прийнятої 4 липня 1776 р.

Етнополітичні ідеї "Декларації Незалежності США"

Текст "Декларації незалежності США" умовно можна поділити на три частини. У першій з них фіксуються природні права кожної людини: "всі люди створені рівними", з часу народження вони наділені "деякими невід'ємними правами, серед яких - Життя, Свобода і прагнення до Щастя". Разом із правами людини, обґрунтовуються і права будь-якого народу. Головними з них є право на створення власного уряду, ' основним завданням якого є забезпечення і охорона прав людини. У разі, коли уряд не забезпечує цих прав або сам порушує їх, в силу може вступати ще одне право - "Право Народу змінювати або усувати його і встановлювати новий Уряд", заснований на таких принципах і створений затаюю формою, яка здається людям найкращою, щоб "забезпечити їх Безпеку і Щастя". Причому, це не тільки право, а й обов'язок народу.

Друга частина, яка становить біля двох третин тексту - це двадцять сім конкретних звинувачень на адресу англійського короля, зокрема, в узурпуванні влади, порушенні законів, створенні перешкод на шляху еміграції до Північної Америки, посиленні визиску колоній тощо. В заключній частиш урочисто проголошувалось, що північноамериканські колонії стають "Вільними і Незалежними державами"... І далі констатувалось, що новонароджені держави вважають себе вільними від будь-яких обов'язків перед англійською короною, що вони розривають із нею політичні стосунки і мають всі права й повноваження оголошувати війну і укладати мир, шукати собі союзників, розвивати зовнішню торгівлю і взагалі робити все, що роблять чи можуть робити незалежні держави.

Отже, "Декларація незалежності США" не лише проголошувала народження нової незалежної держави, а й декларувала нові найбільш передові на той час ідеї й концепції, а також досить широкий спектр прав людини і народу.

Дещо пізніше, частина положень Декларації незалежності увійшла до Конституції Сполучених Штатів Америки, прийнятої 17 вересня 1787 р. І як слушно зазначали автори фундаментальної праці "Історія Сполучених Штатів", "вона стала найстарішою писаною конституцією, котра й досі діє. За цією конституцією Сполучені Штати розцвіли і стали однією з найбільших демократій всіх часів".36

Короткий аналіз розвитку політичної та етнополітичної думки у Північній Америці дає підстави висловити деякі висновки та припущення.

По-перше, вирішальний вплив на формування цієї думки зробили ідеї мислителів попередніх епох і різних народів. Поліетнічне населення англійських колоній досить легко й швидко сприймало ці ідеї і, будучи надзвичайно раціональним, відбирало серед них найбільш корисні й перспективні, трансформувало і пристосовувало їх до своїх власних конкретних потреб.

По-друге, на американській землі теж почало проростати насіння досучасного типу націоналізму. Однак, навіть пізніше, коли досучасний націоналізм почав перетворюватись на сучасний його тип, у СІІІА майже не було проявів шовінізмз. Пояснюючи цей факт, видатний американський історик Деніел Бурстін писав: "Нова країна була відносно вільною від шовінізму, оскільки в ній не було широко поширеного, значного або навмисного національного духу".

По-третє, на американській землі народилось чимало нових і досить оригінальних етнополітичних ідей, концепцій та принципів, зокрема, прав колоніальних народів (Д. Отіс), обмеженого національного суверенітету (Б.Франклін), децентралізованої федерації (Т. Джефферсон), права народів на самовизначення (С.Адамс), на повстання (Т.Пейн) та інші.

По-четверте, ці та інші ідеї сприяли піднесенню національно-визвольної боротьби англійських колоній (1775- 1783 pp.), її переможній ході та успішному завершенню. Американська революція була першим величезним рухом, за допомогою якого колоніальний народ скинув імперське правління і створив незалежну державу. Після того колоніальні народи у Латинській Америці, а дещо пізніше в Азії й Африці зробили теж саме.

По-п'яте, швидке поширення "імпортних" та народження чисельних "власних" етнополітичних ідей і концепцій, а також переможне завершення Американської революції було обумовлене вступом англійських колоній, а згодом і нової держави у період індустріального розвитку та і прискореної модернізації всіх сфер суспільно-політичного життя.

По-шосте, саме у США почали зароджуватись і проходити апробацію принципи справді демократичної етнонаціональної політики (самовизначення, суверенітету, етнічного плюралізму та ін.). Хоча тут ще довго застосовувались і принципи антидемократичної етнонаціональної та етнорасової політики, особливо по відношенню до негрів та індійців.

По-сьоме, у ході революції з поліетнічного населення англійських колоній починає формуватись нова динамічна американська нація, об'єднана спільністю економічних інтересів та єдиною національною ідеєю, v ролі якої виступила не етнічна, а політична за своїм змістом і характером ідея -створення і розбудови суверенної незалежної держави. Все це, до речі, знайшло відображення у девізі США, який викарбувано на великій державній печатці: "Е Pluribus unum - з багатьох - єдине".

По-восьме, під час національно-визвольної боротьби досучасний тип націоналізму західноєвропейського зразку почав перетворюватись на американський націоналізм сучасного типу. Він був породженням колоніального гніту з боку Британської імперії та процесу індустріалізації. Водночас саме націоналізм призвів до поразки англійського імперіалізму, сприяв об'єднанню тринадцяти колоній в єдину державу, прискоренню її модернізації та формуванню нової нації.

Нарешті, етнополітичні ідеї, які прийшли до Північної Америки із Західної Європи, після певної їх трансформації, радикалізації, збагачення новими положеннями та апробації в останній чверті XVIII ст. починають повертатись до своєї колиски - Західної Європи.