103. Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині XX ст..

Період 50—70-х років XX ст. у розвитку світового господар­ства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які пер­шою чергою позначилися на структурних конструкціях еконо­мічних систем національних економік провідних країн світу. Спершу світова економічна криза 1929—1933 років, а згодом Друга світова війна деформували й мінімізували дієвість ринко­вих механізмів регулювання капіталістичного відтворення, від­так у повоєнний період відбувається пролонгація функціонуван­ня системи регульованого капіталізму й подальше поширення ідей дирижизму, кейнсіапства, інституціоналізму, що сприяли обгрунтуванню його фундаментальних засад. Спостерігається збереження економічними системами ознак ета­тизм — дер­жавного я економічні відносини. У цей період ета­тизм трансформується в пеоетатизм і стає одним із елементів змішаних економічних систем, котрі в різних модифікаціях вті­лювалися окремими країнами.

Змішана економіка, сформована у 1950— 1960-х роках в усіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки. У відмінностях моделей змішаної економіки залежно від країни та групи країн просте жувалися певні особливості.

Так, у групі, до якої входила біль­шість країн Західної Європи, переважав так званий неоета-тистський варіант змішаної економіки. Його характерними рисами були націоналізація як головний шлях утворення дер­жавного сектора, система впливів держави на приватне під­приємництво з метою пришвидшення його науково-технічної перебудови, а також комплекс соціальних завдань, що їх мала вирішувати держава. Найяскравіше цей варіант був реалізова­ний у Франції.

Розглядаючи структурні зміни у світовому господарстві, слід наголосити низку моментів. Після Другої світової війни світове господарство складалося з економічно розвинених країн, держав соціалістичного табору та країн, що розвива­ються.

Основними факторами розвитку світового господарства бу­ли: розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвіт­нього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Загалом відповідно до вимог повоєнного часу, у відповідь на деструктивні впливи й наслідки Другої світової війни по-новому формувалася світова інфраструктура господарства: ком­плекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій); розширялися і набували нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин.

До аналізу трансформаційних зрушень системного характеру слід віднести поширення впливу США на відбудову і відро­дження національних економік, ринкових господарств континен­тальної Європи та Японії. Так звана «американізація» втілюва­лася в перебудові й стабілізації світової валютної системи, широкомасштабному кредитуванні державного і приватного ха­рактеру, процесі інвестування відбудовчих програм, ініціатив трансформаційно-відбудовчого характеру індустріальних струк­тур у Німеччині та Японії, розвитку й структуризації світової торгівлі.

Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три па­нівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового спо­живання і соціальної інфраструктури.

Серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-тех­нічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва, нових технологій, перетікання значних людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використан­ня їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо.

Виснаження національних родовищ руд і вугілля, конкурен­ція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки ви­добувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промис­ловість. Провідне місце в структурі господарства посіла елек­тротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуван­ню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелект­ронна тощо.

У сільському господарстві тривав перехід до машинного ви­робництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетво­рюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут посту­пово зменшується, що є характерним для розвитку індустріаль­них суспільств,

Особливого значення у розвитку світової системи господар­ства в середині 1950-х років набуває науково-технічний про­грес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили техно­логічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлін­ський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого по­коління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробницт­во персональних комп'ютерів.

Серед інших факторів НТП слід назвати такі:

• з'являються науково-виробничі комплекси — територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;

• домінантними стають інтенсивні фактори розвитку еконо­міки — модернізація, автоматизація виробничих процесів;

• зростають капітальні вкладення в невиробничу сферу: осві­ту, професійну підготовку, науку, медицину.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабі­лізації основних галузей промисловості; зростання виробниц­тва товарів споживання; підвищення життєвого рівня насе­лення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської ци­вілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей.