Тема 7. Управління матеріальними ресурсами в системі стратегічних змін підприємства

7.1.Управління земельним фондом підприємства. Страхування.

7.2.Потенціал підприємств АПК в системі стратегічних змін

7.3.Управління запасами та логістика на підприємстві

7.4. Бюджетування в системі стратегічних змін підприємства

Резюме

Терміни і поняття

Питання для перевірки знань

Завдання для індивідуальної роботи

Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал цього розділу, ви будете знати:

- основні аспекти управління земельним фондом підприємства на які доцільно звертати увагу при проведенні стратегічних змін;

- основи агрострахування;

- сутність та структуру потенціалу підприємств АПК;

- основи управління запасами на базі системи MRP та JIT;

- основні складові та сутність логістики;

- місце бюджетування в стратегічному та оперативному управлінні підприємством;

- основи бюджетування та різновиди калькуляційних систем підприємства;

- основи використання CVP – аналізу,

а також вміти:

• розрахувати фактичну вартість страхування врожаю та рівень врожайності, за якого настає страховий випадок;

• обрати кращий страховий пакет за наявності декількох запропонованих на ринку страхових послуг;

• розрізняти об’єктивні та суб’єктивні складові потенціалу підприємств АПК;

• визначати оптимальний розмір замовлення продукції або необхідних запасів;

• застосовувати транспортний метод при оптимізації перевезень;

• розраховувати кінцеві показники окремих видів бюджету;

• розраховувати та аналізувати економічні параметри виробництва продукції на базі CVP – аналізу.

7.1.Управління земельним фондом підприємства. Страхування.

Земельні ресурси в підприємствах сільського господарства залишаються одним з головних ресурсів виробництва продукції, оскільки саме цей ресурс формує основу діяльності підприємств даного галузевого типу. Земля залишається обмеженою як в просторі так і часі, має різну родючість та інші якісні параметри. Саме це змушує керівників сільськогосподарських підприємств та об’єднань замислюватися над проблемою забезпечення даного ресурсу в процесі виробництва, оскільки від його розміру розпочинається планування розміру виробництва продукції. Сьогодні земельні сільськогосподарські ресурси, які знаходяться у власності селях та орендуються агровиробниками, є фактично єдиним фактором утримання збільшення розміру підприємства в більшості агропромислових підприємств України.

Знаючи цю проблему, на початку цього століття в Україні почали створюватися потужні агрохолдинги, які орендуючи великі земельні масиви, є вертикально та горизонтально інтегрованими. Накопичення значної кількості орендованих земель та їх обробіток дозволяє таким об’єднанням забезпечити себе власною сировиною для виробництва продуктів харчування чи продуктів переробки сільськогосподарської продукції. В попередніх розділах посібника це явище вже згадувалося, коли мова йшла про розвиток агрохолдингів. Досліджуючи питання використання земельних ресурсів в даних формуваннях можна помітити, що окремі агрохолдинги на сьогодні обробляють не всю орендовану землю, а лише ту її частину, яка може принести більші доходи (тобто кращі землі) та на яку вистачає основних та оборотних фондів.

Такі явища непоодинокі і розраховані на те, що зі зняттям мораторію на сільськогосподарську землю та появою повноцінного ринку землі, вони зможуть скупити даний ресурс та при необхідності перепродати його. Невеликі ж за розміром аграрні підприємства за таких умов лише програватимуть таким великим товаровиробниками з сфері залучення земельних ресурсів, оскільки не зможуть викупити їх, а кредит під заставу на їх купівлю може стати для них важкою нішею.

В цілому, слід відзначити, що станом на 01.01.2011 площа сільськогосподарських угідь, яка використовувалася для виробництва продукції становила 36,5 млн.га (61% території України), з яких 30,9 млн.га – площа ріллі. Крім цього, у господарських товариствах зосереджено 49,1% цих угідь, у фермерських господарствах – 20,0%, у приватних підприємствах – 16,0%, у виробничих кооперативах – 4,6%, у державних підприємствах – 2,6%, у підприємствах інших форм господарювання – 7,7%¹.

Тому розробляючи стратегію розвитку підприємства керівництво підприємства має враховувати ті можливі зміни, які можуть відбутися в недалекому майбутньому на ринку землі. Під ці зміни вже сьогодні можна розробляти план стратегічних змін, оскільки кардинальні зміни в законодавчій базі щодо землекористування можу спричинити значні зміни в структурі виробництва сільськогосподарської продукції. Враховуючи основні тенденції землекористування та розробляючи виробничу програму підприємства доцільно деталізувати планову структуру землекористування, вказавши по місяцях розмір орендованої чи власної землі в залежності від її виду (табл. 7.1.). Крім цього, при наявності зрошувальної чи осушеної землі, передачі її в суборенду та інших дій відповідна інформація також має бути включена в стратегічний план розвитку землекористування.

Таблиця 7.1

План землекористування підприємства (умовний приклад)

категорії земель	наявність на початок року	плановий рух протягом року												наявність на кінець року
		січень	лютий	березень	квітень	травень	червень	липень	серпень	вересень	жовтень	листопад	грудень
Загальна площа земель у власності та користуванні з них	1 681	-43		+148	+12					+418			-18	2 198
- сільськогосподарські угіддя	1 629	-46		+148						+418			-18	2 131
рілля	1 543	-46		+127						+418				2 042
сіножаті	23			+21										44
пасовища	18												-18	0
багаторічні насадження	45													45
- господарські двори	28	+7												35
- площа лісів	0													0
- ставки та водойми	24	-4			+12									32
- інші угіддя	0													0

Окремим питанням при цьому має бути виділене питання культури системи обробітку ґрунту. В цьому контексті доцільно розробити стратегічний план розвитку перспективної ефективної сівозміни сільськогосподарських культур, яка дозволить врахувати не лише прямий економічний ефект від виробництва окремих видів продукції, а й на майбутнє забезпечить поліпшення якості землі. При цьому, враховуючи оптимальне поєднання галузей на підприємстві, доцільно звернути увагу і на систему обробітку ґрунту, яка на сьогодні представлена великою кількістю варіативних підходів – починаючи від традиційної технології виробництва та закінчуючи мінімальною або нульовою системою обробітку ґрунту. Крім них вже більших обертів набирає система органічного виробництва сільськогосподарської продукції, яка забезпечує виробництво екологічно чистої продукції. Тому враховуючи всі переваги та недоліки зазначених систем обробітку ґрунту, керівництво підприємства має розробити комплексну систему впровадження високопродуктивних енергозберігаючих технологій в рослинництві та тваринництві.

В будь-якому випадку стратегія землекористування в контексті стратегічних змін має буди направлена на збереження родючості ґрунту, як унікальної властивості природного ресурсу. Нажаль цей принцип за часту ігнорується, оскільки для багатьох керівників підприємства короткострокова економічна вигода отримана в результаті спустошення ґрунту є набагато вищою ніж соціальна відповідальність, яка виникає в результаті діяльності.

Слід відзначити, що згідно статистичної інформації у 2010 році сільськогосподарськими підприємствами було внесено 1,1 млн.т мінеральних добрив (у поживних речовинах), що в середньому на 1 га загальної посівної площі під усі посіви становить 58 кг. Із загальної кількості мінеральних добрив 63,9% використано під зернові культури, 32,2% – під технічні, 1,3% – під картоплю й овочеві культури. У структурі внесених мінеральних добрив найбільшу питому вагу займали азотні добрива (73%), на фосфорні та калійні припадало відповідно 14,9% та 12,1% обсягу. В той же час, органічні добрива було внесено на площі 0,4 млн.га, що складає лише 2,2% загальної площі посівів (9,9 млн.т.), проведено вапнування ґрунтів – на 73,2 тис.га (внесено 340,8 тис.т вапняного борошна й інших вапнякових матеріалів) та гіпсування – на 4,4 тис.га. (внесено, 23,4 тис.т гіпсу й інших гіпсовмісних порід).

Розробляючи програму землекористування керівництво підприємства обов’язково має проаналізувати її результати, зокрема оцінити кількісні та вартісні показники результату діяльності, починаючи від врожайності культур та закінчуючи обсягом валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь в грошовому еквіваленті. При цьому потрібно враховувати спеціалізацію підприємства, її напрямок розвитку, основні тенденції впровадження технологій виробництва продукції. При цьому, враховуючи ризики діяльності агропромислових підприємств, рано чи пізно перед ними постає питання згладжування негативних факторів, які істотно знижують ефективність використання землі. В таких випадках виникає питання впровадження системи страхування результатів діяльності. Особливо дане питання стає очевидним, коли в довгостроковому періоді прослідковується циклічність втрати врожаю через несприятливі природні умови, зокрема при сівбі, зимівлі та весняній посусі на вирощуванні озимих культур чи за несприятливих весняних погодних умов при висіванні ярих зернових, технічних та інших культур (рис.7.1.).

В такому випадку прийнятті рішення щодо використання страхування, як інструменту згладжування негативних ризиків на економічну ефективність, є стратегічним.

На сьогодні даний вид діяльності регулюється рядом законодавчих актів, серед яких слід виділити Закони України «Про страхування», «Про державну підтримку сільського господарства України», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку і правил проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності», «Про затвердження порядку і правил проведення обов’язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків».

Зазначені нормативні акти регулюють відносини у сфері страхування, спрямовані на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб і визначають умови здійснення страхової діяльності в Україні.

Розрізняють обов’язкове та добровільне страхування. До числа обов’язкових видів страхування сільськогосподарських ризиків входять страхування врожаю культур і багаторічних насаджень державних підприємств, а також страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарських підприємств всіх видів. У тваринництві виділяють обов’язкове страхування на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків.

Підприємство зобов’язано застрахувати дані ризики, якщо:

• продає на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, базовим активом якого є сільськогосподарська продукція;

• отримує державну дотацію або субсидію, пов’язану з виробництвом сільськогосподарської продукції або здешевленням її ціни;

• отримує банківський кредит на цілі виробництва сільськогосподарської продукції, якщо проценти за такий кредит відшкодовуються за рахунок бюджету;

• отримує бюджетну позичку або банківський кредит під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування.

При цьому страхування може бути як комплексним (мультиризиковим) так і індексним. Першим передбачено страхування загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції від ряду ризиків, серед яких найчастіше виділяють заморозок, ожеледь, вимерзання, удар блискавкою, пожежа, буря, землетрус, злива тощо. В той же час індексне страхування передбачає ризик втрати врожаю окремої сільськогосподарської культури у відношенні до усереднених натуральних показників її врожайності на визначеній території.

Стає очевидним, що підставою обов’язкового страхування є дія відповідних нормативних актів, які регулюють страховий ринок і згладжують ризики виробництва сільськогосподарської продукції.

Розглядаючи добровільне страхування слід відзначити, що власник підприємства або відповідна уповноважена ним особа можуть застрахувати будь-які ризики загибелі або втрати сільськогосподарської продукції добровільно, бажаючи чим убезпечити власне виробництво.

Процес прийняття рішення щодо страхування має бути зваженим і враховувати безліч аспектів щодо ефективності даного виду згладжування ризиків. Як правило, для цього використовуються наступні етапи страхового процесу:

1. Прийняття рішення про агрострахування, яке базується на кратності появи певного ризику та ваги негативного наслідку.

2. Вибір страхового захисту: передбачає вивчення інформації про страхову компанію, аналіз та порівняння умов страхування, вибір страхового продукту.

3. Подання заяви на страхування.

4. Укладання страхового договору.

5. Виконання страхового договору, яке передбачає проведення огляду посівів чи тварин, підписання страхового договору, оплата страхової премії, отримання відшкодування частки страхової премії за рахунок коштів державного бюджету (якщо це передбачено). В подальшому підприємство зобов’язано повідомити страхову компанію про несприятливі події, що трапилися, зміни в агро технологіях і виконувати інші обов’язки за укладеним договором.

6. Отримання страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

7. Аналіз ефективності страхування та прийняття рішення щодо переукладання договору.

Особливу увагу доцільно звернути при виборі страхової компанії, оскільки особливості страхування в Україні вказують на наявність недобросовісних страховиків на даному ринку. Тому, обираючи страховика необхідно звернути увагу на репутацію страхової компанії, наявність свідоцтва про реєстрацію юридичної особи та свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, ліцензії на проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур чи страхування майна та правил страхування, зареєстрованих в органах Держфінпослуг. Також необхідно звернути увагу на досвід страхування компанією сільськогосподарських ризиків, її місце в загальному рейтингу компаній, що представлені на страховому ринку, по можливості проаналізувати фінансові показники страховика та встановити, чи здійснює вона перестраховку своїх ризиків і де це вона робить. Крім цього перестрахування вказує на причетність страхової компанії до перестрахувального пулу чи розподіл ризику між іншими страховиками як на внутрішньому так і зовнішньому ринках. Таке перестрахування вказує, що обрана вами компанія фінансово спроможна відповідати за взяті на себе зобов’язання. Якщо ж перестраховиком є міжнародний представник, то є більше впевненості, що при страхуванні будуть використані більш прозорі та правильні методики, які відповідають міжнародним визнаним нормам. Звісно потрібно враховувати, що частина інформації щодо страхової компанії може бути конфіденційною, але вся інформація щодо умов страхування обов’язково має бути відкритою. В цьому вам можуть допомогти страхові агенти чи страхові брокери. Перші, представляють інтереси лише однієї страхової компанії, діють від її імені та знайомлять клієнтів зі страховими продуктами компанії та умовами договору. Страхові ж брокери діють від свого імені і на основі брокерської угоди співпрацюють з агропромисловим підприємством. Їхня функція полягає у пошуку оптимальної для страхувальника страхової компанії, роз’ясненні основних умов страхування, в тому числі франшизи, виду ризиків та покриття, роз’яснюють методику розрахунку страхової суми та страхової премії, надають інші консультації.

Крім цього страхові брокери можуть представляти інтереси клієнтів при:

• проведенні перед страхового огляду предмета страхування та складання відповідної документації;

• проведенні тендеру серед страховиків з метою вибору оптимальних умов для страхування;

• проведенні погоджувальних процедур щодо умов страхування;

• представленні інтересів клієнта при проведенні процедур урегулюванні збитків при настанні страхового випадку;

• здійсненні контролю за виплатою страхового відшкодування¹.

В будь якому випадку, незалежно від того чи співпрацює агропромислове підприємством з страховим агентом чи страховим брокером необхідно знати головні поняття, які прописуються в страховому договорі та подані в таблиці 7.2.

Наприклад, аграрному підприємству необхідно прийняти рішення щодо страхування озимого ріпаку від вимерзання. Було посіяно 100 га озимого ріпаку, протягом 5 останніх років підприємство за даної технології в середньому отримувало по 20 ц/га, що і буде плановою врожайність при укладанні договору. Планова ціна реалізації насіння ріпаку, яка потім буде включена в договір страхування становить 3200 грн./т. Розрахуємо різні варіанти страхування даного врожаю, при цьому враховуючи, що в договорі може бути різна страхова премія, франшиза та покриття. Проте, в будь-якому з розрахунків за даної умови страхова вартість становить 640 тис.грн. ( 2 т/га х 100 га х 3200 грн/т) і від цієї суми потрібно в подальшому розраховувати фактичну вартість страхування.

Припустимо, що страхова компанія пропонує підприємству застрахувати врожай зі франшизою 15 %, а страхова премія обирається на рівні 5 %. При цьому потрібно встановити вид франшизи – чи це буде умовна франшиза (звільняє страховика від відповідальності за заподіяну шкоду, якщо її вартість не перевищує розміру франшизи) чи безумовна (відповідальність страховика становить суму збитку за мінусом франшизи). В нашому випадку це буде безумовна франшиза. За умов використання лише франшизи очікувана урожайність ріпаку відповідатиме гарантованому рівню врожайності.

Таблиця 7.2.