Тема 4. Галузеві та міжнародні аспекти стратегічних змін апк України

4.1. Сучасний стан розвитку сільського господарства та основних виробників агропромислової продукції в Україні

4.2. Управління стратегічними змінами в умовах зовнішньоекономічної діяльності агропромислових формувань

4.3. Основи укладання договорів купівлі-продажу на базі міжнародних правил торгівлі

Резюме

Терміни і поняття

Питання для перевірки знань

Завдання для індивідуальної роботи

Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал цього розділу, ви будете знати:

- основні тенденції розвитку сільського господарства України;

- основних товаровиробників сільськогосподарської продукції та продукції переробки в розрізі організаційно-правових форм та об’єднань;

- основи зовнішньоекономічної діяльності в сфері експортно-імпортних операцій;

- основні види контрактів згідно стандартних умов договору купівлі-продажу Incoterms,

а також вміти:

- проаналізувати сучасний стану розвитку окремих галузей сільського господарства України;

- обрати найбільш оптимальний варіант продажу сільськогосподарської продукції на території України та за її межами;

- розрахувати найбільш ефективний вид контракту згідно Incoterms 2000 та Incoterms 2010.

4.1. Сучасний стан розвитку сільського господарства та основних виробників агропромислової продукції в Україні

Управління стратегічними змінами підприємств АПК передбачає аналіз та оцінку основних тенденцій розвитку галузей, оскільки саме ці тенденції багато в чому визначають поведінку підприємств АПК щодо виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Роль агропромислового комплексу України, зокрема сільського господарства можна підкреслити тим, що це є галузь, яка забезпечує населення країни продуктами харчування, є основною сировинною базою для окремих промислових виробництв, вирізняється значним інвестиційним кліматом та зайнятістю населення. Так, за попередніми розрахунками, у 2010р. частка сільського господарства у загальному обсязі валової доданої вартості всіх галузей економіки склала 8,2%, обсяг сільгоспвиробництва у фактичних цінах становив 184,9 млрд.грн., розмір інвестицій в основний капітал склад біля 12,2 млрд.грн., а середньооблікова кількість найманих працівників зафіксована на позначці 594,6 тис.осіб.

Крім цього, площа сільськогосподарських угідь, які використовувались у виробництві сільськогосподарськими підприємствами та громадянами, на 1 січня 2011р. становила 36,5 млн.га або 61% території України, з яких 30,9 млн.га – площа ріллі.

Аналізуючи галузь доцільно проаналізувати структуру учасників виробничого процесу в сільському господарстві. Так, Указ Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» започаткував появу в агросекторі нових форм господарювання, які повинні були виявити власника землі, віднайти справжніх господарів та вивести сільське господарство з кризи. В аграрному секторі з’явилися нові форми господарювання, які раніше не були властиві цьому сектору економіки. На зміну колективним господарствам прийшли приватно-орендні сільськогосподарські підприємства (ПОСП), сільськогосподарські виробничі кооперативи (СВК), товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (ТОВ,ТДВ), акціонерні товариства (ВАТ, ЗАТ, а зараз публічні акціонерні товариства) та фермерські господарства. Разом з цим залишилась невелика кількість державних сільськогосподарських підприємств, які фінансуються різними державними установами та науково-дослідними організаціями. На фоні реструктуризації поступово почали виокремлюватися дочірні підприємства сільськогосподарського спрямування, які виникли через фінансову неплатоспроможність своїх попередників і які були змушені переоформити оренду земельних та майнових часток (паїв) під фінансово могутніші підприємства. Так почали виникати потужні агрохолдинги, про діяльність яких мова йтиме в питанні 4.2. На 1 липня 2007 року питома вага фермерських господарств в структурі аграрних підприємств становила 73,9%, господарських товариств - 13,7 %, приватних підприємств – 7,5 %, виробничих кооперативів - 1,7 %, державних підприємств - 0,6 % , інших формувань - 2,6 %¹. До того ж кількість агарних підприємств за цей час збільшила на 15,3% (табл.4.1).

Таблиця 4.1

Структурні зміни в сільському господарстві України за організаційно-правовими формами господарювання

	1999 рік		2010 рік
	кількість, шт	частка, %	кількість, шт	частка, %
Фермерські господарства	35884	73,9	41705	74,5
Господарські товариства	11552	23,8	7109	12,7
Державні підприємства	560	1,2	336	0,6
Виробничі кооперативи	537	1,1	1232	2,2
Приватні підприємства	0	0,0	4031	7,2
Підприємства інших форм господарювання	0	0,0	1567	2,8
Всього	48533	100,0	55980	100,0

Зазначимо, що структурні зміни в організаційно-правових формах господарювання певною мірою впливають на обсяг виробленої продукції в цілому та окремо за різними її видами. За ринкових умов здійснюється виробництво тієї продукції, яка є економічно вигідна підприємству, що гарантує йому прибуток.

Як наслідок, у 2010 році частка продукції рослинництва у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва склала 58,1%, при тому, що господарствами населення було вироблено 54,7% усієї продукції рослинництва. Крім цього, у структурі виробництва продукції рослинництва частка зернових культур у 2010р. склала 28,3%, картоплі та овоче-баштанних культур − 40,6%, технічних культур − 20,2%, плодів, ягід та винограду − 7,2%.

В цілому ж, у 2010р. під зерновими культурами було зайнято 15,1 млн.га (55,9% загальної посівної площі), в тому числі частка озимих культур у зерновому клині склала 52,3% (7,9 млн.га), з яких під пшеницею було зайнято 6,1 млн.га, ярих культур – 47,7% (7,2 млн.га). При цьому, у площі ярих зернових культур переважав ячмінь - 42,1%, на кукурудзу припадало 37,7% посівів, пшеницю яру – 4,4%. Така структура зернового клину здебільшого викликана світовим попитом на дану продукцію, оскільки попит на внутрішньому ринку повністю задовольняється.

Стратегічно важливим, з точки зору довгострокової ефективності функціонування підприємства, є дотримання елементарних вимог сівозміни, які нажаль, в багатьох випадках порушуються. Здебільшого це пов’язано з рентабельністю виробництва. Тому не дивно, що у 2010 році під технічні культури було відведено 7,3 млн.га, у тому числі під олійні культури – 6,7 млн.га, під цукрові буряки – 0,5 млн.га. Як наслідок, у сільськогосподарських підприємствах переважну частку посівів у 2010 році займали зернові (59,4%) та технічні культури (32,9%), тоді як у господарствах населення під зерновими знаходилось 47,9% посівів, під картоплею та овоче-баштанними – 23,5%, під кормовими культурами – 15,4%.

Розробляючи план стратегічного розвитку, керівництво обов’язково має враховувати ці параметри розвитку галузей сільського господарства. Особливо слід відзначити, що існують окремі напрями виробництва продукції рослинництві, які на сьогодні зосереджені в руках господарств населення, але в подальшому можуть стати стратегічно важливими. Так, господарствами населення у 2010р. вироблено 97,4% картоплі, 90,2% баштанних культур, 88,1% овочів, 83,6% плодів і ягід, в той час як ринок вимагає появи якісного товаровиробника за цими видами продукції, який зможе наситити ринок.

Що ж стосується тваринництва, то в загальному обсязі валової продукції 2010р. частка продукції тваринництва склала 41,9%, при тому, що у структурі загального виробництва продукції тваринництва частка вирощування худоби і птиці склала 55,6%, молока – 28,2%, яєць – 12,2%.

Найбільш вразливим на сьогодні залишається тваринництво, зокрема вирощування великої рогатої худоби, яке вимагають значних оборотних коштів та за сучасного рівня цін й собівартості продукції є економічно не вигідним. Тому не дивно, що протягом 2010р. зберігалась негативна тенденція скорочення поголів'я великої рогатої худоби в господарствах усіх категорій. Так, на 1 січня 2011р. в Україні нараховувалось 4494,4 тис. голів великої рогатої худоби, що на 332,3 тис. голів, на 6,9%, менше порівняно з початком 2010р. Крім цього, поголів'я корів в аграрних підприємствах (589,1 тис. голів) зменшилось на 2,6%, у господарствах населення (2042,1 тис. голів) – на 4,2%. Дещо краща ситуація з поголів’ям свиней, оскільки у 2010р. спостерігалось зростання поголів'я даних тварин на 5,1% до рівня 7960,4 тис. голів. Також зросло загальне поголів'я птиці всіх видів – на 6,5% (на 12,4 млн. голів), у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах – на 10,2% (на 10,2 млн. голів), у господарствах населення – на 2,4% (на 2,2 млн. голів).

Все це призвело до того, що загальне виробництво м'яса (у забійній вазі) у 2010р. становило 2,1 млн.т. Зростання виробництва м’яса, при чому в багатьох випадках за рахунок скорочення поголів’я, спостерігалось як в аграрних підприємствах так і в господарствах населення. Якщо у структурі виробництва м’яса сільськогосподарськими підприємствами найбільшою була питома вага м'яса птиці всіх видів (68,1% загального обсягу), то господарства населення надавали перевагу виробництву яловичини (34,9%) та свинини (40,6%)¹.

Причини такої структури виробництва сільськогосподарської продукції потрібно шукати в економічній вигоді виробництва даної продукції. Виробництво продукції тваринництва за основними технологіями є більш капітало- та трудомістким і забезпечує менші прибутки ніж рослинництво. Щоправда, в останні роки відбулося вливання інвестиційних потоків в окремі галузі, що дозволило підвищити в них рентабельність виробництва. (табл.4.2).

Таблиця 4.2

Рівень рентабельності основних видів сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах, %

	Роки
	1990	1995	2000	2006	2007	2008	2009
Продукція сільського господарства	42,6	13,6	-1,0	2,8	15,6	13,4	13,8
в т. ч. рослинництво	98,3	55,5	30,8	11,3	32,7	19,6	16,9
зерно	275,1	85,6	64,8	7,4	28,7	16,4	7,3
насіння соняшнику	236,5	170,9	52,2	20,7	75,9	18,4	41,4
цукрові буряки	29,5	31,2	6,1	11,1	-11,1	7,1	37,0
картопля	27,2	34,3	14,0	56,2	24,7	7,9	12,9
овочі відкритого ґрунту	27,6	12,8	-1,7	14,8	14,1	11,1	19,1
тваринництво	22,2	-16,5	-33,8	-11,0	-13,4	0,1	5,5
м’ясо ВРХ	20,6	-19,8	-42,3	-38,4	-41,0	-24,1	-32,9
м’ясо свиней	20,7	-16,7	-44,3	-9,2	-27,6	0,3	12,1
м’ясо птиці	17,0	-18,4	-33,2	12,1	-19,0	-11,3	-22,5
молоко	32,2	-23,2	-6,0	-3,7	13,8	4,1	1,4
яйця	27,3	36,5	10,6	-6,8	9,1	13,0	13,1

Великого значення за такої ситуації набуває ціна реалізації продукції, яка формується на ринку сільськогосподарської продукції. При цьому слід враховувати коливання пропозиції та попиту на окремі види продукції, сезонність її виробництва та канали продажу. Не слід також забувати і про перерозподіл прибутку в межах великих агропромислових підприємств, які працюють на виробництво продуктів харчування та самостійно забезпечують себе сільськогосподарською сировиною. Також не можна оминути і експортно-імпортні операції, які, наприклад, істотно впливають на ціноутворення практично всіх видів зернових.

Тому розробляючи загальну стратегію змін підприємства, зорієнтовану на товарно-ринкову стратегію, вкрай необхідно враховувати загальні тенденції виробництва сільськогосподарської продукції в Україні. Так, для відродження необхідного поголів’я та підвищення його продуктивності в профілюючих підприємствах, можуть бути розроблені заходи, направлені на:

• впровадження науково-обгрунтованих раціонів, які гарантуватимуть підвищення продуктивності тварин та ефективність використання кормів;

• розробку заходів з освоєння новітніх технологій селекції та розведення тварин;

• стимулювання у великих агрохолдингах розвитку галузей тваринництва в регіонах, які традиційно спеціалізувалися на їх виробництві;

• впровадження нових технологій утримання тощо.

До цього переліку можна добавити ще інші не менш вагомі заходи, які необхідні для розвитку тієї чи іншої галузі. Головним чином ці заходи повинні гарантувати розвиток тваринництва і рослинництва, забезпечити споживання продукції населенням країни за раціональними нормами харчування та зростання доходів товаровиробників сільськогосподарської продукції. Сьогодні гостро виглядає друге та третє положення даної тези.

Слід відзначити, що ситуація у сільському господарстві та забезпеченні продовольством позначилася на рівні споживання населенням основних продуктів харчування таким чином: за попередніми розрахунками у 2010р. споживання м’яса та м’ясопродуктів збільшилося та становило 52 кг на одну особу, яєць – 290 штук, овочів та баштанних продовольчих культур – 144,1 кг, плодів, ягід та винограду – 48 кг. Разом з цим споживання молока і молочних продуктів зменшилося і становило 206 кг на рік, хліба та хлібопродуктів – 111 кг, картоплі – 127,5 кг, риби – 14,5 кг, цукру – 37 кг, олії – 14,6 кг. При цьому, по багатьох основних видах продуктів харчування Україна відстає від науково обґрунтованого рівня їх споживання, що є наслідком низької купівельної спроможності населення.

Щодо зростання доходів товаровиробників, слід відзначити, що існуючі тенденції виробництва сільськогосподарської продукції, нестійкі ціни та щорічні коливання виробництва окремих видів продукції змусили виробників продуктів харчування інтегруватися в сільське господарство. Крім цього перенасичення капіталу на початку 2007-2008 років інших галузях та прояв вільної інвестиційної ніші в сільському господарстві підштовхнув до появи в сільському господарстві досить потужних гравців – агрохолдингів.

При цьому слід відзначити, що розвиток ринкових відносин та вдосконалення механізмів регулювання діяльності аграрних підприємств потребують фундаментальних досліджень проблем конкуренції та конкурентоспроможності в аграрному секторі економіки України на базі управління стратегічними змінами підприємства. Конкуренція є основною рушійною силою ринкової економіки та інструментом забезпечення її рівноваги й гармонійного розвитку країни через призму підприємства. Конкурентні відносини поряд з державним регулюванням здатні (хоча на сьогодні це зовсім не так) забезпечити сталий розвиток аграрної сфери, не допустити дискримінації сільськогосподарських підприємств у розподілі прибутків з боку переробної галузі та торгівлі й забезпечити норму прибутку, що відповідає її рівню в інших галузях народного господарства.

В свою чергу, конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції має статичний та динамічний характер. Зокрема, оцінка конкурентоспроможності в окремий момент розглядається як статична, а оцінка й аналіз майбутнього ринкового потенціалу і можливий успіх на ринку - як динамічна складова. При цьому увагу потрібно звернути на умови її виникнення, до яких відносять попит на продукцію, ресурсно-технічне забезпечення в розрізі потенціалу підприємства чи галузі (трудовий, виробничий, фінансовий, інноваційний потенціал тощо) та ринкову стратегію. Фактично, поняття конкурентоспроможності, потенціалу та ринкових стратегій визначають та взаємодоповнюють один одного.

Враховуючи зазначене, управління конкурентним середовищем в аграрній сфері набуває важливого значення для забезпечення максимального використання потенціалу і розвитку підприємств та сільського господарства в цілому. Особливого значення набуває управління стратегічними змінами в розрізі стратегічного планування, яке повинно удосконалити управління конкурентним середовищем та виробничим потенціалом підприємства АПК чи сільського господарства в цілому. В свою чергу головним інструментом стратегічного планування, який повинен підвищити конкурентоспроможність підприємства, повинна стати ринкова стратегія. Оскільки ринкова стратегія є постійним процесом вдосконалення існуючої системи діяльності підприємства чи галузі, вона направлена на зміцнення конкурентних позицій і підприємства, і галузей.

Ми переконані, що аналізуючи конкурентоспроможність підприємства та основних гравців на ринку доцільно використовувати модель аналізу конкурентних переваг, який виник на основі праць Майкла Портера¹ . Він проник у сутність структури в різноманітних конкурентних середовищах та відзначив 5 конкурентних сил, які визначають привабливість галузі:

• вплив споживачів продукції підприємств галузі;

• вплив постачальників ресурсів в галузі;

• суперництво, яке існує на ринку між товаровиробниками;

• можливість появи нових конкурентів;

• загроза від продуктів-замінників.

На нашу думку, якщо детально проаналізувати ці конкурентні сили, то можна виявити, наскільки вони впливають на ринкову стратегію підприємства АПК та розробку стратегії змін (рис.4.1. ).

З наведеного рисунку чітко видно, що обрана ринкова стратегія підприємства та стратегія змін націлені на підвищення конкурентоспроможності підприємства, яка відображає рівень переваг сукупності показників діяльності підприємства, що обумовлюють його успіх на окремому ринку за встановлений проміжок часу по відношенню до аналогічних показників конкурентів. Фактично, підприємство має два основні методи ведення конкурентної боротьби - ціновий та неціновий метод.

Перший метод передбачає залучення покупців за допомогою нижчих цін ніж у конкурентів, тобто підприємство зменшує витрати покупців на купівлю цієї продукції, збільшуючи цим самим їх прибуток, який вони можуть використати на купівлю більшого обсягу продукції.

В основі другого методу підвищення конкурентоспроможності підприємства лежить підвищення споживчих цінностей продукції. Для цього існує багато способів: підвищення якості продукції (вмісту білку та жиру в молоці, цукристості в цукровому буряку, клейковини у зерні, вмісту олії у насінні соняшнику), виробництво продукції з властивостями, які потрібні споживачу (пивоварний ячмінь для пивзаводів, картопля для виробництва чіпсів), створення принципово нового виду продукції (вирощування стевії), покращення сервісу (додаткова упаковка, післяпродажна доставка), активізація реклами та інше.

Використовуючи ці методи, підприємство намагається виробляти продукцію, яка матиме більшу споживчу цінність для споживача. Саме величина споживчої цінності визначає сумарні розміри прибутку виробника та запасу конкурентоспроможності. Проте слід пам'ятати, що іноді в гонитві за якістю підприємство більше програє, ніж виграє. Маркетингові дослідження показали, що більшість покупців, обираючи продукцію, орієнтуються на критерій “ціна-якість”, тобто покупці намагаються купити продукцію необхідної якості за нижчою ціною.

Але ж хто сьогодні основний гравець на ринку сільськогосподарської продукції. При тому, що фермерські господарства сьогодні становлять майже 3\4 від загальної кількості аграрних підприємств, головними виробниками продукції сьогодні стають інші об’єднання – агрохолдинги.

Так, структурні зміни в землекористуванні України за останні роки вказують на те, що в сільському господарстві нашої країни з’явилися нові гравці, які намагаються орендувати значні земельні масиви для ведення аграрного бізнесу. При цьому ці зміни засвідчують, що поява потужних агрохолдингів набирає великих обертів. Так, ще на початку 2006 в Україні було біля 15 агрохолдингів, кожен з яких орендував більше 30 тис.га. Проте вже в середині 2007 року кількість таких підприємств становила за 30, а їх земельні масиви продовжували зростати. Враховуючи тенденції такого розвитку агрохолдингів стає зрозумілим, що й надалі будуть з’являтися такі формування, особливо на тлі економічної кризи, яка зменшує ефективність діяльності дрібних товаровиробників, тим самим погіршуючи їх стан і провокуючи перехід під «опіку» зазначених формувань. Вже на початок цього 2009 року кількість даних агрохолдингів в Україні становила більш ніж 49, а загальний їх земельний фонд – понад 4100 тис.га. До того ж у їхніх планах прослідковувалася подальша експансія земельного фонду. На 01.06.2011 року шістка найбільших агрохолдингів України виглядала наступним чином.

Таблиця 4.3.

Агрохолдинги України з найбільшою орендованою площею, станом на 1.06.2011р.

№	Назва компанії, формування	Орендовано земельних угіддь, тис.га
1	Ukrlandfarming : «Авангард»	150	436
	«Райз-Агро»	180
	«Дакор Агро Холдинг»	106
2	ТОВ «Українсь­кі аграрні інве­стиції»	300
3	Група під­при­ємств ВАТ «Ми­ро­нівсь­кий хлібо­про­дукт»	280
4	Агрохолдинг «Мрія»	240
5	Агрохолдинг «HarvEast» («Маріу­по­ль­сь­кий мета­лу­р­­гій­ний ком­бі­нат ім. Ілліча»)	238
6	ТОВ «Астарта-Київ»	225

Так, лідерами землекористування, що мають понад 200 тис.га, на сьогодні залишаються: «Ukrlandfarming», який на початку 2011 року приєднав до агрохолдингу «Авангард» вже існуючі «Райз-Агро» та «Дакор Агро Холдинг» та в підсумку має філії більше ніж у 15 областях й обробляє біля 436 тис.га угідь; ТОВ «Українські аграрні інвестиції», які мають біля 300 тис.га і працюють у вісімнадцяти областях України; ВАТ «Ми­ро­нівсь­кий хлібо­про­дукт» - відомий виробник курятини, який обробляє біля 280 тис.га земельних угідь; новостворений агрохолдинг «HarvEast», який став правонаступником агрохолдингу ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», що контролює біля 238 тис.га землі та понад 67 колишніх сільськогосподарських підприємств та інші. Ще більше дванадцяти агрохолдингів мають в своєму розпорядження більш ніж 100 тис.га. та ще ж стільки ж, які мають більше 40 тис.га. При цьому представництва агрохолдингів є в кожній області України. Проте виділяються окремі регіони, які сьогодні є найбільш привабливими для розміщення філій по Україні, на що вказують і наступні дані (табл. 4.4.).

Таблиця 4.4.

Кількість агрохолдингів, що працюють в областях України

(станом на 1.01.2010р.)

Область	Кількість холдингів, які працюють в регіоні в сфері агробізнесу
Полтавська	19
Черкаська	19
Київська	15
Чернігівська	13
Вінницька	12
Харківська	12
Хмельницька	10
Тернопільська	10
Миколаївська	9
Одеська	8
Дніпропетровська	7
Кіровоградська	7
Сумська	7
Львівська	5
АР Крим	5
Житомирська	5
Запорізька	5
Донецька	4
Луганська	4
Рівненська	4
Херсонська	4
Івано-Франківська	4
Чернівецька	3

Як бачимо, областями-лідерами, які є найбільш привабливими для ведення сільськогосподарської діяльності в Україні на сьогодні є Полтавська, Черкаська, Київська, Чернігівська, Вінницька та Харківська області. Підбиваючи підсумки зонального розміщення агрохолдингів хотілося б додати, що в цілому з 49 найбільших підприємств даного типу в Центрі України працює 28 агрохолдингів, на Півночі – 26, на Сході -20, на Заході - 15 та на Півдні - 14.

Найбільш територіально розгалуженими агрохолдингами України, які мають найбільше філіалів в різних областях України на сьогодні є: «Ukrlandfarming», в складі 3-х об’єднаних агрохолдингів, ТОВ «Українські аграрні інвестиції», ВАТ «Укрзернопром», «Украгро­інвест» (працюють більш ніж в 10 областях), корпорація «Приват-Агро», ТОВ СП «Нібулон», агрофірма «Сади України» (7-8 областей), ВАТ «Миронівський хлібопродукт», Агрохолдинг «HarvEast» (ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»), ДП «Нафком-Агро» (дочірнє підприємство компанії «Нафком»), агропромислова корпорації «Укррос» (вже у складі «Кернел Груп»), ТОВ «Стіомі-Холдинг», «Енерго­трансінвест Холдинг» (працюють в 5-6 областях). Зрозуміло що всі вони є різними за розмірами та галузевим напрямком діяльності. Останній фактор є одним з ключових при розміщенні агрохолдингів в Україні. Так, дослідження даного питання представниками «УкрАгроКонсалт» вказують на те, що основними причинами зонального розміщення агрохолдингів є:

• сировинне забезпечення переробних підприємств – 38,9 %;

• інвестиції промислового капіталу – 16,7 %;

• власні та інші джерела інвестицій – 16,7 %;

• інвестиції фінансового капіталу – 11,1%;

• закордонні інвестиції – 11,0 %;

• інвестиції експортерів продукції агарного сектора – 5,6 %.

Крім цього існують і інші фактори, які зумовлюють таку тенденцію розвитку агрохолдингів. Зокрема, до них належить спрощена система оподаткування аграрних підприємств, підвищення прибутковості окремих видів продукції рослинництва, відносно невеликі витрати з формування масиву землі в порівнянні з тими, які можуть бути в майбутньому та перспективи на цьому ринку після відміни мораторію на землю тощо.

При цьому іноді виникає питання – звідки перетікає початковий капітал і хто його контролює. Даючи відповідь на нього необхідно відмітити, що більшість агрохолдингів, які працюють в Україні, контролюють особи, які є представниками певних політичних та урядових сил країни або наближені до них. Крім цього існують агрохолдинги, які виникли через вливання закордонного капіталу. Так, наприклад, 100% акцій ЗАТ «Укрзернопром» належить компанії «MCD Agricole Holding AG» (Австраія), в той час як 73% акції «Landkom Group» тримають «Modal Capital Partners», «Kairos Fund», Гленн Темпані, Конрад Новіші та Ричард Спінкс. Разом з цим, є великі компанії, які перекинули кошти з нафтобізнесу («Авіас-2000», «Чиста криниця», «Олімпекс-агро») та банківської діяльності («Пиват-Агро»). До речі, українські та інші світові банки (в 2007 та до середини 2008 року) залюбки кредитували агрохолдинги для здійснення таких операцій як купівля майна інших підприємств та оновлення основних фондів. Лідарами кредитування виступали «УкрСиббанк», «Райффайзен Банк Аваль» та німецький «HVB» (власність італійської «UniCredit Group»). Розмір кредитної лінії іноді вражав. Так «Кернел Груп» для купівля переробних підприємств компанії «Евротек» свого часу взяла 100 % кредит. Вартість угоди за різними даними становила 50-100 млн.дол. Відмічаються також випадки активного скуповування майна інших підприємств для розширення окремих ринків збуту, а вже на початку 2011 року даний агрохолдинг викупив 71%-й пакет акції агрохолдингу «УкрРос». В грудні 2007 року концерн «Хлебпром» викупив 24 % акцій корпорації «ЭкоЛан», яка контролює третину ринку хліба Львівської області. Крім цього, на сьогодні одним з найпопулярніших шляхів залучення додаткових інвестицій є вихід підприємством на ІРО. Таким шляхом сьогодні вже пішли такі гіганти як «Ukrlandfarming», ВАТ «Ми­ро­нівсь­кий хлібо­про­дукт», агрохолдинг «Мрія» та інші (детальніше дивись питання 5.2. посібника.

Аналізуючи виробничий напрямок агрохолдингів, слід відзначити, що здебільшого їх діяльність направлена на виробництво зернових та олійних культур, виробництво сировини для власної переробної промисловості (цукрові буряки, молоко, м’ясо ВРХ , свиней, птиці тощо).

Таблиця 4.5.

Профілюючі напрямки агрохолдингів України, 2010 рік

Вид продукції	Назва агрохолдингів за профілюючою продукцією
Зернові культури	Всі без виключення
Доробка зернових (елеватори)	«Ленд Вест», «Приват-Агро», «Агротон», «Нарком-Агро», «Нібулон», «Укрзернопром», «Landkom Group» «Агро-Трейд», «Кернел-Групп»+ «УкрРос», «Мрія»
Хлібопродукція	«Агротон», «Стіомі-холдинг», «Укрзернопром», «Агро-Трейд»
Олійні культури, олія	«Ленд Вест», «Астарта», «Приват-Агро», «Райз», «Агротон», «Укрзернопром», «Чиста криниця», «Кернел- Групп»
Цукрові буряки, цукор	«Астарта», «Райз», «Нафком-Агро», «Дакор», «Укрпромінвест», «Укррос» (вже у складі «Кернел-Групп»), «Світанок», «Галс-К ЛТД»
Овочі, баштанні, картопля	«Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», «Астарта», «Мрія»
Насіння	«Райз», «Астарта», «Стіомі-холдинг», «Сади України», «Мрія»
Молочна продукція	«Українські аграрні інвестиції», «Украгроінвест», «Агротон», «Індустріальна молочна компанія», «Укрпромінвест»
М’ясне скотарство (відгодівля свиней, ВРХ)	«Астарта», «Агротон», «Стіомі-холдинг» (проект), «Шахта ім. Засядько», «Миронівський хлібопродукт», «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»
Продукція птахівництва	«Авангард», «Миронівський хлібопродукт», «Агромарс», «Агротон», «Шахта ім. Засядько», «Укрзернопром»

Так, аналізуючи рослинництво зазначимо, що практично всі агрохолдинги займаються вирощуванням зернових культур, продукція якої використовується як сировина так і як продукт для експорту. При цьому, 15 агрохолдингів мають потужні елеватори. Лідерами елеваторного бізнесу на сьогодні є ТОВ «Кернел-Трейд», ТОВ СП «Нібулон», «Приват-Агро», ЗАТ «Агротон», ТОВ «Компанія Агро-Трейд», які мають мережу потужних елеваторів. До того ж «Land West Company», ВАТ «Миронівський хлібопродукт», «Landkom International» та «Агроінвест» реалізують проекти будівництва даних об’єктів і в недалекому майбутньому можуть стати сильними гравцями даного ринку.

Крім цього, ряд агрохолдингів вирощують зернові як сировину для хлібопекарської галузі, в якій вони працюють. Це визнані лідери своїх регіонів в хлібопродукції як ЗАТ «Агротон», ТОВ «Стіомі-Холдинг», ВАТ «Укрзернопром», «Трігон Агрі» та ТОВ «Компанія Агро-Трейд». Ще одним напрямком використання зернових є кормова база, яка є основою у ряду спеціалізованих на тваринництві агрохолдингів. Такі підприємства, як правило, мають власні комбікормові заводи, які повністю забезпечують тваринництво власною сировиною.

Виділяються також ряд підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні олійних та технічних культур. Так, олійні культури у великих обсягах вирощують біля 20 агрохолдингів, при цьому троє з них мають потужні МЕЗи: «Приват-Агро» (3 заводи, торгова марка «Щедро»), ТОВ «Кернел-Трейд» (2 заводи, 26 % ринку, торгові марки «Чумак» та «Стожар») та ЗАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл».

Питання власної сировини також гостро стоїть для тих агрохолдингів, які працюють у галузі цукроваріння. Станом на 1.01.2010 року 15 агрохолдингів України володіли 47 цукровими заводами. Деякі з них є потужними гравцями на ринку цукру. Зокрема це стосується таких підприємств як ТОВ «Астарта-Київ» (7 заводів), група компаній «Мрія» (6 заводів), група компаній «Дакор» (5 заводів), «УкрРос» (6 заводів), ТОВ «Агро-продінвест», агрофірма «Світанок», ПП «Кряж» та ТОВ «ЮВС» (мають по 3 заводи).

Слід також відзначити, що на сьогодні окремі агрохолдинги зацікавленні у переробці такої рослини як ріпак. Відомо, що за останні роки Україна увійшла в щільну європейську трійку країн виробників насіння ріпаку Лідерам Європи залишаються Німеччина та Франція, які при цьому є лідерами з виробництва біодизелю саме з ріпаку. При цьому слід відзначити, що Україна сьогодні виробляє 5 % світового ріпаку і практично біля 90 % цього насіння експортує. Тобто спостерігається вільна ніша на теренах нашої країни з переробки даного продукту. Тому ряд агрохолдингів (група компаній «Мрія», «Landkom International», ЗАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл», ТОВ «Баришевська зернова компанія») вже сьогодні мають проекти щодо функціонування біодизельних заводів.

Дещо меншу зацікавленість мають агрохолдинги щодо діяльності в тваринництві. Що правда, вже сьогодні сформовані великі підприємства, які істотно спеціалізуються саме на цьому. Так, біля 20 молокопереробних заводів України працюють у складі агрохолдингів: це заводи ТОВ «Українські аграрні інвестиції», ЗАТ «Агротон», «Украгро­інвест», «Донецьк­сталь». Проте лише 10 агрохолдингів мають тваринницькі ферми молочного напрямку і планують в подальшому розвивати цей напрям діяльності. Практично така ж ситуація і з розвитком м’ясного скотарства. Лише 12 агрохолдингів з вище зазначених розвивають свинарство та займаються відгодівлею великої рогатої худоби.

Щодо птахівництва, то тут вже сформовані визнані виробники продукції даного напрямку. Передусім це агрохолдинг «Авангард», який має філіали у 15 регіонах України, а виробничі потужності становлять 18,9 млн. курей-несучок (39 % ринку яєць), ВАТ «Миронівський хлібопродукт», який має 6 птахофабрик і займає біля 40 % ринку, ЗАТ «Комплекс «Агромарс», який контролює біля 27 % ринку, АПК «Шахтар» (дочірнє підприємство «Шахта ім. Засядько»), середньорічне поголів’я птиці в якому становить 500 тис. бройлерів та 1 млн курей. Ще четверо агрохолдингів (ЗАТ «Агротон», ВАТ «Укрзернопром», «Донецьк­сталь» та ТОВ «ЮВС») нарощують виробничі потужності за цим напрямком.

Слід відзначити, що окремі агрохолдингів сьогодні націлені на виробництво екологічно чистої продукції для подальшого її експорту. Зокрема, в 2008 році «Land West Company» розпочав виробництво органічної продукції з використанням передових технологій.

Звідси можна зробити висновок, що агрохолдинги є досить вагомими гравцями на ринку сільськогосподарської продукції та продукції її переробки. При цьому більшість з них, крім виробництва продукції на її реалізації на внутрішньому ринку країни займається експортно-імпортними операціями, тобто зовнішньоекономічною діяльністю. В результаті такої діяльності підприємства даної форми об’єднання, а також і інші гравці, що здійснюють подібні операції, мають досить позитивні економічні результати. Більшість з таких підприємств розглядають зовнішні ринки України як основні напрямки реалізації продукції та розробляють під них окремі стратегії ведення бізнесу. Тому з точки зору управління стратегічними змінами питання вивчення зовнішньоекономічної діяльності є доцільним та необхідним.