Тема 11. Соціальна відповідальність та якість продукції в системі управлінні стратегічними змінами

11.1. Соціальна відповідальність та етика: суть та основні складові

11.2. Концепція загального управління якістю

11.3. Управління якістю на базі шести сигм та інших систем якості

Резюме

Терміни і поняття

Питання для перевірки знань

Завдання для індивідуальної роботи

Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал цього розділу, ви будете знати:

• суть та основні складові соціальної відповідальності підприємства;

• основи етика та напрями етичної поведінки;

• причини неетичної поведінки та інструменти поліпшення етики на підприємстві;

- основи концепції загального управління якістю;

- суть управління якістю на базі шести сигм;

- основи бережливого виробництва,

а також вміти:

- аналізувати сучасні напрями соціальної відповідальності підприємств АПК;

- підвищувати рівень етики на підприємстві за рахунок відповідного інструментарію;

- застосовувати основи управління якістю на базі загальної концепції управління якості, концепції шести сигм та концепції бережливого виробництва.

11.1. Соціальна відповідальність та етика: суть та основні складові

В процесі діяльності підприємство постійно контактує з зовнішнім середовищем щодо залучення необхідних матеріально-технічних цінностей, грошових коштів, трудових ресурсів, реалізації власно виробленої продукції тощо. Ці відносини окреслені певними рамками поведінки, яка базується на загальній відповідальності сторін щодо виконання своїх зобов’язань та етичних (моральних) норм поведінки. Багато в чому ці компоненти залежать від культури підприємства, про яку йшла мова в попередній темі.

Проте, культура підприємства є не єдиним джерелом впливу на етичну свідомість працівників підприємства та його керівництва, але в той же час самою могутньою з сил, які формують загальні цінності підприємства. Зокрема, до інших таких факторів можна віднести затверджені на підприємстві правила і політика, систему винагороди, міра турботи підприємства про своїх членів, систему добробуту, відповідність принципів підприємства праці законодавчим і професійним вимогам, лідерство і процес прийняття рішень тощо. Ці чинники по різному формують відповідальність підприємства перед працівниками, державою чи суспільством в цілому, оскільки природа відповідальності криється у декількох її видах.

Так, наприклад при розгляді економічної відповідальності, потрібно враховувати, що підприємство є основним економічним осередком суспільства, який несе відповідальність за виробництво необхідних йому товарів і послуг та максимізацію прибутку, яка за часту виступає метою функціонування підприємства для її власників. Тому стає зрозумілим, що економічна відповідальність підприємства зводиться винятково до максимізації прибутку.

Паралельно з нею розвиваються і інші види відповідальності: юридична, соціальна, етична. При цьому слід розуміти, що юридична відповідальність підприємства відображає відношення щодо додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають законодавчо та вказують, що може, а чого не може робити підприємство. В той же час соціальна відповідальність - це відповідний рівень добровільного реагування підприємства на соціально-побутові проблеми суспільства, які визначають поведінку людей. Фактично остання – це готовність керівництва підприємства та його працівників відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Наприклад, коли агропромислове підприємство вкладає кошти в регіональне будівництво лікарень, шкіл, доріг, в безпеку та якість продукції без забруднення навколишнього середовища це явище можна класифікувати як соціально відповідальне підприємство.

Окремо від цього доцільно розглядати етичну відповідальність підприємства. Зокрема, етично відповідальна поведінка означає суспільно-корисні дії, які не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Класично, етична поведінка підприємства передбачає дотримання керівниками підрозділів та вищим керівництвом підприємства етичних принципів рівності, чесності й неупередженості, дотримуватися принципів управління, які не обмежують моральні та законодавчо визначені права всіх працівників.

На перший погляд, вище наведені складові в діяльності підприємство істотно не можуть вплинути на процес прийняття рішень щодо проведення стратегічних перетворень підприємства. Проте це не так, оскільки окремі стратегічні зміни можуть порушувати принципи етичної поведінки працівників та видохти за межі наведених видів відповідальності. Тому таке явище як соціальна відповідальність та етика в сучасному діловому світі починають займати важливі позиції у формуванні важливих стратегічних рішень щодо діяльності підприємства та управління стратегічними змінами.

Хоча слід відмітити, що сьогодні зустрічається багато підприємств, які крім економічної відповідальності не проявляють жодних ознак (бажання) до використання в діяльності інших видів відповідальності, оскільки для них головною метою в діяльності є максимізація прибутку, а не підтримка села чи добробуту його населення.

В цілому, аргументи на користь та проти соціальної відповідальності підприємства можна відобразити наступним рисунком. (рис.11.1).

Практика показує, що на сьогодні соціальна відповідальність аграрних підприємств вища там, де керівники підприємств є корінними жителями даного регіону, які турбуються не лише про майбутнє власної сім’ї але і добробут всього села, в якому працює підприємство. Ті ж підприємства, керівництво яких є зонально віддаленим від самого підприємства, іноді не бачить корінних проблем жителів регіону і стратегічно побудована концепція розвитку підприємства не передбачає видатків на розвиток регіону або ці витрати є занадто мізерними у порівнянні з триманими чистими прибутками. Тому розвиток соціальної відповідальності повинен бути обов’язково закладений в концепції стратегічного розвитку підприємства.

Слід відзначити, що ще в 1975 році Кіт Девіс (К. Davis) запропонував концепцію корпоративної соціальної відповідальності, яка включала в себе п’ять ключових положень, зокрема:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови та демонструвати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх напрямках діяльності для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно розраховані й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові підприємства, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їх діяльності.

При цьому обов’язково мають враховуватися етичні та моральні цінності керівництва, працівників та суспільства в цілому. Тому враховуючи зазначене, доцільно розрізняти основні напрямки етичної поведінки підприємства та зовнішньої етики, не співпадання яких може призвести до значних конфліктів. Зокрема, Гарвардська школа бізнесу об’єднує їх в декілька груп, які по різному сприймаються суспільством з одного боку та можуть бути визначальними з точки зору підвищення ефективності діяльності підприємства з іншого боку. До них слід віднести етику відносин зі споживачами, етику відносин зі працівниками, етику дозвілля, екологічну етику, етику відносин з партнерами, конкурентами, суспільством, державою та міжнародну етику (рис.11.2).

Відмітимо, що в нашому розуміння етика - це набір моральних принципів та цінностей, якими керується поведінка людини чи групи людей та визначають позитивні та негативні оцінки їх думок і дій. Стає очевидним, що етична поведінка може докорінно змінити загальну стратегії управління стратегічними змінами в двох напрямках: або допомогти налагодити ефективну систему управління та функціонування підприємства на базі кардинальних стратегічних змін або ж повністю зруйнувати її.

Тому керівництво підприємства обов’язково повинно знати природу причин неетичної поведінки працівників, яка є результатом внутрішнього або зовнішнього впливу (рис. 11.3).

При цьому слід розглянути саму етику бізнесу як ділову етику, яка базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями.

На базі етики бізнесу формується загальна репутація підприємства, яка об’єднує в собі поведінку працівників та керівництва підприємства щодо їх відношення до майна підприємства, відображає глибину толерантності в ситуаціях, коли стикаються різні інтереси та встановленні зовнішніх ділових зв’язків, взаємовідносинах із клієнтами та конкурентами чи роботі з державними установами. При цьому можуть бути враховані альтернативні дії колективу у можливих делікатних ситуаціях, коли перед працівниками підприємства стоїть проблема вибору щодо оприлюднити чи зберегти у таємниці існуючих порушень з виробництва, управління, збуту продукції тощо, які виходять за межі правової та моральної відповідальності.

Тому розробляючи проект стратегічних змін керівництво підприємства разом з координаторами проекту неодмінно повинні включити в проект заходи, які фактично є інструментами поліпшення етичної поведінки на підприємства, зокрема розписати етичні стандарти, запровадити комітети з етики та соціальні ревізії, запланувати проведення навчання з етичної поведінки (рис. 11.4.).

Все це має бути поєднано із затвердженою концепцією сучасної етичної поведінки, яка вказує на те, як керівництво реалізовує основні напрямки етики. Слід відмітити, що на сьогодні можна чітко виділити три сучасні етичні концепції (принципи ділової етики):

- утилітарний підхід – рішення щодо діяльності приймається у відповідності найбільшої користі для більшої кількості людей;

- індивідуальний підхід – передбачає, що морально прийнятними є дія людини, що йде їй на користь у довгостроковій перспективі, головною рушійною силою при цьому вважається самоконтроль, а всі зовнішні сили, що його обмежують, повинні зупинятися;

- морально-правовий підхід – прийняте рішення не може порушувати або обмежувати рішення інших людей, оскільки людина споконвіку наділена фундаментальними правами і свободами. Зокрема воно не може порушувати право на свободу згоди, право на приватне життя, право на свободу совісті, право на свободу слова, право на належну поведінку, право на життя і безпеку;

- концепція справедливості – переконує, що етично коректне рішення повинно ґрунтуватися на принципах рівності, чесності та неупередженості. Згідно даної концепції виділяють три типи справедливості:

- розподільна справедливість – керівники мають ставитися до всіх підлеглих в однаковій мірі, не упереджено та оцінювати їх роботу на базі об’єктивних критеріїв;

- процедурна справедливість – яка вказує, що правила діяльності на підприємстві мають бути чіткими, зрозумілими, постійними та неупередженими;

- компенсаційна справедливість – ґрунтується на тому, що при заподіянні будь-якої шкоди людям винуватець зобов’язується відшкодувати людям заподіяний збиток.

При цьому звертається увагу на бізнес-етикет основними складовими якого є правила привітання, правила звертання, правила представлення, організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування), ділова субординація, рекомендації щодо формування зовнішнього виду ділової людини, етичні норми грошових відносин, правила обміну подарунками та сувенірами тощо. Зазначені складові легко реалізуються через розробку та затвердження морального кодексу підприємства – формальний виклад етичних і соціальних цінностей підприємства, метою якого є донесення до працівників принципів, яких дотримується підприємство.

Але знад знати, що важливою ланкою передачі основ морального кодексу працівникам підприємства є керівники відповідних підрозділів, які самі іноді забувають про загальні принципи етики та відповідальності при виконанні певних функцій на займаній посаді. Тому одна з найбільш важливих особистих характеристик керівника – це стадія його морального розвитку. Спрощену модель індивідуального морального розвитку можна подати в таблиці 11.1¹.

Тому для реалізації намічених заходів у рамках виконання етичних принципів та принципів соціальної відповідальності керівники підрозділів самі маю пройти вище зазначені 3 стадії розвитку та відповідати необхідним вимогам при реалізації конкретних заходів щодо забезпечення етичної поведінки на підприємстві.

Сучасний рівень управління підприємство пропонує певні заходи щодо забезпечення етичної поведінки, зокрема:

1. Впровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань і правил етики працівників підприємства.

Таблиця 11.1

Модель індивідуального морального розвитку працівника

Стадія 1: Попередній розвиток	Стадія 2: Загальний розвиток	Стадія 3: Наступний розвиток
- виконує правила, щоб уникнути покарання; - дії направлені на особисті інтереси; - слухняність заради самого себе	- живе у відповідності з очікуванням оточуючих; - виконує зобов’язання, що покладаються на нього соціальною системою; - дотримується законів	- наслідує індивідуальні принципи добра та справедливості; - усвідомлює, що цінності інших людей відрізняються від його власних, при цьому шукає неординарні рішення етичних дилем; - дотримується балансу між особистими та індивідуальними інтересами.
Стилі лідерства
авторитарний/ примусовий	направляючий/ натхнений, орієнтований на командну працю	той, що трансформується, чи обслуговуючий
Поведінка підлеглих
виконання завдань	спільна робота в групах	працівники отримують додаткові повноваження, приймають участь в управлінні

2. Створення комітетів з етики, основне завдання яких - оцінювати повсякденну практику з позицій етики та етичної поведінки.

3. Проведення соціальних ревізій, покликаних оцінювати вплив соціальних факторів на підприємство.

4. Організація навчання етичній поведінці керівників та їх підлеглих.

5. Постійне інформування працівників про випадки високо-етичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо.

6. Проведення нарад, конференцій, симпозіумів з проблем етичної поведінки.

Нажаль на сьогодні багато виробників забувають про соціальну відповідальність та етику поведінки, оскільки у багатьох керівників підприємства принципи прибутковості іноді стать вище за принципи етики та відповідальності. Це неодноразово підтверджується і в масових засобах інформації, особливо коли мова йде про якість виробленої продукції. При цьому слід відмітити, що виробництво якісної продукції також підпадає під поняття соціальної відповідальності виробника, так як якість продукції харчування формує національну безпеку в сфері виробництва продуктів харчування. Тому розробляючи систему управління стратегічними змінами, керівництво необхідно має звернути увагу на якісні параметри виробленої продукції.