49. Особливості функціонування офшорних центрів, їх типи та види

Офшорний фінансовий центр (ОФЦ) — фін центр, де можна проводити операції, що не підпадають під нац регулювання і не вважаються складовою економіки. Причинами привабливості ОФЦ як для іноз, так і для місцевих суб’єктів господарювання є: виконання посер функцій для позичальників і депонентів; мін офіційне регулювання; практично відсутні податки і контроль за управлінням портф інвестиціями; діяльність іноз банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення; підвищ рівня життя в країнах розміщення ОФЦ. До загальних рис ОФЦ можна віднес­ти такі: майже відсутність регулювання руху коштів; міжнар основа операцій; високоефективні засоби зв’язку і трансп інфраструктура; надійні взаємовідносини з фін органами влади промислово розвинених країн; внутр політична стабільність; забезпечення таємниці угод; ефективне функціонування центр банків; основна або альтернативна англ мова; розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків; висококваліф роб сила. ОФЦ створюються з метою: отримання доступу до міжнар мережі коресп відносин; забезп зовнішньоторг операцій материнської компанії й афільованих фін і комерц структур; розширення спектра банківських послуг нац банків; використання офшорних банків для роботи на нац ринках; кредитування нац комерц і фін структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток; доступ до міжнар фін організацій; емісії фін продуктів; оптимізація внутрішньофірмових фі потоків. Існують певні види ОФЦ: паперові центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім) та функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики. Існує 3 типи ОФЦ: 1)нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фін центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спец рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутр фін ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо); 2)лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів; 3)«податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових ЦП, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

50. Паритет як елемент світової валютної системи.

Валютна система (СВС) – це сукупність вал-грош, розр-кред зв’язків у світогосп сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності нац. госп-в. Розрізняють національну, світову і міжнародні ( регіональні ) валютні системи. Нац ВС – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнар розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Міжнародна ВС – це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Світова ВС — це форма організації та регулювання валютних відносин, які закріплені в міжнар угодах та обслуговують міжнар рух товарів і факторів вир-ва. Основні елементи світової ВС: міжнар валютна ліквідність — це здатність певної країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань. Міжнародні ліквідні ресурси включають такі елементи, як золотовалютні резерви, резервні кредити в МВФ і розрахунки в СПЗ та євро;резервні валюти (золото й національні валюти провідних розвинутих країн світу, євро та СПЗ), міжнародні розрахункові одиниці (євро та СПЗ); уніфікований режим валютних паритетів; регламентація режимів валютних курсів; світовий грошовий товар; міждержавне регулювання валютних обмежень; уніфікація правил використання міжнар кред засобів обігу; режим світових валютних ринків і ринків золота; міжнародні організації, які здійснюють міждерж валютне регулювання.

Валютний паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку на підставі офіційного вмісту золота в одиниці валюти, або СПЗ (спеціальних прав запозичення), або однієї зі світових твердих валют (чи кошика валют). Валютний паритет є підставою для визначення валютного курсу. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначалися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а за Бреттон-Вудською системою – ще й і співвідношення із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СПЗ). СПЗ являють собою міжнар резервні кошти, які призначаються для регулювання сальдо платіж балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з МВФ. В УКРАЇНІ валютний паритет не встановлюється.