19.Інкасо як форма міжнародних розрахунків (схема).

Інкасо — банк. операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари та послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку. Учасники:

1. доручитель – клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

2. банк-ремітент, якому доручитель доручає операцію з інкасування;

3. інкасуючий банк, який отрим валютні кошти

4. банк, який представляє документи імпортеру-платнику;

5. імпортер-платник.

СХЕМА:

1. Експортер заключає контракт з імпортером про продажу товарів на умовах розрахунків по документарному інкасо і відправляє йому товар.

2. Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення та комерційні документи.

3. Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який представляє (чи банку імпортера).

4. Банк, який представляє, надає ці документи імпортеру.

5. Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку)

6. Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера).

7. Банк-ремітент зараховує переказну суму на рахунок експортера.

Переваги: 1. для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу; 2. для експортер — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером. Недоліки для експортера: ризик, пов’язаний з відмовою від платежу; значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Додаткові умови для запобігання недоліків інкасо:

1. імпортер оплачує проти телеграми банку експортера про прийом чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо);

2. за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому приймає на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами неплатежу імпортером. Аваль (гарантія платежу) – вексельне поручительство;

3. експортер використовує банківський кредит для покриття імобілізованих ресурсів.

20.Інституційні інвестори міжнародного фондового ринку та особливості їх діяльності.

До інстит. інвесторів відносять юр. осіб, які активно інвестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фін.активи на професійній основі. Інв.інв.: пенсійні фонди; страхові компанії; інститути колективного інвестування (ІКІ), що, у свою чергу, включають інвестиційні компанії (фонди) різних типів, хедж-фонди, довірчі департаменти банків. Найбільшими групами інст. інвесторів є пенсійні фонди та страхові компанії. Серед страхових компаній основною групою з погляду інвестування є компанії страхування життя, на які припадає близько 80 % активів цієї групи інвесторів. Такі компанії, як правило, інвестують з метою хеджування своїх боргових зобов’язань. Пенсійні фонди — це державні або приватні фонди (фінансові інститути), в котрі вносяться регулярні пенсійні внески чи обов’язкові відрахування (працівників, корпорацій) і з котрих сплачуються пенсії. Вільні грошові кошти інвестуються у фінансові активи з метою отримання доходу. Пенсійні фонди організовують корпорації, уряди та профспілки У ряді країн (США, Великобританія) пенсійні фонди являють собою найважливішу групу інституційних інвесторів. Значне зростання активів пенсійних фондів відбувається за рахунок тих країн, де традиційно розвивалася накопичувальна система пенсійного забезпечення (funded pension scheme). Розрізняють три організаційно-правові форми інститутів колективного інвестування: акціонерне товариство, довірча компанія, контрактна форма організації. Проте будь-яка з форм передбачає існування трьох осіб, що наділені певними повноваженнями:власник інвестиційного портфеля, менеджер, довірена особа або банк. Основним типом інститутів колективного інвестування є інвестиційні компанії (фонди). Вони являють собою фінансових посередників, що залучають грошові кошти інвесторів та вкладають їх у цінні папери або інші види фінансових активів. Хедж-фонди (hedge funds) являють собою звичайні інвестиційні компанії (фонди), що використовують техніку хеджування для обмеження ризику втрат. Зазвичай тут маються на увазі спекулятивні фонди, що використовують похідні цінні папери (ф’ючерсні, форвардні контракти) та мають на меті отримання максимального прибутку за будь-яких умов.