полный_вид

123) Історія політичної партії Народний Рух України веде свій початок від громадсько-політичного руху, який був заснований на базі численних демократичних угруповань, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні - вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції. Установчий з'їзд відбувся 8- 10 вересня 1989 року у Києві під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Домінували настрої національної демократії, що привели до виходу з Руху частини комуністів і національних радикалів. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією. Найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття Запорозького козацтва (1-5 серпня 1990), великі заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині. Зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 року, цього ж року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію «Народна рада» та забезпечити більшість в ряді місцевих рад Західної України. Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі 1 грудня 1991 року. Після створення в січні 1990 року УРП, а пізніше ДемПУ, Рух існував як неформальна коаліція УРП, ДемПУ, інших невеликих організацій, що керувалися своїми статутами, та власне Руху, що об'єднував людей тільки на засадах програми та Статуту Руху.

ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху — досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Були обрані: голова Руху — Іван Драч, заступники — Михайло Горинь, Олександр Лавринович; Центральний провід Руху (19 чоловік); Секретаріат (голова — В. Бурлаков), Політрада (голова — Михайло Горинь), Координаційна рада (голова — Микола Поровський); Рада колегій (голова — Володимир Черняк, Іван Заєць), Рада національностей (голова — О.Бураковський). Відбулася перша спроба об'єднати навколо Руху новостворені партії — УРП та ДемПУ; для цього був запроваджений інститут асоційованого членства у Русі. Однак ці партії відмовилися від асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і

фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради Руху, висунули своїх кандидатів на Президента України й розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В'ячеслава Чорновола.

124. Становлення багатопартiйної системи в Українi на етапі перебудови. Класифiкацiя полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi

Становлення багатопартiйної системи в Українi в час «перебудови» має кілька етапів:

I етап — «зародження багатопартійності» виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції;вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, виникнення партії — Української національної партії.

II етап —поява парламентської опозиції.

ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше — Декларація про державний суверенітет України; збільшення кількості політичних партій

III етап — «становлення багатопартійності»

розширення спектра багатопартійності,посилення розколів та дроблення політичних сил; активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків;підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу.

Ліві: Комуністична партія України, Соціалістична партія України та Селянська партія України. Праві: НРУ, УНР, Українська республіканська партія, Конгрес українських націоналістів, Християнсько-демократична партія України, 125. Спроби державного заколоту в Москві в серпні 1991 р. Проголошення державної незалежності в Україні.

Третій З'їзд народних депутатів у березні 1990 р. скасував 6 статтю Конституції,в якій вроголошувалася "керівна і спрямовуюча" роль КПРС у суспільстві, що відкрило шлях для запровадження в СРСР багатопартійної системи, ухвалив закон про заснування посади Президента СРСР і обрав на цю посаду генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова.Запровадженням «під себе» посади Президента СРСР М. Горбачов послабив небезпечне хитання політичної влади між традиційним (компартійним) і новим (радянським) центром. Однак вибори до Верховних Рад союзних республік та місцевих рад, що відбулися теж у березні 1990 р., породили одразу 15

нових центрів радянської влади, один з них - безпосередньо в Москві. На чолі Верховної Ради РРФСР став безкомпромісний суперник М. Горбачова - Б. Єльцин. Отже, союзному центру протистояли не тільки національні республіки, парламенти яких претендували тепер на повноту влади, а й Російська Федерація | державо-утворююча республіка Радянського Союзу.У ніч на 19 серпня 1991 р. найближчі співпрацівники Президента СРСР, які обіймали ключові посади в союзних структурах влади, ізолювали М. Горбачова на його кримській дачі і зробили спробу взяти владу в свої руки. Спроба зазнала невдачі. 24 серпня Верховна Рада УРСР зібралася на позачергову сесію і прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей доленосний документ підлягав затвердженню на референдумі.

127. Об’єктивні та суб’єктивні причини руйнації господарського механізму після проголошення державної незалежності України.

У червні 1987 році на Пленумі ЦК КПРС проголошено радикальну економічну реформу.

Пленум відзначив, що головне в радикальній реформі управління на – перехід від адміністративних методів господарювання до нового господарського механізму, який ґрунтується на врахування економічних інтересів виробників.

Однак реформа була не послідовною, її впровадженню чинив опір бюрократичний апарат.

У 1990 році в СРСР робиться спроба запровадити економічну реформу і переходу до ринкової економіки”. Програма виявилася нежиттєздатною. Економічне становище погіршувалося.

Ведуться пошуки альтернативних форм господарювання: фермерські господарства, поширення різних форм оренди, утворення кооперативних колективів. Загострюється продовольча проблема, хоча в 1989 і 1990 рр. Були рекордно врожайними. Колгоспно-радгоспне керівництво і консервативні елементи в партійних верхах не хотіли вирішувати головного питання на селі: визнання приватної власності на землю.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів.

Об’єктивно причиною, що заважає нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Із промислових товарів на ринках дальнього зарубіжжя може конкурувати не більше 1% товарів. Які ж причини призводять до цього? Поперше, розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР. Внаслідок цього Україна втратила чимало своїх ринків збуту, зупинилося багато підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше

·Територія України в існуючих кордонах є недоторканною. УРСР самостійно визначає адміністративнотериторіальний устрій республіки.

·УРСР — економічно самостійна держава. УРСР має право на частину загальносоюзного алмазного і валютного фондів, золотого запасу. Вирішення питань загальносоюзної власності відбувається на договірних засадах між республіками.

·УРСР створює свою банківську, цінову, фінансову, податкову систему, формує державний бюджет, в разі необхідності запроваджує свою грошову одиницю.

·В УРСР здійснюється захист всіх форм власності.

·УРСР самостійно здійснює охорону природи з метою забезпечення екологічної безпеки.

·УРСР самостійно вирішує питання розвитку науки, освіти, культурного і духовного розвитку, гарантує всім національностям, які мешкають на території України, право вільного національно-культурного розвитку.

·УРСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу і української мови.

·УРСР має право на свої власні Збройні Сили, внутрішні війська і органи державної безпеки.

·УРСР — нейтральна держава, яка не бере участь в військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщувати ядерну зброю.

·Міжнародні відносини УРСР здійснює самостійно, виступає як рівноправний суб'єкт.

·УРСР визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей.

·Декларація є основою для нової Конституції і законів України.

«АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ» Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР

19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України

1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі Акт проголошення незалежності України було підтверджено: 90,32 % учасників референдуму схвалили цей документ.

7-8 грудня у Біловезькій Пущі поблизу Мінська Президент України Л. Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич, Президент Росії Б. Єльцин констатували факт утворення СНД — Співдружності Незалежних Держав Про СНД ви дізнаєтесь також з курсу Всесвітньої історії.

128. Тенденції трансформаційних змін економіки України в умовах незалежності: від здобутків до прорахунків Історичні факти та політичний аналіз періоду правління Л. Кучми показує, що він проявив себе як добрий тактик і поганий стратег. У період правління Л.Кучми було досягнуто і певних позитивних результатів: стабілізація економіки(Гальмування економічної кризи), грошова реформа (Введенні гривні, Зупинення гіперінфляції ), Прийняття Конституції України, не було серйозних етнічних і локальних конфліктів. Разом з тим, затвердилася авторитарна влада з явно вираженим кланово-сімейним змістом. Україна стала класичною корупційною країною. Відсутність обґрунтованої і зрозумілої суспільству стратегічної орієнтації негативно позначилася на зовнішній політиці.Низькі темпи соціально-економічних реформ. Політична та економічна нестабільність.

129. Формування інститутів державної влади України після проголошення незалежності. Прийняття Конституції України, її значення Говорячи, наприклад, про „інститут президентства”, маємо на увазі, найперше, інституцію – традицію мати

„керівника”, якому суспільство довіряє, сприймає запропоновану ним програму дій чи розвитку. Постання ж окремого інституту вказує на запровадження правового механізму втілення його (приміром, того ж президента) влади.

„Тіньові” політичні інститути перестають бути суто інституціями, коли стають реальністю, у свій спосіб матеріалізуються у повсякденній практиці, при цьому випродуковуючи свої особливі закони функціонування та чітку й структуровану систему взаємодій. Неформальний інститут є власне таким тоді, коли постає як впорядкована та організована єдність механізмів і засобів втілення в життя певної стратегії чи тактики. Зрозуміло, що є багато політичних утворень, які не можуть існувати без встановлення норм. Але є такі норми, які можуть функціонувати автономно і потенційно, в жодному випадку не сприяти утворенню повноцінного інституту: зміст поняття інституту охоплює і поведінку індивідів, і їх інтереси, а ще – стратегії, систему цінностей, настановлень тощо. Інститут постає не тільки інституцією, а й організацією з притаманними тільки їй правилами, що випрацьовуються в процесі конкретної взаємодії (взаємовпливу) встановлених норм з емпіричними втіленнями цих норм. Після проголошення незалежності, кожний з Президентів формувам інституції виключно в своїх інтересах, вони завжди змінювались, тому не маємо чогось однозначного.КУ була прийнята на п*ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України

від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

КУ має найвищу Юридичну силу, тобто всі закони спираються лише на КУ.Звідси ми маємо висновок що народ

має дотримуватись КУ.

В КУ зазначено що державною мовою є Українська мова .Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і

забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Ця стаття говорить про те, що, людина є незалежною, і вона має це усвідомлювати.

130. Особливості конституційного процесу 1996-2004 рр. Причини та шляхи подолання системного протистояння державно-владних гілок.

Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 року стала не тільки поштовхом для конституційних змін, а й політико-правовою основою концепції нової Конституції України, ухваленої Верховною Радою в травні 1991 р. Проте життя внесло корективи в розвиток конституційного процесу. Проголошення 24 серпня 1991 року Акта про незалежність України, який було підтверджено грудневим референдумом, кардинально змінило ситуацію — значна частина положень концепції вже не відповідала реаліям і втратила свою актуальність. Виникла нагальна потреба нових підходів до розбудови правового поля. Активне державотворення можна було розгортати лише за умови створення відповідної законодавчої бази, а цей процес надзвичайно ускладнювався відсутністю самостійної національної правової системи.

Дві спроби зрушити з місця конституційний процес — винесення на всенародне та громадське обговорення в 1992—1993 pp. двох варіантів проекту Конституції України — закінчилися невдачею: Верховна Рада не

затвердила жоден із них. Під час обговорення варіантів нової Конституції основна боротьба точилася навколо проблеми розподілу владних повноважень. Верховна Рада не погоджувалась із двопалатною структурою майбутнього парламенту. Крім того, ліва більшість парламенту виступила проти положень проекту нової Конституції щодо сильної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування та ін. Фактично ліві погоджувалися лише на косметичні зміни в обмін на збереження принципових положень чинної Конституції України 1978 р.

Після того, як Президентом України став Л. Кучма, було створено нову Конституційну комісію, робота якої через протистояння гілок влади та боротьбу політичних сил теж не відзначалася особливою продуктивністю. Намагаючись активізувати конституційний процес, президент 2 грудня 1994 року виніс на розгляд Верховної Ради проект «Конституційного закону України про державну владу і

місцеве самоврядування в Україні». Ця ініціатива не була підтримана Верховною Радою і ще більше посилила напруження між гілками влади.

Дискусії щодо Конституції України розгорнулися з новою силою в червні 1996 p., коли Верховна Рада розглядала її проект у другому читанні. Каменем спотикання стали проблема російської мови, державна символіка і питання власності. Позиції протидіючих сторін примирити не вдалося, і в ході конституційного процесу знову склалася патова ситуація. Оскільки подальше просування шляхом реформ без надійної законодавчої бази було практично неможливе, Рада національної безпеки при Президентові України та Рада регіонів рекомендували Л. Кучмі оголосити всеукраїнський референдум з питання затвердження Конституції. Відповідно до рекомендацій Кучма видав указ, який загострив відносини між виконавчою і законодавчою гілками влади, знову розпочалися пошуки компромісу. Робота п´яти узгоджувальних комісій з найбільш спірних питань (статусу республіки Крим, державної мови, державної символіки, приватної власності, розподілу владних повноважень) дала свої наслідки. 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України. З прийняттям Конституції конституційний процес не завершується. По-перше, потрібно провести копітку роботу щодо тлумачення та конкретизації норм і принципів Конституції та зафіксувати їх у системі кодексів. По-друге, з розвитком держави та суспільства виникатиме нагальна потреба в змінах, доповненнях і додатках до існуючого основного закону держави. Тому після прийняття Конституції законотворчість розгорнулася у двох напрямах — підготовка та затвердження нових законодавчих актів, що базуються на новому основному законі, та трансформація або відміна законів, затверджених до червня 1996 р.

Нині законодавча база України ще переживає період становлення. Протягом 1990—1998 pp. прийнято загалом понад 1200 законодавчих актів, серед них декрети Кабінету Міністрів України та Укази Президента України з економічних питань, не врегульованих законом.

Під час антипрезидентських виступів 2001—2002 pp-коли опозиція вимагала не лише відставки Л. Кучми, а й докорінної зміни форми правління, було започатковано новий етап формування політичної системи України. Після голосування 8 грудня 2004 року за «великий пакет» окремі політичні лідери заявляли, що прийняття законопроектів відбулося з порушенням Конституції, і вони звертатимуться до Конституційного суду, щоб визнати його нелегітимним.

Наприкінці літа 2005 р. питання про практичну реалізацію політичної реформи залишалося відкритим.

131. Політичні партії незалежної України. Проблема взаємодії суспільства і влади. Особливості та перспективи поглиблення суспільної демократії в Україні Політична партія - це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”, а також у виборчому законодавстві.

Питання взаємин інститутів влади і громадянського суспільства – це одне з корінних питань соціуму, від якого залежить його політична облаштованість і стабільність. Це пов'язано з тим, що громадянське суспільство визначає зміст інститутів влади, а характер інститутів влади, у свою чергу, впливає на розвиток громадянського суспільства. Не існує єдиної й універсальної моделі взаємодії громадянського суспільства і інститутів влади, проте в основі лежить роль демократичної держави, як уособлення влади і представника громадянського суспільства. Взаємодія між інститутами влади і громадянським суспільством є важливим у визначенні умов економічної, професійної, політичної та соціальної діяльності громадян. Хоча основною функцією громадянського суспільства є захист індивідів від надмірного втручання держави в їхні справи, його власний розвиток та сприятливі умови великою мірою залежать від основних характеристик держави.