Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Проблеми ЄС щодо розширення та країн

.docx
Скачиваний:
13
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
132.73 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

Реферат на тему:

Проблеми ЄС щодо розширення та країн-нових членів

Викнонала: студентка 6 групи

4-го курсу 6503 МЕіМ

Попельнух Дарія

Київ 2011

План

Вступ

  1. Розширення ЄС

    1. Історія розширення ЄС.

    2. Критерії вступу до ЄС.

    3. Подальше розширення ЄС.

  2. Проблеми пов’язані з розширенням та відношення країн-членів до майбутнього розширення

  3. Наслідки розширення для новин країн-учасниць

    1. Польша

    2. Болгарія

    3. Румунія

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Європейський союз є впливовою спільнотою на континенті, з якою неможливо не рахуватися. Європейський союз довгий час сприймався як «земля обітована» для центрально- та східноєвропейських країн, про вступ до якої мріяли і політики, і економісти, і прості громадяни країн Європи. Зважаючи на останні проблеми у функціонуванні спільноти надії більшості похитнулися. На теренах ЄС на різноманітних форумах та конференціях все частіше лунає питання «Розширення чи інтеграція?», і відповіді все рідше схиляються у бік розширення. Європейський союз стоїть на порозі розпаду через фінансову кризу Греції, Італії. І доля існування всієї спільноти стоїть під загрозою.

Безліч експертів досліджували питання розширення ЄС. Існує безліч думок з цього приводу, але тема не втручає своєї актуальності.

В цій роботі ми спробуємо розглянути і оцінити переваги та проблеми країн, які вступили до ЄС в останніх хвилях розширення. Також ми спробуємо обґрунтувати доцільність подальшого розширення, дослідивши можливі проблеми розширення та ставлення громадян ЄС до розширення.

Історія розширення ЄС.

Виділяють шість етапів розширення ЄС. У 1956 році в цьому об’єднанні було 6 країн: Німеччина,Італія, Франція та країни Бенілюкс. Перше розширення відбулося у 1973 році – Великобританія, Ірландія Данія. Друге у 1981 – приєдналася Греція. Третє у 1986 році – Іспанія та Португалія. Четверте у 1995 році –Австрія,Фінляндія,Швеція. Наймасштабнішою було хвиля п’ята хвиля розширення – 10 країн,зокрема, Угорщина, Польща, Словакія, Словенія, Чехія,Литва, Латвія, Естонія, Кіпр та Мальта. Остання шоста хвиля приєднала Румунію та Болгарію.

Критерії вступу до ЄС

Принципова можливість для європейських країн стати повноправними членами ЄС була визнана ще Римським договором20. У червні 1993р. па засіданні Європейської Ради в Копенгагені країни ЄС визнали можливим приєднання нових членів з числа країн Центральної Європи — після досягнення ними відповідних критеріїв (отримали назву "Копенгагенських критеріїв")

Копенгагенські критерії

  • стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин;

  • наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС;

  • спроможність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу.

Слід зауважити, що на перебіг процесу розширення можуть справляти вплив ряд як зовнішніх (наприклад, позиція США), так і внутрішніх чинників (наприклад, тенденції посилення націоналістичних рухів, що поширюються сьогодні в Європі, в т.ч. в країн ах-член ах Союзу), що робить прогнози стосовно цього процесу досить умовними

Основні умови розширення були затверджені є статті 237 Римського договору: "Будь-яка європейська країна може подати заявку на вступ до Союзу. Вона має направити цю заявку до Ради, що приймає здностайне вішення після консультацій з Комісією і отримання згоди від Європейського Парламенту, який діє на основі рішення абсолютної більшості його членів"

ОСНОВНІ СКЛАДОВІ КРИТЕРІЇВ ВСТУПУ ДО ЄС

Перша група критеріїв (політичні):

  • забезпечення свободи парламентських, президентських виборів і виборів до місцевих органів влади;

  • створення та розширення діяльності демократичних інституцій, неурядових організацій, незалежних засобів масової інформації;

  • прийняття законодавства, що надійно захищає права меншин, і створення відповідних установ;

  • посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією;

  • вирішення питань правового забезпечення та посилення спроможності боротьби з відмиванням коштів;

  • створення надійно діючих інститутів у сфері юстиції і внутрішіх справ;

  • здійснення заходів з протидії дискримінації у всіх сферах суспільного життя;

  • гарантії незалежності судової влади, покращання функціонування судів;

  • захист особистих свобод.

Друга група критеріїв (економічні) :

  • макроекономічна стабільність;

  • здійснення адміністративної реформи та структурних реформ;

  • наявність ринкових інститутів;

  • лібералізація торговельного режиму;

  • відповідне правове забезпечення ринкових перетворень;

  • поліпшення умов конкуренції;

  • створення середовища, сприятливого для підприємницької діяльності;

  • створення сприятливого інвестиційного клімату;

  • підвищення кваліфікації робочої сили;

  • поліпшення структури та диверсифікація експорту;

  • здійснення промислової політики, спрямованої на зниження матеріало- та енергоємності виробництва.

Третя група критеріїв ("членські")

  • визнання, прийняття, виконання та правове застосування аcquis commипаutaire - "спільного доробку" ЄС, тобто сукупності правових документів, напрацьованих Співтовариствами (договори, постанови, директиви та інші акти).

Досягнення "членських" критеріїв — ключовий аспект підготовки до членства в ЄС. Вимагає не лише включення національного законодавства, але й забезпечення йото дієвого застосування через відповідним чином пристосовані адміністративні та судові структури.

Копенгагенські критерії у загальних рисах визначають вимоги до країн - кандидатів; і поділяються на три групи: економічні, політичні та "членські". Чіткої конкретизації, що саме включає в себе кожен із критеріїв у зведеному вигляді, документи ЄС не містять. Водночас, аналіз вимог до країн-капдидатів дозволяє скласти уявлення про основні складові кожної групи критеріїв ("Критерії вступу до ЄС").

Крім того, існують п'ять так званих критеріїв конвергенції (зближення), виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу. Вони стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок.

КРИТЕРІЇ КОНВЕРГЕНЦІЇ (ЗБЛИЖЕННЯ)

  • відношення державного дефіциту до ПСП не повинне перевищувати 3%;

  • відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60%;

  • достатній рівень стабільності цін і сталість середніх темпів інфляції (цей рівень не повинен перевищувати три кращих показники країн-членів більше, ніж на 1,5%);

  • довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати три кращих показники стабільності цін країн-членів більше, ніж на 2%;

  • протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни нормальне відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинне виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів ЄС.

Подальше розширення ЄС.

Подальше розширення Європейського союзу відкрито для будь-якої європейської демократичної країни з вільним ринком, що має бажання і можливості для приведення законодавства у відповідність з правом ЄС [1]. З моменту заснування Євросоюзу як Європейського об'єднання вугілля і сталі у 1952 році пройшли розширення збільшили число країн-учасників з шести до двадцяти семи. Умови вступу включені в Копенгагенські критерії, узгоджені в 1992 році і закріплені в Маастрихтському договорі (стаття 49). Чи є країна європейської визначається політичною оцінкою, що проводиться інститутами ЄС .

На даний момент п'ять країн мають статус кандидата: Ісландія (подала заявку в 2009 році ), Македонія (2004), Туреччина (1987), Хорватія (2003) і Чорногорія (у 2008), при цьому Македонія і Чорногорія ще не почали переговорів з приєднання. Решта держав Західних Балкан підписали Угоду про стабілізацію та асоціацію, яка вже набула чинності для Албанії, Македонії, Хорватії і Чорногорії та що звичайно передує подачі заяви на членство .Албанія і Сербія також подали заяву в квітні 2009 і грудні 2009 відповідно, але Європейська комісія ще не винесла по них рішень. Варто відзначити, що Чорногорія є другою після Хорватії за рівнем відповідності Копенгагенським критеріям, і, за припущеннями експертів, її вступ може відбутися до 2014 року.

У разі Східної Європи Хізер Грейб, представник Центру європейських реформ, сказала: «Білорусь надто авторитарна, Молдова занадто бідна, Україно занадто велика, а Росія занадто страшна для ЄС, щоб розглядати їх потенційне членство найближчим часом» [10]. Тим не менш, всі країни Східного партнерства в тій чи іншій мірі проявили інтерес до вступу в ЄС у довгостроковій перспективі.

Проблеми розширення ЄС та відношення країн-членів до майбутнього розширення

Після 2004 року Євросоюз став свого роду «конфедерацією контрастів». Навіть якщо не брати до уваги культурні відмінності між Західною і Східною Європою, що сформувалися в ході історичного розвитку, економічні показники демонструють істотне розшарування в єдиному європейському організмі. Так, кількість країн збільшилася на 40%, населення - на третину, але ВВП виріс тільки на 5%. «Ядром Європи» є територія, розташована по лінії, що з'єднує Лондон, Париж, Мілан, Мюнхен і Гамбург. Воно займає 20% території ЄС-15, на якій проживає 40% населення. Однак при цьому дає більше 50% ВВП в масштабах 15-ти «старих» країн Союзу. Між цим «ядром» та прийнятими в ЄС у 2007 році Болгарією та Румунією контраст настільки великий, що швидше нагадує нездоланну прірву.

Особливо рельєфно ці відмінності проявилися в період світової фінансової кризи, коли на саміті в Брюсселі держави Західної Європи відмовилися підтримати «нових» членів ЄС. Незважаючи на запевнення про необхідність зберегти єдиний європейський ринок, підтримувати економічне зростання і протидіяти протекціонізму, країни Східної Європи отримали відмову на прохання про економічну допомогу в період кризи та про форсованому перекладі «нових» членів ЄС на використання євро. У той же час керівництво ЄС заявило, що готове врятувати від дефолту будь-яку країну-члена ЄС (що і довелося робити в конкретному випадку з Грецією). Логіка таких суперечливих заяв стає зрозуміла, якщо врахувати, що економічний крах однієї або кількох країн-членів ЄС може привести до загального дисбалансу єдиної економічної системи Євросоюзу.

У такій ситуації найбільш ефективними заходами збереження, принаймні, внутрішньої економічної стабільності ЄС виглядають механізми жорсткої економічної регламентації, запропоновані Німеччиною в особі канцлера Ангели Меркель. Європейська (за фактом - планова) економіка, в рамках якої квоти на виробництво ретельно виписуються, у жорстких рамках утримується дефіцит бюджетів країн-членів, а в боротьбі з протекціонізмом використовуються мало не методи святої інквізиції, вже встигла стати прикладом внутрішньої регуляції складних систем сучасного капіталізму. Але вже після скандалу з Грецією Німеччина рішуче вхопилася за рукоять «економічної кийки», прагнучи навести порядок в економічно різношерстому європейському співтоваристві. Цією «палицею» може виступити нова редакція Лісабонського договору (де-факто Конституції ЄС). Одним з нововведень, запропонованих Ангелою Меркель, є пункт про позбавлення права голосу країн, які порушили бюджетну дисципліну. Покарання передбачено для країн, дефіцит бюджету яких перевищить 3% від ВВП або держборг яких подолає значення 60% ВВП.

На цьому тлі більш стриманими стали не те що наміри про розширення політичного європейського простору, але навіть і публічні висловлювання про поглиблення інтеграції всередині ЄС. У наведеній нижче таблиці дані результати відповідей на запитання «Коли мова йде про Європейський Союз, деякі люди вважають, що процес подальшого об'єднання країн, які вже є членами ЄС, необхідно продовжувати. Інші кажуть, що це зайшло вже надто далеко. Скажіть, яке число на шкалі найбільш відповідає Вашої позиції? ». Для коректності розуміння даних таблиці слід зазначити, що відповіді розподілені за шкалою від 0 до 10 балів (0 - об'єднання зайшло занадто далеко, 10 - об'єднання необхідно продовжувати). Тобто 5 балів є медіаною, у співвідношенні з якою показники менше 5 свідчать про небажання подальшої інтеграції ЄС, а більше 5 - навпаки, про згоду на подальше об'єднання з іншими європейськими державами.

Ставлення громадян європейських держав до перспектив подальшого поглиблення інтеграційних процесів в ЄС (за 10-бальною шкалою)

Країна Європи Середній бал

2005 г. 2007 г. 2009 г.

Австрія 4,64 4,35 -

Бельгія 4,98 4,77 5,36

Болгарія - 7,33 7,21

ВБ 4,58 4,18 4,15

Венгрія 5,66 5,02 5,04

Німеччина 5,19 4,76 5,25

Греція 6,47 - 5,39

Данія 5,79 5,77 5,71

Ирландія 5,67 4,94 -

Исландія 5,23 - -

Испанія 5,97 5,72 5,29

Кіпр - 6,96 5,75

Латвія - 4,81 4,74

Люксембург 3,78 - -

Нідерланди 5,27 5,05 5,53

Норвегія 4,83 4,73 4,91

Польша 6,66 6,72 6,48

Португалія 5,14 5,35 5,12

Росія - 5,42 5,44

Румунія - 7,48 7,43

Словакія 6,26 5,93 5,85

Словенія 5,83 5,61 5,63

Турція - - 6,16

Україна 6,46 6,10 5,63

Фінляндія 4,40 4,34 4,51

Франція 5,07 4,74 5,03

Хорватія - - 5,47

Чехія 5,50 - 5,08

Швейцарія 5,37 5,34 5,14

Швеція 4,54 4,81 4,97

Эстонія 5,26 5,37 5,47

Примітка: у таблиці представлені результати трьох хвиль моніторингового дослідницького проекту «Європейське соціальне дослідження» (European Social Survey), в якому беруть участь понад 20 європейських держав, в т.ч. і України.

Дана стаття не дозволяє докладно розглянути всі тонкощі внутрішньоєвропейських відносин. Але стосовно до теми помітним є факт досить-таки стриманого ставлення до поглиблення інтеграції з боку саме «старих» членів ЄС. Що стосується країн, громадяни яких продемонстрували у своїх відповідях більше прагнення до інтеграції в ЄС, то в їх числі переважно «нові» члени. Це Болгарія, Естонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія (показовим є факт, що всі вони відносяться до східноєвропейських країн і більшість з них не входить в зону використання євро). Причому саме Болгарія і Румунія, найбільш бідні країни Євросоюзу, мають найвищі бали підтримки курсу поглиблення інтеграції.

Все це певною мірою свідчить про стриманий бажанні більш розвинених держав-членів ЄС поглиблювати відносини з новоприйнятими країнами. Що, втім, зовсім не виключає намірів використання їх ресурсів - трудових, сировинних, наукового потенціалу та ін Ця ситуація вірно була охарактеризована доктором соціологічних наук, головним науковим співробітником Інституту соціології НАНУ Н. Паніної: «Бідні хочуть інтегруватися з багатими, які приймають цей порив до єднання з помітно меншим ентузіазмом »(3). І це небажання проявляється не тільки в громадській думці європейців, але і в конкретній політиці. Так, наприклад, нещодавно був запропонований проект концепції зовнішньополітичної стратегії ЄС. Автори - міністри закордонних справ Швеції і Польщі Карл Більдт і Радослав Сікорський. Суть запропонованої ними стратегії полягає в неможливості подальшого розширення Євросоюзу протягом найближчих 10 років.

  1. Наслідки розширення для новин країн-учасниць

    1. Польша

Перщого травня 2004 року Польща приєдналася до ЄС разом з ще 9-ма країнами. Розглянемо на прикладі польщі,що сталося з країнами тієї хвиля розширення.

Відзначимо зростання безпосередніх закордонних інвестицій. Рекордним у цій сфері був 2007 рік, коли в польську економіку було інвестовано 16,6 млрд. євро. До розширення більшість побоювань поляків стосувались цін – що все подорожчає, бо ціни на спільному ринку повинні вирівнятись. Проте, ціни якщо й зросли, то не надто. Невдовзі після вступу з’ясувалось, що інфляційний імпульс настав, проте був поміркованим. Польські виробники сільськогосподарської продукції швидко знайшли своє місце в Європі, відкривши для себе нові можливості. Завойовували вони ринки в основному курятиною, молокопродуктами, овочами та фруктами, пекарськими виробами, досягаючи у цій сфері перевагу експорту над імпортом.

Як і всі країни «нової Європи» Польща захопилась можливостями, які відкрились перед нею, особливо у сфері споживання. Масово купувались імпортні товари, про які поляки десятиліттями могли лише мріяти. Підприємці, спостерігаючи за новими можливостями почали інвестувати у машини та устаткування. Розвинувся будівельний бум, що також спричинив потреби закупівлі імпортних товарів. Успішно зростаючий експорт і напливаючі до Польщі кошти донорських структур та закордонних інвесторів зберегли економічну стабільність.

Найбільшими опонентами вступу Польщі до ЄС були селяни – практично 70% висловлювались проти. Це було спричинене перш за все рядом міфів та побоювань, які тоді поширювали популістські політичні сили. Селян лякали, що їхня продукція не буде конкурентноздатною, а відтак вони одразу збанкрутують, що «прийдуть німці і скуплять усю землю» та й консервативна природна даної категорії населення давалась у знаки. Пройшло лише 5 років, і ситуація змінилась діаметрально протилежно – нині понад 70% селян палкі прихильники ЄС. Чому село найбільше переконалось у користі від членства в ЄС? Практично одразу зросли ціни на продукти харчування з огляду на попит у країнах Євроспільноти. Проте, найбільше переконали селян «хрусткі» аргументи. У 2008 році середній прибуток особи, яка працює в сільському господарстві у Польщі був вищим на 90% від рівня 2000 року. Основним джерелом грошей з ЄС є єдина система доплат – тобто доплата до гектара сільськогосподарських угідь – в середньому 500 євро на гектар у рік. Крім того, існують системи інших доплат – так звана «цукрова» (для виробників цукрових буряків), для виробників овочів та фруктів, помідорів, енергетичних рослин, хмелю, ріпаку, для тваринників, за виробництво у гірських умовах тощо. Зараз у Польщі важко знайти вид сільськогосподарської діяльності, якої б не спонсорував Європейський Союз. Лише минулого року 1,42 млн. польських селян отримали 9,03 млрд. злотих (майже 20 млрд. грн) доплат на власні гектари. Економічна ситуація селян покращилась, проте це суттєво не вплинуло на модернізацію польського села.

До вступу драматичною проблемою Польщі було безробіття – практично один з найвищих показників в ЄС. Тому, ведучи переговори про вступ країни до ЄС, польська влада відстоювала право на працю для поляків у країнах ЄС. Згідно з дослідженнями, на той час понад 30% поляків декларували готовність виїзду на роботу за кордон. На початку лише Швеція, Ірландія і Великобританія повністю відкрили свої ринки праці для поляків і, як перші, суттєво від цього виграли. Сьогодні лише 6 країн зберігають обмеження. Це Франція, Німеччина, Данія, Австрія, Бельгія і Мальта. На разі, не варто очікувати, що Німеччина відкриє свій ринок праці раніше 2012 року – зараз це рішення німці пояснюють важкою економічною ситуацією. Звісно, масові заробіткові виїзди за кордон мали більшу користь для країн-роботодавців, ніж для Польщі. Але та, у свою чергу, констатувала зменшення рівня безробіття. Ніхто точно не може сказати, скільки поляків працює за кордоном: за орієнтовними підрахунками це від 1 до 2,3 млн. осіб.

Заробіткова міграція це один найбільш неоднозначних пунктів балансу членства Польщі в ЄС. Це підтверджують дослідження громадської думки. Можливість роботи за кордоном для євроентузіастів є одним з найважливіших аргументів «за» ЄС, а для євроскептиків – аргументом «проти». З однієї сторони легко перерахувати плюси: багато людей отримали роботу і це часто мешканці регіонів з найвищим на той час рівнем безробіття. Заробляючи більше, ніж на батьківщині, значну частину заощаджують і висилають до Польщі. За приблизними підрахунками щорічно заробітчани перераховують додому 20 млрд. злотих (44 млрд. грн.). За даними Світового Банку за цим показником Польща потрапила до лідерів: більше грошей до своєї вітчизни надсилають лише іммігранти з Індії, Китаю, Мексики і Філіппін. Валютні надходження від заробітчан становлять суттєву складову обігового капіталу польської економіки.

Проте, не можна забувати про мінуси. Масова еміграція спричинила нестачу робочих рук на внутрішньому ринку Польщі. У деяких галузях проблема постала надзвичайно гостро. Побічним ефектом цього явища стало швидке зростання рівня заробітків, що є позитивом і негативом водночас. Позитивом, бо добре більше заробляти, а негативом, бо не всюди зростання заробітку було пов’язане зі зростанням продуктивності праці та викликало імпульс інфляції, хоча й не високий. Також у зв’язку з виїздом заробітчан за кордон Польща почала втрачати важливий плюс перед закордонними інвесторами, які створювали нові робочі місця – раніше робоча сила тут вважалась порівняно дешевою. Проявився також суспільний негатив – молоді сім’ї важко переносять ситуацію імміграційної розлуки.

Другим контраверсійним пунктом членства Польщі в ЄС є захист навколишнього середовища. З однієї сторони усі усвідомлюють необхідність захисту природного середовища, але з іншої, рівень і спосіб захисту довкілля який вимагає ЄС дуже ускладнює економічну ситуацію країни і можливості модернізації. Сьогодні важко оцінити якою мірою захист довкілля відбувається відповідно до польського бачення. Навіть ремонти доріг та залізниць спричиняють технічні та юридичні проблеми. Погоджуючись на дотримання вимог європейського законодавства у сфері довкілля при вступі до Спільноти, польська сторона вважала, що питання екології є менш важливими, а на практиці й так робитиметься те, що хочеться. Проте, часто Європейська Комісія позиває Польщу до суду. Уже двічі країна поставала перед Європейським Трибуналом за порушення екологічного законодавства під час будови об’їзних автошляхів. У обох випадках, не чекаючи вироку, визнала рацію Європейської Комісії та припинила будівельні роботи.

Нині домінує переконання, що країни «старого» ЄС змушують Польщу виконувати екологічні норми, яких самі не дотримуються розвиваючи власну інфраструктуру.

До цього додалась європейська кліматична політика, яка поставила польську енергетику у винятково важку ситуацію. Основою польської енергетики є вугілля. Країни «старого» ЄС своє вугілля давно вже використали і вимагають від Польщі відмовитись від цього виду палива, бо його спалювання спричиняє надто великі викиди CO2.

Бізнесмени з галузей, що продукують шкідливі гази мають претензії як до ЄС, так до Польщі у тому, що вони прирікають їх на банкрутство, оскільки підприємства не можуть конкурувати з країнами, які не прийняли настільки жорсткі зобов’язання. Деякі навіть закривають свої підприємства у Польщі та переносять виробництво за кордон – хоча б в Україну.

Після п’яти років для мільйонів поляків Європейський Союз з туманної ідеї про яку читали в газетах став чітким конкретним життям. Вони бачать позитивні зміни, цінують свободу пересування. Аж 75% польського суспільства підтримує членство своєї країни в Євроспільноті і тільки в небагатьох країнах підтримка є настільки високою.

    1. Болгарія

За даними одного із соціологічних опитувань в Болгарії напередодні вступу країни до ЄС лише 4% громадян країни оцінювали свої знання про Європейський Союз як достатньо вагомі при 71% підтримці вступу країни в євроспільноту. Щоправда, з наближенням можливого вступу країни до ЄС та під час членства відсоток громадян, які володіли достатньо добре інформацією про ЄС, значно виріс. Взагалі суспільні настрої болгар за останні майже 20 років притерпіли серйозних змін. Спочатку ЄС виглядав для болгар як дещо далеке, як "земля обітована", де вони "непрошені гості". Причиною цього було почуття неповноцінності, а також той факт, що Болгарія впродовж багатьох років була ізольованою від європейських держав. В результаті політичних змін в 1997 р., коли до влади прийшли демократичні сили на чолі з І. Костовим, ідеї про членство в НАТО і ЄС стали більш реалістичні. Ще одним вагомим аргументом на користь вибору болгарським суспільством європейського вектору розвитку стало запрошення у владу колишнього монарха країни Симеона Сакскобурготскі (Симона Другого) у 2001 р. він вдало підхопив естафету від попереднього уряду І. Костова та зумів закінчити процес набуття Болгарією асоційованого членства в НАТО і ЄС. З того часу в суспільстві продовжують переважати позитивні настрої щодо європейського і євроатлантичного майбутнього країни.

В результаті приєднання у короткі терміни (після розширення в 2004 р.) Румунії і Болгарії ЄС накликав на себе критику, спричинену сумнівами багатьох європейських експертів і політиків в їх економічній спроможності і відповідності демократичним стандартам. Прихильниками даної позиції були в основному багаті країни-члени ЄС, які не бажали дотувати економіки менш розвинених країн. Після двох років членства РБ в ЄС політики провідних країн Союзу знову говорять про непродуманість та поспішність рішення надання асоційованого членства Румунії і Болгарії у 2004 р.

Три чверті болгар вважають, що членство в ЄС сприятливо для громадян країни. На їхню думку, в основному, це відкриття Болгарії для Західної Європи, а також великі можливості для поїздок, роботи і освіти. Найбільше єврооптимістів серед молодих болгар і людей з більш високими доходами і кваліфікацією, які в значній мірі змогли скористатися цими шансами. На це вказують результати болгарського національного опитування агентства "Альфа Рисерч", проведеного в грудні 2008 р.

Однак, у болгарському суспільстві спостерігається сильне розчарування у зв'язку з повільним ходом змін. 75% респондентів не бачать позитивних змін у роботі судової системи, у боротьбі з корупцією й організованою злочинністю, у поліпшенні інфраструктури й підтримці сільського господарства. Люди середнього й старшого віку, люди з низькими доходами, жителі невеликих населених пунктів і сільгоспвиробники, що розраховували не стільки на поїздки закордон, скільки на зміни рівня життя, виявляються найбільш розчарованими від ефектів членства. Близько 20% болгар, що на 4% більше відповідно до даних 2007 р., їздили в країну, що є членом ЄС. Дві третини поїздок здійснювалися з метою відпочинку, екскурсії або туризму. Кожний третій декларує, що в його родині або серед його друзів є люди, що виїхали на роботу в країну-члена ЄС після 1 січня 2007 р., коли Болгарія стала повноправним членом співтовариства. Болгарська суспільна думка розділена порівно щодо питання про вплив світової фінансової кризи на співвідношення між виїжджаючими на заробітки і тими, хто повертається на батьківщину. 40% респондентів очікують, що число людей, що бажають виїхати на роботу в Європу збережеться. Майже стільки ж (39%) дотримуються протилежної думки, а саме, що болгарські емігранти повернуться через економічну рецесію й скорочення робочих місць.