2.3.Організаційно-економічні форми підприємництва.

Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організацій них формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих уподобань та смаків, але в головному визначається об’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами і недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати

.В умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями.

У розвинутих країнах частка одноосібних компаній у загальній кількості одиниць бізнесу найбільша, проте їхня питома вага в загальному обігу невелика. Так, наприклад в США майже 75% всіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, але їхня частка у загальному обігу (загальних грошових надходженнях) становить приблизно 7%. За цим показником лідирують корпорації (майже 90%). Партнерства, становлячи 7% у загальній кількості одиниць бізнесу мають лише 4% у загальному обігу. Приблизно таке принципове співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу існує в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Одноосібні володіння мають свої переваги:

• Простота заснування;

• Повна самостійність, свобода та оперативність дій;

•  максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання;

• збереження комерційної таємниці;

• гнучкість режиму роботи;

• витрати на організацію виробництва є невеликими;

• весь прибуток належить підприємцю,який зацікавлений у ефективній праці.

Недоліки одноосібного підприємництва:

• Труднощі із залученням великих капіталів зі сторони;

• Повна відповідальність за борги;

• Відсутність спеціалізованого менеджменту, що позначається на ефективності підприємництва;

• Невизначеність термінів функціонування.

Партнерство – ця форма підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємництва передбачає об’єднання капіталів двох і більше фізичних і юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір. За ступенем участі партнерів у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: з повною відповідальністю; командні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Товариство з повною відповідальністю - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю - товариство, всі учасники якого несуть відповідальність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо.

Товариство з додатковою відповідальністю - господарське товариство, партнери якого відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів – додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі.

Командне товариство - товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно такого організаційного утворення.

Переваги партнерства перед одноосібними володіннями:

• Зростають фінансові можливості внаслідок об’єднання кількох капіталів

• Вдосконалюється управління підприємством

• Велика свобода та оперативність господарських дій

• Партнерства користуються податковими пільгами

Недоліки партнерств:

• Необмежена відповідальність може загрожувати всім партнерам, учасники несуть солідарну відповідальність;

• Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність та негнучке управління підприємством;

• Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

Корпорація – є зараз домінуючою формою підприємництва. Це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами і менеджерами.

Переваги корпорації:

• реальна можливість залучення необхідних інвестиційних ресурсів;

• більша здатність до нарощування обсягів виробництва;

• наявність лише обмеженої відповідальності акціонерів;

• постійний (тривалий) характер функціонування.

Недоліки цієї форми підприємництва:

• існування потенційних можливостей для зловживань з боку посадових осіб;

• Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією;

• Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми(подвійне оподаткування).

Різноманітні підприємницькі утворення (структури) мають право на засадах добровільності об’єднувати свою інноваційну, маркетингову, виробничу, постачальницько-збутову, фінансову і соціальну діяльність. Нагромаджений світовий та вітчизняний досвід господарювання свідчить, що підприємницькі структури інституціонального типу можуть створювати різні за цілями і принципами добровільні об’єднання. В Україні найбільш поширеними і ефективно діючими можна вважати асоціації (союзи, спілки), консорціуми, концерни, холдинги. Стислу характеристику цих об’єднань юридичних осіб можна подати так:

Асоціація - найпростіша форма договірного об’єднання підприємств та інших підприємницьких структур з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація (союз) не має права втручатися у виробничу і комерційно-фінансову діяльність будь-якого з її учасників (членів)

Консорціум - тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення спільного значного інноваційно-інвестиційного або іншого господарського проекту).

Концерн - організаційна форма статутного об’єднання підприємницьких структур, що характеризуються органічним поєднанням власності та контролю; об’єднання відбувається найчастіше на основі використання принципу диверсифікації виробництва або інших видів колективної діяльності, коли організоване утворення у формі концерну інтегрує підприємства й установи (промисловість, транспорт, торгівля, організації науки і наукового обслуговування, фінансово-кредитної системи). Суб’єкти господарювання, що входять до складу новоствореного концерну звичайно втрачають свою економічну самостійність.

Холдинг - специфічна організаційна форма об’єднання інвестиційних ресурсів, тобто утворення, що безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти для придбання контрольного пакета акцій інших підприємств (акціонерних товариств), які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Це дає право холдинг-компанії здійснювати контроль за діяльністю тих підприємств, контрольний пакет акцій вона має у власності. Об’єднані у холдингу суб’єкти підприємництва зберігають свою юридичну самостійність, проте вирішення ключових питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво. Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, — потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Мале підприємництво – це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та підприємців, яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Це виробнича, комерційна, фінансова, страхова та інші діяльності. Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств. Малими визнаються підприємства, в яких чисельність працівників не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу не перевищує суму, що еквівалентна п’ятсот тисяч євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких чисельність працівників перевищує тисячу осіб, а доход перевищує п’ять мільйонів євро.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще виявляється в притаманних йому функціях:

• Мале підприємництво формує конкурентне середовище;

• Мале підприємництво оперативно реагує на зміни кон’юнктури ринку та надає ринковій економіці гнучкості;

• Величезний внесок в здійснення прориву з ряду важливих напрямів НТП;

• Мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості;

• Пом’якшення соціальної напруги і демократизація ринкових відносин.

Таким чином, роль та функції малого підприємництва полягають у сприянні соціально-політичній стабільності суспільства. Воно є невід’ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство не можуть розвиватися і існувати.