1.Зміст господарського договору

Уся сукупність умов, які визначають права та обов'язки сторін у зобов'язанні, що виникає з договору, називається змістом договору. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:  вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

•  примірного   договору,   рекомендованого   органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

•  типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

•  договору   приєднання,    запропонованого   однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У змісті договору прийнято розрізняти істотні, звичайні і випадкові умови.

Істотними визнаються ті умови, без яких даний вид договору не може вважатися укладеним. Тому істотні умови визначають обов'язковий зміст договору (наприклад, ціна в договорі купівлі-продажу).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

До звичайних умов відносяться ті, які самі по собі передбачаються і, як правило, у договір не включаються тому, що передбачені у нормах права. Не включення звичайних умов у договір не впливає на його юридичну чинність, тому що в цьому випадку застосовуються правила відповідної правової норми.

Випадковими умовами договору визнаються ті, які найчастіше не передбачаються в договорах такого типу, але можуть бути включені в його зміст за згодою сторін.

2. Поняття недобросовісної конкуренції та монополістичних порушень

Економічна конкуренція (за визначенням ст. 1 Закону “Про захист економічної конкуренції”) – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Конкуренція має позитивну і негативну сторони (прояви). Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб’єктів господарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення споживачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кількості та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція називається нормальною, добросовісною. Вона вимагає від суб’єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (робіт, послуг) щодо їхньої якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня та прогресові в економіці. Водночас для суб’єктів господарювання участь у конкуренції, конкурентній боротьбі є досить виснажливою. Аби полегшити собі цю боротьбу, деякі з них починають використовувати несумлінні способи конкурентної боротьби. Таку конкуренцію називають недобросовісною, непорядною. Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асортименту; дозволяє отримувати незароблений прибуток. Коли нечесна конкуренція призводить до монополізації ринку підприємцем, який її застосовує, то виникає монополізм. Буквальне значення слова “монополізм” (в перекладі з грецької “продаю один”) можна визначити як домінування окремого підприємця або групи підприємців на ринку певного товару. Монополістичними вважають дії чи бездіяльність суб’єктів господарювання або органів влади та управління, спрямовані на обмеження, недопущення або припинення конкуренції. Відповідно до Закону “Про захист економічної конкуренції” (ст. 12), суб’єкт господарювання визнається монополістом, якщо він володіє ринковою владою, завдяки тому що: (1) на ринку немає жодного конкурента або (2) він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеження можливостей доступу інших суб’єктів до відповідних ринків збуту або продажу товарів. За загальним правилом, монопольним (домінуючим) визнається становищем суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополістом може бути визнаний кожний з кількох суб’єктів господарювання: 1) двох і більше – якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і, крім них, на ринку немає жодного конкурента або вони, разом узяті, не зазнають значної конкуренції; 2) не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, а сукупна їх частка на ринку перевищує 50%; 3) не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, а сукупна їх частка на ринку перевищує 70% (частини 4-5 ст. 12).