4. Права та обов’язки учасників господарського товариства

Відповідно до ст. 88 ГК учасники господарського товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених ГК та іншими законами;б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);в) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо;г) вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. Учасники товариства мають також інші права, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства. Учасники господарського товариства зобов’язані: а) додержувати вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління;б) вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до Кодексу та закону про господарські товариства;г) нести інші обов’язки, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.

5. Поняття та умови примірних господарських договорів

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 ГК

№21

1. Загально-правова характеристика повного товариства

По́вне товари́ство — товариство, всі учасники якого проводять спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Договір повинен крім загальних відомостей містити відомості про:

• розмір та склад складеного капіталу товариства;

• розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі;

• розмір , склад та строки внесення ними вкладів.

Відповідно до п.7 ст.80 Господарського кодексу України учасниками повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва [1].

Учасники несуть відповідальність незалежно від того, виникли борги до чи після його вступу в товариство. Учасник, який вибув з товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом 3 років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув.

Управління товариством здійснюється за спільною угодою всіх учасників: одним або всіма учасниками. Кожен учасник товариства має один голос, якщо інше не встановлено установчим договором. Учасники, яким було доручено ведення справ товариства повинні надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, та виконувати ці дії від імені та в інтересах товариства. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчинити від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах 3 осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. У разі порушення цього правила товариство має право на відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами. Учасник такого товариства, який діяв в інтересах товариства, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю не перевищує ці витрати [2].

Встановлений і особливий порядок вибуття з товариства. Якщо товариство створено не на невизначений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше ніж за 3 місяця до фактичного виходу. Достроковий вихід з товариства що створено на визначений допускається тільки з поважних причин, попередження за 6 місяців.

Відповідно до ст.125 Цивільного кодексу зміни у складі товариства можуть бути у зв'язку з:

• виходом учасника з власної ініціативи;

• виключення із складу учасників;

• вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

Учаснику, що вийшов з товариства виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Якщо інше не встановлено договором [3].

2. Правове значення господарського договору

Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві.Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарські правовідносини між двома або більше суб'єктами, змістом яких є їхні договірні майнові зобов'язання Діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т. ін. Господарський договір - це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого встановлюють самі суб'єкти.Як спеціальна законодавчо-правова категорія господарський договір має особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори - це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ та організацій, які не обслуговують виробництво й обіг, і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), обов'язково має відповідати цьому замовленню (ст. 152 Цивільного кодексу, ст. 20 Закону України "Про підприємства в Україні"). В теорії такі договори визначаються як плановані.

Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною.Зміст господарських договорів, які укладаються без державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридичне вираженій згоді сторін. У теорії такі договори називають регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів. Згідно зі ст. З Цивільного кодексу та ст. 1 Арбітражного процесуального кодексу суб'єктами господарських договорів є організації - юридичні особи (підприємства, установи, організації), у тому числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо, а також громадяни-підприємці.

Отже, господарський договір - це майнова угода господарюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності, при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт,наданні послуг.Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання - це врегульоване правом господарське відношення, внаслідок якого одна сторона управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій - передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це зустрічну винагороду (сплату грошей, зустрічні послуги тощо).Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: з державного замовлення; з іншого акта органу управління; з господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, основані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору - це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав та обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір - це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.

2. Джерела формування майна суб’єктів господарювання

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

доходи від цінних паперів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

кредити банків та інших кредиторів;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

інші джерела, не заборонені законом.

2. Підвідомчість, підсудність та підстава порушення справ про банкрутство.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник та кредитор.

.Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.  Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити

2. Суб’єкти господарських правовідносин

Такими суб’єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність певних ознак:

-безпосереднє здійснення господарської діяльності,;

- створення (набуття статусу суб’єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб’єктів господарських відносин різний – залежно від виду , організаційно-правової форми ,основного або виключного виду діяльності.

-наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю;

- наявність господарської правосуб’єктності, тобто визнаної державою за певним суб’єктом господарювання можливості бути суб’єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень);

Суб’єкти господарського права (господарських правовідносин) – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю.Суб’єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи, за певними критеріями (ознаками).

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

-суб’єкти господарювання, тобто суб’єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

-суб’єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі ,Національний депозитарій України).

Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані.До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об’єднання, господарські міністерства та відомства. До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До третіх (колективних) — господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями. До четвертих (приватних) – індивідуальні підприємці, приватні підприємства. До п’ятих (змішаних) – орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.

№22