5. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій, державоподібних утворень та специфічних суб’єктів міжнародного права

       На міжнародній арені діє значна кількість міжнародних організацій, як міжурядових, так і неурядових. Суб’єктами міжнародного права визнаються лише міжнародні міжурядові організації, які утворюються державами та (або) іншими міжнародними міжурядовими організаціями. Міжнародні неурядові організації (напр. “Грінпіс”, “Міжнародна амністія”, “Лікарі без кордонів” та ін.) утворюються фізичними чи юридичними особами як особи приватного права і міжнародною правосуб’єктністю не володіють.

       Перші міжнародні міжурядові організації починають виникати ще на початку ХІХ ст., однак, довгий час вони не вважалися суб’єктами міжнародного права, оскільки вважалося, що суб’єктом міжнародного права може бути лише суверенна держава. У 1948 р. Міжнародний суд ООН виніс рішення, яким визнав за універсальними міжнародними міжурядовими організаціями наявність міжнародної правосуб’єктності. Майже одразу за аналогією в якості повноцінних суб’єктів міжнародного права почали розглядатися і не універсальні міжнародні організації.

       Міжнародна міжурядова організація – це несуверенне добровільне об’єднання держав чи міжнародних організацій, що утворюється у відповідності з міжнародним правом на основі міждержавного договору чи резолюції міжнародної організації для координації діяльності держав у певній сфері.

       Міжнародна міжурядова організація здобуває свою правосуб’єктність із прийняттям установчого документа, де викладаються мета його створення, основні принципи побудови, а також обсяг прав і обов’язків, що йому мають намір передати держави-засновники. Правосуб’єктність міжнародної організації завжди є спеціальною, тобто вона може діяти лише у визначених установчими документами межах. Цікавим у цьому відношенні є консультативний висновок Міжнародного Суду ООН 1949 р., суть якого полягає у тому, що універсальні міжнародні міжурядові організації (перш за все, це ООН та її органи), мають об’єктивну правосуб’єктність, а не тільки правосуб’єктність, що визнається державами учасницями. Тобто універсальні міжнародні організації можуть мати права і обов’язки, які прямо не передбачені її установчими документами. Але і в такому разі правоздатність та дієздатність універсальної організації не може суперечити цілям та завданням, з якими вона створювалася. Як правило, міжнародні міжурядові організації мають право приймати від свого імені та в межах своєї компетенції рішення, укладати міжнародні договори, мати представництва при інших міжнародних організаціях та державах, а також створювати інші міжнародні організації. Міжнародні міжурядові організації та їх посадові особи часто наділяються міжнародним імунітетом.

       Для міжнародної міжурядової організації характерні такі ознаки:

· утворюється у відповідності з нормами міжнародного публічного права. З одного боку, це означає, що установчі документи та діяльність міжнародної міжурядової організації має відповідати нормам міжнародного права (перш за все, нормам jus cogens), а з іншого – якщо будь яка міжнародна організація утворюється у відповідності з національним правом якої-небудь держави, вона не може розглядатися як міжурядова;

· утворюється на підставі міжнародного договору. Як правило, міжнародні організації утворюються на підставі міжнародного договору, об’єктом якого є діяльність держав-учасниць та самої організації. Сторонами такого договору можуть бути як суверенні держави, так і інші міжнародні організації. Міжнародна організація також може бути утворена на підставі резолюції міжнародної організації із більш широкою компетенцією. Так, у відповідності з резолюціями Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) були утворені Комісія з рибальства в Індійському океані та Комітет з рибальства у Центрально-Східній Атлантиці;

· утворюється для діяльності у конкретній сфері – політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), валютно-фінансовій (МБРР, МВФ), соціальній (МОП), освітньо-культурній (ЮНЕСКО) тощо. В той же час, існують організації, діяльність яких спрямовується практично на усі сфери життя певного регіону (Європейський Союз, Рада Європи) чи всього світу (ООН);

· наявність певної організаційної структури. Як правило, міжнародні організація має постійну штаб-квартиру, систему головних і допоміжних органів. За наявністю цієї ознаки утворення міжнародної організації можна відрізнити від інших форм міжнародного співробітництва. Наприклад, у 1947 р. була укладена Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) на базі якої у 1994 р. утворилася Світова організація торгівлі (СОТ). В період з 1947 р. по 1994 р. ГАТТ проводила активну роботу у сфері міжнародної торгівлі, але не мала власної організаційної структури, тому і розглядалася як “квазіорганізація”, що не володіла міжнародною правосуб’єктністю;

· наявність самостійних прав та обов’язків. Ці права та обов’язки реалізуються міжнародною організацією самостійно, незалежно від держав-учасниць;

· самостійна відповідальність (в т.ч. і матеріальна) міжнародної організації за свої дії. Держави- учасниці несуть відповідальність за зобов’язаннями організації лише в межах їх внесків до бюджету цієї організації.

       Державоподібні утворення (інша назва – особливі політико-територіальні утворення)зовнішньо схожі на держави, можуть мати деякі їх ознаки, проте ніколи не володіють державним суверенітетом. Так само як держави та міжнародні організації, державоподібні утворення є особами публічного права. Вони утворюються відповідно до міжнародних договорів, у яких і визначаються межі прав та обов’язків таких суб’єктів. Державоподібні утворення здатні самостійно реалізовувати ці права та обов’язки, однак їхня правосуб’єктність визначається виключно відповідним міжнародним договором. Історичними прикладами державоподібних утворень можуть вважатися вільні міста та вільні території (Трієст, Данциг, Краків), особливе політичне утворення Західний Берлін тощо. Вільні міста, як правило, характеризуються економічною та культурною самостійністю, проте знаходяться під політичною опікою однієї чи декількох держав. Часто вільними визнавалися такі міста, свої права на які одночасно заявляли декілька держав (Трієст – Італія, Австрія і Югославія, Данциг – Польща і Німеччина, Краків – Польща, Австрія, та Німеччина). Сучасне міжнародне право до державоподібних утворень відносить Ватикан та Мальтійський Орден. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 26.11.1947 р. правовий статус, подібний до вільного міста повинен був мати Єрусалим, проте через агресію Ізраїлю ця резолюція не була виконана. Характерною ознакою цих утворень є те, обсяг їхньої міжнародної правосуб’єктності визначається іншими державами та (або) міжнародними договорами.

       Місто-держава Ватикан (інша назва – Святий престол) як резиденція Папи має спеціальний міжнародно-правовий статус, який визначається Латеранськими угодами 1929 р. та додатковим конкордатом між Італією та Святим престолом 1984 р. У 1929 р. на продовження Латеранських угод Ватиканом були прийняті Основний закон, Закон про право громадянства і право перебування та деякі інші закони. Зовні Ватикан має деякі атрибути держави – невелику (44 га) територію, органи влади та управління, банківську систему тощо. Разом з тим, не можна говорити про те, Ватикан має власний народ або суспільство, оскільки населення Ватикану – це виключно посадові особи, що займаються справами католицької церкви. В той же час, держава – це політико-територіальна організація суспільства, і наявність зовнішніх формальних ознак держави за відсутності суспільства, яке цю державу утворює, не дозволяє розглядати будь-яке утворення в якості держави. Тому Ватикан вважається не державою, а адміністративним центром католицької церкви. З іншого боку, в силу глобального характеру католицької церкви Святий престол має офіційні чи дипломатичні відносини з багатьма країнами світу і володіє правосуб’єктністю, подібною до правосуб’єктності суверенних держав. Тим не менше, договори Ватикану з іншими державами (конкордати) більшістю вчених розглядаються як угоди, подібні до міжнародних, а не як власне міжнародні угоди; переважна більшість держав встановили дипломатичні відносини з Ватиканом саме як зі Святим престолом, а не з містом-державою чи католицькою церквою. Позиція України в цьому питанні виглядає дещо непослідовною, оскільки в березні 1992 р. Україна встановила дипломатичні відносини не зі Святим престолом, а з містом-державою Ватикан.

       Мальтійський орден (повна назва – Суверенний військовий орден госпітальєрів Св. Івана Єрусалимського, Родосу і Мальти) нині не має ні своєї території, ні свого населення. Обсяг міжнародної правосуб’єктності Ордену повністю визначається Італією. Так, в 1884 р. Італія визнала право Ордену на посольство, в 1929 р. – право називатися суверенним, а в 1935 р. касаційний суд Італії визнав наявність у Ордену міжнародної правосуб’єктності. Функції дипломатичного представництва Мальтійського ордену найчастіше покладаються на Ватикан. За своєю сутністю суверенітет та міжнародна правосуб’єктність Мальтійського ордену є правовою фікцією. Більшість іноземних держав вступають у зносини з Орденом лише з поваги до його благодійної діяльності. Україна Мальтійський орден як суверенне державоподібне утворення формально не визнавала, але неформальні контакти мали місце, зокрема, під час ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та наслідків катастрофічних повеней на Закарпатті у 2000-2001 рр.

       Міжнародні неурядові організації – це особи приватного права, утворені у формі об’єднання фізичних та (або) юридичних осіб з різних країн.

       Такі організації не визнаються суб’єктами міжнародного права, проте іноді можуть мати істотний вплив на міжнародні відносини і вступати у відносини із суб’єктами міжнародного права. Наприклад, “Грінпіс” активно співпрацює з ЮНЕСКО, “Лікарі без кордонів” – з ВОЗ тощо. Декілька міжнародних неурядових організацій, зокрема “Лікарі без кордонів” та “Міжнародна амністія” мають дорадчі голоси в Економічній та Соціальній Раді ООН. Як правило, такі організації носять благодійний, природоохоронний, культурно-просвітницький чи правозахисний характер.