45. Боротьба за возз»єднання Української держави (червень 1663- вересень 1676 р.) Внутрішня і зовнішня політика гетьманів п.Дорошенка, д. Многогрішного.

Про підготовку російсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні І.Брюховецький - геть­ман Лівобережної України, ні Петро До­рошенко, обраний замість П.Тетері гетьма­ном Правобережної України (1665-1676 рр.). Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, П. Дорошенко здійснює кілька реформаційних кроків, починає систематично скликати військову раду, щоб заручитися народною підтримкою, створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки, забезпечуючи цим незалежність від козацької старшини. На кордоні проводить нову митну лінію, розпочинає випускати власну монету, енергійно заселяє спустошені окраїни Правобережжя. Активною була і зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку татар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя і водночас проводить переговори з Росією. Основна мета переговорів — повернення в повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, возз'єднання у межах єдиної держави усіх етнічних українських земель по Перемишль, Львів, Галич і Володимир. Однак ці переговори закінчилися безрезультатно.Розуміючи, що Річ Посполита не на­дасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман при­ділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.На початку лютого 1668 р. в Лівобереж­ній Україні вибухнуло антимосковське по­встання. П.Дорошенко, заручившись під­тримкою значної частини населення Ліво­бережжя, усунув І.Брюховецького і об'єд­нав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його геть­маном об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігра­вала і відсутність єдності в діях україн­ських сил.Для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськи­ми військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем'яна Много­грішного. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на роз­витку подій.Дем'ян Многогрішний, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672 рр.). Українська держава знову розколола­ся на два гетьманства. ЛІВОБЕРЕЖЖЯ Д. Многогрішний, погодившись на вхо­дження України до складу Росії, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б.Хмельницького. Геть­ман відновив зв'язки з П.Дорошенком, на­давши йому військову допомогу. Діяль­ність Д.Многогрішного не узгоджувала­ся з офіційною політикою російського уря­ду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про "зраду", і після суду в Москві його заслали до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережної Украї­ни було обрано лояльно настроєного до Росії Івана Самойловича (1672-1687 рр.). ПРАВОБЕРЕЖЖЯ П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочат­ку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 рр.). БОРОТЬБА П.ДОРОШЕНКА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЄДНОСТІ Підтиском надзвичайно тяжких зовніш­ніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана.У 1672 р. гетьман приєднався до Туреч­чини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України:Поділля відходило до Туреччини: Українська держава утворювалася в ме­жах Брацлавського і Київського воєводств. Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П.Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати випла­ти данини, роззброєння козаків, зруйнуван­ня фортець, відбулося безжалісне погра­бування українського населення турецьки­ми і татарськими військами.Сподівання гетьмана на турецьку про­текцію не виправдалися.У 1673 р. П.Дорошенко пішов на пере­говори з Москвою. Він погодився повер­нутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, ЇЇ прав і вільностей, надання надійної до­помоги для боротьби з Туреччиною. Оскіль­ки позиції сторін не співпали, переговори припинилися.На початку 1674 р. російські війська ра­зом з військом І. Самойловича оволоділи ос­новними містами Правобережжя. І Самойлович обирається гетьманом усієї України. Москва усвідомлювала, що її спроба по­вернути Правобережжя під свою протекцію приведе до неминучої війни з Туреччиною, Та коли влітку 1674 р. турки і татари всту­пили на правобережні землі, російсько-ук­раїнське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П.Дорошенка у всіх бідах і нещастях, які принесли з собою татари і турки.Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський.У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазна­ли невдачі.Марно шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.Починаючи з 1674р. становище П. Дорошенка погіршується: правобережне насе­лення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратни­ки, родичі. Підвладна Дорошенкові тери­торія скоротилася до Чигирина і його округи.У жовтні 1676р., коли до Чигирина під­ступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, при­сягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати держав­ну ідею, за яку так наполегливо і послідов­но боровся Б.Хмельницький. Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець національно-виз­вольної війни та її поразку. Була ліквідо­вана українська державність на Право­бережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в ме­жах етнічних українських земель було створено лише па короткий період. Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення. Вона: зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави; призвела до відтворення Української дер­жави, частина якої па території Ліво­бережної України (гетьманщина) проісну­вала на правах автономії в складі Росії до 80-хрр. XVIII ст. вплинула па розвиток національної само­свідомості українців; сформувала нову політичну еліту, яка стала па захист українських національних інтересів; збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення: сприяла розвитку української культури, перш за все, народної творчості, літе­ратури, літописання.

У ході тривалих війн за панування в укра­їнських землях між Росією, Річчю Посполи­тою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебували піл владою Росії;Правобережжя - під вдалою Речі Посполитої і частково Туреч­чини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.