пальчевский

них та організаційних заходів із підготовки до святкування новорічних і різдвяних свят.

Січень: соціально!педагогічний патронаж на період різдвяних свят та канікул; вивчення можливостей використання культурно!виховного простору школи з метою створення умов для внутрішньоінтенційного розвитку учнів; подальше здійснення системно!функціонального підхо! ду до соціально!педагогічної діяльності із залученням до неї всіх допомі! жних сил – суб’єктів цієї діяльності.

Лютий: фахово!орієнтаційна діагностика випускників – представ! никівгруписоціальногоризикутаобдарованихюнаківідівчат;планування тапроведенняіндивідуальноїігруповоїроботизнимизметоюформування відповідних рефлексів цілі та свободи.

Березень: прогнозування працевлаштування випускників, віднесених до групи соціального ризику; попереднє знайомство з особливостями нав! чаннявнавчальнихзакладах,яківониобрали.Психолого!педагогічнапідго! товка їх до навчання в цих закладах.

Квітень: здійснення соціально!педагогічної профілактичної роботи зметоюзапобіганняпроявамвідмовивідпізнавально!пошуковоїдіяльності та, у зв’язку з цим, передчасного інтелектуального «старіння» підлітків; організація занять «школи творчості»; ознайомлення юнаків та дівчат із відомими методиками, стратегіями і тактиками творчої діяльності; прове! дення занять з метою демонстрації прикладів використання їх у різнома! нітних галузях людської діяльності.

Травень: організація та проведення тижня боротьби зі шкідливими

звичками та пропаганди найпопулярніших оздоровчих систем; про! філактичні заходи з метою запобігання вживанню наркотичних речовин та небезпеки ВІЛ / інфекції; формування у дітей групи ризику уявлення про людину, не лише у світлі науки, а й у світлі мистецтва, релігії, філо! софії, інтуїції; прогнозування організації літнього відпочинку дітей гру! пи ризику.

Червень:зустрічіздітьми!шестирічкамитаїхнімибатьками;профілак! тичні заходи щодо подолання так званих шкільних страхів шестирічок; за! ходи, спрямовані на пом’якшення вікових криз семи та п’ятнадцяти років; надання консультативної та практичної допомоги в працевлаштуванні ви!

пускників; організація літнього відпочинку дітей групи соціального ризи! ку;підбиттяпідсумків соціально!педагогічноїдіяльностітавизначенняна! прямів подальшої її організації.

Для ширшого бачення проблемного поля соціально!педагогічної діяльності в школі доцільно провести соціальну паспортизацію класів, до

якоїбажанозалучитикласоводів,вихователів,класнихкерівників.Воснову її можна покласти методичні рекомендації керівника Центру соціальної

педагогікиІнститутупідвищеннякваліфікаціїіперепідготовкипрацівників народної освіти Московської області І.Дементьєва, попередньо пристосу! вавши їх до різновікових груп учнів.

Технологія соціальної паспортизації класу

Передусім, необхідно зібрати інформацію не лише про особистісні ха! рактеристики учня, а й соціально значимі характеристики інших членів сім’їтаумовїїпроживання.Збіртакоїінформаціїможнапровестинаоснові пропонованої матриці, яка одночасно слугує інструментом для вирахуван! ня узагальненого показника рівня соціального благополуччя дитини.

Матрицюзаповнюєсоціальнийпедагог,класовод,виховательчиклас! ний керівник. На основі зібраних даних про школяра виявляються ті вихо! ванці,якихможнавіднестидогрупиризикуіякіпотребуютьіндивідуальної роботизпрофілактичноюметою.Згодомостаточніданіматрицізаносяться усоціальнийпаспорткласу,оформленийнаосновіспискуйогоучнів.

Як бачимо, найбільша загальна сума балів може складати 55. 11 балів засвідчує приналежність учня до групи високого рівня ризику. Від 11 до 22 балів – середній рівень ризику. Від 22 до 33 балів – схильність до входження у групу ризику. Від 33 до 44 балів – соціальне благополуччя в межах середньої норми. Більше 44 балів – високий рівень соціального благополуччя.

Заповнення матриці передбачає вміння соціального педагога застосо! вувати соціологічний метод спостереження у процесі безпосереднього спілкування з вихованцем і членами його сім’ї. Для уточнення якісних ха! рактеристикморально!психологічногокліматувсім’ївіндивідуальнійбесіді зучнем І.Дементьєвпропонуєвикористати такі запитання: «Чи хотів би ти

усвоїй майбутній сім’ї:

!мати такі стосунки між чоловіком та дружиною, як у твоїх батьків ?

!виховувати дітей так само, як це роблять твої батьки ?

!ставитися до дідуся та бабусі так само, як це прийнято у твоїй батьківській сім’ї ?

!розділяти домашню роботу, як це прийнято у сім’ї твоїх батьків ?

!проводити вільний час так само, як твої батьки?».

(Дементьев И. Работа школы с детьми группы риска // Воспитание школьника. – 2000. – № 7. – С. 24 ).

Уточнювальні запитання доцільно ставити підопічному також для оцінки його цілей та устремлінь. Ці питання можуть бути такими:

«1. Що турбує тебе найбільше в житті ? Вибери п’ять головних про! блем:

·грошові проблеми твоєї сім’ї;

·стосунки з батьками;

·стосунки між батьками;

·стосунки з ровесниками;

·конфлікти з педагогами;

·труднощі у засвоєнні шкільної навчальної програми;

·здоров’я близьких родичів;

·чим зайнятися у вільний час;

·особисте життя;

·що!небудь інше (що конкретно ?)

2. Яку роботу ти хотів би мати у майбутньому? (Вибери п’ять голов! них якостей):

·звисокою платнею;

·з гарантією від безробіття;

·престижну;

·не шкідливу для здоров’я;

·пов’язану з поїздками, свіжими враженнями;

·таку, яка вимагає особистої винахідливості, діловитості;

·потрібну країні та людям;

·пов’язану зі спілкуванням із дітьми;

·пов’язану зі спілкуванням з тваринами;

·іншу (яку конкретно ?)».

Заумовинеобхідностіколоуточнювальнихзапитаньможнарозширити. Доцільно звернути увагу на порядок вибраних учнем позицій, оскільки він допомагаєвизначитиієрархіюжиттєвихцілейідомаганьвихованця.

Удіяльностісоціальногопедагогашколинерідковиникаєнеобхідність співпраці з громадськістю села, селища чи певного мікрорайону міста та представником силових структур. Це буває у тих випадках, коли необхідно

з педагогічно доцільною метою втрутитися у стосунки між батьками у не!

благополучній сім’ї, або відповідним чином вплинути на обох.

(продовження)

Для учнів середнього шкільного віку пункт 9 виглядатиме так:

Методика співпраці соціального педагога з опорним пунктом громадськості та міліції

Раніше такі пункти створювали згідно з ухвалою місцевих (районних)

Рад народних депутатів. Вони нагромадили певний позитивний досвід со! ціально!педагогічної роботи. Доцільним є відновлення їхньої діяльності, що й спостерігається в окремих місцях.

Такий пункт може очолювати сам соціальний педагог. До його складу обов’язкововводятьдепутатівмісцевоїради,представникасиловихорганів, авторитетнихпредставниківгромадськості,кваліфікованогомедичногопра! цівника, когось із членів адміністрації школи (найчастіше заступника ди! ректора з виховної роботи). У випадку необхідності склад опорного пункту може змінюватися залежно від характеру розглядуваних на його засіданні питань. Розгляд їх відбувається відповідно до заяв, що надходять. У багать! ох із них – прохання вплинути на батька чи матір, які, самозвільняючись відсімейнихобов’язків,залишаютьдітейбездоглядними.Нерідкотакібать! кистаютьрабамишкідливихзвичок(алкоголізм,наркоманія)іпотребують до себе не меншої уваги, ніж їх діти. Допомога дільничного міліціонера інколи необхідна для того щоб приборкати п’яного дебошира, доставити на засідання опорного пункту (оскільки в протилежному випадку він може просто!напросто на нього не з’явитися), офіційно оформити направлення на примусове лікування від алкоголізму, забезпечити явку в лікувальний заклад для примусового лікування.

Соціальному педагогу, готуючи матеріали для такого засідання опор! ного пункту громадськості та міліції, доцільно попередньо ознайомитися з даними соціальних паспортів класів, пізніше в ході індивідуальних бесід із класоводами та класними керівниками визначити ті сім’ї, які потребу! ють подібного втручання. Згодом бажано такі сім’ї відвідати самому, щоб пересвідчитися у необхідності та особливостях втручання в сім’ю з метою соціально!педагогічної корекції організації життя та поведінки або ко! гось одного з батьків, або й обох. Не завадять у цьому випадку спостере! ження й думки сусідів щодо антигромадської поведінки п’яниці й дебо! шира, порушення ним норм сусідського співжиття. Але найважливішими є думки самих дітей, інших членів сім’ї, або й дружини, яка втратила здатність опору горе!чоловікові й нерідко носить на собі сліди його по!

боїв. На жаль, досить частими є випадки, коли жінки приховують ос! таннє, намагаючись «не руйнувати» сім’ю.

Лише відвідування безпосередньо соціальним педагогом неблагопо! лучної сім’ї дозволяє остаточно впевнитися в необхідності виклику одного чи й кількох її членів на засідання опорного пункту. Однак з організацією

такоговикликуневартопоспішати.Слідвикористатиможливістьзапобіж! ного впливу самого соціального педагога. В окремих випадках це допома!

гає. П’яниці й дебошири, відчуваючи перспективу потрапити на засідання опорногопункту,вимушенойдутьнаконтактізфахівцемсоціальноїроботи і готові прислухатися до його вимог та порад. У протилежному випадку за підписамипостраждалихчленівсім’ї,сусідів,представниківнавчально!ос! вітньогозакладу,вякомунавчаютьсятавиховуютьсядітибезвідповідально! го сім’янина, оформляється заява з проханням викликати останнього на засідання опорного пункту. У ній вказуються причини виклику та розкри! вається суть прохання. Відповідно до заяви у місцевій раді визначаються час та місце засідання і міститься вимога явки на нього вказаного адресата. Посильний, вручаючи повістку, вимагає від нього гарантії з’явлення, що й просить засвідчити підписом. У протилежному ж випадку передбачається насильне доставляння представником силових органів незаконнослухня! ного на заплановане засідання опорного пункту.

Як уже згадувалося, кількісний і якісний склад членів цієї соціально! педагогічної структури змінний і залежить від характеру розглядуваних пи! тань. Основним принципом формування такого складу є принцип причет! ності. Наприклад, у випадку, коли розглядається поведінка батька, який за пияцтвомнелишезалишаєбездоглядноюсім’ю,айстворюєвнійситуацію крайнього нервового напруження, що безпосередньо загрожує здоров’ю її членів, склад опорного пункту може бути таким: 1) представники від нав! чального закладу, в якому навчаються діти безвідповідального сім’янина,

2)представник медичного закладу, в якому стоїть на обліку заявлений,

3)представниквиробничогоколективу,вякомувінпрацює,4)депутатмісце! вої ради, 5) представник від сусідів або відповідного вуличного комітету,

6)представник відділу міліції, за яким закріплений мікрорайон проживан! ня батька!п’яниці, 7) представник дитячої кімнати міліції або криміналь! ного відділу міліції у справах неповнолітніх.

Такимчином,такаструктурасуб’єктасоціально!педагогічноговпливу дозволяєкваліфіковановисвітлитихарактерповедінкизаявленогоіїїнаслідки зтакихбоківвпливу:1)нанавчання,вихованнятарозвитокйогодітей,2)на мікрокліматусім’їтавідображенняйогоназдоров’їнелишедомочадців,ай глависім’ї,3)нахарактерстосунківізсусідамитаіншимилюдьми,4)наширо!

кепорушенняправилспівжиттяусуспільстві,5)напорушенняправдитини, закріпленихміжнароднимдокументом–Конвенцієюправдитини,яканабу! лачинностідляУкраїниз27вересня1991року.

На основі поставлених відповідачу запитань, отриманих відповідей на них та певних можливих свідчень відкритим голосуванням простою

більшістюголосівухвалюєтьсявідповіднерішення,визначаютьсявиконавці, терміни виконання та система контролю.

У процесі соціально!педагогічної діяльності соціальному педагогу до! водиться співробітничати з інспектором відділу міліції у справах непов! нолітніх. Стратегічні основи такого співробітництва передбачають:

1)виявлення «важких» підлітків, дітей групи ризику, вивчення ха! рактеру та умов їх соціалізації;

2)щорічний профілактичний курс лекцій про правопорушення, які здійснюють підлітки та старшокласники;

3)обмін інформацією для підготовки психолого!педагогічних харак! теристик на проблемних підлітків, які здійснюють протиправні дії (кра! діжка,рекет);

4)соціально!педагогічну роботу в неблагополучних сім’ях, зокрема, виховання батьків засобами залучення до світу потреб та проблем їх дітей;

5)виявлення і нейтралізацію джерел негативного впливу на непов! нолітніх (ровесників, друзів, антисоціальних груп, випадкових знайомих тощо);

6)обмін інформацією про дітей і підлітків, які уже стоять на обліку в інспекції у справах неповнолітніх (кілька разів були піймані на крадіжці, допускали дрібне хуліганство, з’являлися в громадських місцях у нетве! резому стані або уже здійснили злочин і стосовно них застосовувалися заходи, не пов’язані з реальним позбавленням волі, тобто йдеться про умовне покарання терміном на 2!3 роки);

7)спільний пошук «особливо важливої персони» (термін однієї з

відомих голландських методик соціально!педагогічного впливу), яка, розуміючи і підтримуючи дитину, має особливо сильний емоційний, вольовий чи моральний вплив на неї; використання цієї людини для необхідної соціально!педагогічної корекції поведінки неповнолітнього правопорушника;

8)пошук можливостей для надання матеріальної допомоги тим хто потребує її;

9)вивчення проблем доцільності подання школою клопотання про помилування у тому випадку, коли підліток на основі рішення суду за здійснений злочин був позбавлений волі;

10)консолідація сил школи, громадськості, інспекцій у справах не! повнолітніх з метою розв’язання назрілих соціально!педагогічних проб! лем, які потребують свого термінового вирішення.

Важливоюділянкоюроботисоціальногопедагогавзагальноосвітніхна! вчальнихзакладахєпрофілактикасуїцидальноїповедінкисереддітейтаучн!

івської молоді. На жаль, у зв’язку з особливостями соціально!економічної

ситуації останніх років Україна увійшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності (понад 20 самогубств на 100 тис. населення). Зрос! ла кількість дитячих суїцидів. Зважаючи на це, Міністерство освіти і на! уки України підготувало лист від 27.06.2001 р. «Про профілактику суїци!

дальної поведінки серед дітей та підлітків». Відповідно до нього практич! ним психологам та соціальним педагогам рекомендується низка про!

філактичних заходів:

1.Виявлення дітей, котрі мають труднощі в навчанні, проблеми у поведінці та ознаки емоційних розладів як учасників можливої «групи

ризику». З цією метою бажано провести:

· бесіди з класними керівниками та іншими категоріями педагогіч! них працівників;

· психолого!педагогічні спостереження у класах;

· тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів; · бесіди і консультації з батьками, діти яких мають труднощі у нав!

чанні, проблеми у поведінці і ознаки емоційних розладів.

2.Визначення причин труднощів учнів «групи ризику», яке можливо провести через:

· індивідуальні обстеження дітей «групи ризику» (тестування, бесіди,

інтерв’ю); · функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних при!

чин, які обумовлюють її труднощі;

· визначення типу «групи ризику» та рівня небезпеки.

3.Використання можливих шляхів подолання труднощів:

·переадресуваннядофахівців–дитячогопсихоневролога,психотера! певта, в соціальні служби для молоді;

·індивідуальна чи групова психолого!педагогічна корекція;

·робота психолога (соціального педагога) з сім’єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;

·рекомендації вчителям щодо вибору індивідуального педагогічно! го стилю спілкування з конкретною дитиною;

·зниження вимог до виконання навчальної програми;

·тимчасовий перехід на індивідуальну форму навчання;

·зміна дитячого колективу;

·переведення до іншого вчителя;

·заохочення до позашкільної діяльності, створення «ситуації успіху»;

·допомога сім’ї з боку вихователів, соціальних педагогів із охорони

дитинства.

4. Психологічна просвіта вчителів та батьків, яка включає: