6.5. Виступ і доповідь на науковій конференції

Виступ на науковій конференції переслідує кілька цілей. По-перше, це апробація основних ідей і результатів дослідження в науковому співтоваристві. По суті, така мета забезпечує попередню експертизу, перевірку цінності всього дослідження або його окремих частин. Дискусія дає змогу виявити слабкі й сильні сторони дослідження.

По-друге, досить часто виступ забезпечує закріплення за автором пріоритету в отриманих результатах.

По-третє, переслідується також і комунікаційна мета, що орієнтує вченого на перетворення теми його дослідження в предмет наукової дискусії, що дозволяє одержати не тільки оцінку результатів з боку колег, а й у ході дискусії виявити нові ідеї і підходи. У цьому випадку учасники конференції використовуються автором виступу як джерела інформації. Але головне, що виступ на конференції є найбільш оперативним засобом введення результатів наукового дослідження в інформаційне поле науки. Це потрібно враховувати при побудові виступу, у якому потрібно звертати увагу, насамперед, на основну ідею, найбільш важливі результати дослідження. Виступ неможна перевантажувати деталями. Основну увагу потрібно зосереджувати на головному і цікавому. Якщо після виступу його починають активно обговорювати, то можна вважати, що сформульовані вище цілі досягнуті.

Більш розгорнутий виступ, який займає центральне місце на семінарі або конференції, називається доповіддю. Як правило, доповідь характеризується глибиною викладу й інтеграцією основної проблематики обговорення. Звичайно доповіді доручають готувати найбільш досвідченим фахівцям, визнаним авторитетам у науці, що дозволяє істотно підвищити рівень компетентності учасників конференції, симпозіуму, семінару.

Доповіді бувають кількох типів:

1. Звітна доповідь, у якій узагальнюються стан справ і хід роботи за якийсь час, виділяються досягнення і недоліки. Звітні доповіді на семінарах, симпозіумах і конференціях забезпечують презентацію науково-дослідних колективів, шкіл, суспільних наукових організацій.

2. Тематична доповідь, що присвячена розгорнутому викладові якої-небудь теми або проблеми. Значну роль у ній відіграють думки і позиція автора.

3. Інформаційна доповідь, що являє собою інформування присутніх про стан справ у якій-небудь галузі діяльності. Завдання цієї доповіді – максимально об'єктивно і всебічно подати інформацію без викладу позиції автора.

Г.І Андреєв, С.О.Смирнов, В.О.Тихомиров рекомендують побудову виступу за такою схемою:

• мотиваційна частина (повідомити нову наукову інформацію, пояснити причину явищ, описати наслідки, показати взаємозв'язок фактів);

• аналітико–синтетична частина (формування основних думок, положень, написання тексту);

• виконавча частина (виступ).

При підготовці виступу (доповіді) необхідно звертати увагу на кілька обставин:

• відповідність теми виступу (доповіді) обговорюваній тематиці;

• чітке розмежування в ній наукової істини та дискусійних і недосліджених питань;

• виклад її не письмовою, а усною науковою мовою.

Не можна не погодитися з В.М.Шейком, Н.М.Кушнаренком, які акцентують увагу на полемічному характері доповіді, її чіткому часовому вимірі. "При написанні доповіді слід зважати на те, щоза 10 хвилин людина може прочитати матеріал, що надруковано на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8–12 сторінок (до 30 хвилин). Якщо доповідь складається з 4–6 сторінок, вона називається повідомленням".

Найбільш поширеними недоліками виступів (доповідей) на наукових конференціях є:

• невідповідність темі обговорення, що призводить до відсутності інтересу слухачів до питань, що викладаються;

• недотримання регламенту, що забезпечує появу роздратування слухачів стосовно доповідача;

• невиразність викладу, що спричиняє і втрату інтересу, і дратівливість слухачів.

Ганс Сельє виділяє п'ять "смертних гріхів" публічної мови: непідготовленість, багатослівність, невиразність, заглибленість у себе (інтроверсія) і манірність, що мають пряме відношення і до доповідей та повідомлень на конференціях.

Г.І.Андреєв, С.О.Смирнов, В.О.Тихомиров справедливо звертають увагу на такі типові помилки при виступі:

• зловживання іноземною термінологією і поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки;

• наявність слів-паразитів ("от", "значить", "так сказати" тощо);

• надмірна гучність голосу (слухачі через 8–10 хвилин не сприймають таку мову);

• побудова складних речень, у яких кількість слів перевищує 14–15 (такі фрази не сприймаються, зміст губиться за складністю граматичної конструкції);

• монотонність інтонації, без акцентів на значущих моментах доповіді тощо.

Немаловажною проблемою виступу є страх. Як відзначає С.Б.Ребрик, в основі страху може лежати цілий комплекс об'єктивних і суб'єктивних причин: острах виглядати недосконалим; надання занадто високої значущості виступові і можливим помилкам; перебільшення власних недоліків; недоброзичливість аудиторії; погана підготовка або спогади про минулі невдачі.

Найбільш важливою основою страху є страх отримання критики від колег, опонентів, наукового співтовариства. Інколи страх критики стає таким всеохоплюючим, що на засіданнях спеціалізованих та експертних рад панує мовчанка. Це дуже небезпечно не тільки для науки та наукового співтовариства, які втрачають характеристики інноваційного інтелектуального середовища, а й для самого автора висунутих ідей, які є не завжди достатньо коректно обґрунтованими. Критика – це спосіб духовної діяльності, орієнтований на цілісну оцінку явищашляхом виявлення його протиріч, сильних та слабких сторін тощо. Не можна не погодитися з В.П.Кохановським у тому, що існує дві основні форми критики: а) негативна, руйнуюча – безпощадне та повне ("голе") заперечування всього та вся; б) конструктивна, утворююча, яка орієнтована нашляхи вирішення проблем, реальні методи розв'язання протиріч, ефективні способи усунення помилок. Конструктивно-критичний підхід виходить не з тієї реальності, яку бажаємо бачити, а з тієї, яка є, з усіма її плюсами й мінусами, перевагами і недоліками. Саме такий підхід має бути характерним для науки. Конструктивна, вільна критика – важлива умова реалізації принципу об'єктивності наукового пізнання. Тому критики не потрібно боятися. Необхідно тільки намагатися переводити її у конструктивне русло.