Розділ 3

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЯХ УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК

Суспільне життя, різні форми спілкування (особистісне, сімейне, професійне) відбито в словнику мови. Фразеологія є ділянкою мови, де безпосередньо відображається світобачення носіїв, зміст культури. Зважаючи на вторинність ФО, відтворення ними повсякденно-побутового менталітету та максимальну спрямованість на сферу актуальних для певної мовної спільноти реалій, можна говорити про наявність культурно-національного компонента в усіх ФО, хоча в різних способах (формах) вияву в різних групах фразем 254, с. 41. До кола фразеологічної номінації потрапляють реалії, добре відомі й актуальні в повсякденному житті.

У фразеології української літературної мови існує значна кількість ФО, утворених на основі професійної термінології. Сучасні фразеографічні джерела фіксують чимало професійних висловів, як-от: шахтна муха, змінитися з дошки на шильовку, клепка не варить, пришити пуговицю (пувицю) до лоба, ні гвоздя (ні гвізда) ні жезла, хоч у бе́рдо тягни[УВДС].

На необхідності вивчення професійної фразеології наголошував ще Б. Ларін. Класифікуючи народні фразеологізми, у групах загальнонародних і обласних ФО учений виокремив підгрупи професійної фразеології, звернувши увагу на її образність 122. Із відносно давніх досліджень професійної лексики й фразеології назвімо роботи В. Манівчука 143, І. Сабадоша [208], Т. Терновської [238; 239].

Останнє десятиріччя в українській лінгвістиці позначене появою багатьох досліджень з професійного мовлення, автори з професійною лексикою розглядають і фразеологію, хоча й опосередковано 29; 54; 65; 104; 119; 154; 171; 172; 174; 198; 226; 268; 272]. Проте ці розвідки присвячені переважно вивченню фахового лексичного фонду літературної мови. Лише деякі з досліджень останнього часу враховують ФО окремих професійних галузей 24; 74; 115. Говіркова ж професійна фразеологія переважно перебуває поза увагою дослідників.

3.1. Фразеологія традиційних занять мешканців східнослобожанського ареалу

Дослідження мовних одиниць окремих галузей господарства стало предметом уваги багатьох науковців, які розглядають різні аспекти творення, побутування лексики відповідних сфер діяльності. Номінацію видів, сортів сільськогосподарських культур в українській літературній мові та її діалектах розглянуто в дисертаційнихроботах В. Пітель [182], Р. Сердеги [218], Т. Тищенко [243], Н. Шеремети [275] та ін. Монографію М. Никончука присвячено сільськогосподарській лексиці правобережного Полісся [169]. Окремі відомості про лексику й фразеологію тваринництва наведено в праці з етнології М.  Глушка [51], особливості пастушої гуцульської лексики висвітлено в роботі Т. Ястремської [282]. Походження сільськогосподарської термінології з погляду національної ментальності досліджено в дисертації О. Назаренко [167]. Мовознавці виявляють інтерес і до лексики й фразеології допоміжних галузей господарства [4; 5; 102; 131; 159 – 161].

Традиційно провідними видами господарської діяльності Східної Слобожанщини, як власне й усієї Слобідської України, були землеробство й скотарство, що й знаходить відображення у мовній картині світу. Історично склалося так, що з-поміж інших галузей землеробства мешканці краю віддавали перевагу хліборобству – займалися хліборобством, були кóло хліба, ходили около хліба, заробляли цепом‘вирощували хліб’ [Иванов, с. І, УІ, ІХ, 863]. Етнографи фіксують відгомін давніх вірувань українців про те, що „жито, овес, ячмінь, гречка, піч, плуг, діжа, коса, граблі первісно створені Богом людині на користь” [234, с. 167].