Існує декілька видів емерджентних властивостей:

1. Чисельність елементів соціальної сукупності. Для малої групи це завжди число її окремих членів. Для більших соціальних утворень існують два способи підрахунку числа компонентів. Перший, як у випадку з малими групами і спільнотами будь-якої величини, - це підрахунок усіх окремих членів. Другий – це підрахунок більших компонентів, наприклад, чисельність підрозділів у корпорації, чисельність незалежних фірм на ринку, чисельність родів у клані [5, с. 20 – 21]. Отже, відправним пунктом аналізу соціальної структури є підрахунок її структурних елементів. Чисельність елементів та піделементів надає інформацію про специфіку певної соціальної структури. Порівння соціальних структур різних типів суспільств за даним показником відкриває широкі перспективи для їх аналізу.

2. Соціальні зв’язки між людьми, які являють собою прямі зв’язки між елементами структури певної соціальної спільноти. Соціальні відносини в малих групах уособлюються в безпосередній соціальній взаємодії і спілкуванні. Дослідити соціальні зв’язки в малих групах можна за допомогою соціометрії (побудова соціограми). В макросоціологічних дослідженнях неможливо дослідити контакти мільйонів окремих індивідів. При вивченні всього суспільства або інших великих об’єднаннь акцентують увагу на різних групах, різного масштабу територіях, а також на соціальних прошарках, що виокремлюються на основі ієрархічних відмінностей. Показниками прямих зв’язків між різними позиціями у соціальному просторі виступають частота та рівень соціальних взаємодій людей, що займають ці позиції. Наприклад, рівень соціальних контактів між людьми, що обіймають різні посади [5, с. 21]. Отже, наступним важливим етапом дослідження соціальної структури є безпосереднє встановлення взаємозв’язків між елементами структури.

3. Склад соціальної сукупності. Різні форми нерівності – це різні аспекти складу соціальної сукупності. Для соціальних компонентів, основою диференціації яких є відмінності у володінні будь-яким ресурсом (багатство, влада, освіта, дохід), нерівномірність розподілу певного ресурсу свідчить про міру соціальної нерівності [5, с. 22]. Наприклад, абсолютний сукупний дохід певної соціальної спільноти може зростати, але це не завжди свідчить про підвищення рівня життя всього населення. Аналіз складу соціальної сукупності на предмет збільшення прибутків певних соціальних прошарків надає повнішу інформацію про спеціфіку соціальної структури. П. Блау наводить наступний приклад: припустимо, що в двух спільнотах представлено по 10 віросповідань. Проте в одній спільноті 90 % населення сповідує одну релігію і лише 10 % – інші. На противагу цьому у другій спільноті кожну релігію сповідують по 10 % населення. Таким чином, перша спільнота є більш однорідною в релігійному плані, аніж друга [5, с. 22].

4. Структурні властивості більш високого порядку. Серед таких П. Блау називає два типи структурних властивостей. Перший пов’язаний з глобальними характеристиками інфраструктури суспільства, які стосуються природи його базиса. Один підхід наголошує, що основою суспільства є сукупність об’єктивних економічних умов, другий – суб’єктивних культурних цінностей [5, с. 22]. Вибір базиса соціуму залежить від методологічної позиції дослідника (нагадаймо, що соціологія є мультипарадигмальною наукою). Другий тип структурних властивостей є абстракціями, що виведені із властивостей більш низького порядку, з моделей або соціальних відносин між елементами, або комбінацій елементів [5, с. 23]. В даному випадку мова йде про створення ідеального конструкції (ідеального типу за М. Вебером) соціальної структури.

Дослідження емерджентних властивостей соціальної структури дозволяє встановити конфігурацію того чи іншого типів суспільств, порівняти їх між собою.

П. Блау віднайшов спільний знаменник у суперечливих концепціях соціальної структури. П. Штомпка узагальнив попередні напрацювання по проблемі соціальної структури і створив єдину концепцію. Суспільство П. Штомпка зображає у вигляді переплетіння різних полів. Дослідник виокремлює мережу правил, яка виступає нормативним виміром і дістала назву „соціальні інструкції”, мережу ідей, що утворює ідеальний вимір поля, його „соціальну свідомість”, мережу дій – інтеракційний вимір або його „соціальна організація” та мережу інтересів – вимір поля за шкалою можливостей, що іменується „соціальною ієрархією” [8, с. 29]. Інтерпретація соціуму з такої позиції знайшла відображення у чотирьох вимірах соціальної структури [4, с. 5 – 6].

Концепція П. Штомпки володіє значним еврестичним потенціалом. Водночас вона є лише теоретичним конструктом. Щоб виявити особливості соціальної структури конкретного типу суспільства, необхідно здійснити операціоналізацію базових понять.

Нормативний вимір (перебував в центрі уваги Е. Дюркгайма та представників класичної школи функціоналістів) - це мережа характерних для спільноти норм, цінностей та інститутів [4, с. 5]. Норми детермінують моделі поведінки. У свій час Е. Дюркгайм займався розробкою теорії аномії, яка згодом потрапила у дослідницьке поле Р. Мертона. Останній виступає автором типології форм індивідуального пристосування. На наш погляд, якщо їх дослідити, то можна скласти уявлення про модель поведінки, що сприйматиметься більшістю як норма.

Досить цікаву методику вивчення ціннісних установок описує А. Андрєєв [9, с. 154]: респонденту пропонується висловити згоду чи незгоду з прислів’ями (наприклад, багатство вода – прийшла і пішла, бідність – не вада, багатством розуму не купиш та ін.). Таким чином складається загальна картина моральних та естетичних імперативів представників різних позицій у соціальному просторі. Завдяки такому підходу можна проникнути в сферу підсвідомості людини та ґрунтовно дослідити її справжні ціннісні установки.

Захист норм та цінностей є однією з функцій соціального інституту. При дослідженні нормативного виміру крізь призму соціального інституту слід зосередити увагу на тих інститутах, які є значимими для індивіда і впливають на формування його світогляду.

Ідеальний вимір соціальної структури (перебував в центрі уваги феноменологів від М. Шелера до А. Щюца) утворюється пов’язаними з даним колективом і поширеними в ньому сукупності ідей, переконань, поглядів, образів. Вони створюють специфічний для даного суспільства розумовий обрій, що впливає на поведінку людей [4, с. 6]. П. Штомпка наголошує, що особливе значення мають переконання, які виступають джерелом інформації про уявлення індивідів щодо свого суспільства і місця в ньому [4, с. 6]. Уявлення індивіда про суспільство (макрорівень) та місце в ньому (мікрорівень) можна розглядати за сферами життєдіяльності соціуму. В економічній сфері макрорівень здатне характеризувати оцінювання економічного розвитку держави (зростання чи занепад в економіці), мікрорівень – оцінювання рівня економічної активності населення (бажання працювати та отримувати прибуток), в політичній - макрорівень – оцінювання рівня розвитку демократії як складової політичної еволюції нашої держави (чи дійсно народ має можливості впливати на життя держави?), мікрорівень – оцінювання політичної активності пересічних громадян (бажання брати участь у політичному житті країни, бути залученими до прийняття найважливіших рішень, що стосуються державного розвитку), в соціальній - макрорівень – оцінювання актуальності різних соціальних проблем, мікрорівень - суб’єктивне оцінювання соціального становища (високо-, середньо-, низькозабезпечені) та культурній - макрорівень – оцінювання рівня розвитку культури в державі (якість функціонування культурних закладів), мікрорівень – оцінювання культури громадян (рівень їх освіченості, інтелігентності, ввічливості). Цілком закономірно, що на цьому індикатори дослідження ідеального виміру не вичерпуються. На наш погляд, завдяки означеним критеріям, можна схематично окреслити уявлення індивідів про суспільство та їхнє місце в ньому.

Наступний вимір – інтеракційний (був в центрі уваги Г. Зіммеля та прихильників теорії обміну і соціального біхевіоризму) – пов’язується з типовими для даної спільноти взаємно зорієнтованими діями; інтеракційна структура багато в чому визначає те, з ким і стосовно кого члени суспільства будуть діяти [4, с. 6]. В даному разі наголошується на діяльнісному аспекті буття людини. Завдання соціолога – з’ясувати, з ким саме комфортніше взаємодіяти індивідам. Виникає необхідність встановити, до кого частіше звертаються індивіди за допомогою, кому частіше самі допомагають, з ким готові об’єднатися на добровільних началах в досягненні певної мети.

Вимір життєвих можливостей (центр уваги К. Маркса та М. Вебера, а також дослідників класів, соціальних інтересів) пов’язується з розподілом доступу до суспільних благ: багатства, влади, престижу, знань та ін. [4, с. 6]. Даний підхід до соціальної структури започатковано у концепції соціального класу, яка сьогодні цікавить багатьох українських соціологів. Зокрема, С. Оксамитна та С. Бродська [10] досліджують диференціацію життєвих шансів індивідів. Сприраючись на їхні розробки, можна встановити особливості виміру життєвих можливостей соціальної структури.

Порівнюючи концепції П. Блау та П. Штомпки, приходимо до висновку, що перший, головним чином, акцентує увагу на формі соціальної структури, другий – на її змісті. Урахування теоретичних підходів зазначених вчених дозволяє отримати нове знання про особливості соціальної структури певних типів суспільств.