1.1.2 Архітектура епохи феодалізму Візантійська архітектура

Епоха феодалізму охоплює величезний період (IV - XIXст.) ЇЇ початок відноситься до поділу Римської імперії в 395 р. на східну, яка отримала назву Візантія, та західну.

Візантійська архітектура розвивалася під впливом філософії християнства й на основі традицій античного зодчества. У Візантії будували палаци, акведуки, терми, але основним типом будинків стали церкви. Головним будівельним матеріалом була плінфа - квадратна або прямокутна добре обпалена цегла товщиною 4 - 5 см. Кладку вели на вапняному розчині, фасади не штукатурилися. В V - VІ ст. сформувався тип хрестово-купольного храму на основі базиліки й центричного храму. У хрестово-купольному храмі підпружні арки, що стоять на чотирьох опорах, підтримують вітрила й купол, до арок із чотирьох сторін примикають циліндричні зводи, що забезпечують стійкість опор.

Найбільш значний пам'ятник хрестово-купольної системи - собор Святої Софії в Константинополі (532 – 537, Анфімій і Ісідор). Висота його коло 60м, діаметр купола 33м. Купол прорізаний у основи кільцем вікон і спирається на чотири арки, в кутах створена конструкція трекутно-сферичної форми, яка називається парусом. Зі сходу і заходу до куполу примикають два більш низьких пів куполи, які перекривають кінці залу.

Хрестово-купольна система ґрунтовно увійшла в культову архітектуру країн східного християнства, вплинув на архітектуру наступних періодів.

Рис.1.8 Візантійський стиль. Храм св. Софії в Стамбулі

Рис.1.9 Візантійський стиль. Мозаїка

Романський стиль

Архітектура Західної Римської імперії декілька століть знаходилась в занепаді, і лише в X ст.. в Західній Європі почалося будівництво міст. Одержала розповсюдження фахверкова конструкція житла і господарських побудов.

У XI – XIIст. на території, населеної народами романської мовної групи (Франція, захід Німеччини та північ Італії), з’явився романський стиль, який опирався на спадщину древньоримської і візантійської культур.

Від ранніх феодальних романських міст до нашого часу збереглися собори, частково замки і кріпосні стіни з вежами. Для архітектури романського стилю характерні сполучення різновисоких об’ємів, конструктивно зв’язаних опорами і зводами, кам’яним перекриттям, півциркулярними арками. Визначаючими будівлями романського стилю стали базиліканські собори з двома вежами з обох сторін від входу, увінчаними високими шатровими дахами пірамідальної або конусоподібної форми.

Рис.1.10 Романський стиль. Замок в Німеччині

Такі собори мали в плані форму латинського хреста. Поздовжній простір головного нефа відокремлювалося від бічних нефів рядами колон, на які опиралися арки, що несуть стіну з віконними прорізами. Центральний неф перекривався циліндричним зводом, а бічні - хрестовими зводами. Дверні й віконні прорізи завершувалися півциркулярними арками. Входи соборів викладали у вигляді послідовно зменшуваних арок, що опираються на пристінні колони, так званий перспективний портал.

Іншим архітектурним типом романського стилю були заміські замки феодалів, які будували як фортеці.

Для романської архітектури Франції й Німеччини характерні монументальність, суворість та лаконічність форм, для Італії - ошатні багатоярусні мармурові аркади.

Рис 1.11 Романський стиль. Замок

Рис.1.12 Романський стиль. Фортеця

Наприклад головна площа в Пізі з собором (1063 – 1118), баптистерієм (1153) і відомою «падаючею вежею» (1174) відрізняється єдністю пластичної обробки фасадів з наскрізним або глухим пів циркулярними характерними романськими аркадами. План собору має форму витягнутого латинського хреста: головний об’єм з п’ятьма нефами, поперечний – трьохнефний трансепт. Головний об’єм – прокольна частина християнського храму – розгалужена на нефи аркадою.

Рис.1.13 Соборна площа в Пізі

Пізанська вежа, оточена аркатурними галереями, через нерівномірну осадку ґрунту при будівництві отримала нахил.