2.3.11. Спеціальні елементи будинків
Ґанок. Рівень підлоги першого поверху повинен буди не менше ніж 150мм вище за рівень спланованої землі, або тротуару навколо будинку. Як правило, цей показник дорівнює 300 – 600мм, тому перед вхідними дверима в будинок споруджують ґанок: вхідні сходи і навіс над ними. При двох сходинках і більше під ґанок підводять самостійний фундамент у вигляді поперечних та повздовжніх стін, на які спираються костури або сходинки.
Веранда. В малоповерхових будинках улаштовують літні (неопалювальні) приміщення у вигляді веранд – одно- або двохповерхових каркасних прибудовок з максимальним заскленням стін. Фундаменти під несучі конструкції веранди стовбчасті, бутобетоні або бетонні. Засклення одинарне, перепльоти відчиняються. Веранди з частковим заскленням або без нього називають терасами.
Балкони, лоджії, еркери формують художній образ будинку, тому їх форму, пропорції, ритм розташування уважно проробляється архітектором. В південних районах балкони і лоджії є сонцезахисними елементами.
Балкони. Балкони – площадки, які огороджені перилами, різні по розмірам і формі в плані, вони виступають за межі зовнішньої стіни на 0,8 – 0,9м на рівні міжповерхового перекриття. Вони можуть призначатися як для окремих кімнат так і для декількох кімнат або квартир. Улаштовують і стрічкові балкони, які розділені поперечними стінками – екранами або бар’єрами на окремі ділянки. Балкони роблять за чотирма схемами: консольна плита, яка затиснута стіною; плита спирається на кронштейни, які вроблені в стіну; плита спирається на стойки; плита кріпиться на тяжах (вертикальних або поверхово похилих). Обгороджують балкони металевою решіткою, суцільною стіною з цегли або залізобетону з отворами в нижній частині для стоку дощової води, хвилястим склопластиком по металевому каркасу, пластмасовими плитами і т.ін
Лоджія. Лоджія врубається всередину об’єму будинку, створюючи западаюче, відкрите зі сторони фасаду приміщення. Розрізняють три типа лоджій: западаючи, тобто повністю розташовані в габаритах будинку; частково западаючи в площину зовнішньої стіни; навісні (виносні), які виступають повністю з площі зовнішніх стін будинку. В перших двох типах залізобетонні стіни лоджії є несучими. В виносних стінки лоджії навісні.
Еркер. Еркер являє собою винесену з площі фасаду частину житлової кімнати, яка освітлюється одним або декілька ми вікнами. Еркери особливо ефективні у північних районах, оскільки приміщення отримує додаткову інсоляцію. Еркери дозволяють урізноманітнити форму фасадів, пластично збагачувати їх. В плані еркери роблять прямокутними, трикутними, трапецевидними, півколом. Стіни еркеру зазвичай мають широкі вікна або суцільне засклення. Еркери улаштовують як на всю висоту будинку , так і на один або декілька поверхів.
Рис.2.14. Конструкції спеціальних елементів житлових будинків:
а – балкон, б – лоджія, в - еркер
2.4 Декоративні елементи будинків
Розвиток архітектурного декору привів до створення основних прийомів використання художніх засобів у будівельному мистецтві.
У Древній Греції були вироблені декоративні способи рішення конструктивних стиків і знайдені орнаментальні форми декору для посилення об'ємно-просторової й психологічної виразності архітектури.
У Древньому Римі як декоративний прийом використалася стояково-балкова система, що збагатила простоту аркових конструкцій: декоративна розкреповка антаблемента, архівольт, модульони карниза. Тонкі стовпи й нервюри, стрілчасті й зірчасті зводи в готичній архітектурі надавали будинку каркасно-кістяковий характер. Все це підкреслювало декоративну роль стіни й інших елементів будинку (круглих вікон, аркатур). При цьому надскладна декорація не порушувала ясності конструкцій.
Ренесанс, що прийшов на зміну готиці, з'єднавши строгість грецького та
добірність римського декору з досягненнями будівельної техніки готики, вніс багато нового в декоративні прийоми зодчества. Роль декоративних елементів зросла. Стіни декорують різними картушами, медальйонами, гербами. Архітектурні членування стіни відзначаються орнаментальними порізами - різьбленими рельєфними тягами.
У бароко прості й витончені прийоми декору переміняються переходом до більшої скульптурності форм.
У Росії зароджене в цегляно-білокамінній архітектурі XVІІ ст. контрастне зіставлення білих декоративних елементів з темним тлом цегельних стін у мальовничому російському бароко середини XVІІІ ст. виявилося в інтенсивності кольорових сполучень поштукатурених стін з білими й позолоченими виліпленими декоративними елементами. В інтер'єрі різьблені декоративні картуші, волюти, фігури амурів, легкі гірлянди квітів, обрамлення вікон і дверей красили, золотили або сріблили на тлі світлих стін.
Сьогодні багато декоративної роботи, що виконувалася раніше на будівництвах, перенесена на заводи, що виготовляють збірні деталі будинків. На зміну природним оздоблювальним матеріалам прийшли полімери. Стелі, наприклад, обробляють латексно-крейдовим складом, що дає дрібнозернисту шорсткувату фактуру типу "шагрень", або оклеюють паперовими шпалерами, підлоги покривають лінолеумом на тепло звукоізолюючій підоснові та ін. Індустріальним видом оздоблювальних матеріалів є паркетні дошки, мозаїчний і щитовий паркет для підлог та ін.
Усунення "мокрих" процесів у будівництві громадських й адміністративних будинків досягається використанням підвісних стель із декоративно-акустичними покриттями "акмігран", гіпсовими литими блоками, гіпсовими акустичними й азбестоцементними плитами, алюмінієвими деталями тощо.
Для декоративної обробки стін використовують панелі із застосуванням пластмас, пластмасові рейки й інші листові й плитні матеріали. Застосовують також природний камінь, дерево, метал, кераміку, скло, пластмаси й інше. Часто різноманітні фактури імітують стінові природні матеріали. Найпростішим імітаційним матеріалом є декоративна штукатурка : вапняно-піщана, теразитова, кам'яна, котру обробляють, надаючи їй різну фактуру, у тому числі набризк, відбиток, сколювання.
Декоративна штукатурка буває текстурною, що імітує, наприклад, різновид штучного мармуру (стукко). Роль штукатурки з погляду архітектурно-художньої композиції полягає в тому, щоб сховати від очей конструкцію, матеріал стін. Багатобарвна штукатурка (сграфіто) складається з декількох шарів різного кольору із частинами, що знімають послідовно, зображення, що створює рельєфні кольорові панно.
Пластику стіни можна досягти за допомогою невеликих рельєфів, розбивкою на русти з різними швами трикутного, прямокутного, закругленого перетину. Більше рельєфна пластика стіни виходить при застосуванні фільонок, що імітують заповнення каркасних конструкцій.
Пластику стіни ділять на барельєфи, що виступають менш чим на половину обсягу й незначно вилучені від глядача, і горельєфи - виступаючі більш ніж на половину обсягу пластичні елементи, вилучені від глядача. Декоративними елементами є також картуші, дошки, медальйони, щити, герби, які накладають на стіну.
При обробці приміщень важливо обмежувати кількість застосовуваних матеріалів. Крім того, сполучення матеріалів повинне бути гармонічним, щоб у будинку відбивалися кращі тектонічні й художні принципи класичного й національного зодчества.