1.2.2. XV - XVII ст.Ст.

Об’єднання руських земель, яке завершується до кінця XVст. після звільнення від монголо-татарського ярма, сприяло політичному, економічному і культурному росту руської держави.

У другій половині XVст. почалася реконструкція і будівництво собору Московського Кремля. Був збудований Успенський собор – хрестово-купольний, трьохнефний, шестистопний храм в стилі владимиро-суздольської архітектури, але з застосуванням нової будівельної техніки. Вперше були застосовані хрестові зводи, залізні зв’язки, що зробило інтер’єр просторішим. Фасади облицьовані тесаними кам’яними плитами. На Соборному майдані Кремля возвели Благовєщенський собор.

Того ж часу почалося будівництво нових стін і веж Кремля, яке завершилося через 10 років. Кремль зберіг трикутний план, але розширився. Його омивали річки Москва і Неглинка та оточував рів з водою, через який біля Спаської вежі був перекинутий підйомний міст. В Кремлі, на пагорбі, були побудовані княжий палац з кам’яними палатами, зв’язаними одна з одною переходами. Грановита палата, Архангельський собор – усипальниця московських великих князів. В Архангельському соборі є риси Ренесансу: два яруси пілястр класичного ордера, чіткі горизонталі антаблементу, який завершує поле стіни.

В цей час був розданий тип шатро образного завершення будівлі: церков Вознесіння в Коломенському – підмосковному селі Василя III. Розташування на березі Москва - ріки підкреслює урочистість, монументальність, динамічність, гармонійність в ансамблі з дерев’яними хоромами. Церков представляє собою високий хрестоподібний в плані об’єм, який переходить за допомогою кокошників в восьмерик з маленькою главою. Внутрішній простір шатра залишався відкритим. Будівля стоїть на підклеті й оточено галереєю. Кам’яне шатрове зодчество XVIст. Характерно простотою і ясністю конструктивної схеми, де шатер є єдиною домінантою композиції.

На кінці XVIст. З’явився новий тип без стовпових об’ємів, перекритих зімкнутими зводами з трьома декоративними ярусами кокошників зовні – з’явився розрив між конструкцією перекриття і зовнішнім декором. Іншим типом культових споруд стали невеликі без стовпові посадні храми, перекриті хрещатим зводом. Хрещатий звід – винахід руського зодчества – представляє собою замкнений тип зводу з врізаними в нього чотирма циліндричними зводами від середини стін до центру, де поставлений світовий барабан. Прикладом є старий собор Донського монастиря в Москві.

В 1535 – 1538рр. були збудовані кріпосні стіни і вежі Китай-міста, яки оточували великий посад столиці. Центром його явився комплекс Кремля, Красної площі й Китай-міста. Радіальна система вулиць була орієнтована на Покровський собор – Храм Василя Блаженного. Композиція собору складається з дев’яти самостійних невеликих церков, яки поставлені на один єдиний підклет, простір між якими був забудований пізніше. Спочатку собор був природного цегляного кольору з білокам’яними деталями. Пізніше з’явилася багатокольорова зовнішня обробка. Об’ємна композиція собору має переважне значення у зрівнянні з затісненими інтер’єрами, що робить пам’ятник більш скульптурним монументом, ніж архітектурною будівлею (Рис.43).

У 1583 – 1593рр. було збудоване Біле місто – друге кільце укріплення Москви – білокам’яні стіни і 28 веж. Третє кільце – дубові стіни і вежі Земляного міста - з’явилися у 1591 – 1592рр.

Рис.1.43 Собор Василя блаженного у Москві на Красній площі.

Об’єднання руських земель привело до становленню Русі як централізованої багатонаціональної держави, що потребувало укріплення оборонних споруд. В першій половині XVIст. Були побудовані Кремль у Нижньому Новгороді, Кремль в Тулі, Кремль в Коломні, будуються кремлівські стіни Смоленська. У другій половині XVIст. На торговельних шляхах будуються нові міста. Для архітектури цього періоду характерні сувора симетрія композиції, скупість декору, лаконічність кольору – поєднання червоної цегли з білокам’яними деталями, відповідність зовнішнього обліку конструкції будівлі.

Архітектура середини і другої половини XVIIст. Відрізняється різноманіттям форм, живописністю, декоративністю. Масове застосування кольорових поливних кахлів, поєднання білокам’яних деталей з червоною цегляною стіною – характерні її риси.

З’явилося більше цивільних споруд: житлових кам’яних палат, монастирських гуртожитків, трапезних.

Архітектура 70-80 років носить назву «візерункової». Вона відображає сутність конструкцій, живописна, дрібна, з несиметричним групуванням мас, з широким застосуванням поліхромії на фасадах: розфарбування деталей, обробка стіни у кольорову шашку, вставки і полоси з кольорових, частіше зелено-жовтих поливних кахлів. Розписи в інтер’єрах розташовують горизонтальними рядами, де ілюструють біблейські сюжети. З’являються нові архітектурні деталі: у здвоєних арках – декоративні різні капітелі , пишні лиштви, багаті портали.

Стиль під умовною назвою «московський бароко» виник під впливом змін у світогляді, суспільному житті, культурі, а також як реакція на перевантаження декором «візерунковості». З’являються монолітні об’єми. Сувора симетрія з явно вираженою центричністю – характерна риса цього часу. Переробляються класичні ордери, з’являються добре прорисовані білокам’яні скульптурні прикраси, деталі, відірвані від стіни, колонки зі складними фронтонами над віконними і дверними прорізами. Характерні овальні і восьмикутні вікна. Кожний ярус має свій ордер, причому кути будівні закріплені колонами класичного типу.

К цьому часу відноситься створення нових архітектурних зразків – цивільних суспільних будівель: Монетний двір, Сухарева вежа – будівля з урочистим входом і вежею над основним об’ємом.

Житлова дерев’яна архітектура розвивалася повільніше кам’яної, її форми були майже незмінні. Народні руські прийоми композиції, які нароблялися століттями, часто переносилися в кам’яну архітектуру. Дерев’яні житлові будинки XV – XVIст. – квадратні

Рис.1.44 Дерев’яна хата

або прямокутні в плані зі стороною 5 – 6 м і пічкою посередині, ближче до входу. Стіни зводилися з горизонтально зложених одне на одне соснових колод, які сплачувалися між собою пазами шляхом врубок. Для збільшення розмірів будинків поряд ставили декілька зрубів. Покриття були частіше рубленими, з горизонтальних вінців. При двускатних дахах торці з колод, які створювали фронтони, з’єднувалися слегами.

Тесові крівлі робили без застосування цвяхів. На слегі клали перпендикулярно срублені з корінням ялинки, на крюки коріння – колоди-жолоба для опори покрівельних тесин. Стик верхніх тесін покривали видовбаною колодою.