1. Сучасне уявлення про діатези

Діатез — це схильність до розвитку певних захворювань і особ­ливостей їх перебігу. Це донозологічний етап, стан, що передує розвитку основних симптомів хронічного захворювання. У фор­муванні діатезів основне місце належить полігенним спадковим факторам, але у ряді випадків має значення вплив негативних внутрішньоутробних та набутих (особливості режиму, харчуван­ня, обстановки в сім'ї, тощо) факторів. 15 із 17 класів хвороб людини (окрім травм і отруєнь) — хвороби зі спадковою схиль­ністю, тобто скільки існує класів хвороб, стільки і діатезів (на­приклад: атонічний, аутоалергічний, пневмонічний, єнцефалітич-ний, кишково-виразковий та інші). Історично так склалося в пе­діатрії, що найбільш дослідженими є три типи діатезів: алергіч­ний, лімфатичний та нервово-артритичний (або сечокислий) діате­зи. Діти з АД схильні до розвитку алергічних хвороб (бронхіаль­ної астми, алергічних захворювань. шкіри та травної системи, тощо), з ЛД—до раннього формування хронічних вогнищ запа­лення, особливо органів дихання; з НАД — до розвитку неврасте­нії, психастенії, атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, жовчо- та сечокам'яної хвороб, ожиріння, обмінних артритів.

Вищевказані назви діатезів раніше були дещо іншими. Так, замість «алергічний діатез» вживали термін «ексудативно-ката­ральний». Це пов'язано з тим, що цей діагноз встановлювали не лише при наявності ознак схильності, але і ознак самої хвороби (наприклад: стійких інфільтративно-десквамативних уражень шкі­ри). Замість терміну «лімфатичний діатез», раніше вживали «лім-фатико.-гіпопластичний». Це зумовлено тим, що в сучасних умовах у значної кількості дітей з цим типом діатезу не спостерігається гіпоплазії внутрішніх органів (серця, аорти, нирок), яку на почат­ку XIX століття вважали обов'язковою ознакою. Залишається без змін термін «нервово-артритичний діатез», він характеризує основ­ні клінічні ознаки цього діатезу у дітей, але поряд з ним існує термін «сечокислий діатез» — за; основною рисою його патогенезу.

Діагноз певного діатезу необхідно встановлювати у фазі перед-хвороби, до появи симптомів захворювання. Доцільність встанов­лення такого діагнозу визначається тим, що він характеризує конкретний стан дитини, який потребує диференційованого підходу до організації режиму дня, харчування, лікування гострих захво­рювань, проведення профілактичних щеплень, тощо, щоб запобіг­ти розвитку хронічних захворювань.

2. Діагностичні критерії ад

— спадкова схильність до алергії (наявність у родичів алергіч­них хвороб та реакцій);

— алергічні реакції у дитини (легкого перебігу, транзиторні) на і харчові продукти, медикаменти, вакцини, хімічні речовини, укуси комах, тощо;

— повторні гострі обструктивні бронхіти і стенози гортані;

— «географічний язик»;

— часті епізоди послаблення стулу;

— у дітей шкільного віку, в анамнезі — перенесені в ранньому віці алергодерматози (справжня та себорейна екземи, нейро­дерміт, конституційний дерматит) при повній відсутності їх ознак на протязі 2-х і більше років;

— часто реєструєма еозинофілія крові та секретів (слизу із носа, слини, мокроти);

— підвищений рівень IgE, дефіцит IgA та Т-лімфоцитів;

— зниження рівня гістамінопексії крові та підвищення чутливості до гістаміну, ацетілхоліну, тощо;

— блокада В2-адренорецепторів бронхів.