2. Класифікація первинного гломерулонефриту

У дітей

Форма гломерулонефриту 1. Гострий гломерулонефрит: а) з гострим нефрітичним синдромом; б) з нефрітичним синдромом; в) з ізольованим сечовим синдромом; г) з нефрітичним с-мом, гематурією та гіпер­тензією.	Активність ниркового процесу Період початкових проя­вів (3—4 тижні). Період зворотнього роз­витку (6 — 18 тижнів). Перехід в хронічний гло­мерулонефрит.	Стан функції нирок Без розладу функції нирок, 3 розладом функції нирок. Гостра ниркова недостат­ність (ГНН).
II. Хронічний гломерулонефріт: а) нефрітична форма; б) змішана форма; в) гематурічна форма.	Період загострення. П-д часткової ремісії. П-д повної клініко-лабо-раторної ремісії.	Без розладу функції нирок. розладом функції нирок. Хронічна ниркова недо-статність (ХНН).
III. Підгострий (злоякісний) гломерулонефрит, (ПЗГН)		3 розладом функції ни­рок (ХНН).

3. Схема лікування гломерулонефриту

І. Базисна терапія:

1. Режим — постільний (2—3 тіркні; до 5—6 тижнів режим^ поступово переводять на палатний, при умові типового ne-j бігу захворювання).

2. Дієта — обмеження солі, води та білків тваринного поход­ження (стіл без солі та м'яса). В ході зникнення набряків, нормалізації артеріального тиску, покращення функції ни­рок — дієта розширюється.

3. Антибіотики — 2—3 тижні (змінюючи їх кожні 7-10 днів) до 6—8 тижнів. Термін призначення антибіотиків — інди­відуальний.

4. Десенсибілізуючі засоби — супрастін, діазолін, фенкарол

(протягом 2—3 тижнів, за потребою).

5. Вітаміни — групи В, 'Р, С, А, Е (протягом 3—4 тижнів).

II. Симптоматична терапія:

1. Набряки, олігурія — лазікс, фуросемід, гіпотіазід, урегіт

та інші.

2. Гіпертензія — резерпін, раунатін, каптопріл, клофелін та ін.

3. Гематурія—таблетки чорноплодної горобини, відвар кро­пиви, тощо.

4. Азотемія — леспенефріл, кофітоль, сорбенти.

III. Патогенетична терапія та показання до її призначення:

1. Глюкокортикоїди (преднізолон, урбазон, полькортолон, то­що) — нефротичний синдром та нефротичний синдром з гематурією і гіпертензією гострого гломерулонефриту, гост­рий гломерулонефрит з синдромом гострої ниркової недо­статності.

2. Цитостатики (лейкеран, хлорбутін, циклофосфан, інші) — нефротична гормонзалежна форма, частково гормонрези-стентна форма гломерулонефриту, змішана форма хроніч­ного гломерулонефриту, швидко прогресуючий перебіг за­хворювання.

3. Протизапальні препарати (індометацин, бруфен, вольта-рен) — гострий гломерулонефрит з ізольованим сечовим синдромом.

4. Хінолінові препарати (делагіл, плаквеніл)—гематурічна форма захворювання.

5. Антикоагулянти, антиагреганти (гепарін, курантіл) — при наявності симптомів гіперкоагуляції і порушень мікроцир-куляції в комплексі з іншими засобами патогенетичної те­рапії.

4. Особливості гломерулонефриту у дітей

1. У дітей часто спостерігаються форми гломерулонефриту з не­чіткою клінічною картиною (оліго- та моносимптомні, зі слабко вираженим сечовим синдромом).

2. Частіше, ніж у дорослих, спостерігається абдомінальний синд­ром, але рідше—підвищення тиску (лише у третини хворих ді­тей буває транзіторна гіпертензія).

3. Вираженість екстраренальних симптомів гострого гломеруло­нефриту, характерних для нефрітичного синдрому, в подальшо­му визначає циклічний перебіг захворювання.

4. В початковому періоді гломерулонефриту часто спостерігається лейкоцитурія, переважно лімфоцитарного типу.

5. Початок хвороби частіше поєднується з гострою нирковою не­достатністю.

6. При лікуванні гломерулонефриту (нефротичної форми) у дітей гормональними препаратами частіше спостерігаються добрі на­слідки.

7. При нефротичному синдромі у дітей перших 5—6 років життя переважають мінімальні зміни в клубочках нирок.

8. Частіше, ніж у дорослих, спостерігається поєднання гломеруло­нефриту з пієлонефритом.

9. Морфологічна діагностика імунокомплексних гломерулопатій у дітей досить складна, бо в цьому віці частими є спадкові та вроджені захворювання нирок та їх поєднання.

19