2. Методи діагностики інфекції н. Pylori

1. Бактеріологічний засів біоптату слизової оболонки шлунку та дванадцятипалої кишки на диференціально-діагностичне середо­вище.

2. Морфологічний метод («золотий стандарт» діагностики Н. pylo­ri): фарбування бактерії в гістологічних препаратах слизової

оболонки шлунку хворого різними барвниками та наступна їх мікроскопія.

3. Цитологічний метод: фарбування бактерії в мазках-відбитках біоптату слизової оболонки по Гімзе, Граму.

4. Дихальний метод: визначення у повітрі, що видихається хворим, ізотопів 14С чи 13С, котрі виділяються в результаті розщеп­лення в шлунку хворого позначеною сечовиною під впливом уреази бактерії Н. pylori

5. Уреазний метод: визначення уреазної активності біоптату із слизової оболонки шлунку. Він базується на здатності живого мікроорганізму здійснювати певні біохімічні реакції, що про­являються зміною забарвлення. По інтенсивності забарвлення можна приблизно сказати про кількість мікроорганізмів у біо-птаті.

6. Перспективний для педіатричної практики є імуноферментний метод, що базується на виявленні антитіл до Н. pylori у сиро­ватці крові хворого, та експрес-тесту, що базується на основі імунопреципітації чи імуноцитохімії, причому, для проведення цих тестів потрібна капілярна кров хворих.

Діагностика ерадикації (знищення Н. pylori) повинна провод-жуватись не раніше, ніж після 4—6 тижнів по закінченні анти-хелікобактеріальної терапії двома діагностичними методами. Обо­в'язково треба застосовувати метод, заснований на виявленні бак­терії в біоптаті слизової оболонки.

Експрес-тести для підтвердження ерадікації не застосовуються.

3. Принципи терапії хронічного гастродуоденіту та виразкової хвороби

Терапія хронічної патології верхнього відділу травного тракту повинна бути комплексною, передбачати вплив на різні сторони патогенезу та враховувати інфекційний чинник (Н. pylori).

Необхідно приймати до уваги індивідуальні властивості орга­нізму хворої дитини, фонові чинники та особливості перебігу хвороби.

Терапія має бути націлена на:

1) зменшення впливу агресивних факторів, щодо їх ліквідації (ерадікації Н. pylori) та нейтралізації в просвіті шлунку, зниження секторно-моторної діяльності шлунку;

2) підвищення якості захисних механізмів слизової оболонки шлунку та дванадцятипалої кишки (посилення утворення слизу, стимуляції секреції бікарбонату в антральному від­ділі шлунку, покращення трофіки, нормалізації процесу ре­генерації слизової оболонки та інше);

3) вплив на вегетативну нервову систему (ВНС) з метою ко­рекції порушеної рівноваги між симпатичним та парасим­патичним її відділами.

Терапевтичні заходи щодо зменшення активності агресивних факторів:

— Дієтотерапія № 1.

— Виключення куріння.

Вітчизняні та зарубіжні дослідження підтверджують негатив­ний вплив нікотину та продуктів неповного згорання тютюну на

слизову оболонку шлунку та дванадцятипалої кишки, їх дія без посередньо токсична, а також за рахунок стимуляції кислотної пептичного фактору та зниження тонусу пілорусу, що посилює активність агресивних факторів. Батьки дітей з патологією орга-иів травлення не повинні курити в їх присутності. Небезпечною також є тенденція до збільшення курців серед дітей, особливої учнів молодших класів.

— Відмова від ульцерогенних засобів:

Амідопірин, аспірин (навіть швидкорозчинний), глюкокортико-їдні гормони, індаметацин, калія хлорид, препарати раувольфії, олеандоміцин, тетрациклін, сульфаніламіди, спиртові препарати та ін.

— АНТИХЕЛІКОБАКТЕРНА ТЕРАПІЯ. Стандартні схеми лікування інфекції Н. pylori у дітей:

а) однотижнева потрійна терапевтична схема:

— блокатори Н + /К+АТФ-ази 2 рази на день в звичайній дозі (омепразол або пантопразол, або лансопразол) разом із

— метронідазодом 40 мг/кг за добу (чи тинідозол 10 мг/кг на добу) 2 рази на день (не; більше як 0,5 г/добу), або

— амоксіцилін 25 мг/кг на добу (максимальна доза 1 г/добу) разом з кларитроміцином чи

— амоксіцилін разом з метронідазолом (ті ж дози); б) одно-двутижнева потрійна терапія: - препарати вісмуту (колоїдний.субцитрат, галат, субсаліци-

:лат вісмуту) 4 мг/кг на добу 4 рази на день

— амоксіцилін в віковій дозі 4 рази на день

— метронідазол або тінідазол 3 рази на день (дози вказані вище);

в), однотижнева «квадрати»-терапія (після 7 років) для ерадікації

стійких до поширених антибіотиків штамів Н. pylori:

— блокатор Н+/КН—АТФ-ази

— препарат вісмуту

—тетрациклін — метранідазол.

Правила призначення та контролю ефективності антихеліко- бактерної терапії слідуючії

Якщо схема лікування не призводить до ерадікації. її не пов- торюють, а коли і інша схема не має ефекту, тоді обов'язково треба визначити чутливість до всього спектру антибіотиків.

Під час і після проведення антихелікобактеріальної терапії

обов'язкове призначення пробіотиків під контролем мікрофлори кишечника. Необхідно призначення курсів терапії всій родині, що і мешкає постійно з хворою дитиною, приймаючи до уваги сімейний характер інфекції Н. pylori.

— АНТАЦИДНА ТА СЕКРЕТОРНА ТЕРАПІЯ.

При хронічних поверхневих гастродуоденітах з нормальною кис-лоутворюючою функцією шлунку раціональне призначення анта-цидів (маалокс, альмагель, фосфалюгель, гелюсил-лак та ін.) по 1—2 доз. ложки (пакетик) 3 р. на день через 1,5—2 години після їжі та на ніч курсом 7—10 днів.

Не призначати одночасно метоклопрамід та препарати колоїд­ного вісмуту.

При бронічних гастродуоденітах з посиленою кислоутворю-ючою функцією та виразковій хворобі необхідні препарати з анти-секреторною дією:

а) блокатори — Н2-рецепторів гістаміну (блокують базальне кис-лоутворення — ранітидін на 12 годин, фамотидін на 24 год.). Дози дітям після 12 років ранітидін — разова 150 мг, добова 300—400 мг. фамотидіну —20 мг 2 рази на день або 40 мг 1 раз на ніч;

б) інгібітори Н+/К—АТФ-ази (інгібітори «протонної помпи»), фермент необхідного для транспорту Н+ іонів через секреторну мембрану: омепразол 10—12 мг на добу 1 раз на день, панто­празол, лансопразол.

Досвід використання у дітей недостатній.

в) М-холінолітики селективної дії — гастроцепін, який блокує у дітей рецептори паріетальних клітин слизової оболонки шлун­ку, що веде до гальмування секреції НС1 та пепсину, підвищує дію гастропротекторних механізмів. Звичайна доза 15 мг 2 ра­зи на добу дітям 6—7 років, старшим — 25 мг на 1 прийом протягом 4—б тижнів. Відсутність побічних дій ставить гастро­цепін на перше місце серед антрсекреторних препаратів при лікуванні хронічної патології у дітей.

Засоби, які підвищують захисні якості слизової оболонки (ци­топротектори) :

а) цитопротектори утворюють на поверхні оболонки, що змінена внаслідок запального процесу, нерозчинену плівку, це такі пре­парати:

— сукральфат (адапін, вентер). Його приймають по 0,5 г 3 ра­зи на день до їжі протягом 3—4 тижнів;

— препарати колоїдного вісмуту (де-нол, вентрисол, бісмо-фальк та ін.). На протязі 3—4 тижнів по 1 таб. тричі на день за 40 хвилин до прийому їжі та на ніч, смекта 2—З пакетики на день між прийомами їжі;

б) цитопротектори, що активізують природні захисні механізми слизової оболонки:

— препарати кореню солодки (ліквірітін, гліцерам), що при­значаються дітям до 7 років по 0,01 г 3 рази на день до прийому їжі на протязі 1 місяця;

в) інші препарати: солкосерил. даларгін, актовегін, вітаміни А, Е,' групи В (Вь В2, В6, В12), фолієва кислота та ін. Курс лікуван­ня протягом 4—6 тижнів.