1. Основні клінічні синдроми в залежності від етіології грві у дітей

Збуд­ник	Осн. Серотипи	Основні синдроми ураження верхніх ди- хальних шляхів	Інші синдроми	Епідеміологія
Грип	Al, А2,В	Рінофарінгіт, круп з ли- хоманкою	бронхіт, синдром Рея, пневмонія	Епідемія взимку 1—2 (А) або 3-5 (В) років
Парагрип	1,2	Рінофарингіт, пневмонія, круп	Трахеобронхіт	Епідемії восени, кожні 2 роки
	3	Теж саме -	Теж саме, у йе-мовлят бронхіо-літ	Теж саме
	4	Рінофарингіт		Ендемічний виді­ляють рідко
Респіра-торно-синци-тіальний вірус	1	Рінофарингіт у немов­лят з лихоманкою, у більш старших — афеб-рильний	У немовлят	Щорічні епідемії восени або навесн
Аденові­руси	1,2, 5,6	Рінофарингіт, фарингіт з нальотами та 6eзi	Бронхіт, пневмонія	Ендемічний всі сезони року
	3,4,	Рінофарингіт, фаринго-кон'юнктивіт, лихоманка	Бронхіт, .бріонхіо-луг, пневмонія	Епідемії кожні 3— 5 років
	7,14
	6,21	Рінофарингіт	Облітеруючий бронхіоліт; пнев­монія	Епідемії (рідкі)
Рінові-руси	1-113	Рінофарингіт з лихоман­кою або без неї	Бронхіоліт у не- мовлят	• Епідемії з підвищенням взимку та восени

Метою комплексного лікування є створення умов, що сприяюті зменшенню теплопродукції та посиленню тепловіддачі з одночас ним покращенням метаболізму в тканинах:

— киснева терапія;

— фізичні методи охолодження: краніоцеребральна гіпотермія холод на магістральні судини, клізми з прохолодною водок (t = —26—28°С). При «червоній» гіпертермії — обдування вені тилятором, обтирання розчином оцту (1 ст. ложка на 1 стакані води); при «білій» гіпертермії — зігрівання дитини (грілки до кінцівок, теплі ножні ванни);

— медикаментозне лікування: при «червоній» гіпертермії, дл5 зменшення теплопродукції призначають антипіретики всередин («Парацетамол», «Ефералган», «Панадол», «Тайленол колд» анальгін), внутрім'язово (50% розчин анальгіну по 0,1—0,15 мл на 1 рік життя дитини), свічки «Цефікон», свічки з парацета-молом. При «білій» гіпертермії призначають препарати нейро-блокуючої дії ізольовано, або у вигляді літичних сумішей (пі-польфен, дроперидол, аміназін, дібазол, регітин, папаверин), препарати, що покращують периферічне кровопостачання (ком-пламін, но-шпа, нікошпан), препарати мембраностабілізуючї з протизапальними та антиоксидантними властивостями (пре­парати кальцію, глюкокортикоїди, вітаміни А, Є, С);

— інфузійна терапія проводиться згідно до принципів лікуванн синдрому нейротоксикозу з обов'язковим призначенням діуре-тиків (діакарб, лазікс, 10—20% розчин Манітолу), глюкокорти-коїдних препаратів (преднізолбн, дексаметазон, гідрокортизон), а при необхідності — протисудомних, серцевих засобів. Судомний синдром, що супроводжує перебіг нейротоксикозу пр

ГРВІ, є результатом провокуючого впливу інфекції на нервов систему дитини і спостерігається, в більшості випадків, при наяв-ності у неї обтяженого преморбідного фону (пре-, та перинатальн енцефалопатія).

Фебрильні судоми як правило короткочасні, не супроводжую ться стійким порушенням периферічного кровообігу і залишкови ми симптомами (млявість, сонливість, психічна загальмованість) вони спостерігаються переважно при «червоній» гіпертермії і до-помога полягає, в першу чергу, в лікуванні гіпертермічного синд-рому.

1. Дитину розгортають або звільнюють від тісного одягу, забез-печуючи свіжим повітрям (в стаціонарі проводять оксигенотера пію зволоженим киснем).

2. При «червоній» гіпертермії використовують фізичні засоби лодження:

— обтирання 3%-м розчином оцту або спирту;

— прикладання пузиря з льодом до голови та центральних судин;

— клізми з прохолодною водою (t—10—20 °С, об'єм 20,0— 200,0 в залежності від віку дитини);

— при можливості дитину обдувають вентилятором.

3. При «білій гіпертермії, що частіше супроводжує синдром ней­ротоксикозу, з метою покращення периферічного кровообігу, дитину необхідно зігріти (загортування, теплі ножні ванни, грілки).

4. Медикаментозне лікування на догоспітальному етапі проводять з урахуванням особливостей патогенезу різних видів гіпертермії, препарати вводять в/м або в/в:

— при «червоній» гіпертермії призначають антипіретики цент­ральної дії (50% р-н анальгіну 0,1—0,15 мл/рік життя ди­тини) ;

— при «білій»— препарати нейроблокуючої дії (2,5% р-н пі-польфену в разовій дозі 0,04—0,05 мл/кг маси тіла, повто­рюючи при необхідності через 8 год; 2% р-н папаверину—-ОД мл/рік життя; 0,25% р-н дроперідолу 0,3 мл/кг маси тіла; 2,5 % -р-н аміназіну 0,2—0,25 мл/кг маси);

— спазмолітичні препарати, що покращують периферічний кро­вообіг (2%р-н папаверину—0,1 мл/рік життя; 0,5—1% р-н дібазолу—1 мг/рік життя; 15% р-н компламіну або 0,1% р-н нікотинової кислота — 0,1 мл/рік життя, в/в, дуже по­вільно) ;

— десенсибілізуючі препарати (1% р-н дімедролу, 0,5—2,5% р-н діпразину, 2% р-н супрастину—1 мг/кг маси 2—3 рази на добу);

— глюкокортикоїди (гідрокортизон, преднізолон—1—3 мг/кг ваги тіла), та інші мембранстабілізуючі препарати (препа­рати кальцію, віт. А, Е, С);

— можливе використання літичної суміші: аміназин-діпразин — 0,5% новокаїн в співвідношенні 1 : 1 : 10, з розрахунку 0,1— 0,15 мл/кг ваги дитини, 4—б разів на добу.

Судоми при нейротоксикозі, нейроінфекціях — тривають довше, можуть призвести до розвитку гіпоксичної енцефалопатії, яка су­проводжується набряком мозку. В клініці судомного епізоду поси­люється тонічний компонент, спостерігається порушення свідомос­ті різного ступеню важкості (супор, стопор, кома).

Лікування проводять комплексно з урахуванням терапії гіпер­термічного синдрому; препарати вводять в/м або в/в: 1. Як першу, але короткочасну допомогу може надати 25% р-н

сульфату магнезії: дітям до 1 року призначають 0,2 мл/кг ваги,

після 1 року—1,0 мл/рік життя, але не більше як 10,0 мл;

вводять на 0,5% р-ні новокаїну, в/м.

2. Показано введення протисудомних препаратів (1% р-н сибазо ну, седуксену, реланіуму 0,3—4),5 мг/кг ваги тіла).

3. Патогенетичним є введення сечогінних (1% р-н фуросеміду аб лазіксу— 1—4 мг/кг ваги тіла).

4. При рецидиві судом призначають оксибутірат натрію (100— 150 мг/кг маси), барбітурати короткочасної дії (гексенал: рек тально —10% р-н по 0,5 мл/кг; в/м — 5% р-н по 0,5 мл/кг; в/в — 1% р-н до отримання ефекту, але не більше як 15 мг/кг). Для запобігання ваготонічної дії барбітуратів призначають 0,1% р-н атропіну сульфату по 0,05 мл/рік життя. Треба пам'я­тати, що миттєва протисудомна дія виникає тільки після внут­рішньовенного введення препаратів, а в інших випадках — через 5—25 хвилин після введення ліків.

Після припинення судом дитину необхідно госпіталізувати в лікарню в залежності від характеру основного захворювання.

Синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдром) умовно поділяють на 4 стадії (гіперкоагуляція, коагуло-патія вживання, патологічний фібріноліз, відновлення) і лікуван-ня проводять у відповідності до фази стану.

При 1—2 стадіях показане застосування гепарину (в/в, 100 ОД/кг м.аси кожні 4—6 годин), препаратів, що покращують реологію крові (курантил, реополіглюкин), знімають спазм судин (дібазол, папаверин, компламін, трентал).

При 2—3 стадіях, на тлі антикоагулянтної терапії переливають одногрупну нативну або свіжозаморожену плазму з метою попов­нення антитромбіну-3. Для усунення патологічного фібринолізу вводять антипротеази (контрикал, трасилол, гордокс). Перели­вань фібриногену та гемотрансфузії в цей час треба уникати.

Гостра дихальна недостатність характеризується порушенням функції апарату зовнішнього дихання. Для забезпечення повно­цінного газообміну відновлюють прохідність дихальних шляхів, звільняючи їх від секрету або екссудату; якщо виникає парез кишечника, який призводить до високого стояння діафрагми, від­новлюють механіку дихання, проводять оксигенотерапію. В разі пригнічення дихального центру вводять в/м етимізол, бемегрид на тлі дезінтоксикаційної терапії.

При розвитку обструктивного синдрому призначають бронхо-спазмолітичні препарати (еуфілін, теофілін, препарат «Бронхолі-тин», но-шпу, галідор, папаверин), муколітичні (солутан, краплі й сироп «Евкабал», «Бронхікум», препарати з алтеєю, термопси-сом, солодкою, подорожником), антигістамінні (супрастин, пері-тол, фенкарол, кларітин) засоби, інгаляційні Ь-адреноміметики (ральбутамол, бекотид, беротек, астмопент), мембраностабілізую-чі засоби (тайлед, недокроміл, інтал), а у випадку важкого пере­бігу процесу—інгаляційні кортикостероїди (бекламетазон, буде-

зонід, флунісолід, флєксотід), адреналіну гідрохлорид з урахуван­ням чутливості до них.

При стенозуючому ларінготрахеобронхіті, що виникає через набряк підзв'язкового простору (хибний круп) призначають від-волікаючу терапію (гарячі сидячі ванни та ножні ванни, гірчич­ники на грудну :клітку), оксигенотерапію, спазмолітичні, муколі­тичні, Десенсебілізуючи, протизапальні (глюкокортикоїди), анти­оксидантні препарати. Обов'язкова антибактеріальна терапія. При дихальній недостатності 2—3 ступеня дТти госпіталізуються в спе­ціалізовані ЛОР або реанімаційні відділення.

Серцево-судинна недостатність — це гострий спад об'ємного кровотоку, пов'язаний зі зниженням серцевого викиду як наслідок порушення скорочувальної функції міокарду, судинного тонусу або'їх поєднання. Гостра серцева недостатйість (ГСН) може про­являтися' у вигляді лівошлуночкової (ГЛН), правошлуночкової (ГПН) або тотальньної серцевої недостатності; гостра судинна не­достатність;—ho типу симпатотонічного (СК), ваготонічного (ВК), паралітичного (ПК) колапсу.

Поряд з етіотропним лікуванням захворювання, що спричинило ГСН, проводять терапію, що покращує скорочувальну властивість міокарду (серцеві глікозиди — корглікон, строфантин, дігоксин, ізоланід), енергозабезпечення та метаболізм серцевого м'яза (окси­генотерапія, введення поляризуючої суміші Лаборі, інозину, рібо-ксину, L-карнітіну, кокарбоксілази, оротату калію, панангіну, ві­тамінів А, Е, С, ІР, В). Щоб усунути набряки призначають спочат­ку швидкодіючі діуретики (лазікс, фуросемід, діакарб, урегіт, rjno-тіазид), а потім калійзберігаючі препарати (тріамтерен, амілорид, тріампур). Проводиться корекція електролітних, білкових зсувів, кислотно-лужного .стану (КЛС).

При ГЛН (серцева астма — набряк легенів) з метою розван­таження малого кола кровообігу, хворого напівсаджають, на 20— ЗО хв. накладають жгути, стискаючи тільки вени кінцівок, призна­чають відволікаючу терапію (банки, гірчичники на спину, гоміл­ки). Кисневу терапію проводять через ЗО—50% розчину спирту (для пінопогашення). З метою зниження гідростатичного тиску в легеневих судинах, збільшення ємкості венозного притоку до серця призначають а-адреноблокатори (фентоламін), нейроплегіч-пі засоби (дроперідол), гангліоблокатори (пентамін, арфонад). Зменшення альвеолярної І проникності і підвищення колоїдно-онко-гичного тиску крові; досягається призначенням преднізолону, (5—7 мг/кг маси тіла), вітаміну» С, 10—20% розчину альбуміну, концентрованої плазми.

Симпатотонічний колапс (СК)—результат токсемії, гіперсим-патикотонії, гіперкатехоламінемії; викликаючи подразнення а-ре-цепторів, це веде до спазму артеріол, шунтуванню крові через

артеріоло-венозні анастомози. Призначають препарати нейроблої куючої дії, гемокоректори (реополіглюкін), антиагреганти (куран тіл, компламін), гепарин, еуфілін, гангліоблокатори (при нормаль них показниках ОЦК), симпатоміметики (орнід, фентоламін), глю кокортикостероїди.

Паралітичний колапс (ПК) е продовженням ішемії, що розви ваеться при СК. При ньому спостерігається втрата чутливості судин до катехоламінів.

Ваготонічний колапс (ВК) — результат гіперваготрнії, що при-зводить до розширення артеріоло-венозних анастомозів.

При ПК та ВК призначають кардиотонічні препарати (кордіа-, мін, коразол, кофеїн), пресорні аміни (мезатон, норадреналін) препарати, що відновлюють ОЦК (в/в реополіглюкін, альбумін), мікроциркуляцію, метаболізм серцевого м'язу.

Гостра наднирникова недостатність (синдром Уотерхаус — Фрі-деріксена) потребує замісної кортикостероїдної терапії (гідрокор­тизон, преднізолон, дезоксикортикостерону ацетат) з введенням ангіотонічних засобів (норадреналін, мезатон, ангіотензин), про водять корекцію дегідратації та пов'язаної з нею гіповолемії. і Обов'язкове введення гепарину (70—100 ОД/кг маси тіла дитини кожні 6 годин).

Шлунково-кишковий (абдомінальний) синдром протікає по типу парезу кишковника, гастроентероколіту або їх поєднання. Ліку­вання направлене на відновлення функції кишковника.

Клінічно розрізняють три ступені парезу кишковника (ПК).

1. Вздуття живота помірне, гази не відходять, немає випорожнень. Може бути блювота шлунковим вмістом. При аускультації жи­вота вислуховується перистальтика.

2. Виразна інтоксикація, блювота дуоденальним вмістом, різке вздуття живота, при аускультації живота вислуховується пери­стальтика млявими хвилями. Випорожнень немає, гази не від­ходять.

3. Виразна інтоксикація, лице Гіпократа, блювота кишковим вміс­том. Метеоризм з утрудненням екскурсії діафрагми, перисталь­тика не вислуховується, випорожнень немає, гази не відходять. При появі ознак ПК призначається водно-чайна пауза (за клі­нічними вимогами — 9—12 год.), проводять масаж живота, роб­лять зігріваючий компрес на живіт, ставлять очисну (гіпертонічну з пероксидом водню 1—2 ст. ложки 3% розчину на стакан води), лікувальну (з відваром ромашки, валеріани) клізму. При блювоті промивають шлунок 2% розчином гідрокарбонату натрію, а потім фізіологічним розчином. Обов'язкова корекція водно-сольового об­міну, КЛС. При ІПК добовий об'єм інфузійної терапії збільшують (2 стадія на 20 мл/кг, 3 стадія — 40 мл/кг, при блювоті — на 20 мл/кг).

На тлі базисної терапії проводиться пасивна евакуація застій­ного вмісту шлунково-кишкового тракту (постійний або змінний зонд в шлунок, високі очисні клізми), призначають препарати, що покращують моторику кишечника (прозерин, пітуїтрин, нібуфін, ацеклідин).

При диспептичному варіанті проводиться дієтотерапія з міні­мальними строками водно-чайної паузи та оптимальною швидкістю відновлення добового об'єму їжі дитини. Призначають так звану «більш молодшу» дієту: виключають соки, фруктові пюре, подраз­нювальні прикорми. В грудному віці найкраще використовувати грудне молоко, а при його відсутності — адаптовані та кисломо­лочні суміші з біододатками («Біфівіт», «Симбітер», АДМ з лізо­цимом і т. ін.), у дітей другого півріччя — рисову кашу (1—2 рази на день).

Призначається замісна ферментотерапія (мексаза, ораза, пан-зинорм, фестал, ензістал, креон), призначають біопрепарати (лак-тобацилус ацидофілус, біфідумбактерин, «Канадський йогурт», «Лінекс» і т. ін.), ентеросорбенти (смекта, білігнін, ентеросгель, активоване вугілля, біла глина). При виразних проявах ентеро­коліту з ознаками токсикозу та ексикозу проводиться інфузійна терапія в режимі дезінтоксикації і регідратації під контролем AT, ЦВТ, діурезу з обов'язковим контролем і корекцією цих показни­ків кожні 4—6 годин.