Класифікация пієлонефриту у дітей (наказ моз України № 365 від 20.07.2005)

Заформою	За перебігом	За активністю (активність визначається додатковими критеріями)	Зафункцієюнирок
1.Первинний (необструктивний) 2.Вторинний (обструктивний)	1.Гострий 2.Хронічний: а) рецидивуючий б) латентний	1.Активна стадія 2.Клініко-лабораторна ремісія: часткова повна	1.Збережена 2.Порушена 3. ХНН

ПН вважається гострим при його тривалості до 6 місяців. Введення поняття «Хронічне захворювання (хвороба) нирок» вносить різночитання в розуміння тривалості хронічного процесу, який сьогодні можна документувати вже після тримісячного періоду його течії. Разом з педіатричною класифікацією ПН, існує також нефрологічна класифікація, затверджена ІІ з'їздом нефрологів України (2005), згідно якої виділяють гострий і хронічний пієлонефрит, гострий і хронічний цистит і ці ж нозологічні форми доповнюються характеристикою «ускладнений» і «неускладнений»

Рекомендується формулювати діагноз таким чином: гострий неускладнений цистит; гострий неускладнений пієлонефрит; хронічна хвороба нирок, 2-а стадія, хронічний пієлонефрит, ускладнений, загострення.

Згідно даної класифікації, виділяють наступні критерії, що дозволяють діагностувати ускладнений перебіг ПН:

• природжені і набуті анатомічні аномалії (аномалії розвитку, положення і структури нирок, сечоводів і уретри, ретроперітонеальний фіброз);

• функціональні порушення сечових шляхів;

• цукровий діабет, сечокам'яна хвороба, СНІД, хронічна серцева недостатність, вагітність, ниркова недостатність;

• інфекція сечової системи, що виникла внаслідок застосування інструментальних методів дослідження і лікування (катетеризації сечового міхура і сечоводів, бужування уретри, цистоскопії, стентіровання сечоводу, трансуретрального оперативного втручання, іммуносупрессионної терапії);

• чоловіча стать.

Таким чином, обидві класифікації можуть застосовуватися відносно дітей і підлітків.

Чинниками ризику, що визначають можливість розвитку інфекцій сечової системи у молодих невагітних жінок (які можуть спостерігатися у педіатрів до 18 років), є:

• більше трьох статевих контактів на тиждень;

• зміна сексуального партнера;

• попередні інфекції сечової системи;

• цукровий діабет;

• використання сперміцидів;

• наявність інфекцій сечової системи у матері (рівень довідності B) (D. Scholes et al., 2005).

Епідеміологія.

У загальній структурі захворювань дитячого віку ІСШ, включаючи пієлонефрит, за поширеністю (більше 5% у дівчаток і 1-2% у хлопчиків) займає друге місце після інфекції дихальних шляхів. Частота розповсюдження залежить від статі і віку. В період новонародженості захворювання частіше зустрічається у хлопчиків. У подальшому у всіх вікових групах переважають дівчатка.

У структурі ІСШ переважає цистит. Він складає до 50-60% випадків всієї урологічної патології в дитячому віці, а в структурі ІСШ до 60–70%.

Пієлонефрит чаші зустрічається серед хворих з аномаліями верхніх і нижніх сечових шляхів, що супроводжуються порушенням уродинаміки, і частота ускладненого пієлонефриту складає 90–100%. Поширеність пієлонефриту серед дітей залишається на відносно високому рівні (24-32 на 1000 дітей).

У всьому світі в останнє десятиріччя спостерігається зростання поширеності інфекцій,що передаються статевим шляхом (ІПСШ) у дітей і підлітків і простежується чітка тенденція до омолоджування хворих.

Етіологія і патогенез

Патогенні мікроорганізми	Пієлонефрит
	Гострий	Хронічний
		У амбулаторниххворих	У стаціонарниххворих	У ВРІТ•
Еscherichia coli	80-90	75	42-50	24
Протей: Proteusvulgaris(индол +), рідшеProteusmirabilis(индол -),Morganellamorganii(индол+)	5-9	8	6	5
Klebsiella pneumoniae (рідше Enterobacter cloacae)	0-5	6	15	16
Pseudomonas aeruginosa	0	0	7	17
Enterococcusspp. (E.faecalis)	0-4	<5	15	23
Staphylococcus spp.	0-7	3-5	7	5
Chlamydia,Mycoplasma, анаеробы, грибки (Candidaalbicans)	0-1	дуже рідко	рідко	10

• Відділенняреанімаціїтаінтенсивноїтерапії