3. Родина Аденовірусів. Біологічні властивості. Антигенна будова. Культивування. Патогенез і лабораторна діагностика аденовірусних інфекцій. Імунітет. Специфічна профілактика.

Родина аденовірусів поділяється на два роди: Mastadenovirus (понад 90 серологічних типів) і Aviadenovirus (14 серологічних типів). Рід Mastadenovirus включає в себе віруси людини, мавп, коней, свиней тощо.

Аденовіруси не мають ліпопротеїнової оболонки. За своєю формою нагадують ікосаедр діаметром 65-80 нм кубічного типу симетрії. Мають 12 вершин, від яких відходить по одному відростку з булавоподібними потовщеннями на вільному кінці. Капсид складається з 252 субодиниць (капсомерів). –кубічний тип симетрії. Днк лінійна

Аденовіруси відносно стійкі до дії фізико-хімічних факторів, не інактивуються ефіром, хлороформом. При прогріванні (56 °С) активність вірусів різко знижується за декілька хвилин.

Особливістю аденовірусів є те, що вони культивуються тільки в тканинах господаря: аденовіруси людини - в різноманітних первинних-трипсинізованих і перещеплюваних культурах людських клітин,

Найчастіше для виділення аденовірусів людини використовують перещеплювані культури клітин HeLa, KB, Hep-2, первинну культуру тканин нирок ембріона людини. Репродукція вірусів супроводжується р-тком внутрішньоядерних включень.

Основний механізм зараж. - повітряно-краплинний. При виділенні вірусів із фекаліями можливий і фекально-оральний механізм зараж. Джерело інф – хворий або носій. В організмі людини аденовіруси розмножуються в епітеліальних клітинах дихальних шляхів, кишечника, кон’юнктиві очей, мигдаликах і лімфатичних вузлах. Аденовіруси викликають гострі респіраторні захв. (фарингіти, ларингіти, трахеобронхіти), кон’юнктивіти, пневмонії, геморагічні цистити. Імунітет після хв. слабкий, типоспецифічний, недовготривалий. Певну роль у захисті від аденовірусів мають SIgA, які розташовані на слизовій оболонці дихальних шляхів і в носовому секреті. Діагностика – 1) вірусологічна – виділення в КК аденовірусів і їхня ідентифікація за АГ-властивостями за допомогою РЗК, РН; 2) серодіагностика – визначення збільшення титру в парних сировотках :РГГА,РНГА,РЗК. 3)ПЛР

Для профіл. та раннього лік. аденовірусних інфекцій застосовують лейкоцитарний інтерферон, а також фермент дезоксирибонуклеазу, левамізол. Вакцини: інактивована зі штамів вірусу 1 і 2 штамів; жива атенуована проти цитомегаловірусу людини.

БІЛЕТ № 11

1. Вплив фізичних, хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Стерилізація, методи, контроль за ефективністю стерилізації. Асептика. Антисептика.

Життєдіяльн МіО знаходиться у залежності від факторів зовн середов які можуть спричиняти бактерицидну або бактеріостатичну дію. Вплив: 1)температура –стосовно темп МіО поділяються: пігрофіли-ріст при Т=5-100С до 200С; мезофіли 20-400С; термофіли-50-750С. Починаючи з Т 56-600С створюють різні методи знищення МіО та спорів. 2) рН для більшості МіО оптимум рН- нейтральна або слабко лужна 7,2-7,4, є лужнолюбиві (рН=8,9)-холерний вібріон, кислотнолюбиві(рН=5,6)-для грибів; 3)солі-оптимальна концентрація солей створює ізотонічні умови NaCl=0,85%, є відхилення золотавий стафілокок голотолерантний(термостікий до солі) росте на середовищі із 10-15% NaCl; 4)ультразвук викликає руйнацію структур клітини; 5)ультрафіолетове випромінювання викликає утв Н2О2 що діє як окислювач і ушкоджує ДНК; 6)дія хім речовин.

Стерилізація – повне знищення в об'єкті або видалення з нього МіО усіх видів, що знаходяться на всіх стадіях розвитку, включаючи спору.

Методи стерилізації: фізичні (теплова ультразвукова променева електрострумами та струмами ультрависокої частоті); фіз.-хімічні (адсорбційно-фільтраційний: фільтрувальні свічки, пластинки - азбестові нітроцелюлозні); Хімічні (обробка галоїдами кислотами альдегідами ефірами лугами спиртом); Біологічні (обробка антибіотиками); термічні (паровий, повітряний); фільтраційний, радіаційний, глас-перленовий, плазменний.

Асептика – система профілактичних заходів направлених на попередження попадання збудників інфекції в рану, тканини, органи, порожнини тіла людини під час оперативних втручань та діагностичних маніпуляцій.

Антисептика - комплекс лікувально-профілактичних заходів, направлених на попередження або ліквідацію інфекційного запального процесу в організмі людини

2. Антитіла, їх природа. Місце синтезу, динаміка продукції антитіл. Аутоантитіла.

Антитіла – білки, що здатні специфічно з’єднуватись з антигеном, що визвав їх утворення, і таким чином приймати участь в імунологічних реакціях. Валентність антитіла – це кількість активних центрів АТ, що здатні з’єднуватись з АГ детермінантними. Інформацію про специфічність Ig, що синтезуються плазмоцитами отримують від В-лімфоцитів. Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу (дози антигену), частоти впливу антигену, ріст організму і його імунної системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антитілоутворення також різна і протікає в кілька стадій. Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження. У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену імунокомпетентним клітинам, розмноження клону клітин спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються. Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцитів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл.. У життєдіяльності людського організму важливу роль грають природні (нормальні) протитканеві аутоантитіла, які мають здатність знешкоджувати і звязувати продукти розпаду і метаболізму клітин, приймають участь в регулюванні процесів їх росту, розмноження, дихання, захисній дії при опроміненні.

3. Родина Герпесвірусів, біологічні властивості, значення в розвитку патології людини. Лабораторна діагностика захворювань. Генетичні методи діагностики.

Родина Herpesviridae (herpes - повзучий) включає три підродини: альфагерпесвіруси, бетагерпесвіруси і гамагерпесвіруси. До альфагерпесвірусів відносять віруси простого герпесу і вітряної віспи - оперізуючого герпесу, до бетагерпесвірусів - вірус цитомегалії, до гамагерпесвірусів - вірус Епштейна-Барр і вірус герпесу людини 6. Окремим представникам цієї родини притаманні онкогенні властивості.

Герпесвіруси мають досить великі розміри (150-210 нм), містять двониткову лінійну ДНК(80 генів), яка оточена капсидом і суперкапсидною оболонкою. Капсид складається із 162 капсомерів і має форму ікосаедра. Тегумент- простір між суперкапс і нуклеокапс. Містить вірусні білки і ферменти необхідні для реплікації

Вірус простого герпесу має типову для герпесвірусів будову. Розрізняють два типи вірусів - 1 і 2. Обидва типи культивують у курячих ембріонах, культурах легеневих і ниркових клітин людини. При цьому утворюються багатоядерні клітини і симпласти.

Резистентність вірусів простого герпесу невисока. Вони гинуть при нагріванні до 50 °С ч/з 30 хв, при 4 °С зберігаються протягом місяця, чутливі до дії фенолу, формаліну, спирту, хлороформу, перманганату K.

Джерело вірусу - хворі люди й вірусоносії. Вхідними воротами є шкіра й слизові оболонки. Механізм зараж. - повітряно-краплинний і побутово-контактний. Можливе зараж. статевим шляхом. Потрапивши в організм, вірус розмножується в місці проникнення, потім розповсюджується з током крові або по ходу нервів. В організмі він зберігається все життя, особливо в гангліях трійчастого нерва. Ураження шкіри і слизових оболонок характеризується появою пухирців, наповнених рідиною.

Вірус герпесу-1 викликає гострий герпес на губах і крилах носа, гінгівостоматит, кератокон’юнктивіт, менінгоенцефаліт. Вірус герпесу-2 спричиняє герпес геніталій, уражає новонароджених, вважається, що має відношення до виникнення раку шийки матки та ін. Перенесені захв. не залишають стійкого імунітету.

При лабораторній діагностиці проводять вірусологічне й серологічне дослідження. Виділяють вірус шляхом зараж. курячих ембріонів(поява бляшкоутвор) в культурі клітин( за цпд) на лаб тваринах. Серологічна діагностика зводиться до постановки РЗК, РГГА, ІФА. Для експрес-діагностики готують мазки-відбитки з герпетичних пухирців, забарвлюють за Романовським-Гімзою і виявляють гігантські клітини з включеннями.

Для попередження рецидивів герпетичної інф використовують багаторазове введення інактивованих вакцин, специфічний Ig, для лік. - флореналь, ацикловір, лаферон.пенцикловір

БІЛЕТ № 12

1. Походження та еволюція мікроорганізмів. Сучасна класифікація прокаріотів. Основні таксони. Номенклатура бактерій. Вид як основна таксономічна одиниця.

Питання про походження вірусів і їхній природі є предметом численних досліджень і теоретичних дискусій. Одні вчені розглядають віруси як нащадки стародавних неклітинних форм живих паразитичних систем, функціонально тісно зв'язаних із кліткою хазяїна, але які розвиваються самостійно і генетично незалежно від них. Думають, що наявність різних нуклеїнових кислот відбиває еволюцію вимерлих доклітинних форм від односпіральної РНК до двухспиральной ДНК. Інші вважають, що віруси виникли з одноклітинних організмів, що у результаті регресивної еволюції втратили білоксинтезуючі системи і стали строгими внутрішньоклітинними паразитами. Треті дослідники затверджують, що віруси відбулися з клітинних елементів, що стали автономними системами. Ця гіпотеза пояснює розмаїтість генетичного матеріалу вірусів, тому що серед складових частин клітки виявляються всі структури, яким можуть бути родинні віруси (ДНК, РНК, мітохондрії, плазміди і т.д. ).

Прокаріоти-доядерні, одноклітинні, найпростіші форми життя, які не мають ядерної мембрани і високоорганізованих органел. Це бактерії, актиноміцети, мікоплазми, рикетсії, спірохети, хламідії, ціанобактерії. За класифікацією Берді основні таксони: царство, відділ, клас, порядок, родина, рід, вид, інфера. Головна таксономічна одиниця-вид (species)-сукупність споріднених організмів,що мають загальний корінь походження і на даному етапі еволюційного розвитку характеризується певними загальними морфофізіологічними власт і які пристосовані до певного середовища та умов існування.

Поділяються на архебактерії(не викликають патологічних процесів у макроорган. І здатні існувати у межах зовн.серед.) та еубактерії(грамнегативні,грампозитивні та мікоплазми)

2. Антитоксини, їх властивості, механізм дії. Принципи одержання антитоксичних сироваток. Одиниці виміру, практичне використання.

Антитоксини-антитіла к-рі утворяться в організмі тварин і людини у відповідь на появу токсинів мікробного чи тваринного походження, є могутнім чинником антитоксичного імунітету. Антитоксини застосовуються у виді антитоксичних сироваток: (протидифтерійна, протиправцева протистобнячний імуноглобулін, протигангренозна, глобулін проти сибірки). Зміст антитоксину в антитоксичних сироватках виражається в антитоксичних одиницях. Антотокс сиров готують шляхом імунізації тварин мікробними екзотоксинами і використовують для профілактики і лікування (столбняк, ботулізм, гангрена, дифтерія, стафілоккокові і стрептоккові інфекції)

3. Рід Ентеровірусів, загальна характеристика, класифікація. Віруси Коксакі та ЕСНО, роль в патології. Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій.

Рід ентеровірусів відноситься до родини пікорнавірусів.До нього відносять віруси поліємієліту,Коксакі А і В, ЕСНО. Віріони сферичної форми,20-30нм,простої будови.не мають суперкапсидної оболонки. Геном представлений РНК+.оточений білковим капсидом із куб.типом симетрії.капсид має 12 пентамерів,що скалд з 5 протомерів. Культивування: у первинно-трипсинізованих культурах,прищеплювальних(нер-2,нела,веро) ЦПД-тотальна круглоклітинна дегенерація моношару. Під бентовітовим чи агаровим покриттям формуть блашки.

Вірус поліомієліту. АГ будова. Є 3 серотипи поліовірусів. До поліовірусів типу І відносяться штами, які патогенні для людини і мавпи; типу ІІ – штами, які визивають захв у людини, мавпи і гризунів; типу ІІІ – патогенні тільки для людини і мавп, імунологічно відрізн від перших 2 типів. Він добре культивується на клітинах нирок людини й мавп, фібробластах, HeLa, викликаючи цитопатичну дію. Відомо три типи поліовірусу (І, ІІ, ІІІ). Резистентність їх у зовнішньому середов. досить велика. У каналізаційних водах і фекаліях при 0 °С вони виживають протягом місяця, при 55 °С гинуть ч/з 30 хв. Кип’ятіння знищує їх майже миттєво. Проте вони чутливі до дії формаліну, хлораміну й інших дезинфектантів. Джерелом інф в природі є хворі люди й вірусоносії. Зараж. відбувається фекально-оральним, рідше повітряно-краплинним способом. Збудник передається ч/з забруднеунy воду, харчові продукти. Його можуть переносити мухи. Вірус розмножується в ротовій порожнині, глотці, кишечнику, проникає в лімфатичні утвори цих органів. Звідси він поступає в кров (вірусемія) і ЦНС.

Після перенесеної хв. виникає стійкий типоспецифічний імунітет, зумовлений секреторним IgA, місцевою резистентністю слизової оболонки кишечника.

Лаб. діагн - виділення та ідентифікації вірусів із випорожнень, змивів з носоглотки, крові. Застосовують методи прямої імунофлуоресценції та електронної мікроскопії. Серодіагностика - РЗК, реакції нейтралізації ЦПД за методом парних сироваток. Останнім часом впроваджують метод ІФА й моноклональних антитіл.

Для специфічної профіл. використ вбиту вакцину Солка і живу вакцину Сейбіна. Жива вакцина має ряд переваг перед вбитою. Вона забезпечує як загальний, так і місцевий імунітет кишечника. Вакцину вводять ч/з рот, що значно полегшує її використання. Для пасивної імунізації застосовують Ig.

Вірус Коксакі А,В,С- первинна репродукція у слизовій оболнці носоглотки(висипання на задній стінці глотки,фарингіт).головний та спинний мозок,легені,серце,печінка. Імунітет-типоспецифічний нейтралізуючі антитіла,що зберіг протягом усього життя. Діагностика виділення вірусу в кульруі клітини або зараження новонародженних мишей-сисунців(1-3 дні) А-парез і млявих паралічів мязів спини та кінцівок. В-спастичні паралічі.

Вірус ЕСНО- Enteric cytopathogenic human orphas viruses. Відноситься до родини пікорновіріде,роду ентеровірус. Клінічні прояви: уражає паренхіматозні органи і нервову сисетму.Вірусні асептичні мененгіти. Профілактика не проводиться.

БІЛЕТ № 13

1. Систематика і номенклатура бактерій. Основні принципи систематики. Класифікація бактерій. Характеристика виду.

Бактерії — мікроскопічні, переважно одноклітинні, організми, для яких характерна наявність клітинної стінки, цитоплазми, різних включень, відсутність ядра, мітохондрій, пластид та інших органел.

Найбільш поширеною є класифікація Бергі, в якій царство Procaryote ділиться на 4 розділи:

1) Gracilicutes (тонка стінка-грам негативні)

2) Firmicutes (товста стінка грам позитивні)

4) Mendosicutes (є дефекти клітинної стінки)

Відповідно до новго кодексу номенклатури бактерій запроваджено такі міжнародні класифікаційні категорії царства Procaryote: Розділ – Клас – Порядок – Родина – Рід – Вид. Основною номенклатурною одиницею є вид.

Основні принципи систематики: геносистематика ( визначення подібності і відмінності ДНК бактерій) + числова таксономія (визначає спорідненість між мікроорганізмами за подібністю численних характеристик) + класичні методи (враховують морфологію, біохімію, фізіологію та інші властивості бактеріальної клітини)

В основі сучасної класифікації мікроорганізмів лежить розташуваня їх за таксонами на основі схожості споріднених ознак.

Характеристика виду:

1) спільне походження 2) пристосованість до певного середовища життя 3) подібність обміну речовин та характеру міжвидових відношень 4) наявність подібного генетичного апарату, морфологічних та фізіологічних ознак