2. Імунна система організму, її органи. Роль вилочкової залози в імунній відповіді. Клітини імунної системи, їх різновиди. Роль т-, в-лімфоцитів і макрофагів в імунній відповіді.

Імунна система - лімфоїдна тканина яка взаємодіє з іншими системами і робить специфічний контроль сталості внутрішнього середовища і гомеостазу. Розрізняють: 1. центральні органи - тимус, сумка в птахів, у людини кістковий мозок.2. периферичні органи- Пеєрові бляшки, лімфатичні вузли,селезінка, мигдалини і к.к. крові.

Функції вилочкової залози: продукція класу імунних клітин-Т-лімфоцитами, синтез гормонів,що впливають на дозрівання імунних клітин,фактора росту і речовин подібних до інсуліну й кальцитоніну

Іммунокомпетентні клітини - імуноцити: Т-лімфоцити (55-60%):

1. Т-кіллери - лімфоцити які руйнують чужорідні клітки (пухлини, трансплантанти) без участі антитіл і комплемнета.

2. Т-хелпери – взаємодіють з В-лімфоцитами, стимулюють їхню проліферацію і трансформацію в плазматичні клітки які утворять антитіла.

3. Т-супресори гнітять проліферацію В-лімфоцитів і продукцію антитіл. Сприяють розвитку імунологічної толерантності.

4. Т-ефектори - клітки які відповідають за клітинні реакції імунітету. Відторгненню трансплантанта, протипухлинний противірусний імунітет.

5. Т-ампіліфери - клітини підсилювачі ф-ції Т-ефекторів і ін.

6. Т-лімфоцити пам'яті - зберігають інформацію про антиген і передають її іншим кліткам.

В-лімфоцити (25-30%)- дозрівають у кістковому мозку людини. Виділяють: 1. В₁-Т незалежні беруть участь в утворенні антитіл без взаємодії з Т-лимфоцитами. 2. В₂-Т залежні перетворюються в плазматичні клітки за допомогою Т-хелперов. 3. В₃-киллеры - руйнують клітки-мішені без комплементу але за допомогою антитіл. 4. В₄-супресоры - гнітять проліферацію Т-лимфоцитов. 5. В₅-лімфоцити пам'яті.

Макрофаги - фагоцити циркулюючі в периферичній крові і тканинні макрофаги, утворюються в кістковому мозку з полипотентної стовбурної клітки, попадає в кровоток у виді моноцитів.

3. Антигенна будова і види антигенної мінливості вірусу грипу. Сучасні гіпотези, які пояснюють антигенну мінливість ортоміксовірусів.

Вірус грипу має 4 антигени: 2 внутр(білок нр,м) і 2 поверхневих(гемаглютинін і нейрамінідаза) Внутр антигеном є родоспецифічним і виявити іх можна в РЗК. Поіерхневі антигени визнач. Вид вірусу грипу А, і вияивити можна в РГТА. Розрізняють 16 типів гемаглютинінів.Вірус грипу-3 гемаглют.і 2 нейрамінідази. Зміни антигенної структури можуть відбув 2 шляхами: антигенним дрейофм або шифтом.. Антигенний дрейф-крапкові мутації,які незначно змінюють молекули поверхневих антигенів. Антигенний шифт-поява нового антигенного варіанта вірусу.це радикальна зміна 1 чи2 поверхневих антиг.

БІЛЕТ №8

1. Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для диференціації бактерій. Ферменти патогенності.

Ферменти бактерій підрозділяються на екзо- і ендоферменти.

Ендоферменти функціонують тільки усередині клітки. Вони каталізують реакції біосинтезу й енергетичного обміну.

Екзоферменти виділяються кліткою в середовищі та каталізують реакції гідролізу складних органічних сполук на більш прості, доступні для асиміляції мікробною кліткою. До них відносяться гідролітичні ферменти, що грають винятково важливу роль у харчуванні мікроорганізмів.

Харчування мікроорганізмів здійснюється завдяки наявності в клітині різних ферментів, які каталізують всі життєво необхідні реакції.

У залежності від умов утворення ферментів їх розділяють на конститутивні і індуцибельні. Конститутивними називають ферменти, синтезовані кліткою поза залежністю від субстрату, на якому розвиваються бактерії. Наприклад, ферменти гліколізу. Індуцибельні ферменти синтезуються тільки у відповідь на присутність у середовищі необхідного для клітки субстрату-індуктора

Аллостеричні ферменти відіграють важливу роль у тонкій регуляції метаболізму бактерій.

Ферменти мікроорганізмів характеризують їх біологічні властивості і тому їх досліджують з метою ідентифікації бактерій. У залежності від субстрату гідролітичні ферменти прийнято поділяти на дві великі групи:

- гідролітичні або цукролітичні ферменти, субстратом для який є різні цукри, а продуктами їх розщеплення - кислоти, спирти, альдегіди, Н2О ;

- протеолітичні ферменти, що розщеплюють білки з утворенням поліпептидів, амінокислот, аміаку, індолу, сірководню.

Деякі ферменти, так звані ферменти агресії, руйнують тканини і клітки макроорганізму, обумовлюючи тим самим поширення патогенних мікроорганізмів і їхніх токсинів в інфікованих тканинах.

До таких ферментів відносяться плазмокоагулаза, нейрамінідаза, коллагеназа , лецитиназа , гіалуронідаза і деякі інші ферменти.(Гіалуронідаза стрептококів,Плазмокоагулаза стафілококів)

2. Закономірності імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічні реакції. Імунологічна толерантність, причини її виникнення. Імунологічна пам'ять, її механізм.

При попаданні в організм антигенів в його лімфопоетичних органах формується гуморальна або клітинна імунна відповідь. В імунній відповіді розділяють: 1. первинну імунну відповідь (розгортається на первинне надходження антигену в макроорганізм); 2. вторинну імунну відповідь(здійснюється на повторні надходження антигену). 3 фази: Латентний період являє собою інтервал між годиною проникнення антигену в макроорганізм і появою в крові антитіл або специфічних цитотоксичних Т-

лімфоцитів, що визначаються. Продуктивний період -характеризується експоненціальним збільшенням кількості антитіл або цитотоксичних антитіл у крові. Фаза зниження -відповідно зниженням антитіл або цитотоксичних Т-лімфоцитів у крові. Залежно від дозиі виду антигену, а також від реактивності організму ці періоди мають величину.При розвитку вторинної імунної відповіді латентний період суттєво скорочується (або відсутні) і пролонгована фаза зниження. Продуктивний період характеризується швидким ростом титрів антитіл і швидким накопиченням цитотоксичних клітин (кількість антитіл та цих клітин значно перевищує їх число при первинній імунній відповіді)

Імунологічні реакції Реакції, засновані на феномені преципітації:флокуляция, преципитация в гелі. Реакції імунної лізису (бактеріоліз, спірохетоліз, гемоліз).Реакція зв'язування комплементу.Реакція іммобілізації мікроорганізмів. Опсоно-фагоцитарна реакція. Реакція нейтралізації (токсинів, вірусів, рикетсій) Реакція з використанням мічених антигенів і антитіл: імунофлюоресценція, імуноферментний метод (прямий, непрямий , твердофазний, конкурентний), радіоімунний аналіз (конкурентний, зворотний, непрямий), іммуноблотінга. Іммуноелектронная мікроскопія (з використанням антитіл, мічених феритину, колоїдним золотом, ізотопами).

Імунологічна толерантність — властивість імунної системи специфічно не реагувати на конкретний антиген. будь-які процеси, що призводять до придушення імунітету, сприяють виникненню толерантності.

Імунологічна пам'ять являє собою здатність імунітету людини ефективно і швидко відповідатиме на патоген (антиген), З яким був попередній контакт у організму.

Дана пам'ять здійснюється специфічними клонами Т-клітин і В-клітин, які через первинної адаптації до антигену є більш активними.

3. Віруси імунодефіциту людини (ВІЛ). Властивості. Роль в патології людини. Патогенез СНІДу. Методи лабораторної діагностики (імунологічні, генетичні). Перспективи специфічної профілактики і терапії.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) викликає захв. СНІДу - синдр. набутого імунодефіциту. Відноситься до родини ретровірусів,роду лентівіруси.Вірус має округлу форму, його розміри 100-120 нм. Геном складається з двох ниток РНК, асоційованої з ревертазою та внутрішніми білками. У геномі міститься 9 генів, які кодують внутрішні білки вірусу, ревертазу і специфічні білки зовнішньої оболонки. Серцевина віріона оточена білками капсиду й набуває конусоподібної форми.. На зовнішній ліпідній оболонці розміщені глікопротеїнові шипики, які складаються з двох субодиниць глікопротеїду (gp 41 i gp 120). Вірус імунодефіциту людини культивують на культурах лімфоцитів Т-хелперів, стимульованих інтерлейкіном-2. Взаємодія вірусу з Т-хелперами починається з абсорбції, яка зумовлена глікопротеїном вірусу (gp 120) і рецепторами лімфоцитів (CD 4). Після проникнення вірусу в клітину вивільнюється серцевина віріона, і розпочинається синтез ДНК на матриці вірусної РНК за допомогою ревертази. Остання сприяє інтеграції новоствореної провірусної ДНК у хромосому Т-хелпера, де вона може зберігатись тривалий час. Подальша репродукція вірусів відбувається тільки при транскрипції провірусної ДНК за допомогою клітинної ДНК-залежної РНК-полімерази.

При нагріванні до 56 °С протягом 30 хв вірус інактивується. Він чутливий до дії спирту, ефіру, ацетону, іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання.

Джерелом інф є хворі й вірусоносії. Найчастіше інфікуються особи з груп ризику: наркомани, гомосексуалісти, повії, хворі на гемофілію. Зараж. відбувається при введенні наркотиків, медичних маніпуляціях, статевих контактах, ч/з інфіковану кров, при переливанні крові тощо. Новонароджені заражаються від хворих матерів ч/з плаценту або в період пологів чи при годуванні молоком.

У хворого підвищ. t, швидко знижується маса тіла, з’являються тривалі проноси, збільш. лімфатичні вузли, виникають пневмонії. Приєднуються різноманітні опортуністичні інф, тобто захв., викликані умовно-патогенними бактеріями, грибами, найпростішими, вірусами. Уражається ЦНС. На фоні загального виснаження організму смерть може настати від будь-якої опортуністичної інф.

У патогенезі хв. вирішальне значення має ураження вірусом клітин, що несуть на собі CD 4-антиген (Т-хелпери, макрофаги, гліальні клітини мозку). Це призводить до значного зменшення кількості Т-хелперів - основних клітин імуногенезу. Змінюється співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів до 0,2-0,3 (при нормі 1,9-2,4). У зв’язку з цим паралізується імунний захист організму. Пригнічуються також Т-кілери, які забезпечують противірусний імунітет, природні кілери, які регулюють протипухлинний імунітет, порушується нормальна діяльність В-лімфоцитів.

При лабораторній діагностиці СНІДу досліджують кров, спинномозкову рідину, грудне молоко, сперму. Для виявлення вірусу використовують електронну мікроскопію, зараж. Т-лімфоцитів. Виявлення антитіл у сироватці хворих проводять за допомогою, РІФ, РІА, імуноферментний аналіз, імуноблотингу,ПЛР та інших реакцій.

Ефективних вакцин для специфічної профіл. СНІДу ще не запропоновано. Проблема створення такої вакцини утруднюється в зв’язку з високою мінливістю ВІЛ. Проводять випробування генно-інженерних вакцин. Для затримки репродукції вірусу в організмі застосовують деякі хіміотерапевтичні препарати. Найбільш ефективним із них є азидотимідин. Використовують також інтерферон, тимозин, інтерлейкін-2 та ін.

БІЛЕТ № 9

1. Ріст і способи розмноження бактерій. Механізм клітинного поділу, фази розмноження культури бактерій у стаціонарних умовах

Ріст-узгоджене збьільшення всіх структур і компонентів бактеріальної клітини,що призводить до зростання її маси.

Розмноження-збільшення кількості бактеріальних клітин,яке відбувається в результаті бінарного поділу з утворенням із материнської клітини дочірніх,які є ідентичними,але не завжди рівноцінними за своїми властивостями(інеквальний поділ).

Механізм поділу.

Реплікація хромосом має напівконсервативний характер-кожна з ниток ДНК служить матрицею для комплементарного дочірнього ланцюга ДНК:

1.Прикріплення бакт. ДНК до цитоплазматичної мембрани.

2.Роз'єднання ниток ДНК за допомогою ферментів хелікази та топоізомерази.

3.Зв'язування SSB-білків з ланцюгами(попереджують скручування ланцюгів).

4.Утворення реплікативної виделки.Синтез компліментарних ДНК(ДНК-полімераза)

5.Утв. нової ДНК та прикріплення її на цитоплазмі поряд з материнською.

6.Утв. між двома ДНК двошарової мембрани.

7.Розділення бактерій повністю або частково(формув. угрупувань).

Основним способом розмноження в бактерій є поперечний розподіл.У бактеріальних клітин розподілу передує подвоєння материнської ДНК. Кожна дочірня клітина одержує копію материнської ДНК. Процес розподілу вважається закінченим, коли цитоплазма дочірніх клітин розділена перегородкою. Клітки з перегородкою розподілу розходяться в результаті дії ферментів, що руйнують серцевину перегородки. Швидкість розмноження бактерій різна і залежить від виду мікробу, віку культури, живильного , середовища температури.

При вирощуванні бактерій у стаціонарних умовах спостерігається кілька фаз росту культур:

1.Фаза адаптації — мікроби адаптуються до живильного середовища.

2.Фаза інтенсивного росту- збільшується розмір клітин. До кінця цієї фази починається розмноження бактерій.

3. Фаза логарифмічного інкубаційного росту — йде інтенсивний розподіл клітин. Триває ця фаза близько 5 годин. При оптимальних умовах бактеріальна клітина може поділятися кожні 15—30 хв.

4. Стаціонарна фаза — число бактерій,що з'явилися дорівнює числу відмерлих.Тривалість цієї фази виражається в годинах і коливається взалежності від виду мікроорганізмів.

5. Фаза відмирання — характеризується загибеллю клітин в умовах виснаження живильного ісередовища і нагромадження в ній продуктів метаболізму мікроорганізмів.

2. Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення.

Гіперчутливість — неадекватне або надмірне проявлення реакції набутого імунітету.

Гіперчутливість негайного типу (ГНТ) – це такий стан імунної системи, при якому відповідь на потрапляння в організм алергену є надмірною, і опосередкована участю імуноглобуліну Е.ГНТ розвивається в тому випадку, якщо антитіла направлені проти в нормі не шкідливих антигенів зовнішнього середовища, таких як квітковий пил, лупа тварин тощо. Виділені в результаті імунної реакції біологічно активні речовини (медіатори) викликають гострі запальні процеси. Важливою ознакою для ГНТ є велика швидкість їхнього розвитку та висока степінь враження.ГНТ це патологія імунної системи, яка проявляється лише при наявності певного алергену. Найбільш поширеними з них є поліноз, алергічний риніт, бронхіальна астма і атопічний дерматит. При реакції ГНТ вражається організм вцілому (анафілактичний шок) чи окремі органи: органи дихання (нежить, кон'юнктивіт, бронхіт), шкіра (дерматити). 1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ

2. зв’язана з LgE, можливий пасивний перенос за допомогою АТ, АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин,відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах

ГІПЕРЧУТЛИВІСТЬ ПОВІЛЬНОГО ТИПУ — вид алергічної реакції, що розвивається протягом багатьох годин, а інколи й діб. Характерні ознаки алергічних реакцій Г.п.т.: розвиток через відсутність у крові циркулюючих антитіл, цитотоксична дія алергену на сенсибілізовані лейкоцити. Для реакцій Г.п.т. характерна також токсична дія алергену на культуру тканин, вони розвиваються після проведення щеплення або при захворюваннях бактеріальної, вірусної чи грибкової природи. Г.п.т. виникає при дифтерії, бруцельозі. Її роль у патогенезі інфекційних захворювань найбільш виражена при туберкульозі, туберкулінова гіперчутливість є класичним прикладом Г.п.т. Одним з її видів є контактний дерматит, причиною якого є різні НМС рослинного та штучного походження (лаки, фарби тощо). 1. розвивається через декілька годин або днів, не зв'язана з LgE але зв’язана з Т-л.ф. (Т-лімфоцит), пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. (адаптивний перенос),алергени – курпускулярні (бактерії, віруси) хімічні алергени, відбувається найчастіше у шкірі