1. Зовнішнім гамма-нейтронним опроміненням, джерелом якого є зруйнований реактор.

2. Бета-, гамма-опроміненням радіоактивного аерозолю та газів, які поступають із зруйнованого реактора.

3. Зовнішнім забрудненням радіоактивними речовинами шкіри та слизових оболонок.

4. Проникнення радіонуклідів в середину організму інгаляційним чи аліментарним шляхом (інкорпорація).

Після аварії основними джерелами внутрішнього опроміненя є стронцій – 90 (період напіврозпаду 29 років, вражає кісткову тканину), цезій – 137 (період напіврозпаду 30 років, вражає кишківник), плутоній 239 (період напіврозпаду 24360 років, вражає легені).

При дозах опромінення 100 Бер і більше виникає гостра променева хвороба (ГПХ) різних ступенів тяжкості:

І – легкий ступінь – 100 – 200 Бер;

ІІ – середній ступінь – 200 – 400 Бер;

ІІІ – тяжкий ступінь – 400 – 600 Бер;

ІV – вкрай тяжкий ступінь – 600 – 1000 Бер.

Крім ГПХ можливе виникнення радіаційних уражень шкіри та слизових оболонок від легкої еритеми до глибоких некрозів. В подальшому можливий розвиток віддалених наслідків:

- захворювання крові (лейкози та ін.);

- порушення імунітету;

- порушення морфології та функції щитовидної залози;

- збільшення частоти новоутворень (пухлин);

- порушення системи згортання крові;

- генетичні наслідки та несприятливий перебіг вагітності;

- вегетативно-судинна нестійкість, ендокринні захворювання, мозкові та судинні кризи, передчасне старіння тощо.

21. Аварії на АЕС. Принципи обмеження радіаційного впливу на людей.

Запобігання та обмеження впливу радіації на людей можливе на основі таких основних принципів:

1. Захист шляхом використання матеріалів.

Матеріали і захисні споруди мають “коефіцієнт послаблення іонізуючого випромінювання”. Так, житлові та цегельні будинки мають К_пос від 10 до 20, їх підвали - від 40 до 400, протирадіаційні укриття – від 500 до 1000.

2. Захист шляхом скорочення часу опромінювання.

3. Захист шляхом збільшення відстані від джерел іонізуючого випромінювання (евакуація).

4. Захист шляхом використання медикаментозних засобів (радіопроекторів).

Для послаблення дії радіації на організм людини використовують медикаментозні засоби, які прийнято називати радіопротекторами (цистамін, йодистий калій, амінокислоти). Велика увага приділяється біологічним препаратам або адаптогенам, які підвищують стійкість організму людини не тільки до радіації, але й до хімічно шкідливих факторів, стресу, кисневого голодування тканин (женьшень, китайський лимонник елеутерокок та ін.). Протипроменевий ефект проявляється при дії багатьох вітамінів, насамперед групи В, вітаміну А, аскорбінової кислоти.

5. Обмеження радіаційного впливу шляхом використання радіозахисного харчування.

Використання овочів та фруктів, ягід та соків сприяє виведенню із тканин організму радіоактивних сполук.

22. Закон України «Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зони забруднення території, критерії оцінки.

Згідно Закону “Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” забруднені території поділяється на зони в залежності від густини забруднення ґрунту радіонуклідами (ізотопами цезію 137).

1 зона – відчудження (площа 675 км²); забрудненість більш ніж 40 кюрі/км².

2 зона – безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення радіонуклідами з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15 до 40 кюрі/км².

3 зона – гарантованого добровільного відселення – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5 до 15 кюрі/км².

4 зона – посиленого радіологічного контролю – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1 до 5 кюрі/км².

23. Радіаційна обстановка. Методи оцінки.

Радіаційна обстановка- це обстановка, яка виникає на АЕС, об’єкті економіки, території адміністративного району в результаті радіоактивного забрудення місцевості, що потребує певних заходів захисту.

Радіаційна обстановка характеризується масштабами (розмірами зон та характером радіоактивного забрудення (рівнями радіації). Розміри зон радіоактивного забрудення і рівні радіації є основними показниками ступеню небезпеки радіоактивного зараження для населення.

Радіаційна обстановка може бути виявлена та оцінена:

Методом  прогнозування

За даними радіаційної розвідки

Прогнозування радіаційної обстановкипроводиться за допомогою розрахункових методик на основі вихідних даних, що поступають з місця аварії, а саме:

- потужності аварійного викиду;

- радіонуклідного складу;

- висоти викиду;

- швидкості та напрямку вітру;

- наявності опадів.

24. Радіаційна обстановка. Висновки з оцінки методом прогнозування.

Завершальним етапом оцінки радіаційної обстановки, шляхом прогнозування, є формування висновків, які визначають :

1.  Вплив радіаційного забрудення на виробничу діяльність об’єктів економіки.

2.  Найбільш доцільні дії персоналу об’єктів економіки, ліквідаторів, особового складу формувань ЦЗ щодо обсягів роботи з надання медичної допомоги, можливості та умов евакуації населення з радіоактивно забруднених  територій.

3.  Необхідність в проведенні спеціальної обробки людей, одягу, продовольства, води.

25. Радіаційна розвідка. Засоби проведення.

Організовує і проводить радіаційну розвідку: 1.Пости радіоактивної обробки. 2. Пости радіаційного спостереження.

Технічні засоби радіаційної розвідки, та завдання що вирішуються при їх застосуванні:

1. Індикатори радіоактивності (ДП-64, ІМД-1С)-призначені для виявлення іонізуючих випромінювань та сигналізація про перевищення порогу радіації.

2.Рентгенметри (ДП-зБ, ІМД-21) – призначені для виявлення іонізуючих випромінювань і вимірюввання рівнів радіації.

3. Радіометри-рентгенметри (ДП5А,Б,В, ІМД-1Р) – для вимірювання рівнів радіації і контролюрадіоактивного забруднення місцевості і поверхні різних об»єктів.

4.Дозиметри(ДКП-5А, ІП-1, ДП-70МП) – для вимірювання експозиційних та поглинаючих доз опромінення людей.

26. Дозиметричний контроль. Способи та засоби проведення.

Основні методи:

1. Індивідуальний – полягає, в тому що, доза радіації, отримана особою, визначається показниками виданого йому дозиметра.

2. Груповий – доза радіації, що отримана групою ліквідаторів визначається за показниками 1-2 дозиметрів, виданих в групі.

27. Хімічно небезпечні об’єкти. Класифікація за ступенем хімічної небезпеки.

Хімічно небезпечні об’єкти в Україні в залежності від кількості населення, що може потрапити у зону хімічного забруднення, розподілені по ступенях хімічної небезпеки:

І ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити понад 75 тис. чол. ( 76 об’єктів. )

ІІ ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити від 40 до 75 тисяч чол.( 60 об’єктів).

ІІІ ступінь – у зонах можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. чол. – (1134 об’єкта).

ІV ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити персонал об’єкту. (540 об’єктів.)

28. Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР). Класифікація за клінічним проявом отруєння.

За клінічною картиною ураження виділяють 7 груп СДОР, які можуть викликати масові ураження людей при аваріях з їх викидом в навколишнє середовище:

1. Речовини переважно задушливої дії:

а) з вираженою припікаючою дією (хлор, трихлористий фосфор);

б) зі слабкою припікаючою дією (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки).

2. Речовини переважно загальноотруйної дії (оксид вуглецю, синильна кислота, етиленхлорид).

3. Речовини, яким властиві задушлива та загальноотруйна дії:

а) з вираженою припікаючою дією (акрилонітрил);

б) зі слабкою припікаючою дією (сірководень, оксид азоту, сірчастий ангідрид).

4. Нейротропні отрути, тобто речовини, які порушують функції ЦНС та периферичної нервової системи (ФОС).

5. Речовини, яким властиві задушлива та нейротоксична дії (аміак).

6. Речовини, які порушують обмін речовин та структуру клітин (діоксин).

7. Метаболічні отрути (етиленоксид, діметилсульфат)

29. Сильнодіючі отруйні речовини Види осередків ураження.

Осередок хімічного ураження характеризуються стійкістю і швидкості дії СДОР на організм людини. Критерієм оцінки є 1 година (більше чи менше): стійкість і дія на людину більше 1 години – стійкі і сповільненої дії, менше 1 години – нестійкі і швидкої дії.

За цими критеріями виділяють 4 типи осередків ураження СДОР:

– стійкі, швидкої дії (ФОС, аналін);

– стійкі, сповільненої дії (сірчана кислота, етилсвинець);

– нестійкі, швидкої дії (хлор, аміак,синильна кислота, окис вуглецю);

– нестійкі, сповільненої дії (фосген, азотна кислота, гексахлоран).

30. Сильнодіючі отруйні речовини. Характеристика осередків ураження швидкодіючими СДОР.

- одномоментне (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин) ураження значної кількості людей;

- швидкий прояв інтоксикації із значною кількістю тяжких уражень;

- дефіцит часу для органів охорони здоров’я для організації роботи. Вирішальне значення в цих умовах набуває само і взаємодопомога;

- потреба в евакуації постраждалих за один рейс.

31. Сильнодіючі отруйні речовини. Характеристика осередків ураження СДОР сповільненої дії.

- формування санітарних втрат йде повільно (декілька годин);

- наявність деякого резерву часу для корегування роботи закладів охорони здоров’я;

- необхідність активного виявлення постраждалих серед населення;

• евакуація здійснюється за декілька рейсів.

32. Сильнодіючі отруйні речовини. Принципи надання невідкладної медичної допомоги при отруєннях.

Надання невідкладної медичної допомоги при отруєннях під час хімічних аварій базується на 4 основних принципах:

1. Запобігання подальшого надходження отрути в організм та прискорення виведення її з органів та тканин - може бути здійснено такими прийомами, як надівання противогазу чи підручних засобів, змивання уражених ділянок шкіри водою з милом або застосування дегазуючих розчинів чи рецептур. При надходженні отрути в шлунок необхідно викликати штучне блювання, провести промивання шлунку, а в подальшому – спорожнення кішківника і проведення різноманітних видів діалізу.

2. Застосування протиотрут (антидотів) – це найбільш радикальний захід, але забезпечує свою ефективність тільки на початковій стадії отруєння.

3. Патогенетична та симптоматична терапія - при гострих отруєннях включає в себе використання як методів посиндромного лікування, так і методів детоксикації організму.

4. Попередження ускладнень. - передбачає використання антибіотиків широкого спектру дії, сульфаніламідних препаратів, введення розчинів глюкози, а також вітамінів групи В та аскорбінової кислоти тощо.

33. Хімічна обстановка. Визначення поняття та методи оцінки.

Хімічна обстановка – умови, які виникають після аварії на ХНО, внаслідок забруднення обєкта, навколишнього середовища СДОР. Методи оцінки:

1. Прогнозування (в штабах і формуваннях ЦЗ)

2. Дані хімічної розвідки (на обєктах економіки і місцевості).

34. Хімічна обстановка. Вихідні дані для проведення оцінки методом прогнозування.

1. Місце, час аварії.

2. Тип СДОР, його кількість на обєкті.

3. Метеорологічні умови, рельєф місцевості.

4. Ступінь захищеності персоналу обєкту населення забруднення району.

35. Хімічна розвідка. Технічні засоби проведення.

1. ВПХР(військовий прилад хім розвідки) – визначення СДОР у повітрі, намісцевості, на поверхні різних обєктів і предметів.

2. ПХР-МВ(прилад хім розвідки мед і ветерен служби) – визначення СДОР у воді, фуражі, повітрі і на різних предметах. Для збору підозрілих на забруднення проб води, продуктів, грунту і інших матеріалів.

3. МПХЛ( медична польова хім лабараторія) – якісне виявлення СДОР в пробах води, продовольства, фуражу, медикаментах; якісне і кількісне визначення антихолінестеразних отрут і якісного визначення неорганічних отрут у воді; кількісне визначення СДОР у пробах води; встановлення повноти дегазації питної води, продовольства і фуражу, медикаментів, тощо.; встановлення зараження питної води продовольства і фуражу невідомим ОР шляхом проведення біохім проб.

36. Транспортні катастрофи. Алгоритм огляду та надання медичної допомоги постраждалим (АВС).

До транспортних катастроф відносяться :

автотранспортні , катастрофи на залізницях , авіаційні катастрофи, катастрофи на річковому і морському транспорті .

На первинний огляд постраждалого передбачено витрачати не більше 40-60 секунд, що забезпечується певним алгоритмом огляду і надання медичної допомоги (АВС):

- ревізія порожнини рота і верхніх дихальних шляхів для відновлення функції зовнішнього дихання;

- оцінка частоти і характеру дихальних рухів, при необхідності штучне дихання “ із рота в рот ”, ручні дихальні апарати;

- визначення цілісності кровоносних судин і одночасно зупинка зовнішньої кровотечі;

- оцінка стану серцево-судинної системи ( підрахунок пульсу, вимірювання АТ ), непрямий масаж серця;

• оцінка стану органів чуття, насамперед органу зору.

37. Надзвичайні ситуації природного характеру. Класифікація.

Визначають три групи природних катастроф:

• Тектонічні катастрофи(землетруси, морехвилювання, зсуви, виверження вулканів)

• Топологічні катстрофи (повені, селі, снігові лавини)

Метеоролгічні катастрофи (бурі, урагани, засухи, пожежі

38. Землетруси. Класифікація за міжнародною шкалою Ріхтера.

Землетруси - це підземні поштовхи та коливання земної поверхні, які виникають внаслідок розривів у земній корі та передаються на велику відстань у вигляді пружних коливань. За даними світової статистики на долю землетрусів припадає 15,0% усіх природних катастроф, але за характером людських і матеріальних втрат вони посідають перше місце . Інтенсивність землетрусів оцінюється в балах міжнародної шкали Ріхтера.

Землетруси силою 1 бал реєструються лише спеціальними приладами;

2-3 бали – слабі;

4 бали – помірні;

5 балів – досить потужні;

6 – 7 балів – потужні;

8 балів – руйнівні;

9 – 10 балів – сильно руйнівні;

11 – 12 балів – катастрофічні

39. Землетруси. Медико-санітарні наслідки.

Землетруси можуть супроводжуватись пожежами, затопленням територій, пов’язаним з руйнуванням гребель і дамб. Особливу небезпеку мають руйнування хімічно небезпечних і радіаційно небезпечних об’єктів. Число постраждалих від землетрусу неможна передбачити. Воно залежить від сили підземних поштовхів і ступеню руйнування різних будівель. В результаті землетрусу можливі наступні види травм:

переломи різноманітних локалізацій;

травматичні ампутації;

синдром довготривалого стиснення чи розчавлення;

травми голови;

нервово-психічні розлади;

інфекційні захворювання.

40. Селі, зсуви та просідання ґрунту. Медико-санітарні наслідки.

Різновидом повені є сель. Це раптово виникаючий у гирлі гірських річок потік води, піску, глини, уламків каменів і валунів. Причиною селевих потоків бувають зливові дощі, інтенсивне танення гірського снігу і льодовиків, землетруси.

Зсуви – це переміщення поповзом мас гірських порід донизу по схилу під дією сили тяжіння. До 90,0% зсувів припадає на території, розташовані на висоті від 100 до 1700 метрів над рівнем моря. Вони виникають на схилах , що мають крутість понад 20градусів, здебільшого по берегах річок в Карпатах та Криму.

Головними причинами травмування та загибелі людей при селевих потоках і зсувах є:

-        завалення людей ґрунтом, камінням, деревами;

-        заподіяння травм предметами, що падають (камінням, деревами).

-        завалення людей в зруйнованих будинках.

-        захоплення людей бурхливими потоками води або селевої маси

41. Природні пожежі. Класифікація та медико-санітарні наслідки.

Пожежі – це стихійне, некероване людиною розповсюдження вогню. Вони класифікуються на природні пожежі (лісові, торф’яні, степові, польові), і пожежі в населених пунктах (окремі, масові, суцільні).

Залежно від характеру горіння природні пожежі поділяються на низові, верхові та ґрунтові.

Пожежі можуть бути: окремі (горить один або декілька будинків), масові (горить до 20,0% будівель), суцільні (горить більше 20,0% будівель). Пожежі завдають великих матеріальних збитків і приносять шкоду людям – виникають опіки і травми, отруєння чадним газом, нервово-психічні розлади.

42. Повені .Класифікація та медико-санітарні наслідки.

Повені – це тимчасове затоплення водою значних ділянок місцевості внаслідок підняття рівня води в річках та інших водоймищах, пошкодження гідроспоруд та інше При катастрофічних повенях на затоплених територіях виділяють 4 зони затоплення в залежності від швидкості течії води, висоти хвилі і відстанню між греблею і населеними пунктами та часу проходження хвилі прориву

Перша зона – зона катастрофічного затоплення безпосередньо примикає до гідроспоруди або початку природного явища. Висота хвилі може досягати декількох метрів, а швидкість 30 км/год і більше .У середньому довжина цієї зони може бути до 10 км.Час проходження хвилі прориву 30-60 хвилин.

Друга зона – зона швидкої течії. Швидкість течії -15 –20 км/год. Довжина зони 15 – 25 км. Час проходження хвилі 1-4 години.

Третя зона – зона середньої течії. Швидкість течії 10 – 15 км / год, довжина 30 –50 км. Час проходження хвилі – більше 4 годин.

Четверта зона – зона слабкої течії (зона розливу) . Швидкість течії 6 – 10 км / год . Довжина залежить від рельєфу місцевості і може складати 35 – 70 км. від гідроспоруди або природного джерела.

Серед потерпілих структура санітарних втрат формується за рахунок: утоплення (асфіксії), механічних травм, переохолодження, пневмонії, нервово-психічні реакцій, загострення хронічних захворювань. Погіршується санітарно-гігієнічна та епідемічна обстановка на затопленій території,що може призвести до масових спалахів інфекційних захворювань.

43. Перша медична допомога. Мета і зміст заходів.

Перша медична допомога - це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці ураження, переважно у порядку само - і взаємодопомоги особовим складом аварійно-рятувальних формувань немедичного профілю, бригадами швидкої медичної допомоги, лікарсько-сестринськими бригадами і медичними бригадами постійної готовності першої черги, з використанням табельних і підручних засобів.

Основною метою першої медичної допомоги є рятування життя постраждалих, усунення дії уражаючих факторів, попередження чи зменшення тяжких ускладнень і якнайшвидша евакуація з осередку ураження. Термін надання першої медичної допомоги не повинен перевищувати 30 хв. Заходи першої медичної допомоги:

• введення знеболюючого засобу за допомогою шприца-тюбика з аптечки індивідуальної (АІ-2);

• профілактика або усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові, сторонніх предметів; фіксація язика;

• штучна вентиляція легень за допомогою S- подібної трубки, методом" рот у рот", "рот у ніс", мішків Амбу;

• непрямий масаж серця;

• тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі шляхом накладання кровоспинного джгута (стандартного чи імпровізованого), закрутки або тугої пов’язки, пальцевого притискання магістральних судин;

• накладання асептичної пов’язки на рану та опікову поверхню;

• накладання оклюзивної пов’язки при відкритому пневмотораксі з використанням оболонки індивідуального перев’язувального пакета;

• іммобілізація пошкодженої кінцівки найпростішими способами з використанням табельних та підручних засобів;

• одягання протигазу при знаходженні на місцевості, забрудненій СДОР;

• введення антидотів ураженим СДОР;

• часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри та дегазація прилеглого до них одягу з використанням індивідуального протихімічного пакету (ІПП-8);

• застосування антибіотиків, протиблювотних та радіозахисних засобів із аптечки індивідуальної (АІ - 2);

• накладання джгутів на кінцівки при синдромі тривалого стиснення та роздавлювання;

• гасіння палаючого одягу;

• виніс уражених з важкодоступних місць, вогнищ пожежі та з- під завалів, з осередків хімічного, радіоактивного та бактеріального забруднення;

• штучне викликання блювоти при потраплянні хімічних або радіоактивних речовин у шлунок;

• беззондове промивання шлунка;

• забезпечення спокою;

• виніс постраждалих до місць збору, завантаження їх на транспортні засоби та евакуація у лікувальні заклади.

44. Перша медична допомога. Способи зупинки зовнішньої кровотечі.

При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі.

Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку.

45. Пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ). Правила використання.

До складу входить: стерильний бинт, 2 ватно-марлеві пов»язки(одна з яких не рухома), шпильки. Використовується, як асептична пов»язка на раневі, опікові поверхні, а також для зупинки зовнішньої кровотечі та герметизації відкритого пневмотораксу.

46. Перша медична допомога. Іммобілізація кінцівок при переломах кісток

Іммобілізація кінцівки — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку. Проводячи іммобілізацію, необхідно щадити постраждалого. Нерухомість кісток у місці перелому досягається накладанням спеціальних шин або підручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною.

Підручними засобами для іммобілізації кінцівок можуть бути смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побутові предмети, за допомогою яких можна забез­печити нерухомість місця перелому.

47. Перша медична допомога. Серцево-легенева реанімація.

Непрямий масаж серця виконується у поєднанні зі штучним диханням .У цьому випадку допомогу постраждалому надають двоє або троє. Перший робить непрямий масаж серця, другий — штучне дихання способом «із рота у рот», а третій стоїть справа від постраждалого, підтримує його голову і має бути готовим замінити будь-кого з тих, хто надає допомогу, щоб штучне дихання і непрямий масаж серця здійснювалися безперервно. Під час вдування повітря натискати на грудну клітку не можна, це потрібно робити попе­ремінно: 4—5 натискань на грудну клітку (на видиху), потім один вдих.

Штучне дихання, у поєднанні з непрямим масажем серця, є найпростішим способом реанімації (оживлення) людини, котра перебуває у стані клінічної смерті.

48. Аптечка індивідуальна (АІ-2). Склад і призначення.

гніздо 1 — знеболюючий засіб, який використовується при переломах,

опіках, обширних ранах;

гніздо 2 — у пеналі червоного кольору таблетки проти фосфорорганічних

отруйних речовин (типу зарин). Вживаються по одній таблетці як засіб

профілактики перед входом у осередок зараження;

гніздо 3 —у великому білому пеналі таблетки (протибіологічний засіб №

2), які вживають після радіаційного опромінення, при шлунково-кишковом

розладі (7 таблеток для першої доби, по 4 таблетки на добу на 2-й і 3-й

дні;

Таблетки є засобом профілактики інфекційних захворювань у зв'язку із

послабленням захисних функцій опроміненого організму;

гніздо 4 — у двох пеналах рожевого кольору таблетки (радіозахисни засіб

№ 1). Вживаються для ообистої профілактики при загрозі радіоактивного

ураження за 30 – 60 хвилин до початку опромінення (6 таблеток одразу.

Повторне вживання 6 таблеток — лише через 5-6 год;

гніздо 5 — у двох пеналах антибіотик широкого спектра (протибіологічний

засіб № 1). Вживається при пораненнях і опіках для

проведення невідкладної профілактики в осередках інфекційних захворювань

(вживають по 5 таблеток два рази із перервою у 6 годин);

гніздо 6 — у пеналі білого кольору таблетки (радіозахисний засіб № 1).

Вживають у тих випадках, коли людина харчується у радіоактивно-ураженій

місцевості (по одній таблетці упродовж 10 діб). Таблетки перешкоджають

відкладенню у щитовидній залозі людини радіоактивного йоду, який

надходить у організм разом із продуктами харчування;

гніздо 7 — у пеналі синього кольору таблетки (протиблювальний засіб).

Вживають по одній таблетці (при ударі голови, при первинній реакції на

променеву хворобу, з метою запобігання блювоти).

49. Аптечка індивідуальна (АІ-2).Правила користування.

50. Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8). Призначення та правила використання.

До хімічних засобів захисту людини відносяться індивідуальні

протихімічні пакети ІПП-8, які призначений для знешкодження

крапельно-рідких отруйних речовин, що потрапили на відкриті частини

шкіри, одяг та взуття. До комплекту ІПП-8 входить плоский скляний флакон

ємкістю 125-135мл. із дегазуючим розчином і 4-ма ватно-марлевими

тампонами. Флакон і тампони містяться в герметичній оболонці з

поліетелену. При використанні ІПП-8 тампони змочують дегазуючим розчином

із флакона і протирають ним заражені частини шкіри та одягу.

51. Конституція України про захист життя та здоров’я населення.

Ст.3. Людина її життя і здоров»я, честі і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Укр найвищою соціальною ціністю.

Ст.16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території Укр, подолання наслідків Чорноб. Збереження генофонду Укр народу є обов»язком держави.

Ст.49. Кожен має право на ОЗ, мед доп, та мед страхування.

Ст.50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров»я довкілля на відшкодування порушення цього права.

Ст. 106. Президент Укр приймає у разі необхідності рішення про введення в Укр надзвичайного стану.

Ст.133. Систему адміністративно-територіального устрою Укр складають: АКР, області, райони, міста, райони в містах і селищах.

52. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я.” Медичне забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій.

Стаття 37. Подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.

Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.

53. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану.” Захист населення за умов надзвичайних ситуацій.

54. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. №343 “Про утворення Державної служби медицини катастроф”. Основні положення .

Насиченість України хімічно-, вибухо-, та пожежо-небезпечними

об'єктами, а також фізико-географічні особливості території створюють

передумови для виникнення різних НС з ураженням населення. Такі

обставини стали поштовхом для утворення в Україні Державної служби

медицини катастроф (ДСМК), згідно з Постановою Кабінету Міністрів

України від 14 Квітня 1997 р. за № 343 «Про утворення державної служби

медицини катастроф» та затвердженими цією Постановою «Положенням про

державну службу медицини катастроф» та «Положенням про координаційні

комісії державної служби медицини катастроф».

55. Державна служба медицини катастроф (ДСМК). Визначення та основні завдання.

ДСМК – особливий вид державної аварійно - рятувальної служби, основною метою якої є надання безоплатної мед доп постраждалим при НС техногенного і природного характеру, рятувальникм і особам що беруть участь у ліквідації наслідків НС.

ДСМК відповідно до покладених на неї завдань:

надає потерпілим в екстремальних ситуаціях безплатну екстрену медичну

допомогу на догоспітальному і госпітальному етапах;

організовує і проводить комплекс санітарно-гігієнічних та

протиепідемічних заходів у районах, де трапилися НС;

координує роботу, спрямовану на забезпечення готовності лікувальних

закладів, системи зв'язку й оповіщення медичних та спеціалізованих

формувань і закладів ДСМК до дій в екстремальних ситуаціях;

забезпечує збереження здоров'я персоналу, який бере участь у ліквідації

наслідків екстремальних ситуацій;

здійснює збирання, аналіз, облік і надання інформації про

медико-санітарні НС;

забезпечує створення та раціональне використання резерву

матеріально-технічних ресурсів для проведення заходів ДСМК;

бере участь у підготовці медичних і немедичних працівників, на яких

відповідно до законодавства покладено надання медичної допомоги у разі

виникнення НС;

проводить науково-дослідну роботу, пов’язану з удосконаленням форм і

методів організації надання екстреної медичної допомоги ураженим під час

різних НС;

бере участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.

56. Державна служба медицини катастроф Організаційна структура .

Органи управління. Керівництво наданням екстреної медичної допомоги під

час ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф здійснює:

на державному рівні — Міністерство охорони здоров'я України;

на територіальному рівні — Міністерство охорони здоров'я автономної

Республіки Крим, обласні, а також Київське і Севастопольське міські

управління охорони здоров'я.

57. Державна служба медицини катастроф. Координаційні комісії , поняття та основні завдання.

Для координації дій медичних сил і засобів, що входять до складу ДСМК,

створюються міжвідомчі координаційні комісії державного і

територіального рівнів.

Керівництво наданням медичної допомоги у разі катастроф здійснюють

оперативні групи, що призначаються на державному рівні міністром охорони

здоров'я України, на територіальному — керівником охорони здоров'я

відповідної адміністративної території.

До органів управління потрібно віднести також територіальні центри

екстреної медичної допомоги, на які покладено функції управління ДСМК

адміністративної території.

58. Державна служба медицини катастроф. Медичні формування.

Медичні загони формуються з лікарсько-сестринських бригад лікувальних

закладів одного міста для надання невідкладної першої лікарської

допомоги потерпілим на догоспітальному етапі.

59. Державна служба медицини катастроф. Медичні бригади постійної готовності першої черги, їх склад та призначення.

Бригади постійної готовності першої черги – це формування ДСМК, що

призначені для надання екстреної медичної допомоги потерпілим у

догоспітальний період та їх госпіталізації в лікувальні заклади. Бригади

постійної готовності ДСМК першої черги можуть бути позаштатними чи

штатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів. 1 бригада на 50 тис населення, максимальна кількість бригад не повина перевищувати 20% загальної кількості БШМД даної адміністративної території.

60. Державна служба медицини катастроф. Спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги, їх склад та призначення.

Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги призначені

для підсилення лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації

висококваліфікованими фахівцями. Спеціалізовані бригади, як правило,

формуються вузькопрофільними: хірургічні, терапевтичні, гематологічні,

реанімаційні, токсикотерапевтичні, психоневрологічні, педіатричні,

акушерсько-гінекологічні тощо. Надання спеціалізованої медичної допомоги на другому етапі евакуації, 1 бригада на 200 тис чол.; штатні – при територіальних центрах екстреної мед доп; позаштатні – база лікарень ШМД, міських і центральних районих лікарень.

61. Державна служба медицини катастроф. Лікарсько-сестринські бригади, їх склад та призначення.

Організовуються при мед закладах міністерства оборони і МВСУ, є два види ЛСБ: ЛСБ для надання першої лікарської допомоги і ЛСБ для надання кваліфікованої мед доп.

До штату ЛСБ першої лікарської доп входять: лікар загальної практики – 1 посада; фельдшер(медсестра) – 2 посади; санітар – 1 посада; водії-санітари – 2 посади; всього – 6 посад; оснащення: 100-150 уражен. 1 санітарний автомобіль та 1 автоперев»язочна, АІ-2, розрахована на роботу від 1 до 3 діб.

До штату ЛСБ кваліфікованої мед доп входить: лікар-хірург – 1 посада; лікар-терапевт – 1 посада; лікар-анастезіолог – 1 посада; операційна медсестра – 1 посада; медсестра анастезистка – 1 посада; санітар – 2 посади; санітари-водії – 3 посади; всього – 10 посад.

62. Лікувально-евакуаційне забезпечення у системі ДСМК. Визначення поняття та мета.

Лікувально – евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) в системі Державної служби медицини катастроф – це система заходів з надання медичної допомоги постраждалим, їх евакуації та лікування. Воно є важливою складовою частиною медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій.

Основною метою ЛЕЗ є організація і проведення своєчасних і послідовних заходів щодо надання медичної допомоги постраждалим на етапах медичної евакуації з транспортуванням їх з осередку катастрофи у лікувальні заклади в залежності від характеру ураження, збереження їх життя та найшвидше відновлення працездатності.

63. Лікувально-евакуаційне забезпечення у системі ДСМК. Завдання.

Успішне здійснення лікувально - евакуаційних заходів досягається вирішенням наступних завдань:

• створенням угрупувань сил та засобів ДСМК відповідно до конкретної обстановки та завданням, що вирішуються, їх умілим та професійним використанням, а також максимально можливим приближенням до осередків найбільших санітарних втрат;

• розшуком, збором та вивозом (виносом) постраждалих, своєчасним наданням повноцінної першої медичної допомоги;

• своєчасною підготовкою етапів медичної евакуації, організацією їх чіткої роботи;

• проведенням медичного сортування постраждалих;

• наданням першої лікарської, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги постраждалим;

• проведенням медичної евакуації постраждалих;

• веденням медичної документації;

• активним впровадженням у практику ефективних методів діагностики та лікуванням постраждалих.

64. Етап медичної евакуації, визначення поняття та завдання.

Етап медичної евакуації – це сили і засоби державної служби медицини катастроф, що розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому, медичного сортування, надання медичної допомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації постраждалих.

65. Види медичної допомоги у системі ДСМК. Поняття .

Вид медичної допомоги - це перелік лікувально-профілактичних заходів, що надається при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.

66. Обсяг медичної допомоги. Поняття та фактори, що впливають на його визначення.

Обсяг медичної допомоги - це сукупність лікувально-профілактичних заходів, що надають постраждалим та хворим на даному етапі медичної евакуації. Обсяг медичної допомоги в залежності від обстановки, яка виникає на етапах , може бути повним або скороченим.

Повний обсяг медичної допомоги містить невідкладні заходи, та заходи, проведення яких може бути вимушено відкладено.

Скороченй обсяг медичної допомоги передбачає проведення тільки невідкладних заходів, тобто за життєвими показаннями.

67. Медичне сортування, його види.

Медичне сортування – це розподіл постраждалих на групи за ознаками потреби в однорідних лікувально-профілактичних та евакуаційних заходах у відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації та прийнятим порядком евакуації. Медичне сортування поділяється на два види: внутрішньопунктове та евакуаційно-транспортне.

Внутрішньопунктове медичне сортування - це розподіл постраждалих на групи для направлення у відповідні підрозділи даного етапу медичної евакуації, де їм буде надана відповідна медична допомога, та встановлено черговість їх направлення у ці підрозділи в залежності від ступеню небезпечності для оточуючих та характеру і тяжкості ураження.

Евакуаційно-транспортне сортування - це розподіл постраждалих на однорідні групи у відповідності з направленням, черговістю, способами та засобами їх подальшої евакуації, а також визначення кінцевого пункту їх евакуації.

68. Медичне сортування, завдання.

Задання медичного сортування – визначити характер ураження, встановити черговість, місце надання постраждалим медичної допомоги та лікування, визначити порядок їх евакуації та медичний заклад куди треба евакуювати, а також черговість, вид транспорту для евакуації, положення постраждалого при евакуації (сидячи , лежачи).

69. Сортувальна бригада, її склад і порядок роботи.

Для проведення медичного сортування найбільш доцільним є створення сортувальних бригад. Їх кількість та склад визначаються в залежності від величини та структури санітарних втрат та складу медичних сил та засобів.

До складу сортувальної бригади повинні входити: лікар, 2 фельдшери (медичні сестри), два реєстратори, ланка санітарів-носіїв. Спочатку шляхом зовнішнього огляду лікарем проводиться вибіркове сортування для виявлення постраждалих , які є небезпечними для оточуючих, та тих, які потребують медичної допомоги в першу чергу . При цьому на первинний огляд лікар повинен витрачати до 40 сек. на кожного постраждалого.

70. Медичне сортування. Сортувальні ознаки.

В основі сортування на першому етапі медичної евакуації лежать три головні сортувальні ознаки:

• лікувальна;

• небезпечність для оточуючих;

• евакуаційна.

71. Медична евакуація. Поняття та види. .

Медична евакуація - це вивезення постраждалих з осередку ураження до лікувальних закладів, де їм надається необхідна медична допомога та лікування до кінцевого результату.

Евакуація постраждалих може здійснюватися як санітарним транспортом, так і транспортними засобами Це може бути автомобільний, залізничний, водний та повітряний транспорт.Медична евакуація здійснюється в основному за принципом “на себе”, але не виключається можливість евакуації і за принципом “від себе”.

72. Медична евакуація. Особливості організації при надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру.

Існують загальні правила евакуації постраждалих при стихійних лихах та техногенних катастрофах , які включають :

• винесення (вивезення) постраждалих у найкоротший час з осередку ураження з метою припинення дії вражаючих факторів;

• надання тяжкопостраждалим невідкладної медичної допомоги безпосередньо біля осередку ураження до проведення їх евакуації в лікувальні заклади;

• при великих аваріях та катастрофах виникає невідповідність потреби в санітарному транспорті можливостям його забезпечення, тому використовується виділений транспорт загального призначення (пристосований транспорт);

• постраждалих з тяжкими ураженнями необхідно евакуювати на санітарному (спеціально обладнаному) транспорті у супроводі медичного працівника з можливістю надання медичної допомоги під час евакуації. Вважається, що санітарним транспортом евакуюють 50,0-60,0% постраждалих.

• при наданні медичної допомоги постраждалим, що винесені з осередку ураження СДОР, радіоактивними речовинами та бактеріологічними засобами медичний персонал і рятувальники у місцях збору та під час евакуації потерпілих повинні працювати у засобах індивідуального захисту.

73. Медичне забезпечення дитячого населення за умов надзвичайних ситуацій.

Серед постраждалих при стихійних лихах значну частину складають – діти. Їх відсоток від загальної кількості постраждалих коливається у межах 12-23 %. Тому при організації медичного забезпечення дітей треба враховувати ряд особливостей протікання у них патологічних процесів а саме:

• 1. У дітей виключається такий вид медичної допомоги, як само-та взаємодопомога, тому перша медична допомога надається насамперед дітям і при однаковому ступені тяжкості ураження вони мають перевагу перед дорослими як у осередку ураження, так і на етапах медичної евакуації;

• 2. Винесення дітей та їх евакуація у лікувальні заклади здійснюється обов’язково у супроводі батьків або родичів (сусідів, знайомих), затримка їх на першому етапі евакуації вкрай небажана;

3. Необхідно враховувати властивості перебігу уражень у дітей, що пов’язані з їх анатомо-фізіологічними особливостями:

74. Перша лікарська допомога. Мета, основні завдання.

Усунення або зменшення наслідків поранення, які загрожують життю постраждалих, попередження розвитку ускладнень або зменшення їх тяжкості, підготовка постраждалих до подальшої евакуації.

75. Перша лікарська допомога. Заходи.

Зміст невідкладних заходів:

1. Зупинка зовнішньої кровотечі.

2. Усунення гострої дихальної недостатності(відсмоктування слизу, блювотних мас, штучна вентиляція легень).

3. Переливання крові і кровозамінників при тяжкому шоці і крововтраті.

4. Новокаїнові блокади і введення знеболюючих засобів при виникнені травматичного шоку.

5. Транспортабельна імобілізація при переломах і великих пошкодженнях м»якої тканини, накладання шини.

6. Відсікання кінцівки, яка висить на лоскуті м»яких тканин.

7. Введеня антидотів, антибіотиків, проти судомних, бронхорозширюючих, проти блювотних засобів.

8. Промивання шлунку.

9. Промивання очей

10. Використання асептичної пов»язки.

76. Кваліфікована медична допомога, мета й завдання.

Максимальне відновлення втрачених артерій, органів, систем, лікування постраждалих до кінцевих результатів включаючи реабілітацію.

Розрізняють: Кваліфіковану хірургічну допомогу та Кваліфіковану травматичну допомогу.

77. Спеціалізована медична допомога, мета й завдання.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями-спеціалістами вузького профілю у спеціалізованих медичних закладах, спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях. Перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу Державної служби медицини катастроф, проводяться за рахунок спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги та спеціалізованих бригад посилення, що створюють з фахівців навчальних закладів і НДІ клінічного профілю

78. Автотранспортні катастрофи Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення.

Пошук постраждалих, надання ПМД, забезпечення безпечних шляхів евакуації.

79. Авіаційні катастрофи. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення.

Визначення кількості постраждалих, місця розміщення постраждалих, шляхи евакуації.

80. Катастрофи на водному транспорті Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення.

81. Аварії на шахтах. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення .

82. Санітарно-епідеміологічна обстановка в осередку надзвичайної ситуації. Фактори, що впливають на її формування.

Формування і динаміка санітарно-епідемічної обстановки в осередку надзвичайної ситуації залежить від багатьох факторів, серед яких основними є:

• - епідемічний стан осередку надзвичайної ситуації;

• - інтенсивна міграція населення в осередку надзвичайної ситуації

• -руйнування і пошкодження житлово-комунальних об’єктів, систем енергопостачання, водопостачання, об’єктів громадського харчування, харчової промисловості та торгівлі;

- хронічний психічний стрес серед населення.

83. Санітарно-епідеміологічна обстановка в осередку надзвичайної ситуації. Організація санітарно-гігієнічних заходів.

1. починається безпосередньо в осередку надзвичайної ситуації і продовжується на шляхах евакуації аж до самого місця розміщення евакуйованого населення.

2. Прогнозування санітарної і епідемічної обстановки.

3. Спрогнозувати санітарні втрати серед населення.

4. Дати оцінку санітарно-епідемічного стану осередку НС.

5. З»ясувати особливості розвитку епідерм процесу.

84. Санітарно-епідеміологічна обстановка в осередку надзвичайної ситуації. Протиепідемічні заходи.

• розширити зону карантину до меж адміністративної території;

• забезпечити максимальне зниження епідемічної небезпеки для населення, що евакуюється;

• забезпечити суворий протиепідемічний режим виявлення і ізоляції інфекційних хворих на шляхах евакуації, в місцях тимчасового перебування або в населених пунктах, куди буде евакуйовано населення із епідемічного осередку;

• забезпечити проведення санітарно-епідемічних заходів серед місцевого населення, де будуть розміщено евакуйовані із осередку ураження.

85. Група епідеміологічної розвідки. Склад та завдання.

1.Група епідемічної розвідки (ГЕР), до складу якої включають лікаря-епідеміолога (старший групи), фельдшера (помічника санітарного лікаря), водія-санітара. При необхідності, до складу ГЕР можуть включати таких фахівців, як гігієніст, токсиколог, паразитолог, зоолог та інші.

Основним завданням ГЕР є з’ясування епідемічної обстановки в зоні надзвичайної ситуації шляхом огляду місцевості, опитування населення і медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, а також відбір проб ґрунту, повітря, води, продуктів харчування, позначення заражених ділянок місцевості та об’єктів тощо.

Особовий склад ГЕР оснащений індивідуальними засобами захисту органів дихання, шкіри, має укладки для відбору проб ґрунту, води, харчових продуктів, матеріалу хворих і загиблих людей, тварин, засоби зв’язку, автотранспорт. ГЕР протягом 12 годин повинна здійснити санітарно-епідемічне обстеження території площею

86. Санітарно-епідеміологічна обстановка в осередку надзвичайної ситуації. Критерії оцінки.

За результатами проведення епідемічної розвідки і проведення лабораторних досліджень складають висновок щодо придатності до використання населенням питної води і харчових продуктів та визначають санітарно-епідемічний стан осередку надзвичайної ситуації, який може бути:

сприятливий – серед населення інфекційна захворюваність відсутня або мають місце поодинокі випадки, що не пов’язані між собою;

нестійкий – виявляються поодинокі випадки інфекційних захворювань, раніше не зареєстрованих в даній місцевості або виникають групові інфекційні захворювання без подальшого розповсюдження;

несприятливий – виникають групові інфекційні захворювання з тенденцією до подальшого поширення або реєструються поодинокі випадки особливо небезпечних інфекцій;

надзвичайний – серед населення виникає епідемія або реєструються групові захворювання на особливо небезпечні інфекції, пов’язані між собою.

87. Карантин. Визначення. Зміст заходів.

Карантин – це комплекс ізоляційно-обмежувальних, правових, адміністративних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів спрямованих на попередження виносу збудника інфекції за межі епідемічного осередку і підвищення ефективності заходів для його локалізації та ліквідації.

Карантин запроваджується органами виконавчої влади за поданням органів охорони здоров¢я.

Запровадження карантину передбачає:

• введення комендантської служби;

• озброєну охорону осередку та заборону в’їзду і виїзду з нього без спеціального дозволу;

• заборону вивозу будь якого майна без попередньої дезінфекції;

• закриття дитячих дошкільних установ, шкіл, кінотеатрів, бібліотек, навчальних закладів тощо;

• заборона проведення масових заходів, максимальне обмеження контакту між людьми;

• проведення санітарної обробки, дезінфекції одягу і взуття;

• проведення заходів з дезінфекції, дезінсекції та дератизації;

• проведення активного медичного огляду населення, виявлення, ізоляція і лікування інфекційних хворих;

• на в¢їзді та виїзді із зони карантину розгортаються контрольно-пропускні (КПП) та санітарно – контрольні пункти (СКП);

• проведення санітарно-освітньої роботи.

88. Обсервація. Визначення. Зміст заходів..

Обсервація - це комплекс ізоляційно-обмежувальних, протиепідемічних, санітарно-гігієнічних та адміністративних заходів медичного спостереження за ізольованими здоровими людьми, які мали контакт з інфекційними хворими, або тими, які покидають зону карантину.

Введення режиму обсервації передбачає:

• обмежене пересування населення в зоні обсервації,

• контроль за харчуванням та водопостачанням,

• медичне спостереження за населенням та негайну ізоляцію підозрілих або хворих,

• проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних та інших робіт.

89. Державна надзвичайна протиепідемічна комісія, склад та основні завдання.

Для організації боротьби з інфекційними захворюваннями в умовах надзвичайної ситуації утворюється Державна надзвичайна протиепідемічна комісія (ДНПК), до складу якої входять керівники органів управління охороною здоров’я, лікарі – інфекціоністи, гігієністи, епідеміологи, ветеринари та інші фахівці.

Основними завданнями ДНПК є:

• здійснення загального керівництва і контролю за своєчасним і повним проведенням протиепідемічних заходів для локалізації і ліквідації осередку інфекційного захворювання;

• розробка, затвердження і впровадження комплексу заходів з метою ліквідації осередку особливо-небезпечної або карантинної інфекції;

• організація встановлення кордонів осередку;

• контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм і правил;

• мобілізація необхідних сил і засобів для забезпечення проведення запланованих заходів, вирішення питань взаємодії між різними службами;

• прийняття рішень щодо встановлення або зняття режимів карантину чи обсервації;

• визначення порядку в’їзду і виїзду з осередку, порядку евакуації хворих, їх ізоляції та лікування;

• коригування плану протиепідемічних заходів, з’ясування причин виникнення осередку і проведення епідеміологічного аналізу спалаху.

90. Інфекційний стаціонар в осередку особливо небезпечних інфекцій. Організація роботи .

1. Прийом, реєстрація, мед сортування, госпіталізація інфекційних хворих у лікувальні відділення з нозологічними і клінічними формами хвороб.

2. Проведення дозиметричного контролю, санітарної обробки уражених, дезінфекції, дегазації одягу і взуття.

3. Організація і проведення комплексу режимно-обмежувальних заходів, дезінфекційних робіт з метою попередження поширення інфекції за межі лікарні.

4. Ведення медичного обліку та звітності.

5. Санітарно-просвітницька робота.

91. Інфекційний стаціонар в осередку особливо небезпечних інфекцій Функціональні підрозділи.

1. Контрольно-пропускний пункт.

2. Приймально-діагностичне відділення.

3. Діагностичне або лікувальне відділення.

4. Аптека, рентгенкабінет, клініко-діагностична лабораторія.

5. Мийнодезінфекційне відділення.

6. Підрозділи обслуговування (їдальня, пральня).

7. Господарче і транспортне відділення.

8. Морг, бактеорлогічне відділення.

92. Протичумний костюм, призначення. типи та склад

93. Протичумний костюм , типи та склад.

Костюм першого типу (повний костюм) включає піжаму або комбінезон, довгий "протичумний" халат, капюшон або велику косинку, ватяно-марлеву пов'язку, або протівопильовой респіратор, або фільтруючий протигаз, окуляри-консерви або целофанову плівку одноразового використовування, гумові рукавички, шкарпетки, тапочки, гумові або кирзові чоботи (бахіли), клейонковий або поліетиленовий фартух, клейонкові нарукавники, рушник.

Даний костюм використовують при роботі з матеріалом, підозрілим на зараженість збудником чуми, а також при роботі у вогнищі, де виявлений хворою цією інфекцією; при евакуації в госпіталь підозрілих на легеневу форму чуми; проведенні поточної або завершальної дезинфекції і дезинфекції у вогнищах чуми; наявності в ізоляторі госпіталю осіб, підозрюваних в спілкуванні з хворим на легеневу форму чуми, або з лицем, що викликає підозру на таку форму чуми; при розтині трупа людини або тваринного, загиблого від чуми, а також трупа, загиблого від геморагічної лихоманки Крим-Конго; роботі з експериментально зараженими тваринами і вірулентною культурою чумного мікроба, сапа, меліоїдоза, глибоких мікозів; проведенні робіт у вогнищах легеневої форми сибірської язви і сапа, а також хвороб, що викликаються вірусами, віднесеними до 1 групи патогенності, і вірусом геморагічної лихоманки Крим-Конго.

Тривалість безперервної роботи не більш 3 години, в жарку пору року - 2 години.

Костюм другого типу - (полегшений протичумний костюм) - складається з комбінезона або піжами, протичумного халата, шапочки або великої косинки, ватяно-марлевої пов'язки або респіратора, чобіт, гумових рукавичок і рушника. Використовують при дезинфекції і дезинсекції у вогнищі бубонної форми чуми, інших форм сапа, сибірської язви, холери, коксиеллеза; евакуації в госпіталь хворого з вторинною пневмонією, бубонною, шкірною або септичною формою чуми; лабораторних роботах з вірусами, віднесеними до I групи патогенності; роботі з експериментальними тваринами, зараженими збудниками холери, туляремії, бруцельозу, сибірської язви; розкритті і похованні трупів людей, померлих від сибірської язви, меліоїдоза, сапа (при цьому додатково надягають клейонковий або поліетиленовий фартух, такі ж нарукавники і другу пару рукавичок).

Костюм третього типу (піжама, протичумний халат, шапочка або велика косинка, гумові рукавички, глибокі калоші) - використовують при роботі в госпіталі, де знаходяться хворі з бубонною, септичною або шкірною формою чуми; у вогнищах і лабораторіях при роботі з мікроорганізмами, віднесеними до II групи патогенності; при роботі з дріжджовою фазою глибоких мікозів костюм доповнюється маскою або респіратором.

Костюм четвертого типу (піжама, протичумний халат, шапочка або мала косинка, шкарпетки, тапочки або будь-яке інше легке взуття) - застосовують в ізоляторі, де знаходяться обличчя, що спілкувалися з хворими на бубонну, септичну або шкірну форму чуми, а також на території, де виявлений такий хворий, і на угрожаємих по чумі територіях; у вогнищах геморагічної лихоманки Крим-Конго і холера; у незаразних відділеннях вірусологічних, рикетсіозних і мікологічних лабораторій.

94. Протичумний костюм. Порядок користування.

Протичумний костюм надягають в наступному порядку:

1. робочий одяг.

2. взуття,

3. капюшон (косинка),

4. протичумний халат,

5. фартух,

6. респіратор (маска),

7. окуляри (целофанова плівка),

8. нарукавники,

9. рукавички,

10. рушник (закладають за пояс фартуха з правого боку).

Знімають костюм в зворотній послідовності, занурюючи руки в рукавичках в дезраствор після зняття кожного його компоненту. Знімають спочатку окуляри, потім респіратор, халат, чоботи, капюшон (косинку), комбінезон і останніми знімають гумові рукавички. Взуття, рукавички, фартух протирають ватяними тампонами, рясно змоченими дезраствором (1% хлорамін, 3% лізол). Одяг складають, завертаючи зовнішні ("брудні") поверхні всередину

95. Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій (УІАС НС), мета створення та основні завдання.

Під керівництвом Головного конструктора -заступника директора ІПРІ НАН України професора Додонова О.Г. створена Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій (далі - УІАС НС), метою якої є вдосконалення заходів, що здійснюються органами виконавчої влади у галузі техногенно-екологічної безпеки, запобігання надзвичайним ситуаціям.Урядова інформаційно-аналітична система є частиною інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та Ситуаційного центру при Президентові України.

Основними завданнями Урядової інформаційно-аналітичної системи є поліпшення організації державного управління надзвичайними ситуаціями, а саме: своєчасне забезпечення Уряду достовірною інформацією, необхідною для підготовки рішень Кабінету Міністрів України з питань запобігання, пом'якшення, локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а також створення умов для оперативного координування ним дій органів державної виконавчої влади у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

96. Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій. Функціональна підсистема МОЗ України, структура.

1. Базовий (перший) рівень.

2. Вузли другого рівня.

3. Основні вузли третього рівня.

4. Четвертий рівень.

97. Планування медичного забезпечення населення за умов виникнення надзвичайної ситуації, мета й організація.

Здійснюється на центральному і територіальному рівнях:

• На центральному – розробляються МОЗ Укр, попередньо розглядаються центральною координаційною комісією і затвердження урядом.

• На територіальному – розробляються МОЗ АРК, управліннях ОЗ обласних(міських) держ адміністраціях, розглядаються територіальними координаційними комісіями і затверджуються урядом АРК і обл. держ адмін..

Основна мета планування:

1. Аналіз реального стану всіх ланок системи ОЗ адміністративної території та їх готовність до функціонування в умовах НС.

2. Стан ліжкового фонду ЛПЗ і можливість його перепрофілювання та розгортання додаткових ліжок

3. Матеріально-технічний стан мед закладів та створених на їх базі мед формувань ДСМК.

4. Наявність резерву мед санітарно-гігієнічного та спеціального майна.

98. Планування медичного забезпечення населення за умов виникнення надзвичайної ситуації. Завдання на планування, його зміст.

1. Прогноз медико тактичної обстановки в межах адміністративної території.

2. Основні завдання медико-санітарного забезпечення населення, що витікають із прогнозованої обстановки.

3. Склад і чисельність мед формувань Служби, кількість і профіль ліжко-місць на центр. Та територіальному рівні.

4. Терміни приведення у готовність мед формувань і ліжкової мережі для прийому постраждалих.

5. Порядок постачання мед формувань мед майном.

6. Склад, терміни приведення у готовність сид і засобів, що виділяються різними міністерствами та відомствами.

7. Розташування пунктів управління з ліквідації медико-санітарних наслідків і порядок надання повідомлень.

99. План медичного забезпечення населення за умов виникнення надзвичайної ситуації. Основні розділи.

РОЗДІЛ 1: коротка характеристика сил і засобів систем ОЗ(об»єкт, адміністративна територія)

РОЗДІЛ 2: прогноз медико-санітарної обстановки на території забезпечення

РОЗДІЛ 3: заходи щодо ліквідації медико-санітарних наслідків НС:

1. Організація мед розвідки.

2. Організація лікувально-евакуаційного забезпечення.

3. Організація санітарно-гігієнічних і протиепідем заходів

4. Організац мед постачання.

РОЗДІЛ 4: Організація управління, з»язку і оповіщення.

100. Територіальний центр екстреної медичної допомоги. Призначення та участь в плануванні медичного забезпечення населення за умов виникнення надзвичайної ситуації.

Роль головних організаційно-методичних закладів, на які покладено функції управління Службою адмін. Території.

Призначення:

1. Організація надання ЕМД населенню території за умов НС

2.прогнозування медико-санітарних наслідків в зоні обслуговування.

3. планування заходів з їх ліквідації.

101. Територіальний центр екстреної медичної допомоги. Завдання за періодами готовності Єдиної державної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації та цивільного захисту населення і територій.

• В повсякденних умовах:

1. Прогнозування медико-санітарних наслідків НС.

2. Розроблення рекомендацій для здійснення конкретних скоординованих заходів з метою зниження їх негативного впливу на здоровя та життєдіяльність населення і захисту довкілля

3. Основа для розробки та обґрунтування проекту плану.

4. Медико-санітарне забезпечення населення адміністр. Території в НС

• За умов виникнення НС:

1. Забезпечує підготовку робочих документів і рішень

2. Аналізує мед аспекти наслідків в осередку НС і на адмістративній території взагалі.

3. Забезпечує зв'язок зі штабом ЦО.

4. Реалізує в дію плану медико-санітарного забезпеч населення за умов НС.

102. Медичне постачання в системі ДСМК. Визначення поняття та складові.складові.

Це комплекс заходів направлених на своєчасне і повне забезпечення потреб служби у різних видах мед майна.

Складові:

1. Визначення потреб у майні та його заготівля і облік.

2. Зберігання та видача майна для забезпечення повсякденної діяльності Служби та за умов ліквідації наслідків НС.

3. Накопичення резерву майна на випадок НС.

4. Контроль за якістю лікарських засобів та станом медичної техніки і її використанням

5. Організацію збереження та захисту мед майна від впливу факторів довкілля

6. Наукові дослідження з проблем мед постачання в умовах НС.

103. Майно, що використовується для медичного постачання формувань і закладів ДСМК. Класифікація.

1. Комплектами.

2. Наборами

3. Окремим предметами.

104. Медичне майно ДСМК, вимоги до нього.

1. Компентетність.

2. Портативність.

3. Простота використання.

4. Надійність експлуатації, в тому числі і в польових умовах.

5. Можливість тривалого зберігання.

6. Зручність транспортування.

105. Резерви майна ДСМК, види та порядок формування.

Види:

Витратне.

Інвентарне.

Формують:

1. Державний (КМУ).

2. Оперативний (МНС).

3. Відомчий(МОЗ)

4. Регіональний, місцевий (АРК,області Севастополь, Київ.)

5. Об»актовий(на об№єктах підвищеної небезпеки).