7. Позиція Церкви відносно генетичних досліджень

Щораз ширше пізнання спадковості людини (геному), картування генів та окреслення їх функцій, а також відкриття можливостей їх переносу, модифікації і заміни, відкриває перед медициною незнані досі перспективи і одночасно ставить делікатні етичні проблеми.

Церква схвалює прогрес науки і техніки, підкреслює позитивну сторону цих явищ. Неодноразово виражає подив і пошану для зусиль багатьох вчених і дослідників, які пробують відкрити таємницю людського геному та аналізувати секвенції, прямуючи до поширення знань про молекулярну біологію та про генетичні основи багатьох хвороб. Церква погоджується з думкою Світової Організації Здоров’я про те, що створення карти людського геному може являтися великою допомогою в лікуванні, а навіть в передбачувані певних хвороб (предикативна медицина). Церква схвально ставиться до цих досліджень при умові, що відкривають вони нові можливості лікування і генної терапії, основані на вшануванні життя і недоторканості суб’єктів, охорони або повернення здоров’я пацієнтам вже народженим або які щойно мають народитися.

Невпинне поглиблення знань про життя є по-суті чимось добрим, оскільки пошук правди являється елементом первинного покликання людини. Людина досягла вершин науки, а з другого боку створила собі нові пастки. В сьогоднішньому світі триває боротьба за життя. Відбувається вона на різних рівнях, однак особливо вона стосується самих початків існування людського індивіда: стадія плоду, зиготи, а тепер вже й генетичного коду. Сучасна біологія є немислима без генетичної технології, яка має свої успіхи і заслуги. Йдеться передовсім про генетичну терапію. Але дивлячись на користь, яку приносить, рідко помічається ризик, який з нею пов’язується. Тому Церква не є прихильницею безкритичного оптимізму. Це відкриття нового континенту, яким є знання про людський генотип, відкриває нові можливості лікування хвороб, проте можуть також зміцнити тенденції до селекції людських істот.

Генетики жодною мірою не зупиняються на лікуванні, а посилаючись на свободу наукових досліджень, хочуть експериментувати, маючи на меті створення певного типу над-людей, які могли б запанувати над іншими. В такій перспективі генетика легко замінюється в євгеніку зі всіма її негативними наслідками. Не можна замовчувати факт, що ці відкриття можуть бути використані до селекції ембріонів, що полягає на елімінації тих, які мають якісь генетичні хвороби або мають патологічні генетичні риси. Небезпекою є також «сімейна євгеніка» - коли батьки, зокрема ті, які мають фінанси, старатимуться «покращити» генетичний матеріал своїх майбутніх дітей.

Щораз краще пізнання проекту людського геному дає змогу надавати різні генетичні послуги та дослідження, які мають на меті запобігання та лікування хвороб з молекулярною основою: йдеться про пренатальне обстеження, генетичні тести та генетичну пораду. Найбільш розповсюдженим є пренатальне діагностування. Пренатальне обстеження є неморальним і ганебним, якщо проводиться з метою знищення ембріону, в якого б викрито якусь патологію.

Генна терапія на рівні соматичних клітин не будить застережень, якщо не пов’язується з непропорційним ризиком і якщо має лікувальну мету. Генну терапію репродуктивних клітин слід відкинути, не лише з огляду на надзвичайно високий ступінь ризику і наслідків, які можуть сягати до майбутніх поколінь, але й з огляду на те, що це порушує гідність людської особи. Іван Павло ІІ підкреслює, що так як в кожній ділянці медицини, також генної терапії, не можна забувати, хто є її суб’єктом. Церква вимагає, щоб права проголошені в міжнародних конвенціях та деклараціях на тему захисту людського генотипу прислуговували кожній людській істоті від моменту зачаття. Чим більше зростають знання і можливості інтервенцій, тим глибшим повинно бути усвідомлення цінностей, які знаходяться під загрозою.

Важливо не тільки зберегти життя, але й шанувати генетичну ідентичність кожного людського індивіда – це головний етичний принцип, який має лежати в основі генетичних втручань.

Іншим моральним критерієм, який повинен керувати науковими дослідженнями також в ділянці генної інженерії, є пошана для людської істоти, яку піддається дослідженням. До кожної людської істоти треба ставитися як до особи і шанувати її від моменту зачаття. В жодній фазі свого розвитку ембріон не може бути предметом втручань, які б не служили його добру, або експериментів, які б нищили його або позбавляли його чогось суттєвого. Генетична спадщина є скарбом для визначеної істоти, яка має право на життя і на повний людський розвиток. Добровільні маніпуляції на гаметах або ембріонах з метою модифікації певних секвенцій генотипу, які є носіями видових рис, ставить людство перед величезним ризиком генетичних мутацій, які ведуть до порушення фізичної і духовної інтегральності не лише цих людей, на яких проводиться дослідження, але й людей майбутніх поколінь.

Питання втручання в генетичний код людини – це не лише питання окремих вчених, це стосується цілого людства. Тому разом з признанням принципу наукової свободи досліджень треба прийняти необхідність етичних орієнтирів для цих досліджень і принципу відповідальності. Бо не все, що є технічно можливе є водночас морально добре і згідне з Божими законами.